Не питайте чому я покинула весни бузкові,
абрикосові сни і мережаних мальвів шиття.
Не збагну дотепер, досі не усвідомлю, панове,
чом летіла на ватру метеликом до забуття.

Хмарочоси торкаються сонця - душі не торкають.
У мурашниках люди, за вікнами сутінь імли.
Пахне батьківський дім. У саду матіола розмаєм
і малинові грона з трояндами переплелись.

Не заснути вночі, у великого міста - безсоння,
вічний гуркіт і кіптява із вихлопної труби.
А в селі супокій синім ситечком на підвіконні,
у плетеному кошику папороть й білі гриби.

Не стрічаю знайомих, а тих кого бачу не знаю.
Може, хто помирає і нікому дати води?
Те не чую крізь біль. Переконана за небокраєм
залишила пів неба, пів серця і щастя сліди.

20.09.2020р.