Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.17
13:49
Не віриться, що нині понеділок
І невгамовна, вічна суєта.
Біжить юрба, як зграя жвавих білок.
Тривога окуповує міста.
Цей вічний, нескінченній понеділок
Простягся на долонях самоти.
Крізь хащі міста, як новітній Ділан,
Ідеш кудись без ясної мети.
І невгамовна, вічна суєта.
Біжить юрба, як зграя жвавих білок.
Тривога окуповує міста.
Цей вічний, нескінченній понеділок
Простягся на долонях самоти.
Крізь хащі міста, як новітній Ділан,
Ідеш кудись без ясної мети.
2026.08.17
13:41
Де забагато аґрусу між згаяних
Алегоричність притаманна всім,
В апартаментах лицарів незайманих,
Де на бандурах висохлий зефір
І …ніч тримає ворона над прірвою,
А прірва прикидається бузком,
Густими полуничними сиропами,
Алегоричність притаманна всім,
В апартаментах лицарів незайманих,
Де на бандурах висохлий зефір
І …ніч тримає ворона над прірвою,
А прірва прикидається бузком,
Густими полуничними сиропами,
2026.08.17
13:31
Штучний інтелект порахував інтелектуалів поштучно.
Спершу отримав гарбуза, а потім ще й дістав на горіхи.
Із зони комфорту потрапив просто на зону.
Меланхолік помітив пожежу на горищі і відреагував по-філософському: «Гори ще…»
Проблеми із го
2026.08.17
11:48
Ранку раночку, ти як брат мені.
Тихо дзенькає еСеМеС.
Ніч лякала - для серця матиме
Сотні жал і десятки лез.
Нахвалялася, все те гамузом
В сон розірваний зажене.
Закровавиться страху галасом
Тихо дзенькає еСеМеС.
Ніч лякала - для серця матиме
Сотні жал і десятки лез.
Нахвалялася, все те гамузом
В сон розірваний зажене.
Закровавиться страху галасом
2026.08.17
10:23
Золоте сонце Егейського моря повільно занурювалося у воду, заливаючи передвечірнім світлом Ефес – одне з найвеличніших міст античного світу. З висоти пташиного лету воно здавалося розкішним мармуровим килимом, розгорнутим між зеленими пагорбами та гамірно
2026.08.17
09:07
Стрибнути вище голови
не вимагайте, люди.
В моїй ви шкурі не були,
не розтинали груди.
Та не пройшли моїх доріг,
нудотних хімій сорок.
Я бачила кривавий сніг
не вимагайте, люди.
В моїй ви шкурі не були,
не розтинали груди.
Та не пройшли моїх доріг,
нудотних хімій сорок.
Я бачила кривавий сніг
2026.08.17
06:45
Хоча іще квітують квіти
І сонцем повняться плоди, -
Уже тепла позбувся вітер,
А я менш пріє від ходи.
Уже геть зовсім непрозора
Поза рікою далечінь, -
Вже гублять листя осокори
І я лисію не один.
І сонцем повняться плоди, -
Уже тепла позбувся вітер,
А я менш пріє від ходи.
Уже геть зовсім непрозора
Поза рікою далечінь, -
Вже гублять листя осокори
І я лисію не один.
2026.08.16
23:54
Гріховна та недосконала
На цій землі,
У склепах темних заховала
Гіркі жалі.
Можливо, ти не знала міри
Своїх бажань?
Пливла за привидами мрії
На цій землі,
У склепах темних заховала
Гіркі жалі.
Можливо, ти не знала міри
Своїх бажань?
Пливла за привидами мрії
2026.08.16
23:10
Збирала в пригорщі слова,
звичайні й променисті,
щоб в них душа була жива
і поривання чисті.
І розсипала на столі
їх, друже, перед вами,
аби у вранішній імлі
звичайні й променисті,
щоб в них душа була жива
і поривання чисті.
І розсипала на столі
їх, друже, перед вами,
аби у вранішній імлі
2026.08.16
21:37
Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Терен у полум”
2026.08.16
21:21
Нічого і я не читатиму –
Ні батькового, ні материнського.
Скажу і про дідове з бабиним
У музи своєї під цицькою.
Ніхто і моїми поезами
Навряд чи будь-де зацікавиться.
Тож будьмо відверто тверезими
Ні батькового, ні материнського.
Скажу і про дідове з бабиним
У музи своєї під цицькою.
Ніхто і моїми поезами
Навряд чи будь-де зацікавиться.
Тож будьмо відверто тверезими
2026.08.16
19:58
як ми сиділи на трибуні
на стадіоні авангард
що також міг би зватись юність
в країні сумнозвісних рад
у день із дощиком серпневим
що до обіду вже ущух
як ми сиділи просто неба
усіх побачень і розлук
на стадіоні авангард
що також міг би зватись юність
в країні сумнозвісних рад
у день із дощиком серпневим
що до обіду вже ущух
як ми сиділи просто неба
усіх побачень і розлук
2026.08.16
19:03
У Києві, москалів тим щоб подратувати,
Одну з вулиць ім‘ям новим рішили назвати –
Кубанської України. Москальщина злиться
І, хто знає, чим в майбутнім воно закінчиться.
Раптом вулицю назвали, ідею заклали
Й через роки Кубань, справді українська стала
Одну з вулиць ім‘ям новим рішили назвати –
Кубанської України. Москальщина злиться
І, хто знає, чим в майбутнім воно закінчиться.
Раптом вулицю назвали, ідею заклали
Й через роки Кубань, справді українська стала
2026.08.16
18:41
Розпалився конюх у кошарі,
Затопив стоячою водою
Пічку, наче ковдру від клошарів,
В обладунках справжнього героя.
Був би Яковом,то мабуть мав би невід -
Пугачем співав на довгим ставом,
Хвилями біблійного сувою,
Затопив стоячою водою
Пічку, наче ковдру від клошарів,
В обладунках справжнього героя.
Був би Яковом,то мабуть мав би невід -
Пугачем співав на довгим ставом,
Хвилями біблійного сувою,
2026.08.16
13:52
Милий Харкове! Ти Україні - не пасинок! Син!
Ти довірливий, саме тому і зализуєш рани!
На землі твоїй - кров, а тобі неймовірно погано...
Скільки буде червоних морів, океанів, краплин?
Я люблю тебе гірко! Плекаю... Ти в мене один!
Вічним феніксом з
Ти довірливий, саме тому і зализуєш рани!
На землі твоїй - кров, а тобі неймовірно погано...
Скільки буде червоних морів, океанів, краплин?
Я люблю тебе гірко! Плекаю... Ти в мене один!
Вічним феніксом з
2026.08.16
13:46
Прийшла весна, і споконвічна втома
На плечі сіла, як важезний птах.
Історію не сприймеш ти без брому.
Вона розвіється на злих вітрах.
Прийшла весна. Розтанула ґрунтівка.
Тече вода, а з нею і літа.
Так слово постає, немов гвинтівка,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На плечі сіла, як важезний птах.
Історію не сприймеш ти без брому.
Вона розвіється на злих вітрах.
Прийшла весна. Розтанула ґрунтівка.
Тече вода, а з нею і літа.
Так слово постає, немов гвинтівка,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Відкрив він очі і побачив храм.
Не смерть, яку побачить сподівався
Й вже подумки зі світом цим прощався,
А храм, що золотом переливався.
І він згадав, усупереч рокам,
Таке ж видіння…Вигнаний із дому
Дядьками, він Варягію лишив,
Покинув все, чим ще до того жив
І в Русь далеку за моря поплив.
З добра всього лишилося при ньому
Лиш батьків хрест із золотим вінцем.
Єдина пам'ять чи єдина згадка.
Не збагатієш від такого спадку.
Та він удався норовом у батька,
Тож все вважав початком – не кінцем.
Вважав…аж доки буря налетіла,
Жбурляти стала кораблем легким.
То здійме вгору і ударить грім,
То прірва розверзеться попід ним
І тягне в неї неймовірна сила.
Тоді-бо страх Симона охопив.
Відчув він смерті дихання у спину
І став богів благати без упину,
Бо що він може – усього людина,
Безсила перед вироком богів.
Тоді уперше він й побачив храм:
Видіння раптом небом розлилося,
Немов з води і мороку звелося
І Симону на мить якусь здалося,
Що чує голос десь по небесам:
«Ось церква, що повинен ти звести
В ім’я і славу Матері Моєї
В землі чужій, що зробиться твоєю
І ти знайдеш вспокоєння із нею,
Пройшовши крізь дороги і світи…»
І храм цей знов перед очей його
Над полем, густо кровію политим
І Альтою, що кров не здатна змити.
Де половець, де руський – не злічити,
Лиш мертві і поранені кругом.
І він на смерть покірливо чекав,
А раптом храм…І спогад той неначе,
Щось розбудив. Хоч тіло з болю плаче,
Але душа стріпнулася, одначе.
І зціпив зуби, і поволі встав.
Смерть не здолає! Він повинен жить!
Він на землі не звів ще свого храму!
Адже життя не міряють роками
І не грошима, не безмовним крамом,
А тим, що здатен для людей лишить.
Не смерть, яку побачить сподівався
Й вже подумки зі світом цим прощався,
А храм, що золотом переливався.
І він згадав, усупереч рокам,
Таке ж видіння…Вигнаний із дому
Дядьками, він Варягію лишив,
Покинув все, чим ще до того жив
І в Русь далеку за моря поплив.
З добра всього лишилося при ньому
Лиш батьків хрест із золотим вінцем.
Єдина пам'ять чи єдина згадка.
Не збагатієш від такого спадку.
Та він удався норовом у батька,
Тож все вважав початком – не кінцем.
Вважав…аж доки буря налетіла,
Жбурляти стала кораблем легким.
То здійме вгору і ударить грім,
То прірва розверзеться попід ним
І тягне в неї неймовірна сила.
Тоді-бо страх Симона охопив.
Відчув він смерті дихання у спину
І став богів благати без упину,
Бо що він може – усього людина,
Безсила перед вироком богів.
Тоді уперше він й побачив храм:
Видіння раптом небом розлилося,
Немов з води і мороку звелося
І Симону на мить якусь здалося,
Що чує голос десь по небесам:
«Ось церква, що повинен ти звести
В ім’я і славу Матері Моєї
В землі чужій, що зробиться твоєю
І ти знайдеш вспокоєння із нею,
Пройшовши крізь дороги і світи…»
І храм цей знов перед очей його
Над полем, густо кровію политим
І Альтою, що кров не здатна змити.
Де половець, де руський – не злічити,
Лиш мертві і поранені кругом.
І він на смерть покірливо чекав,
А раптом храм…І спогад той неначе,
Щось розбудив. Хоч тіло з болю плаче,
Але душа стріпнулася, одначе.
І зціпив зуби, і поволі встав.
Смерть не здолає! Він повинен жить!
Він на землі не звів ще свого храму!
Адже життя не міряють роками
І не грошима, не безмовним крамом,
А тим, що здатен для людей лишить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
