Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.06
16:03
у кожної дороги є поріг...
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
2026.03.06
15:55
Життя - безодня,
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
2026.03.06
11:48
Анатолій Д’Актиль (1890-1942)
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
2026.03.06
11:12
Як дні летять! Їх годі зупинити.
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
2026.03.06
09:54
березня 1980 року завершив свій земний шлях неповторний майстер новели, письменник трагічної долі, який завжди був «Собою, Особою, себто особливим»…
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
2026.03.06
07:58
продовження)
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
2026.03.06
06:05
Ранкове затишшя... Півсонні тумани
На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро
На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро
2026.03.06
00:43
Дарую щедро крижані октави
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
2026.03.06
00:21
Мовою ворога шукають друзів серед ворогів.
Між політиками і повіями існують взаємоповага і взаємозамінність.
Вічний диктатор – «вічний двигун» московської влади.
Той, хто голосніше кричить, створює ефект чисельної переваги.
Злочинам сприяють б
2026.03.05
19:21
Підгаєцький міф у правдивих живих світлинах
Дійові особи
Голос поза світлинами
Ярослав Саландяк
Іван Банах
Степан Колодницький
Володимир Федорчук
Дійові особи
Голос поза світлинами
Ярослав Саландяк
Іван Банах
Степан Колодницький
Володимир Федорчук
2026.03.05
17:59
Бува, дорветься хтось до влади і вважа,
Що він величніший з правителів усіх.
Що усі люди – то комашки біля ніг,
Він оком кине й всі виконувать біжать.
Що знає він, як всі народи мають жить
І має право шлях указувати їм.
Що за життя ще має стати він
Що він величніший з правителів усіх.
Що усі люди – то комашки біля ніг,
Він оком кине й всі виконувать біжать.
Що знає він, як всі народи мають жить
І має право шлях указувати їм.
Що за життя ще має стати він
2026.03.05
15:16
І
І живу, й виживаю окремо
від юрби, що заковтує сир
мишоловки. Лякає дилема –
чи герой, чи фальшивий кумир,
чи дрімуче, чи дуже зелене
Україну веде у ясир?
І стає, навіть дуже, помітно,
І живу, й виживаю окремо
від юрби, що заковтує сир
мишоловки. Лякає дилема –
чи герой, чи фальшивий кумир,
чи дрімуче, чи дуже зелене
Україну веде у ясир?
І стає, навіть дуже, помітно,
2026.03.05
11:31
Весна. Нарешті. Цього року тебе чекала особливо.
Хоча зима, морозна й сніжна, була вражаюче красива.
Ходила в білому й шапками поснулі віти прикрашала.
І дихала на перехожих сліпучо-мерехливим жаром.
Але тепла не вистачало. А без тепла краси замало.
Хоча зима, морозна й сніжна, була вражаюче красива.
Ходила в білому й шапками поснулі віти прикрашала.
І дихала на перехожих сліпучо-мерехливим жаром.
Але тепла не вистачало. А без тепла краси замало.
2026.03.05
11:30
Скарай мене, Поезіє, дорогою.
Я стільки не добрав на ній думок.
Дорогою і людською тривогою,
Карай! Карай, щоб голос мій не мовк.
2
Отак би йшов і йшов
До скону підошов,
Я стільки не добрав на ній думок.
Дорогою і людською тривогою,
Карай! Карай, щоб голос мій не мовк.
2
Отак би йшов і йшов
До скону підошов,
2026.03.05
11:24
Закутий дощами в оселі тісній,
Не можеш ти вийти нікуди навколо,
Немовби закутий в темниці німій.
Стоїть чатовим незворушливий Молох.
Закутий дощами в кайданах тяжких,
Не можеш ти рушити птахом на волю.
Закутий дощами в тенетах сумних,
Не можеш ти вийти нікуди навколо,
Немовби закутий в темниці німій.
Стоїть чатовим незворушливий Молох.
Закутий дощами в кайданах тяжких,
Не можеш ти рушити птахом на волю.
Закутий дощами в тенетах сумних,
2026.03.05
10:09
Вже кілька сот в душі поранень
І безліч стомлених думок.
Чи хтось, чи щось до себе манить.
Не відгадати, не пророк…
І біль розмножився у болі…
Дійшло, і раптом зрозумів,
Що поруч шастає недоля,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І безліч стомлених думок.
Чи хтось, чи щось до себе манить.
Не відгадати, не пророк…
І біль розмножився у болі…
Дійшло, і раптом зрозумів,
Що поруч шастає недоля,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Відкрив він очі і побачив храм.
Не смерть, яку побачить сподівався
Й вже подумки зі світом цим прощався,
А храм, що золотом переливався.
І він згадав, усупереч рокам,
Таке ж видіння…Вигнаний із дому
Дядьками, він Варягію лишив,
Покинув все, чим ще до того жив
І в Русь далеку за моря поплив.
З добра всього лишилося при ньому
Лиш батьків хрест із золотим вінцем.
Єдина пам'ять чи єдина згадка.
Не збагатієш від такого спадку.
Та він удався норовом у батька,
Тож все вважав початком – не кінцем.
Вважав…аж доки буря налетіла,
Жбурляти стала кораблем легким.
То здійме вгору і ударить грім,
То прірва розверзеться попід ним
І тягне в неї неймовірна сила.
Тоді-бо страх Симона охопив.
Відчув він смерті дихання у спину
І став богів благати без упину,
Бо що він може – усього людина,
Безсила перед вироком богів.
Тоді уперше він й побачив храм:
Видіння раптом небом розлилося,
Немов з води і мороку звелося
І Симону на мить якусь здалося,
Що чує голос десь по небесам:
«Ось церква, що повинен ти звести
В ім’я і славу Матері Моєї
В землі чужій, що зробиться твоєю
І ти знайдеш вспокоєння із нею,
Пройшовши крізь дороги і світи…»
І храм цей знов перед очей його
Над полем, густо кровію политим
І Альтою, що кров не здатна змити.
Де половець, де руський – не злічити,
Лиш мертві і поранені кругом.
І він на смерть покірливо чекав,
А раптом храм…І спогад той неначе,
Щось розбудив. Хоч тіло з болю плаче,
Але душа стріпнулася, одначе.
І зціпив зуби, і поволі встав.
Смерть не здолає! Він повинен жить!
Він на землі не звів ще свого храму!
Адже життя не міряють роками
І не грошима, не безмовним крамом,
А тим, що здатен для людей лишить.
Не смерть, яку побачить сподівався
Й вже подумки зі світом цим прощався,
А храм, що золотом переливався.
І він згадав, усупереч рокам,
Таке ж видіння…Вигнаний із дому
Дядьками, він Варягію лишив,
Покинув все, чим ще до того жив
І в Русь далеку за моря поплив.
З добра всього лишилося при ньому
Лиш батьків хрест із золотим вінцем.
Єдина пам'ять чи єдина згадка.
Не збагатієш від такого спадку.
Та він удався норовом у батька,
Тож все вважав початком – не кінцем.
Вважав…аж доки буря налетіла,
Жбурляти стала кораблем легким.
То здійме вгору і ударить грім,
То прірва розверзеться попід ним
І тягне в неї неймовірна сила.
Тоді-бо страх Симона охопив.
Відчув він смерті дихання у спину
І став богів благати без упину,
Бо що він може – усього людина,
Безсила перед вироком богів.
Тоді уперше він й побачив храм:
Видіння раптом небом розлилося,
Немов з води і мороку звелося
І Симону на мить якусь здалося,
Що чує голос десь по небесам:
«Ось церква, що повинен ти звести
В ім’я і славу Матері Моєї
В землі чужій, що зробиться твоєю
І ти знайдеш вспокоєння із нею,
Пройшовши крізь дороги і світи…»
І храм цей знов перед очей його
Над полем, густо кровію политим
І Альтою, що кров не здатна змити.
Де половець, де руський – не злічити,
Лиш мертві і поранені кругом.
І він на смерть покірливо чекав,
А раптом храм…І спогад той неначе,
Щось розбудив. Хоч тіло з болю плаче,
Але душа стріпнулася, одначе.
І зціпив зуби, і поволі встав.
Смерть не здолає! Він повинен жить!
Він на землі не звів ще свого храму!
Адже життя не міряють роками
І не грошима, не безмовним крамом,
А тим, що здатен для людей лишить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
