Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.24
06:25
Сонця подихи гарячі
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
2026.03.23
21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
2026.03.22
23:00
замість ПІСЛЯМОВИ)
Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.
2026.03.22
17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
2026.03.22
15:33
Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.
Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С
2026.03.22
13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
2026.03.22
12:50
Цукор-рафінад корисний тим, що його важче переплутати з сіллю.
Ідеальний жіночий стан – коли 90х60х90, ідеальний чоловічий стан – коли 3 по 100.
Краще нехай шкварчить олія на пательні, ніж шкварчить жінка з пательнею.
Струнким жінкам так би пасув
2026.03.22
12:18
Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
2026.03.22
11:29
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
2026.03.22
10:09
Я сонцю вклоняюсь нині,
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
2026.03.22
08:59
березня 1923 року народився легендарний французький актор-мім єврейського походження і великий громадянин.
Кажуть, це він подарував Майклу Джексону його знамениту «місячну ходу».
А ще існує історія, що ніби сам Чарлі Чаплін запросив його за свій столи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Відкрив він очі і побачив храм.
Не смерть, яку побачить сподівався
Й вже подумки зі світом цим прощався,
А храм, що золотом переливався.
І він згадав, усупереч рокам,
Таке ж видіння…Вигнаний із дому
Дядьками, він Варягію лишив,
Покинув все, чим ще до того жив
І в Русь далеку за моря поплив.
З добра всього лишилося при ньому
Лиш батьків хрест із золотим вінцем.
Єдина пам'ять чи єдина згадка.
Не збагатієш від такого спадку.
Та він удався норовом у батька,
Тож все вважав початком – не кінцем.
Вважав…аж доки буря налетіла,
Жбурляти стала кораблем легким.
То здійме вгору і ударить грім,
То прірва розверзеться попід ним
І тягне в неї неймовірна сила.
Тоді-бо страх Симона охопив.
Відчув він смерті дихання у спину
І став богів благати без упину,
Бо що він може – усього людина,
Безсила перед вироком богів.
Тоді уперше він й побачив храм:
Видіння раптом небом розлилося,
Немов з води і мороку звелося
І Симону на мить якусь здалося,
Що чує голос десь по небесам:
«Ось церква, що повинен ти звести
В ім’я і славу Матері Моєї
В землі чужій, що зробиться твоєю
І ти знайдеш вспокоєння із нею,
Пройшовши крізь дороги і світи…»
І храм цей знов перед очей його
Над полем, густо кровію политим
І Альтою, що кров не здатна змити.
Де половець, де руський – не злічити,
Лиш мертві і поранені кругом.
І він на смерть покірливо чекав,
А раптом храм…І спогад той неначе,
Щось розбудив. Хоч тіло з болю плаче,
Але душа стріпнулася, одначе.
І зціпив зуби, і поволі встав.
Смерть не здолає! Він повинен жить!
Він на землі не звів ще свого храму!
Адже життя не міряють роками
І не грошима, не безмовним крамом,
А тим, що здатен для людей лишить.
Не смерть, яку побачить сподівався
Й вже подумки зі світом цим прощався,
А храм, що золотом переливався.
І він згадав, усупереч рокам,
Таке ж видіння…Вигнаний із дому
Дядьками, він Варягію лишив,
Покинув все, чим ще до того жив
І в Русь далеку за моря поплив.
З добра всього лишилося при ньому
Лиш батьків хрест із золотим вінцем.
Єдина пам'ять чи єдина згадка.
Не збагатієш від такого спадку.
Та він удався норовом у батька,
Тож все вважав початком – не кінцем.
Вважав…аж доки буря налетіла,
Жбурляти стала кораблем легким.
То здійме вгору і ударить грім,
То прірва розверзеться попід ним
І тягне в неї неймовірна сила.
Тоді-бо страх Симона охопив.
Відчув він смерті дихання у спину
І став богів благати без упину,
Бо що він може – усього людина,
Безсила перед вироком богів.
Тоді уперше він й побачив храм:
Видіння раптом небом розлилося,
Немов з води і мороку звелося
І Симону на мить якусь здалося,
Що чує голос десь по небесам:
«Ось церква, що повинен ти звести
В ім’я і славу Матері Моєї
В землі чужій, що зробиться твоєю
І ти знайдеш вспокоєння із нею,
Пройшовши крізь дороги і світи…»
І храм цей знов перед очей його
Над полем, густо кровію политим
І Альтою, що кров не здатна змити.
Де половець, де руський – не злічити,
Лиш мертві і поранені кругом.
І він на смерть покірливо чекав,
А раптом храм…І спогад той неначе,
Щось розбудив. Хоч тіло з болю плаче,
Але душа стріпнулася, одначе.
І зціпив зуби, і поволі встав.
Смерть не здолає! Він повинен жить!
Він на землі не звів ще свого храму!
Адже життя не міряють роками
І не грошима, не безмовним крамом,
А тим, що здатен для людей лишить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
