Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.01
13:01
Весна минає. Літо на порозі.
Немає миру, бо іде війна.
Жене людей додому чужина.
Дай, Боже, не почити у дорозі
міграції поезії у прозі
лихого житія. Душа одна.
ІІ
Немає миру, бо іде війна.
Жене людей додому чужина.
Дай, Боже, не почити у дорозі
міграції поезії у прозі
лихого житія. Душа одна.
ІІ
2026.06.01
12:10
Прийшов мороз такий справдешній,
Хитнув підвалини старі.
Сховалась думка у черешні,
Сховалась мова у землі.
У теплім краю журавлі
В піснях оспівують прийдешнє.
Мороз величною ходою
Хитнув підвалини старі.
Сховалась думка у черешні,
Сховалась мова у землі.
У теплім краю журавлі
В піснях оспівують прийдешнє.
Мороз величною ходою
2026.06.01
11:29
Зелена матова тарілка
пахла метеоритами і космічним пилом
Його несли під руки два сірих гуманоїди
обережно як перше видання класика
Він гикав у невагомости
і думав про невиплачений гонорар
Землянине ми прийшли забрати твій розум
пахла метеоритами і космічним пилом
Його несли під руки два сірих гуманоїди
обережно як перше видання класика
Він гикав у невагомости
і думав про невиплачений гонорар
Землянине ми прийшли забрати твій розум
2026.06.01
11:04
… засинає полуниця -
наді мною Око дня -
може липень забарився
степом в пошуках коня,
чи затримався в долонях,
запашного полину,
підхопивши пил на скроні,
наді мною Око дня -
може липень забарився
степом в пошуках коня,
чи затримався в долонях,
запашного полину,
підхопивши пил на скроні,
2026.06.01
09:36
Срібляста річка котить тихі води
Між берегів, замаяних в зело.
Життя до річки Кодими текло,
Шукаючи притулку і свободи.
Тут дзеркалом стає сама природа,
Схиливши верб зажурене чоло.
Срібляста річка котить тихі води
Між берегів, замаяних в зело.
Життя до річки Кодими текло,
Шукаючи притулку і свободи.
Тут дзеркалом стає сама природа,
Схиливши верб зажурене чоло.
Срібляста річка котить тихі води
2026.06.01
06:13
Пожухле листя під ногами
Тривожно й лячно шарудить,
Уперто здійснюючи намір -
Моїх думок порвати нить.
Шурхоче мляво, однотонно,
Щоб міркувань утратив суть, -
І вже вони плетуться сонно,
Уже мені їх не збагнуть...
Тривожно й лячно шарудить,
Уперто здійснюючи намір -
Моїх думок порвати нить.
Шурхоче мляво, однотонно,
Щоб міркувань утратив суть, -
І вже вони плетуться сонно,
Уже мені їх не збагнуть...
2026.06.01
00:29
Бліда міль за токсичністю переважає навіть бліду поганку.
Хворому на всю голову і всієї землі буде замало.
«Братья» лізуть без упину – як не з любов’ю, то з ракетами.
В українській політичній історії відцентрові сили переважали доцентрові.
Кол
2026.05.31
19:17
Чи наснилось, чи ні... Вже заплутався. Не пам'ятаю...
А можливо, це просто уламок мого вітража.
Розквітала, мов літо, моя відігріта душа
У зеленій мелодії, ніжно-липневім розмаї.
Я заплющую очі та чую журу водограю,
Чиста зелень мелодії сірість мо
А можливо, це просто уламок мого вітража.
Розквітала, мов літо, моя відігріта душа
У зеленій мелодії, ніжно-липневім розмаї.
Я заплющую очі та чую журу водограю,
Чиста зелень мелодії сірість мо
2026.05.31
15:20
Розмови на вулиці, майже сімейні
Є сподівання і на тебе погляди
Кожен зустрічний бажає знайомитись
Навіть із друзями почуваєшся не тим
Джонні – новенький в містечкові нашому
Всякому цікавий, тобі дають шанс
Є сподівання і на тебе погляди
Кожен зустрічний бажає знайомитись
Навіть із друзями почуваєшся не тим
Джонні – новенький в містечкові нашому
Всякому цікавий, тобі дають шанс
2026.05.31
15:03
Як Сталін партійну «опозицію» подолав.
Хто учився при Союзі, здобував освіту,
Пам’ятає, що у вузах доводилось вчити.
І марксизми, й атеїзми без кінця зубрили,
Та й історію партійну, безумовно вчили.
Бо ж без того професію ми не здобували,
Як не з
Хто учився при Союзі, здобував освіту,
Пам’ятає, що у вузах доводилось вчити.
І марксизми, й атеїзми без кінця зубрили,
Та й історію партійну, безумовно вчили.
Бо ж без того професію ми не здобували,
Як не з
2026.05.31
14:35
ті хмари над
будинками
дахами
мов ефемери ефемер
а ми
у цім прихмар’ї
проростаєм
щось вабило
будинками
дахами
мов ефемери ефемер
а ми
у цім прихмар’ї
проростаєм
щось вабило
2026.05.31
11:42
Чи прихисток для гри?- Таємного сакралу
Відкриє ніч невидиме вікно,
Де я втечу по рятівному валу ,
І буде самота зі мною заодно,
Де гратиме у безвісті сопілка,
Сова кричатиме у спину навздогін
До хлопчика в мені,який узяв розгін -
Відкриє ніч невидиме вікно,
Де я втечу по рятівному валу ,
І буде самота зі мною заодно,
Де гратиме у безвісті сопілка,
Сова кричатиме у спину навздогін
До хлопчика в мені,який узяв розгін -
2026.05.31
10:55
Я буду вічним депутатом,
Посланником самих низів,
Покараним нечутним катом
На шальках мужніх терезів.
Я буду вічним адвокатом
Для юності і боротьби
В житті шаленім і строкатім,
В мінливім річищі плавби.
Посланником самих низів,
Покараним нечутним катом
На шальках мужніх терезів.
Я буду вічним адвокатом
Для юності і боротьби
В житті шаленім і строкатім,
В мінливім річищі плавби.
2026.05.31
10:34
ІІІ. ВАГА КОРОНИ
Тереми великого князя дихали прохолодою та запахом воску. Ярослав Мудрий сидів біля дубового столу, заваленого сувоями, книгами та картами. Його погляд – глибокий, проникливий, який бачив людей наскрізь – зара
2026.05.31
07:03
Знову день спекотливий
Витворяє дива, -
Ллється сонячна злива
І всихає трава.
І міліє озерце,
І дрімає бджола, -
І пече коло серця
Від надлишку тепла.
Витворяє дива, -
Ллється сонячна злива
І всихає трава.
І міліє озерце,
І дрімає бджола, -
І пече коло серця
Від надлишку тепла.
2026.05.30
12:07
Напевно, вже до ранку не засну.
Чекатиму за обрієм розлуку.
Чекатиму у маренні весну,
Як втілену в життя вселенську муку.
Напевно, виглядатиму той знак,
Який і порятує, і розрадить.
Утілений у долі Зодіак
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чекатиму за обрієм розлуку.
Чекатиму у маренні весну,
Як втілену в життя вселенську муку.
Напевно, виглядатиму той знак,
Який і порятує, і розрадить.
Утілений у долі Зодіак
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.05.31
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Відкрив він очі і побачив храм.
Не смерть, яку побачить сподівався
Й вже подумки зі світом цим прощався,
А храм, що золотом переливався.
І він згадав, усупереч рокам,
Таке ж видіння…Вигнаний із дому
Дядьками, він Варягію лишив,
Покинув все, чим ще до того жив
І в Русь далеку за моря поплив.
З добра всього лишилося при ньому
Лиш батьків хрест із золотим вінцем.
Єдина пам'ять чи єдина згадка.
Не збагатієш від такого спадку.
Та він удався норовом у батька,
Тож все вважав початком – не кінцем.
Вважав…аж доки буря налетіла,
Жбурляти стала кораблем легким.
То здійме вгору і ударить грім,
То прірва розверзеться попід ним
І тягне в неї неймовірна сила.
Тоді-бо страх Симона охопив.
Відчув він смерті дихання у спину
І став богів благати без упину,
Бо що він може – усього людина,
Безсила перед вироком богів.
Тоді уперше він й побачив храм:
Видіння раптом небом розлилося,
Немов з води і мороку звелося
І Симону на мить якусь здалося,
Що чує голос десь по небесам:
«Ось церква, що повинен ти звести
В ім’я і славу Матері Моєї
В землі чужій, що зробиться твоєю
І ти знайдеш вспокоєння із нею,
Пройшовши крізь дороги і світи…»
І храм цей знов перед очей його
Над полем, густо кровію политим
І Альтою, що кров не здатна змити.
Де половець, де руський – не злічити,
Лиш мертві і поранені кругом.
І він на смерть покірливо чекав,
А раптом храм…І спогад той неначе,
Щось розбудив. Хоч тіло з болю плаче,
Але душа стріпнулася, одначе.
І зціпив зуби, і поволі встав.
Смерть не здолає! Він повинен жить!
Він на землі не звів ще свого храму!
Адже життя не міряють роками
І не грошима, не безмовним крамом,
А тим, що здатен для людей лишить.
Не смерть, яку побачить сподівався
Й вже подумки зі світом цим прощався,
А храм, що золотом переливався.
І він згадав, усупереч рокам,
Таке ж видіння…Вигнаний із дому
Дядьками, він Варягію лишив,
Покинув все, чим ще до того жив
І в Русь далеку за моря поплив.
З добра всього лишилося при ньому
Лиш батьків хрест із золотим вінцем.
Єдина пам'ять чи єдина згадка.
Не збагатієш від такого спадку.
Та він удався норовом у батька,
Тож все вважав початком – не кінцем.
Вважав…аж доки буря налетіла,
Жбурляти стала кораблем легким.
То здійме вгору і ударить грім,
То прірва розверзеться попід ним
І тягне в неї неймовірна сила.
Тоді-бо страх Симона охопив.
Відчув він смерті дихання у спину
І став богів благати без упину,
Бо що він може – усього людина,
Безсила перед вироком богів.
Тоді уперше він й побачив храм:
Видіння раптом небом розлилося,
Немов з води і мороку звелося
І Симону на мить якусь здалося,
Що чує голос десь по небесам:
«Ось церква, що повинен ти звести
В ім’я і славу Матері Моєї
В землі чужій, що зробиться твоєю
І ти знайдеш вспокоєння із нею,
Пройшовши крізь дороги і світи…»
І храм цей знов перед очей його
Над полем, густо кровію политим
І Альтою, що кров не здатна змити.
Де половець, де руський – не злічити,
Лиш мертві і поранені кругом.
І він на смерть покірливо чекав,
А раптом храм…І спогад той неначе,
Щось розбудив. Хоч тіло з болю плаче,
Але душа стріпнулася, одначе.
І зціпив зуби, і поволі встав.
Смерть не здолає! Він повинен жить!
Він на землі не звів ще свого храму!
Адже життя не міряють роками
І не грошима, не безмовним крамом,
А тим, що здатен для людей лишить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
