« Тіні щезають опівдні...»

Факт

Розвіяні ілюзії життя
вміщаються у три щасливі миті:
ось я мале, із мамою, дитя,
ось ми усі, а на столі – кутя,
а онде сяє сонце у блакиті.

Все інше – як на обрії земля,
яка фата-морганою зникає
єдиного на рейді корабля,
дрейфуючого до кінця і краю
без компаса, вітрила і руля.

Перемішалось явне і минуле
на зримій і невидимій межі,
де береги і острови чужі
фантомами у далині майнули
як юності далекі міражі.

Як синє плесо сонної ріки
де плаває осіннє в'яле листя,
гойдає вітер жовті поплавки,
несе на хвилях бусинки намиста
у шатра очерету й осоки.

І вся оця романтика – село,
де каравели плавали млинами...
І думаєш, – було чи не було?
Усе, що лободою поросло,
зникає як у вирі – оріґамі.

І видива майбутні вітражі,
і одинока хата на межі –
дитячі силуети мого раю...

За ирієм щезають деркачі,
а привиди і тіні – уночі,
коли останній сон оповиває.

11.2020