Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
2026.11.11
09:44
Цей погляд, ніби гостре жало,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
2026.11.11
08:58
вона і він
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
2026.11.11
06:10
Неспокійний, як вітрисько,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Штука (1982) /
Вірші
Своя історія
Стоять кургани у степах
Та козаків старі могили.
Хрести у сірих сорочках
Над ними голови схилили.
Прийшли кати у рідний край
Перекроїли, перешили.
І добрехали, як змогли,
Незгідних просто задушили!
І стали жити замість нас
Так, ніби ми і жить не жили.
І кров не наша у серцях,
І що вони дали нам жили.
Усе продумали вперед,
Рабів для себе з нас зробили.
Та так роками, мов сліпі
З ярмом на шиї і ходили.
Не помічаючи довкола
Чиї кургани і могили,
Забули прадідів, дідів,
Як рідний край вони любили.
І захищали все своє,
Ні перед ким чолом не били.
І шанували дім, батьків
І не паплюжили могили.
А ми таки забились в кут
І не дурні, а одурили!
Ми повелись усі на мед
Та дьогтю нам, таки налили.
Забрали землі і хати,
Пшеницю й жито, все спалили.
Поля горіли і ліси,
А ми боялись, не гасили.
Лише похнюпили носи
Та руки в боки розводили.
Водичку повне решето
Довкола бігали, носили.
І дуля пахла калачем,
Її під ніс нам положили.
Це нагорода за усе,
Оце ми гарно заробили.
Ми стали, ніби жебраки,
Пожертву в злодія просили.
Нас висилали в табори,
Голодоморами косили.
І колоски для діточок
Тихенько в пазусі носили.
Ми їх вождів, немов святих
До себе в хату запустили.
Лише від страху, а в душі
Лайнном їх пики замастили.
І сльози ріками текли,
А нас гнобили і гнобили.
Діди зітхали у курганах,
Хилились зкошені могили,
А на кістках росли міста
І в болотах людей топили.
Майбутнє світле, дороге!
За нього кров'ю ми платили.
І щиро вірили брехні,
Катів своїх за все хвалили.
Так, ніби дикими були.
Так, ніби ми без них не жили.
Та все закінчиться таки,
Ми перед Богом заслужили.
Ми захищаємо своє
І зла нікому не зробили.
І в нас історія своя,
Свої кургани і могили.
Свої сади, лани, степи, поля,
Високі гори, небосхили!
Усе своє, лише вони,
Усюди пхали своє рило!
14.07.2019
by Shtuka Yaroslav
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Своя історія
У нас історія своя
Свої кургани та могили
Хрести у сивих сорочках
Так ніби голови схилили
Штука Ярослав
Стоять кургани у степах
Та козаків старі могили.
Хрести у сірих сорочках
Над ними голови схилили.
Прийшли кати у рідний край
Перекроїли, перешили.
І добрехали, як змогли,
Незгідних просто задушили!
І стали жити замість нас
Так, ніби ми і жить не жили.
І кров не наша у серцях,
І що вони дали нам жили.
Усе продумали вперед,
Рабів для себе з нас зробили.
Та так роками, мов сліпі
З ярмом на шиї і ходили.
Не помічаючи довкола
Чиї кургани і могили,
Забули прадідів, дідів,
Як рідний край вони любили.
І захищали все своє,
Ні перед ким чолом не били.
І шанували дім, батьків
І не паплюжили могили.
А ми таки забились в кут
І не дурні, а одурили!
Ми повелись усі на мед
Та дьогтю нам, таки налили.
Забрали землі і хати,
Пшеницю й жито, все спалили.
Поля горіли і ліси,
А ми боялись, не гасили.
Лише похнюпили носи
Та руки в боки розводили.
Водичку повне решето
Довкола бігали, носили.
І дуля пахла калачем,
Її під ніс нам положили.
Це нагорода за усе,
Оце ми гарно заробили.
Ми стали, ніби жебраки,
Пожертву в злодія просили.
Нас висилали в табори,
Голодоморами косили.
І колоски для діточок
Тихенько в пазусі носили.
Ми їх вождів, немов святих
До себе в хату запустили.
Лише від страху, а в душі
Лайнном їх пики замастили.
І сльози ріками текли,
А нас гнобили і гнобили.
Діди зітхали у курганах,
Хилились зкошені могили,
А на кістках росли міста
І в болотах людей топили.
Майбутнє світле, дороге!
За нього кров'ю ми платили.
І щиро вірили брехні,
Катів своїх за все хвалили.
Так, ніби дикими були.
Так, ніби ми без них не жили.
Та все закінчиться таки,
Ми перед Богом заслужили.
Ми захищаємо своє
І зла нікому не зробили.
І в нас історія своя,
Свої кургани і могили.
Свої сади, лани, степи, поля,
Високі гори, небосхили!
Усе своє, лише вони,
Усюди пхали своє рило!
14.07.2019
by Shtuka Yaroslav
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
