Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.10
23:06
Під ноги осінь сипала бурштин
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
2026.11.10
23:00
Є меч такий Кладениць,
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
2026.11.10
21:23
Онкодиспансер. Первинний огляд лікаря.
Пацієнт - чоловік років 45-50.
Підозра на рак легень.
- Палите?
- Палю.
- Як довго?
- З 4го класу. Може з 5го.
- З якого конкретно року?
- Я не помню.
- В школу ви в якому році пішли?
- (кашляє) Точно не п
2026.11.10
21:06
Летять і минають літа суєти,
об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.
Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,
об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.
Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,
2026.11.10
20:26
Не знадобиться відпускати
минуле у чортополох.
Ще здатна прикрашати шати
хоч уві сні для нас обох,
і згадувати очі сині,
обличчя миле, рук тепло —
від щемної пори й донині,
любити, щоб там не було.
минуле у чортополох.
Ще здатна прикрашати шати
хоч уві сні для нас обох,
і згадувати очі сині,
обличчя миле, рук тепло —
від щемної пори й донині,
любити, щоб там не було.
2026.11.10
20:17
Перед тим, як назавжди покинуть
Цю місцевість, таку дорогу,
Він вклонився могилам і нивам,
Залишивши надію благу.
Він вклонився книжкам посивілим
На полицях дрімливих, стійких.
Він лишав не маєтки і вілли,
Цю місцевість, таку дорогу,
Він вклонився могилам і нивам,
Залишивши надію благу.
Він вклонився книжкам посивілим
На полицях дрімливих, стійких.
Він лишав не маєтки і вілли,
2026.11.10
18:06
«Які ми гарні!»- пишаються суцвіття,
Невдовзі станемо плодами...»
Згинається гілля, кора мовчить.
Мовчить невидиме коріння…
Мовчать, хоч знають, що сказати крикунам,
Які невдовзі розпрощаються з цим світом.
І тільки ми дамо життя новим суцвіттям.
Невдовзі станемо плодами...»
Згинається гілля, кора мовчить.
Мовчить невидиме коріння…
Мовчать, хоч знають, що сказати крикунам,
Які невдовзі розпрощаються з цим світом.
І тільки ми дамо життя новим суцвіттям.
2026.11.10
12:22
А наш взірець – Сцевола Муцій,
який учив терпіти зло
і цій науці
у фейсбуці
підтакує якесь пуйло.
***
А де-не-де є мода вічна
який учив терпіти зло
і цій науці
у фейсбуці
підтакує якесь пуйло.
***
А де-не-де є мода вічна
2026.11.10
07:14
Радію вранішньому світлу,
Що тихо ллється через скло, -
Радію сонцю, що розквітло,
Землі даруючи тепло.
Вдихаю чисту прохолоду
І свіжість ранньої пори, -
І відчуваю ту свободу,
Яку мені несуть вітри.
Що тихо ллється через скло, -
Радію сонцю, що розквітло,
Землі даруючи тепло.
Вдихаю чисту прохолоду
І свіжість ранньої пори, -
І відчуваю ту свободу,
Яку мені несуть вітри.
2026.11.09
23:45
отакої, буркоче собі під сиві вуса достопамятний улюблений протагоніст, відомий за попередніми епізодами, шкандибаючи додому через дитячий майданчик, де пісочниця зі собачим лайном, отакої · у манері одиноких під старість усіма забутих уперто не вмираючих
2026.11.09
16:15
Друзі до мене прийшли вчора, надвечір
Сам я лежав у постелі, умираючи
Ені Бон зі Сейнт-Ейнжел
Казала ”надворі погода шикарна“
Ще вітер тоді завивав у проймі дверній
О, хто ти такий, щоби погоді відмовіти
Мені би спокою, щоби умерти собі
Сам я лежав у постелі, умираючи
Ені Бон зі Сейнт-Ейнжел
Казала ”надворі погода шикарна“
Ще вітер тоді завивав у проймі дверній
О, хто ти такий, щоби погоді відмовіти
Мені би спокою, щоби умерти собі
2026.11.09
15:58
Усі шишки на ялинці
Усміхаються хмаринці.
Вітер віти колихає —
Він ялинку колисає:
— Люлі, люлі, спи гарненько,
Чарівнице зелененька!
Та ялинці геть не спиться:
Усміхаються хмаринці.
Вітер віти колихає —
Він ялинку колисає:
— Люлі, люлі, спи гарненько,
Чарівнице зелененька!
Та ялинці геть не спиться:
2026.11.09
14:35
Дід в гірському селі під Женевою
Мордувався з розпуки статевої.
Бо в селі на горі
Лиш бабусі старі,
А панянки гуляють Женевою.
На стоянці в порту Гонолулу
Бабі Ксенії вухо надуло.
Мордувався з розпуки статевої.
Бо в селі на горі
Лиш бабусі старі,
А панянки гуляють Женевою.
На стоянці в порту Гонолулу
Бабі Ксенії вухо надуло.
2026.11.09
12:39
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),
2026.11.09
11:24
А вже листопад із сумними вітрами,
Літає і падає листя-метелик.
І джерги осінні на душі нам стелить.
Не знає ніхто, що за синню й горами,
Бо крутиться світ, наче зірвана хвіртка.
І стіни замовкли, а серце тріпоче.
А далі що буде? Все знає лиш Отче.
Літає і падає листя-метелик.
І джерги осінні на душі нам стелить.
Не знає ніхто, що за синню й горами,
Бо крутиться світ, наче зірвана хвіртка.
І стіни замовкли, а серце тріпоче.
А далі що буде? Все знає лиш Отче.
2026.11.09
09:29
Де ті духи що дрімають,
Духам вічним спати треба?—
У надриві зволікання
Їх нетлінне — не від Неба!
Хто відчує — буде вільним
Від зневіри і шляхетства,
Буде плавати в ефірі,
Називатися мистецтвом,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Духам вічним спати треба?—
У надриві зволікання
Їх нетлінне — не від Неба!
Хто відчує — буде вільним
Від зневіри і шляхетства,
Буде плавати в ефірі,
Називатися мистецтвом,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Штука (1982) /
Вірші
Своя історія
Стоять кургани у степах
Та козаків старі могили.
Хрести у сірих сорочках
Над ними голови схилили.
Прийшли кати у рідний край
Перекроїли, перешили.
І добрехали, як змогли,
Незгідних просто задушили!
І стали жити замість нас
Так, ніби ми і жить не жили.
І кров не наша у серцях,
І що вони дали нам жили.
Усе продумали вперед,
Рабів для себе з нас зробили.
Та так роками, мов сліпі
З ярмом на шиї і ходили.
Не помічаючи довкола
Чиї кургани і могили,
Забули прадідів, дідів,
Як рідний край вони любили.
І захищали все своє,
Ні перед ким чолом не били.
І шанували дім, батьків
І не паплюжили могили.
А ми таки забились в кут
І не дурні, а одурили!
Ми повелись усі на мед
Та дьогтю нам, таки налили.
Забрали землі і хати,
Пшеницю й жито, все спалили.
Поля горіли і ліси,
А ми боялись, не гасили.
Лише похнюпили носи
Та руки в боки розводили.
Водичку повне решето
Довкола бігали, носили.
І дуля пахла калачем,
Її під ніс нам положили.
Це нагорода за усе,
Оце ми гарно заробили.
Ми стали, ніби жебраки,
Пожертву в злодія просили.
Нас висилали в табори,
Голодоморами косили.
І колоски для діточок
Тихенько в пазусі носили.
Ми їх вождів, немов святих
До себе в хату запустили.
Лише від страху, а в душі
Лайнном їх пики замастили.
І сльози ріками текли,
А нас гнобили і гнобили.
Діди зітхали у курганах,
Хилились зкошені могили,
А на кістках росли міста
І в болотах людей топили.
Майбутнє світле, дороге!
За нього кров'ю ми платили.
І щиро вірили брехні,
Катів своїх за все хвалили.
Так, ніби дикими були.
Так, ніби ми без них не жили.
Та все закінчиться таки,
Ми перед Богом заслужили.
Ми захищаємо своє
І зла нікому не зробили.
І в нас історія своя,
Свої кургани і могили.
Свої сади, лани, степи, поля,
Високі гори, небосхили!
Усе своє, лише вони,
Усюди пхали своє рило!
14.07.2019
by Shtuka Yaroslav
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Своя історія
У нас історія своя
Свої кургани та могили
Хрести у сивих сорочках
Так ніби голови схилили
Штука Ярослав
Стоять кургани у степах
Та козаків старі могили.
Хрести у сірих сорочках
Над ними голови схилили.
Прийшли кати у рідний край
Перекроїли, перешили.
І добрехали, як змогли,
Незгідних просто задушили!
І стали жити замість нас
Так, ніби ми і жить не жили.
І кров не наша у серцях,
І що вони дали нам жили.
Усе продумали вперед,
Рабів для себе з нас зробили.
Та так роками, мов сліпі
З ярмом на шиї і ходили.
Не помічаючи довкола
Чиї кургани і могили,
Забули прадідів, дідів,
Як рідний край вони любили.
І захищали все своє,
Ні перед ким чолом не били.
І шанували дім, батьків
І не паплюжили могили.
А ми таки забились в кут
І не дурні, а одурили!
Ми повелись усі на мед
Та дьогтю нам, таки налили.
Забрали землі і хати,
Пшеницю й жито, все спалили.
Поля горіли і ліси,
А ми боялись, не гасили.
Лише похнюпили носи
Та руки в боки розводили.
Водичку повне решето
Довкола бігали, носили.
І дуля пахла калачем,
Її під ніс нам положили.
Це нагорода за усе,
Оце ми гарно заробили.
Ми стали, ніби жебраки,
Пожертву в злодія просили.
Нас висилали в табори,
Голодоморами косили.
І колоски для діточок
Тихенько в пазусі носили.
Ми їх вождів, немов святих
До себе в хату запустили.
Лише від страху, а в душі
Лайнном їх пики замастили.
І сльози ріками текли,
А нас гнобили і гнобили.
Діди зітхали у курганах,
Хилились зкошені могили,
А на кістках росли міста
І в болотах людей топили.
Майбутнє світле, дороге!
За нього кров'ю ми платили.
І щиро вірили брехні,
Катів своїх за все хвалили.
Так, ніби дикими були.
Так, ніби ми без них не жили.
Та все закінчиться таки,
Ми перед Богом заслужили.
Ми захищаємо своє
І зла нікому не зробили.
І в нас історія своя,
Свої кургани і могили.
Свої сади, лани, степи, поля,
Високі гори, небосхили!
Усе своє, лише вони,
Усюди пхали своє рило!
14.07.2019
by Shtuka Yaroslav
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
