
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.10
08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
2025.07.09
22:40
Я хочу заплутатись у твоєму волоссі,
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
2025.07.09
12:20
Куди ведеш, дорого чарівна?
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
2025.07.09
09:25
Не розтискати рук.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.
2025.07.09
08:10
Біла хмара, наче гребінь,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,
2025.07.09
06:33
Хоч ще від сутіні до світу
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.
2025.07.09
04:09
Не знав я що мені потрібна ти
Не бачив я що ти чекала
Когось хто поряд би сприяв
Своє співати хай вже як
І я мінявся
Бачу все тебе
Знаю є у мене ти
Не бачив я що ти чекала
Когось хто поряд би сприяв
Своє співати хай вже як
І я мінявся
Бачу все тебе
Знаю є у мене ти
2025.07.09
01:03
Назва.......................................................................Стор.
1 Кращим людям Землі ........................................... 3
2 За щастя однодумців ............................................ 4
3 Українцям ....................
1 Кращим людям Землі ........................................... 3
2 За щастя однодумців ............................................ 4
3 Українцям ....................
2025.07.08
21:39
Поет поселився у далекому лісі
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається
2025.07.08
21:03
Прощай, Росіє! Хай буде це назавше,
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
2025.07.08
20:28
Сказала ти: до всього я готова,
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.
До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.
До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...
2025.07.08
05:18
Як з усмішкою помру
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
2025.07.07
21:54
Любов - шматок самої вічності,
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
2025.07.07
13:17
А коси жінки - висріблений ліс,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
2025.07.07
08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ярослав Штука (1982) /
Вірші
Своя історія
Стоять кургани у степах
Та козаків старі могили.
Хрести у сірих сорочках
Над ними голови схилили.
Прийшли кати у рідний край
Перекроїли, перешили.
І добрехали, як змогли,
Незгідних просто задушили!
І стали жити замість нас
Так, ніби ми і жить не жили.
І кров не наша у серцях,
І що вони дали нам жили.
Усе продумали вперед,
Рабів для себе з нас зробили.
Та так роками, мов сліпі
З ярмом на шиї і ходили.
Не помічаючи довкола
Чиї кургани і могили,
Забули прадідів, дідів,
Як рідний край вони любили.
І захищали все своє,
Ні перед ким чолом не били.
І шанували дім, батьків
І не паплюжили могили.
А ми таки забились в кут
І не дурні, а одурили!
Ми повелись усі на мед
Та дьогтю нам, таки налили.
Забрали землі і хати,
Пшеницю й жито, все спалили.
Поля горіли і ліси,
А ми боялись, не гасили.
Лише похнюпили носи
Та руки в боки розводили.
Водичку повне решето
Довкола бігали, носили.
І дуля пахла калачем,
Її під ніс нам положили.
Це нагорода за усе,
Оце ми гарно заробили.
Ми стали, ніби жебраки,
Пожертву в злодія просили.
Нас висилали в табори,
Голодоморами косили.
І колоски для діточок
Тихенько в пазусі носили.
Ми їх вождів, немов святих
До себе в хату запустили.
Лише від страху, а в душі
Лайнном їх пики замастили.
І сльози ріками текли,
А нас гнобили і гнобили.
Діди зітхали у курганах,
Хилились зкошені могили,
А на кістках росли міста
І в болотах людей топили.
Майбутнє світле, дороге!
За нього кров'ю ми платили.
І щиро вірили брехні,
Катів своїх за все хвалили.
Так, ніби дикими були.
Так, ніби ми без них не жили.
Та все закінчиться таки,
Ми перед Богом заслужили.
Ми захищаємо своє
І зла нікому не зробили.
І в нас історія своя,
Свої кургани і могили.
Свої сади, лани, степи, поля,
Високі гори, небосхили!
Усе своє, лише вони,
Усюди пхали своє рило!
14.07.2019
by Shtuka Yaroslav
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Своя історія
У нас історія своя
Свої кургани та могили
Хрести у сивих сорочках
Так ніби голови схилили
Штука Ярослав
Стоять кургани у степах
Та козаків старі могили.
Хрести у сірих сорочках
Над ними голови схилили.
Прийшли кати у рідний край
Перекроїли, перешили.
І добрехали, як змогли,
Незгідних просто задушили!
І стали жити замість нас
Так, ніби ми і жить не жили.
І кров не наша у серцях,
І що вони дали нам жили.
Усе продумали вперед,
Рабів для себе з нас зробили.
Та так роками, мов сліпі
З ярмом на шиї і ходили.
Не помічаючи довкола
Чиї кургани і могили,
Забули прадідів, дідів,
Як рідний край вони любили.
І захищали все своє,
Ні перед ким чолом не били.
І шанували дім, батьків
І не паплюжили могили.
А ми таки забились в кут
І не дурні, а одурили!
Ми повелись усі на мед
Та дьогтю нам, таки налили.
Забрали землі і хати,
Пшеницю й жито, все спалили.
Поля горіли і ліси,
А ми боялись, не гасили.
Лише похнюпили носи
Та руки в боки розводили.
Водичку повне решето
Довкола бігали, носили.
І дуля пахла калачем,
Її під ніс нам положили.
Це нагорода за усе,
Оце ми гарно заробили.
Ми стали, ніби жебраки,
Пожертву в злодія просили.
Нас висилали в табори,
Голодоморами косили.
І колоски для діточок
Тихенько в пазусі носили.
Ми їх вождів, немов святих
До себе в хату запустили.
Лише від страху, а в душі
Лайнном їх пики замастили.
І сльози ріками текли,
А нас гнобили і гнобили.
Діди зітхали у курганах,
Хилились зкошені могили,
А на кістках росли міста
І в болотах людей топили.
Майбутнє світле, дороге!
За нього кров'ю ми платили.
І щиро вірили брехні,
Катів своїх за все хвалили.
Так, ніби дикими були.
Так, ніби ми без них не жили.
Та все закінчиться таки,
Ми перед Богом заслужили.
Ми захищаємо своє
І зла нікому не зробили.
І в нас історія своя,
Свої кургани і могили.
Свої сади, лани, степи, поля,
Високі гори, небосхили!
Усе своє, лише вони,
Усюди пхали своє рило!
14.07.2019
by Shtuka Yaroslav
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію