ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.02
11:35
Славетний французький актор Жан Рено випустив роман «Втеча», в якому порушує тему депортації українських дітей.
Гранд європейського кіно неодноразово публічно висловлювався щодо російської агресії проти України та засуджував дії Кремля. У новому творі ві
Гранд європейського кіно неодноразово публічно висловлювався щодо російської агресії проти України та засуджував дії Кремля. У новому творі ві
2026.05.02
06:09
Просвітлий настрій, невичерпність мрій,
Коли душа палає від кохання, -
Коли тобі весняно-молодій
Радію неутомно, безнастанно.
Утілення бажань, блаженства відчуття,
Коли звучать взаємності мотиви, -
Коли украй вдоволений життям,
Як споконвік закохан
Коли душа палає від кохання, -
Коли тобі весняно-молодій
Радію неутомно, безнастанно.
Утілення бажань, блаженства відчуття,
Коли звучать взаємності мотиви, -
Коли украй вдоволений життям,
Як споконвік закохан
2026.05.02
02:53
Застигла думка. Слово з кришталю.
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.
Хоча й навколо згубні холоди,
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.
Хоча й навколо згубні холоди,
2026.05.01
21:38
Не шукай мене у високості —
де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн
де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн
2026.05.01
20:19
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.
Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.
Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід
2026.05.01
20:18
ван гог · картинка · черевики
убиті майже але втім
художник ловить кожну тінь
ці черевики небезликі
за тими тінями роки
як є схололі і бездарні
таке життя · немає правди
надій нема для бідняків
убиті майже але втім
художник ловить кожну тінь
ці черевики небезликі
за тими тінями роки
як є схололі і бездарні
таке життя · немає правди
надій нема для бідняків
2026.05.01
19:08
Не пам'ятаю, на якому році життя застрелився мій друг, видатний поет Владімір Маяковський. Але перед тим, як застрелитися, він мені сказав: "Жоро, я тебе прошу: будь у поезії другим новатором після мене!" Я мовчки кивнув головою. А коли він уже застрел
2026.05.01
16:42
Ніколи їй не схибити
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує
2026.05.01
12:51
Покинутий дім залишається в серці.
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
2026.05.01
12:35
Сидить професор
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
2026.05.01
12:16
Стосовно мого нарису «Вибране і вибрані» я отримав такі коментарі Редакції Майстерень (далі - РМ).
Перший коментар: «Чому принижуєте гідкими виразами цілком заслужені досягнення наших авторів…»
(РМ пише: «гІдкими», а правильно: «гИдкими». Утім, РМ мен
2026.05.01
12:05
Стріляли в нього – вбивали Бога,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
2026.05.01
10:45
Вже міллю сточене руно,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
2026.05.01
06:29
Сонце сяє понад містом
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Штука (1982) /
Вірші
Своя історія
Стоять кургани у степах
Та козаків старі могили.
Хрести у сірих сорочках
Над ними голови схилили.
Прийшли кати у рідний край
Перекроїли, перешили.
І добрехали, як змогли,
Незгідних просто задушили!
І стали жити замість нас
Так, ніби ми і жить не жили.
І кров не наша у серцях,
І що вони дали нам жили.
Усе продумали вперед,
Рабів для себе з нас зробили.
Та так роками, мов сліпі
З ярмом на шиї і ходили.
Не помічаючи довкола
Чиї кургани і могили,
Забули прадідів, дідів,
Як рідний край вони любили.
І захищали все своє,
Ні перед ким чолом не били.
І шанували дім, батьків
І не паплюжили могили.
А ми таки забились в кут
І не дурні, а одурили!
Ми повелись усі на мед
Та дьогтю нам, таки налили.
Забрали землі і хати,
Пшеницю й жито, все спалили.
Поля горіли і ліси,
А ми боялись, не гасили.
Лише похнюпили носи
Та руки в боки розводили.
Водичку повне решето
Довкола бігали, носили.
І дуля пахла калачем,
Її під ніс нам положили.
Це нагорода за усе,
Оце ми гарно заробили.
Ми стали, ніби жебраки,
Пожертву в злодія просили.
Нас висилали в табори,
Голодоморами косили.
І колоски для діточок
Тихенько в пазусі носили.
Ми їх вождів, немов святих
До себе в хату запустили.
Лише від страху, а в душі
Лайнном їх пики замастили.
І сльози ріками текли,
А нас гнобили і гнобили.
Діди зітхали у курганах,
Хилились зкошені могили,
А на кістках росли міста
І в болотах людей топили.
Майбутнє світле, дороге!
За нього кров'ю ми платили.
І щиро вірили брехні,
Катів своїх за все хвалили.
Так, ніби дикими були.
Так, ніби ми без них не жили.
Та все закінчиться таки,
Ми перед Богом заслужили.
Ми захищаємо своє
І зла нікому не зробили.
І в нас історія своя,
Свої кургани і могили.
Свої сади, лани, степи, поля,
Високі гори, небосхили!
Усе своє, лише вони,
Усюди пхали своє рило!
14.07.2019
by Shtuka Yaroslav
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Своя історія
У нас історія своя
Свої кургани та могили
Хрести у сивих сорочках
Так ніби голови схилили
Штука Ярослав
Стоять кургани у степах
Та козаків старі могили.
Хрести у сірих сорочках
Над ними голови схилили.
Прийшли кати у рідний край
Перекроїли, перешили.
І добрехали, як змогли,
Незгідних просто задушили!
І стали жити замість нас
Так, ніби ми і жить не жили.
І кров не наша у серцях,
І що вони дали нам жили.
Усе продумали вперед,
Рабів для себе з нас зробили.
Та так роками, мов сліпі
З ярмом на шиї і ходили.
Не помічаючи довкола
Чиї кургани і могили,
Забули прадідів, дідів,
Як рідний край вони любили.
І захищали все своє,
Ні перед ким чолом не били.
І шанували дім, батьків
І не паплюжили могили.
А ми таки забились в кут
І не дурні, а одурили!
Ми повелись усі на мед
Та дьогтю нам, таки налили.
Забрали землі і хати,
Пшеницю й жито, все спалили.
Поля горіли і ліси,
А ми боялись, не гасили.
Лише похнюпили носи
Та руки в боки розводили.
Водичку повне решето
Довкола бігали, носили.
І дуля пахла калачем,
Її під ніс нам положили.
Це нагорода за усе,
Оце ми гарно заробили.
Ми стали, ніби жебраки,
Пожертву в злодія просили.
Нас висилали в табори,
Голодоморами косили.
І колоски для діточок
Тихенько в пазусі носили.
Ми їх вождів, немов святих
До себе в хату запустили.
Лише від страху, а в душі
Лайнном їх пики замастили.
І сльози ріками текли,
А нас гнобили і гнобили.
Діди зітхали у курганах,
Хилились зкошені могили,
А на кістках росли міста
І в болотах людей топили.
Майбутнє світле, дороге!
За нього кров'ю ми платили.
І щиро вірили брехні,
Катів своїх за все хвалили.
Так, ніби дикими були.
Так, ніби ми без них не жили.
Та все закінчиться таки,
Ми перед Богом заслужили.
Ми захищаємо своє
І зла нікому не зробили.
І в нас історія своя,
Свої кургани і могили.
Свої сади, лани, степи, поля,
Високі гори, небосхили!
Усе своє, лише вони,
Усюди пхали своє рило!
14.07.2019
by Shtuka Yaroslav
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0922 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0922 seconds