Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.28
21:08
Хоч на хвилиноньку? Нащо виходити,
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
2026.08.28
19:47
До осені от-от...- час плинний не спинити,
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
2026.08.28
17:20
Дня — лиш на скік горобиний,
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
2026.08.28
16:59
Я самотній, я вмирав би
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
2026.08.28
14:09
Густий ефір чудить і клякне,
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
2026.08.28
11:50
ЦЕЗАР І КЛЕОПАТРА: ОСТАННЯ ЦАРИЦЯ НІЛУ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
2026.08.28
07:31
Голубіє обрій поза лісом,
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
2026.08.27
21:28
козак нептах сягає тонкощі премудрі
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
2026.08.27
16:29
Ніч вже землю огорнула, село засинало.
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
2026.08.27
15:55
На городі жабеня
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
2026.08.27
13:09
Ці нагороди виснуть на гілках,
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
2026.08.27
12:25
Хвилі мчать в імлі, як пиха —
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
2026.08.27
10:14
ЦИКЛ II: ЄГИПЕТ
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
2026.08.27
07:17
Огортає туман невблаганно
Напівсонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.
Напівсонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.
2026.08.26
21:34
твоя обачлива бездія
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
2026.08.26
19:21
У побєдобіснуватої московитської молоді у другій світовій війні насправді воювали не діди, а прадіди та прапрадіди, яких вони ніколи не бачили.
Купер написав «Останній з могікан». Фадєєв написав «Останній з удеге». А хто напише «Останній з москалів» та
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про сніг
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про сніг
- Вставай, Васильку! Годі уже спати!
Пора іти на вулицю гуляти.
Там уже снігу за ніч намело.
Поснідай та хутенько одягайся,
Піди надвір, із друзями пограйся,
Із гірки поз’їжджайте за селом.
Василько кинувсь до вікна. І справді:
Ніч розродилась, врешті, снігопадом.
Укрила білим навкруги рядном.
Сніжинки зрідка падали ще з неба
Та снігу намело вже скільки треба.
А він же мріяв про таке давно.
Отож поснідав хутко та й подався.
Аж до обіду з друзями загрався,
Розчервонілий з вулиці прибіг.
Поки сидів та грівся біля печі,
Звернувся до бабусі: - А, до речі,
Бабусю, звідки той узявся сніг?
Бабуся усміхнулася до нього:
- От вже, цікавий, хлопче, ти, їй Богу.
Все хочеш знати. Добре, розповім,
Що ще малою від бабусі чула.
А, бачиш, ще і досі не забула.
Отож, уважно слухай. Справа в тім,
Що, коли Бог створив наш світ, в ті роки
Оцього снігу не бувало поки.
Зима була, а снігу не було.
Морози злі всю зиму лютували,
Вітри холодні по землі гуляли
Та пилюгу лиш по землі несло.
Хто куди міг, від холоду ховався,
Зігрітися хоч якось намагався.
Та де ж було всім схованки знайти.
А про рослини годі й говорити,
Вони ж не можуть нікуди подітись,
Зірватися й ховатися піти.
Отож природа з холоду страждала,
З тих холодів і гинуло чимало.
Хто зиму пережив – то веселивсь.
А землеробам, що зима – то клопіт.
Уся осіння пропада робота.
Весною знову сіяти берись.
Але життя все ж рухалось поволі,
Крутила колесо скрипуче Доля.
Один родився, інший – помирав.
Як прожили – те в результаті мали:
Безгрішні душі в небо піднімались,
А грішні душі пеклом Бог карав.
В раю велося душам дуже легко,
Проблеми рай обходили далеко.
Тут тиша, спокій, ніяких турбот.
Живи собі, нічим не переймайся,
Як стане нудно, то чим хоч займайся:
Усе від Бога матимеш. Та от,
Не зразу душі до того́ звикали,
Бо ж день у день постійно працювали,
Там на землі роботу ж кожен мав.
Тепер же без щоденної роботи
Якось не так. Зробити щось охота.
А у раю роботи і катма.
Якось душа до раю завітала,
Колись в митця у тілі існувала,
Що свій шедевр усе життя творив.
Хотів прекрасну він створить картину,
Але не встиг. Так з пензлем і загинув,
Як ворог його місто захопив.
Його душа потрапила до раю.
Минає час та все вона страждає,
Бо ж втілить свою мрію не змогла.
Весь час в саду у райському блукала,
Чогось, неначе, до душі шукала,
Самотньою й нещасною була.
Якось вона під деревом сиділа,
У далеч пустим поглядом гляділа,
А руки якось по собі самі,
Устигли хмарних крапель ухопити
І стали з них небачене ліпити,
Що за життя художник, мабуть, вмів.
Спинилася душа лишень від крику:
- Погляньте-но на диво це велике!
Яка іще не бачена краса!
Що це таке? - Я і сама не знаю,-
В сум’ятті та душа відповідає,-
Бо ж я недавно тут на небесах.
- Давайте назвемо оце сніжинка!-
Озвалася душа якоїсь жінки.
А інша каже: - Нумо, всі гуртом,
Давайте теж сніжинки ці робити,
Різдво вже скоро, треба ж його стріти.
А заодно і вияснимо, хто
Сніжинку кращу, аніж інші зробить.
Всі душі закричали: - Добре! Добре!
Й робота закипіла серед них.
Незчулися , сніжинок тих зробили,
Навколо цілі хмари навалили.
Та усі ж гарні. Вибери між них?
Тут хтось і каже:- Бачите, нам свято.
У нас сніжинок всяких так багато.
А люди ж цю не бачили красу.
Давайте їм на землю також кинем,
Нехай Різдво у цій красі зустрінуть,
Можливо, душі хоч якісь спасуть.
І стали всі кидати снігу долі.
Сніжинки опускалися поволі.
Кружляли, тихо падали з небес.
Під снігопадом люди тим стояли,
Здивовано на небо поглядали,
Аж поки сніг і закінчився весь.
Та ковдра біла усю землю вкрила,
Рослини від морозу захистила.
І радість всім на землю принесла.
Побачили то у раю й рішили,
Щоб кожну зиму теж отак робили,
Аби зима у радість всім була.
І дітям, і дорослим, і тваринам,
Що у снігу, неначе у перині,
Й рослинам, що під ковдрою, немов.
Нехай морози зиму всю лютують,
Нехай вітри, немов скажені, дують.
Усіх спасе небесний той покров.
От з того часу зими сніжні й стали,
Іноді, правда, снігу бува мало.
Але самі то люди винні в тім.
Мабуть, багато надто нагрішили
Й безгрішні душі у раю рішили,
Багато снігу не давати їм.
Глянь на сніжинку, що на руку впала,
Поки вона ще зовсім не розтала,
Чи ж не душа висока то творить?
Хіба природа може так зробити,
Так гарно візеруночки зліпити…
- Бабусю, а як сніг-крупа летить?
- Бува, онучку. І таке буває.
Бо ж чорні сили також не дрімають.
Як дуже злі, то кинуться умить.
Оті сніжинки на льоту хапають
Та всю красу потрощать, поламають
І не сніжинка вже униз летить,
А та крупа, що сіється із неба.
Та всяка нечисть хай виходить з себе.
Їй радість все одно не відібрать.
Хай і крупа, на землю ляже рівно,
І вона знову виглядає дивно.
А нам Різдво у тій красі стрічать.
Пора іти на вулицю гуляти.
Там уже снігу за ніч намело.
Поснідай та хутенько одягайся,
Піди надвір, із друзями пограйся,
Із гірки поз’їжджайте за селом.
Василько кинувсь до вікна. І справді:
Ніч розродилась, врешті, снігопадом.
Укрила білим навкруги рядном.
Сніжинки зрідка падали ще з неба
Та снігу намело вже скільки треба.
А він же мріяв про таке давно.
Отож поснідав хутко та й подався.
Аж до обіду з друзями загрався,
Розчервонілий з вулиці прибіг.
Поки сидів та грівся біля печі,
Звернувся до бабусі: - А, до речі,
Бабусю, звідки той узявся сніг?
Бабуся усміхнулася до нього:
- От вже, цікавий, хлопче, ти, їй Богу.
Все хочеш знати. Добре, розповім,
Що ще малою від бабусі чула.
А, бачиш, ще і досі не забула.
Отож, уважно слухай. Справа в тім,
Що, коли Бог створив наш світ, в ті роки
Оцього снігу не бувало поки.
Зима була, а снігу не було.
Морози злі всю зиму лютували,
Вітри холодні по землі гуляли
Та пилюгу лиш по землі несло.
Хто куди міг, від холоду ховався,
Зігрітися хоч якось намагався.
Та де ж було всім схованки знайти.
А про рослини годі й говорити,
Вони ж не можуть нікуди подітись,
Зірватися й ховатися піти.
Отож природа з холоду страждала,
З тих холодів і гинуло чимало.
Хто зиму пережив – то веселивсь.
А землеробам, що зима – то клопіт.
Уся осіння пропада робота.
Весною знову сіяти берись.
Але життя все ж рухалось поволі,
Крутила колесо скрипуче Доля.
Один родився, інший – помирав.
Як прожили – те в результаті мали:
Безгрішні душі в небо піднімались,
А грішні душі пеклом Бог карав.
В раю велося душам дуже легко,
Проблеми рай обходили далеко.
Тут тиша, спокій, ніяких турбот.
Живи собі, нічим не переймайся,
Як стане нудно, то чим хоч займайся:
Усе від Бога матимеш. Та от,
Не зразу душі до того́ звикали,
Бо ж день у день постійно працювали,
Там на землі роботу ж кожен мав.
Тепер же без щоденної роботи
Якось не так. Зробити щось охота.
А у раю роботи і катма.
Якось душа до раю завітала,
Колись в митця у тілі існувала,
Що свій шедевр усе життя творив.
Хотів прекрасну він створить картину,
Але не встиг. Так з пензлем і загинув,
Як ворог його місто захопив.
Його душа потрапила до раю.
Минає час та все вона страждає,
Бо ж втілить свою мрію не змогла.
Весь час в саду у райському блукала,
Чогось, неначе, до душі шукала,
Самотньою й нещасною була.
Якось вона під деревом сиділа,
У далеч пустим поглядом гляділа,
А руки якось по собі самі,
Устигли хмарних крапель ухопити
І стали з них небачене ліпити,
Що за життя художник, мабуть, вмів.
Спинилася душа лишень від крику:
- Погляньте-но на диво це велике!
Яка іще не бачена краса!
Що це таке? - Я і сама не знаю,-
В сум’ятті та душа відповідає,-
Бо ж я недавно тут на небесах.
- Давайте назвемо оце сніжинка!-
Озвалася душа якоїсь жінки.
А інша каже: - Нумо, всі гуртом,
Давайте теж сніжинки ці робити,
Різдво вже скоро, треба ж його стріти.
А заодно і вияснимо, хто
Сніжинку кращу, аніж інші зробить.
Всі душі закричали: - Добре! Добре!
Й робота закипіла серед них.
Незчулися , сніжинок тих зробили,
Навколо цілі хмари навалили.
Та усі ж гарні. Вибери між них?
Тут хтось і каже:- Бачите, нам свято.
У нас сніжинок всяких так багато.
А люди ж цю не бачили красу.
Давайте їм на землю також кинем,
Нехай Різдво у цій красі зустрінуть,
Можливо, душі хоч якісь спасуть.
І стали всі кидати снігу долі.
Сніжинки опускалися поволі.
Кружляли, тихо падали з небес.
Під снігопадом люди тим стояли,
Здивовано на небо поглядали,
Аж поки сніг і закінчився весь.
Та ковдра біла усю землю вкрила,
Рослини від морозу захистила.
І радість всім на землю принесла.
Побачили то у раю й рішили,
Щоб кожну зиму теж отак робили,
Аби зима у радість всім була.
І дітям, і дорослим, і тваринам,
Що у снігу, неначе у перині,
Й рослинам, що під ковдрою, немов.
Нехай морози зиму всю лютують,
Нехай вітри, немов скажені, дують.
Усіх спасе небесний той покров.
От з того часу зими сніжні й стали,
Іноді, правда, снігу бува мало.
Але самі то люди винні в тім.
Мабуть, багато надто нагрішили
Й безгрішні душі у раю рішили,
Багато снігу не давати їм.
Глянь на сніжинку, що на руку впала,
Поки вона ще зовсім не розтала,
Чи ж не душа висока то творить?
Хіба природа може так зробити,
Так гарно візеруночки зліпити…
- Бабусю, а як сніг-крупа летить?
- Бува, онучку. І таке буває.
Бо ж чорні сили також не дрімають.
Як дуже злі, то кинуться умить.
Оті сніжинки на льоту хапають
Та всю красу потрощать, поламають
І не сніжинка вже униз летить,
А та крупа, що сіється із неба.
Та всяка нечисть хай виходить з себе.
Їй радість все одно не відібрать.
Хай і крупа, на землю ляже рівно,
І вона знову виглядає дивно.
А нам Різдво у тій красі стрічать.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
