ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про сніг
- Вставай, Васильку! Годі уже спати!
Пора іти на вулицю гуляти.
Там уже снігу за ніч намело.
Поснідай та хутенько одягайся,
Піди надвір, із друзями пограйся,
Із гірки поз’їжджайте за селом.
Василько кинувсь до вікна. І справді:
Ніч розродилась, врешті, снігопадом.
Укрила білим навкруги рядном.
Сніжинки зрідка падали ще з неба
Та снігу намело вже скільки треба.
А він же мріяв про таке давно.
Отож поснідав хутко та й подався.
Аж до обіду з друзями загрався,
Розчервонілий з вулиці прибіг.
Поки сидів та грівся біля печі,
Звернувся до бабусі: - А, до речі,
Бабусю, звідки той узявся сніг?
Бабуся усміхнулася до нього:
- От вже, цікавий, хлопче, ти, їй Богу.
Все хочеш знати. Добре, розповім,
Що ще малою від бабусі чула.
А, бачиш, ще і досі не забула.
Отож, уважно слухай. Справа в тім,
Що, коли Бог створив наш світ, в ті роки
Оцього снігу не бувало поки.
Зима була, а снігу не було.
Морози злі всю зиму лютували,
Вітри холодні по землі гуляли
Та пилюгу лиш по землі несло.
Хто куди міг, від холоду ховався,
Зігрітися хоч якось намагався.
Та де ж було всім схованки знайти.
А про рослини годі й говорити,
Вони ж не можуть нікуди подітись,
Зірватися й ховатися піти.
Отож природа з холоду страждала,
З тих холодів і гинуло чимало.
Хто зиму пережив – то веселивсь.
А землеробам, що зима – то клопіт.
Уся осіння пропада робота.
Весною знову сіяти берись.
Але життя все ж рухалось поволі,
Крутила колесо скрипуче Доля.
Один родився, інший – помирав.
Як прожили – те в результаті мали:
Безгрішні душі в небо піднімались,
А грішні душі пеклом Бог карав.
В раю велося душам дуже легко,
Проблеми рай обходили далеко.
Тут тиша, спокій, ніяких турбот.
Живи собі, нічим не переймайся,
Як стане нудно, то чим хоч займайся:
Усе від Бога матимеш. Та от,
Не зразу душі до того́ звикали,
Бо ж день у день постійно працювали,
Там на землі роботу ж кожен мав.
Тепер же без щоденної роботи
Якось не так. Зробити щось охота.
А у раю роботи і катма.
Якось душа до раю завітала,
Колись в митця у тілі існувала,
Що свій шедевр усе життя творив.
Хотів прекрасну він створить картину,
Але не встиг. Так з пензлем і загинув,
Як ворог його місто захопив.
Його душа потрапила до раю.
Минає час та все вона страждає,
Бо ж втілить свою мрію не змогла.
Весь час в саду у райському блукала,
Чогось, неначе, до душі шукала,
Самотньою й нещасною була.
Якось вона під деревом сиділа,
У далеч пустим поглядом гляділа,
А руки якось по собі самі,
Устигли хмарних крапель ухопити
І стали з них небачене ліпити,
Що за життя художник, мабуть, вмів.
Спинилася душа лишень від крику:
- Погляньте-но на диво це велике!
Яка іще не бачена краса!
Що це таке? - Я і сама не знаю,-
В сум’ятті та душа відповідає,-
Бо ж я недавно тут на небесах.
- Давайте назвемо оце сніжинка!-
Озвалася душа якоїсь жінки.
А інша каже: - Нумо, всі гуртом,
Давайте теж сніжинки ці робити,
Різдво вже скоро, треба ж його стріти.
А заодно і вияснимо, хто
Сніжинку кращу, аніж інші зробить.
Всі душі закричали: - Добре! Добре!
Й робота закипіла серед них.
Незчулися , сніжинок тих зробили,
Навколо цілі хмари навалили.
Та усі ж гарні. Вибери між них?
Тут хтось і каже:- Бачите, нам свято.
У нас сніжинок всяких так багато.
А люди ж цю не бачили красу.
Давайте їм на землю також кинем,
Нехай Різдво у цій красі зустрінуть,
Можливо, душі хоч якісь спасуть.
І стали всі кидати снігу долі.
Сніжинки опускалися поволі.
Кружляли, тихо падали з небес.
Під снігопадом люди тим стояли,
Здивовано на небо поглядали,
Аж поки сніг і закінчився весь.
Та ковдра біла усю землю вкрила,
Рослини від морозу захистила.
І радість всім на землю принесла.
Побачили то у раю й рішили,
Щоб кожну зиму теж отак робили,
Аби зима у радість всім була.
І дітям, і дорослим, і тваринам,
Що у снігу, неначе у перині,
Й рослинам, що під ковдрою, немов.
Нехай морози зиму всю лютують,
Нехай вітри, немов скажені, дують.
Усіх спасе небесний той покров.
От з того часу зими сніжні й стали,
Іноді, правда, снігу бува мало.
Але самі то люди винні в тім.
Мабуть, багато надто нагрішили
Й безгрішні душі у раю рішили,
Багато снігу не давати їм.
Глянь на сніжинку, що на руку впала,
Поки вона ще зовсім не розтала,
Чи ж не душа висока то творить?
Хіба природа може так зробити,
Так гарно візеруночки зліпити…
- Бабусю, а як сніг-крупа летить?
- Бува, онучку. І таке буває.
Бо ж чорні сили також не дрімають.
Як дуже злі, то кинуться умить.
Оті сніжинки на льоту хапають
Та всю красу потрощать, поламають
І не сніжинка вже униз летить,
А та крупа, що сіється із неба.
Та всяка нечисть хай виходить з себе.
Їй радість все одно не відібрать.
Хай і крупа, на землю ляже рівно,
І вона знову виглядає дивно.
А нам Різдво у тій красі стрічать.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2021-01-18 20:43:16
Переглядів сторінки твору 2769
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.031 / 5.5  (4.863 / 5.39)
* Рейтинг "Майстерень" 4.971 / 5.5  (4.741 / 5.32)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.773
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2026.11.15 17:43
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2021-01-19 09:42:10 ]
Знайшли Ви свою нішу в поезії, пане Євгене! Залюбки читаю ваші пізнавальні, казкові вірші! Дякую, дуже цікаво!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Євген Федчук (Л.П./Л.П.) [ 2021-01-23 19:17:41 ]
Чесно кажучи, сам отримую велике задоволення від цього. Дякую, що не забуваєте зазирати. Добре слово тільки надає наснаги.