Чи це початок, чи кінець кінця —
Бо цар наш — голий і ніщо не вдієш?!
Нема й рубця на ньому, крім вінця,
А з нами гола правда і надія.

Пусті слова, обіцянки і твердь
Удавана, насправді — твань болотна.
І забирає українців смерть,
А навкруги — для савану полотна.

Від злодіїв не заховати нас,
Тому з мовчання виростимо дії.
І я в долонях грію сонцеспас —
Маленьке пташеня моєї мрії.

Де хліб і сіль на кожному столі,
Де повна хата діток, мама й тато.
І щоб з молитви в місті і в селі
Могли б ми день щасливий розпочати.

Терпіння наше — з нашої вини,
Хоч напилися вже його по вінця.
Піднімемось, козацькії сини,
Бо нас багато, щирих українців.

І з нами є болгарин, грек, русин,
Юдейські діти і онуки Лади.
І кожен з них — то України син,
І це вже не залежить і від влади.

Бо всім болить, як матінки ріка
Пересихає і стає безводна.
Тоді врятує синова рука.
А рятувати треба вже сьогодні!