Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
не віддавай усе що
тим демонам поза дверми
хоча у них є дещо
стезя стежина стеж її
дерева милість божа
вони усе пережили
самі собі тотожні
Задля продукції
Що зносить усе все на хвилі
Бездуховно безсмертній, і коли
Божий кельнер бере твій останній дайм
Ось рахунок тобі
І нема в цім фарватері
Припливу, ні розсуду
затихне морок на дзвіницях
у бомбосховищах, світлицях,
у Гестиманському саду,
де бродять ангели по три,
вітхозавітно, задзеркально,
де чути неупинний рух
Коли на оголені груди впадеш
Жагучого серця пругкими губами,
Як тільки згадаєш забутий backstage.
Одна у тобі розпізнає акина,
А друга чи третя – лише прохача.
Від них і находить на тебе провина
Як у храм, до якого не ходять.
Між тополь і дівочих беріз
Бачу слів невідомі породи.
Пробіжить зграя зляканих кіз.
І лаштується Ігор в походи.
Я прийду в невідомі краї,
Армія Біла, Чорний Барон
знову готують нам царський трон,
та від тайги до нормандських узвиш –
Червона Армія всіх сильніш!
Так хай червоний
Апельсинове вицвіле сонце.
Ставиш знак здивування до впевнених речень,
Креслиш спогадам ґрати чи необережно
Розливаєш свій біль та незгоду.
— Я не знаю... Мене огортає буденне,
Осідає на плечі. Та вкотре
Хвища звідусіль, -
Кожна крапля в мене мітить
І влучає в ціль.
Куртку ніби рве вітрисько,
Ради гри чи мсти, -
Мокро, вітряно і слизько,
Та потрібно йти.
то стихійного лиха сполука.
Несподівані доторки теплих долонь —
симбіоз насолоди і муки.
Ви збудили в мені глибину крижану
і мелодію сонячну, схоже.
Та чому так буває, ніяк не збагну:
і вчора і сьогодні
дурацьке щастя
скраю десь її
мені ти відписала
а я при телефоні
не був
атож мабуть
три коти...
старший -
місяць прикотив
посвітити у коморі
середущий
сипле зорі
трохи в комин
Явивши небачену мудрість.
У них причаїлись віки,
Немов оприявлена мужність.
Зима посріблила часи,
В яких випадає нам жити,
Явивши старі голоси,
Він щось шептав на перехрестях сонних,
змивав тривогу із мовчазних площ,
лишав сліди на вікнах і долонях.
Старий каштан розправив мокру стать,
сховавши нас у затінку густому,
щоб погляд не тривожив із сум'ять,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського. Скибочка медового місяця. Пісні щасливої зими
М. Б.
Не забувай по світах,
як б’є у пристань вода
і синіє у ній
неба круг рятівний.
І чайки усе ячать,
і щогли горі тирчать,
і хмари низько летять,
ніби зграя качат.
Хай у серці тоді,
як риби у цій воді,
б’ються несамовиті
миті на самоті.
Хай чується мушель хруст
і наїжиться кущ,
і хай тобі помагає
згага гарячих уст
розуміти без слів,
чом піна морських валів
у ріні береговій
чатує гребні нові.
***
Пісні щасливої зими
Пісню щасливу зими
на пам'ять собі візьми,
щоб линули наздогін
звуки її радінь;
місцина, куди як міг
біг, не чуючи ніг,
щастю твоєму в масть
в рими щоб уляглась.
Віддих дудою губ
уберіг щоб погуб,
як від пилу збавля
оченя янголя.
А іззовні – провал
твоїх зим укривал,
тих, що після відлиг
не вибілює сніг.
Отже, íде весна.
Іч, як крівці тісна
вена: лиш полосни,
рине море весни.
До безсмерть нас нести
повінню самоти
відпливуть в двійко уст
парні рими осмут.
Пісню радінь зими
на пам'ять собі візьми.
Те, що чулось у ній,
не лунає в сумній.
В ній чистіші сльози
ожеледі лози,
де твоя, серед віть,
радість життя тремтить.
------------------------
И. Бродский
Ломтик медового месяца
М. Б.
Не забывай никогда,
как хлещет в пристань вода
и как воздух упруг -
как спасательный круг.
А рядом чайки галдят,
и яхты в небо глядят,
и тучи вверху летят,
словно стая утят.
Пусть же в сердце твоем,
как рыба, бьется живьем
и трепещет обрывок
нашей жизни вдвоем.
Пусть слышится устриц хруст,
пусть топорщится куст.
И пусть тебе помогает
страсть, достигшая уст,
понять без помощи слов,
как пена морских валов,
достигая земли,
рождает гребни вдали.
май 1964
***
ПЕСНИ СЧАСТЛИВОЙ ЗИМЫ
Песни счастливой зимы
на память себе возьми,
чтоб вспоминать на ходу
звуков их глухоту;
местность, куда, как мышь,
быстрый свой бег стремишь,
как бы там не звалась,
в рифмах их улеглась.
Так что, вытянув рот,
так ты смотришь вперед,
как глядит в потолок,
глаз пыля, ангелок.
А снаружи — в провал —
снег, белей покрывал
тех, что нас занесли,
но зимы не спасли.
Значит, это весна.
То-то крови тесна
вена: только что взрежь,
море ринется в брешь.
Так что — виден насквозь
вход в бессмертие врозь,
вызывающий грусть,
но вдвойне: наизусть.
Песни счастливой зимы
на память себе возьми.
То, что спрятано в них,
не отыщешь в иных.
Здесь, от снега чисты,
воздух секут кусты,
где дрожит средь ветвей
радость жизни твоей.
январь 1964, Усть-Нарва
< январь, 1964, Усть-Нарва> ***
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Елегія"
