Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Жити собі поживати
З дівчиною із цинамону
Я мрію про втечу з тобою в цю ніч
За місячним світлом шукаючи
Дівчино із цинамону
Згадують своє минуле, про бої, походи.
Жаліються: крутить кості, мабуть на негоду.
Потихеньку то старшину, то москалів лають.
Свирид каже: - Коли б знаття, що так воно буде,
Краще б з ляхами зостались, яко
Що дідусями друзі враз стали?
Досить залишить було їх мені,
Як забіліли чуприни, мов сніг.
З іменем кожним в’ється стежина,
Де ми сварились, де ми дружили.
Як я вцілів, уторопать незмога?
Здогад-надія серце пече:
Зануритися в тишу і блаженство,
Щоб клен співав зі мною в унісон,
Утверджуючи культ багатоженства.
Так хочеться зануритися в мить,
Яка страждання й прикрощі зупинить,
Що солов'єм у глушині щемить,
Підштовхує в соснову халабуду
Сховаюсь там від оплесків, подяк
І ґвалту екзальтованого люду.
Зотліють в ямі грона орденів
У темені і тиші, під надгробком,
Все полишу: бажання, плани, гнів
Брили, мов у холодних печерах.
Як обігріти будинки-гнізда?
Глузду - жах божевілля перечить.
Це не північ, а страдницький Київ.
Дихання вже є густим туманом.
І не снились у снах навіть Кию,
І повернулись нишком в мрії
Як справжні мрійні хазяї
Супроти бестій - лиходіїв.
Заруби їхні відповзли
Кудись туди, де мокротеча,
А ми в цей час і підросли,
незмінним колоритом дискотек,
нічним звучанням парків, денним - вікон,
гротеском вуличним. І переймались віком,
заюним для тісних єднань статевих – з так
безжалісно присутніми над нами
"Бітлами", "Папл
Наче ми вже переспали.
Проте навіть як кого звати
Ми тоді ще не знали.
Твоє розкішне волосся
Мене всього огортало,
Й мені не було потрібне
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.
Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійн
Тікають тіні вслід за снігом
Ніч розчиняється в вині
Чуття ховаються під кригу
Віддай таємне самоті
На зберігання безстрокове
Гріхів лічильник - в каятті
Навколо калюжечки спирту сирого
сидять таргани В’ячеслав та Серьога,
і перший, відомий між друзів як Слава,
кумпана по вусиках гладить ласкаво:
– Ну що ти, Серього! Не бачу причини!
Боже
у серці зболілім
хоч я
твої прикрощі
а ти
мої крила
Коли усе навколо затихає,
І сняться сни небачені, пророчі,
І марить поле вільне і безкрає.
Від марноти, від торгу і базару
Ти утечеш у ніч, святі пенати,
У ній зустрінеш звістку чи примару,
що лишатися в дурнях якось вже й незручно:
«Дозволь собаці лапу покласти на стіл, то вона увесь готова захопити».
«Добре говорить, а зле робить».
Чи, може, ми й справді «мудрі потім»?
«Шукаємо мудрість
хай ми зістарились обоє
невідомий воїне
снідають – новини днесь
телек діти поруч десь
ще в утробі – скоро мрець
куля й шолом нанівець
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського. Арія. "В цій маленькій кімнаті у поміч спомину"
І
Иншої би співав
опери, типу Верді.
Сипав – як з рукава!
Взагалі, з коловерті.
Ба, вистачає гам.
Ні об чім особово,
су́голосно птахам.
Головно – беззмістово.
ІІ
Скоро мені півста.
Он гонориться бобрик
кущика неспроста.
Онде міниться облак,
ніби абрис льодин,
марля небесних клінік.
Що це, я – тут один?
Чи забрів у малинник.
III
Сам рум’яний бовван,
я себе тут поставив.
Обік і океан,
місце води без правил.
Мало під ким оне,
сонця крім, вгомониться,
як прикінці шепне
аероплану птиця.
IV
Що-небудь про спіраль
вежі. І про араба,
і про його сераль.
Рідкісна нині баба
разу не согрішить.
Ум уникає збитку.
Горло задеренчить –
можна бити чечітку.
V
День промайнув. Бджола
польською шепоче "zbrodnia".
А що вчора могла
вжалити, то сьогодні
кричимо, пак взнаки
Фатум ловким підошвам.
Вкупі з ним, залюбки
наше минуле топчем.
VI
Ах, попотіпав нить,
"міль" – лопотить ряднина.
Погляд не ціпне ниць
нижче, чим віко кліпне.
Краєвиди – на штиб
вивороту підштання.
Пісенька сироти –
втіха для меломана.
-----------------------------
В цій маленькій кімнаті у поміч спомину
акваріум з рибкою – і по тому.
І рибка плаває, косить в сторону
оком зі свого скляного дому.
Тепер, як ти назавжди поїхала,
діймає холод, і чай не спитий.
Беручись мармуром, близь і віддалі
ціпнуть у сутіні несусвітній.
Колесо і каблук дають спокій вулиці,
горделивий платан не міняє пози.
Кишенькова твоя цибулинка публіці
після восьми обіцяє сльози.
Уявляється Греція: гай буцім, якась, начебто
в туніці, мисливиця. Або, спляча
оголеною, укоськуючи розлаписте
червоне дерево в спальній хащі.
Між квадрата вікна і портрета прадіда
навіть лагідний протяг взнаки занавісці.
І ледь випадає згадати правило,
то недоречно і наздогінці.
Хитавиці не вистояти на палубі.
Бурі не списуються з натури.
У містах хіба що дрозди та голуби
вірять у розвій архітектури.
Усе каже, як воно має статися –
швидко, гадаю, і некрасиво.
Мозок – як айсберг, потікши в абрисі,
щирий у захваті з Куросиво.
----------------------
АРИЯ
І
Что-нибудь из другой
оперы, типа Верди.
Мало ли под рукой?
Вообще — в круговерти.
Безразлично о ком.
Трудным для подражанья
птичкиным языком.
Лишь бы без содержанья.
ІІ
Скоро мене полста.
Вон гоношится бобрик
стриженого куста.
Вон изменяет облик,
как очертанья льдин,
марля небесных клиник.
Что это, я — один?
Или зашел в малинник
ІІІ
Розовый истукан
здесь я себе поставил.
В двух шагах — океан,
место воды без правил.
Вряд ли там кто-нибудь,
кроме солнца, садится,
как успела шепнуть
аэроплану птица.
IV
Что-нибудь про спираль
в башне. И про араба
и про его сераль.
Это редкая баба
если не согрешит.
Мысль не должна быть четкой.
Если в горле першит,
можно рискнуть чечеткой.
V
День пролетел. Пчела
шепчет по-польски "збродня".
Лучше кричать вчера,
чем сегодня. Сегодня
оттого мы кричим,
что, дав простор подошвам,
Рок, не щадя причин,
топчется в нашем прошлом.
VI
Ах, потерявши нить,
"моль" говорит холстинка.
Взгляда не уронить
ниже, чем след ботинка.
У пейзажа — черты
вывернутого кармана.
Пение сироты
радует меломана.
<1987>
-------------------------
В этой маленькой комнате все по-старому:
аквариум с рыбкою — все убранство.
И рыбка плавает, глядя в сторону,
чтоб увеличить себе пространство.
С тех пор, как ты навсегда уехала,
похолодало, и чай не сладок.
Сделавшись мраморным, место около
в сумерках сходит с ума от складок.
Колесо и каблук оставляют в покое улицу,
горделивый платан не меняет позы.
Две половинки карманной луковицы
после восьми могут вызвать слезы.
Часто чудится Греция: некая роща, некая
охотница в тунике. Впрочем, чаще
нагая преследует четвероногое
красное дерево в спальной чаще.
Между квадратом окна и портретом прадеда
даже нежный сквозняк выберет занавеску.
И если случается вспомнить правило,
то с опозданием и не к месту.
В качку, увы, не устоять на палубе.
Бурю, увы, не срисовать с натуры.
В городах только дрозды и голуби
верят в идею архитектуры.
Несомненно, все это скоро кончится —
быстро и, видимо, некрасиво.
Мозг — точно айсберг с потекшим контуром,
сильно увлекшийся Куросиво.
1987
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Янгол. Краєвид з пагорба. Запрошення до подорожі"
