Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.22
21:23
направду побоку хто й що про це помислить
мислителю немає жодних меж
усім подобається відстань адже відстань
як є життя прадивіш не прозвеш
дзвінкий тверезий ранок славнозвісний
о не вантаж його
забутих предків тіні не бентеж
у кілька сотень літ не
мислителю немає жодних меж
усім подобається відстань адже відстань
як є життя прадивіш не прозвеш
дзвінкий тверезий ранок славнозвісний
о не вантаж його
забутих предків тіні не бентеж
у кілька сотень літ не
2026.04.22
16:30
Вже за фіранками минуле —
як бути далі, я не знаю.
Здається, й досі не збагнула,
що більше пролісків немає.
Ділю думки на «до» і «після»,
і посипаю сіллю рану.
На струнах серця, наче пісня,
як бути далі, я не знаю.
Здається, й досі не збагнула,
що більше пролісків немає.
Ділю думки на «до» і «після»,
і посипаю сіллю рану.
На струнах серця, наче пісня,
2026.04.22
15:20
Такі дощі тотальні і вселенські
Охоплюють із флангів, як орда.
Вони відкриють манускрипти древні,
В яких перегорить свята біда.
А на гілках повиснуть одкровення,
Як вищі і непізнані знамення.
Дощі відкриють невідомі суті,
Охоплюють із флангів, як орда.
Вони відкриють манускрипти древні,
В яких перегорить свята біда.
А на гілках повиснуть одкровення,
Як вищі і непізнані знамення.
Дощі відкриють невідомі суті,
2026.04.22
14:43
Співають пісень вовки,
Надривне нічне сопрано.
Дається зима взнаки,
Радіє весна зарано.
Доходять і до 5-ти,
Буває, нічні морози.
Вона не спішить прийти
З теплом весняної дози.
Надривне нічне сопрано.
Дається зима взнаки,
Радіє весна зарано.
Доходять і до 5-ти,
Буває, нічні морози.
Вона не спішить прийти
З теплом весняної дози.
2026.04.22
07:45
Л.Давидович (1900-1986), В.Драгунський (1913-1972)
Мчать ялинки, мчать галяви,
місяць в озеро пірна.
Гарно так на верхній лаві
край відкритого вікна!
Нічка за вікном чорніє,
Мчать ялинки, мчать галяви,
місяць в озеро пірна.
Гарно так на верхній лаві
край відкритого вікна!
Нічка за вікном чорніє,
2026.04.22
05:29
На теплих крилах весняних вітрів
Ключ журавлиний звично прилетів
І на болоті ось уже курличе
Щодня невпинно зграя мандрівнича.
Гучне звучання повних голосів
Тепер не змовкне до осінніх днів,
А потім самозахист знов покличе
Птахів кудись за наше п
Ключ журавлиний звично прилетів
І на болоті ось уже курличе
Щодня невпинно зграя мандрівнича.
Гучне звучання повних голосів
Тепер не змовкне до осінніх днів,
А потім самозахист знов покличе
Птахів кудись за наше п
2026.04.21
22:19
що тут вигадувати що ліпити
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби
2026.04.21
21:35
А ти ж казав мені: «Не плач,
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.
Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.
Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк
2026.04.21
16:09
Покотилась крашанка до самого неба,
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В
2026.04.21
14:09
Листок зелений завітав у хату,
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
2026.04.21
13:50
Людям справді великим манія величі ні до чого.
Завдяки розвою філософії людство позбулося найкращих ілюзій.
Не зазнавши гіркоти поразок, не відчуєш смаку перемог.
Дика природа надто чутлива до диких звичаїв.
Коли відчуваєш листопад у квітні –
2026.04.21
12:01
Один видатний поет якось зауважив: справжній вірш це такий, де кожен рядок - вірш. Гадаю, не варто забирати літр крові, іноді досить й однієї краплі. Скажімо, достатньо 123-секундної композиції «Yesterday», щоб зрозуміти, якого рівня музикант перед вами…
2026.04.21
11:38
Живу, не марную ні грошей, ні часу,
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
2026.04.21
08:53
Голуб мене долонями, як вогку глину
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
2026.04.21
05:57
Ні людини, ні собаки,
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
2026.04.20
20:28
Бігти, наче за тобою гнались,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Івченко (1978) /
Вірші
Виклик103.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Виклик103.
Інго, я довго хотіда тобі сказати,
що наші кораблі завжди виходили з поза студентської парти.
що ми не домалювали в житті свою найсміливішу картину,
про те, що ти і я іще й зараз такі ще малі дитини,
що ти копилиш губу, як маленька, на тій іще дитячій фотографії,
що ти сама не знаєш чого хочеш від пересічних шляхів і
розчахнених ран.
Інго, але, якщо для тебе, хоч трошечки варта моя із гострими буквами графіка,
будь мудріша і не іди безкровно на самодостатній обман.
Чуєш, Інго, прокинься! Твоє обличчя стало, як бліді палітури іранського сонника.
Твоє серце само себе заспокоює, що у тебе усе гаразд і ти його вічно любиш.
Інго, він тобі на очі одягає арійські ікони, а потім зникає за тінню хейтерського обмовника,
і ти б ніколи не плакала у моє плече, гірко кусаючи опухлі губи…
Врешті, ти не спала би з іншими ніколи, і ніде, як то було на останній зустрічі…
Не випивала б увесь міцний алкоголь, який, хоч трохи тебе послабив.
Вставай, Інго! Іди! Тримай гордо голову на кожній військовій вулиці!
Завтра буде заплив нового дня і ти, нарешті, знімаєш із себе плямистих удавів!
Інго, якщо твої катаклізми куль, які він називає жіночими істериками,
вирвані з жил, витекли із останньої краплі твого безперечного інтелекту,
кидай усе до ста чортів і їдь у свою тантричну Америку,
можливо, хоч там твій хребет не буде гнутися під його аномальною спекою...
Все, Інго, я тобі сказала, те, що виношувала у собі усі ці довгі роки!
Ти не хочеш безглуздих дій, ти не мрієш рвать подушки зубами…
Я тобі наостанок промовлю:
— Нехай він і справді тебе на всі сім срібних ключив відчинив,
але ж ти уже зовсім інша, Інго! Але ж ти, нарешті, вийшла поза межі власної брами!
А я ж пророчила, Інго, що завтра буде війна!
Така безжальна! Така кістлява і, мов смерть, холодна.
І за маму нам стане вогняна буржуйка й не буде кіна,
як маково-червоні туфлі для нього вдягаєш "по-модньому"!
що наші кораблі завжди виходили з поза студентської парти.
що ми не домалювали в житті свою найсміливішу картину,
про те, що ти і я іще й зараз такі ще малі дитини,
що ти копилиш губу, як маленька, на тій іще дитячій фотографії,
що ти сама не знаєш чого хочеш від пересічних шляхів і
розчахнених ран.
Інго, але, якщо для тебе, хоч трошечки варта моя із гострими буквами графіка,
будь мудріша і не іди безкровно на самодостатній обман.
Чуєш, Інго, прокинься! Твоє обличчя стало, як бліді палітури іранського сонника.
Твоє серце само себе заспокоює, що у тебе усе гаразд і ти його вічно любиш.
Інго, він тобі на очі одягає арійські ікони, а потім зникає за тінню хейтерського обмовника,
і ти б ніколи не плакала у моє плече, гірко кусаючи опухлі губи…
Врешті, ти не спала би з іншими ніколи, і ніде, як то було на останній зустрічі…
Не випивала б увесь міцний алкоголь, який, хоч трохи тебе послабив.
Вставай, Інго! Іди! Тримай гордо голову на кожній військовій вулиці!
Завтра буде заплив нового дня і ти, нарешті, знімаєш із себе плямистих удавів!
Інго, якщо твої катаклізми куль, які він називає жіночими істериками,
вирвані з жил, витекли із останньої краплі твого безперечного інтелекту,
кидай усе до ста чортів і їдь у свою тантричну Америку,
можливо, хоч там твій хребет не буде гнутися під його аномальною спекою...
Все, Інго, я тобі сказала, те, що виношувала у собі усі ці довгі роки!
Ти не хочеш безглуздих дій, ти не мрієш рвать подушки зубами…
Я тобі наостанок промовлю:
— Нехай він і справді тебе на всі сім срібних ключив відчинив,
але ж ти уже зовсім інша, Інго! Але ж ти, нарешті, вийшла поза межі власної брами!
А я ж пророчила, Інго, що завтра буде війна!
Така безжальна! Така кістлява і, мов смерть, холодна.
І за маму нам стане вогняна буржуйка й не буде кіна,
як маково-червоні туфлі для нього вдягаєш "по-модньому"!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
