це жінка Майя. із своїми принципами і неадекватною поведінкою.
любить PROSECCO , лікарську ковбасу і каву із пряженим молоком.
пише свої мемуари, обирає найкращі строї і гріє серце радянською грілкою.
для своїх високих злетів і щоденних подінь завжди готує власний аеродром.

її не розуміє двірник, продавчиня риби і, навіть, рідний син.
вона вміє зчиняти скандал і шукати собі проблеми на голову.
а вчора якийсь чоловік у чорній сорочці і білих брюках її у кіно запросив,
і збігся весь двір подивитись на їх тандем, і охкав, і ахкав, наче вони з’явилися голими!

—Ця жінка Майя, певно, має уже артрит, а, може, хворіє отим художником,
який тепер пише із неї портрети і носить до квартири ніжні конвалії?
—шаруділи сусіди, як миші, у своїх плітках і не могли зрозуміти за що він її обожнює.
—Чому це комусь нічого? А їй усі подарунки романтичної Італії?

вона останнім часом помолоділа, як раніш не натягує посмішку.
Стала така привітна, що хоч прикладай до рани, або ложками їж, як мед.
проміння складає у слоїки, у душі-- співає арії , а вдень дітей обдаровує грушами.
Замислено ранком мовила до нашого двірника, який любить рахувати зірки:
— Ви Архімед!

він ще тоді довго чухав потилицю, розглядаючи абрикосовий цвіт…
посміхаючись, у під’їзді змітав мережані павутинки.
а потім бурмотів під носа:
—От сороки- заздрисниці! Своїми язиками самі собі вкорочують вік…
А Майя що?... Навіть, дуже культурна жінка!