дівчинко з очима виноградної лози,
дівчинко із засмагою на плечі!
ти розумієш, як відводити мову грози,
ти граєш лиш перші ролі—у них звучиш..

твій язик на замку,
твій язик дзвінкими струмками звучить,
ти знаєш, що і кому відповісти й для кого, як риба глухо мовчать,
коли ти голки заганяєш мені у персти—хочеться більше тебе пізнавать!

бо попри всі прйдені тобою мости,
бо попри всі перекреслені паралелі,
я хочу твою золоту луну нести,
я вже бачу твій дал і запруджені вулиці сонця Нью-Делі.

коли ти будеш входити в дім у блакитнім, як небо весняне, сарі,
коли розмалюватимеш ранголі кольоровими порошками із рису і карі,
коли ти в умиротворених храмах Кхаджурахо викликатимеш родючі дощі,
переливатимешся дзвіночками на пальцях одніє ноги якогось товстого раджі
та танцюватимеш, як Мата Харі—
мені здається, що я сам себе продам на східнім базарі!!!

перепічки роті.. медовий ліс…
розриваючі посмішки беззубих старих жінок…
Індійський океан і так втопиться у тобі!
брудна білизна у пральнях підійме до Будди і до зірок!

Ти будеш, я знаю, молитися, як вони…
ти станеш такою веселою, Боже збав!!!
—Та я ненадового— сказала йому вона,
—поки ти всю мене іще до гілочки не обірвав…

поки я розрізняю, де старець, а де сліпець,
поки мені бачиться сльоза веселки на опущених віях…
бо із міліардів незупинених у світі сердець
там звучать ті, які я повністю розумію.