ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юлія Івченко
2021.09.18 02:16
Сидить Маринка із малою Ніколь і Яном на березі річки Вовчої. Голівки дитячі до свого тепла тулилить... Жовто-зелена, вереснева трава до тіла прилипє. Вже не, як шовк, а кострубата, до осені жовтизною вряджена, — противна. Березовий гайок поряд. У ньом

Шон Маклех
2021.09.18 00:31
Ми – сновиди, в очі яких зазирає Місяць
Миємо плетені очеретяні сандалі елегій
У холодних струмках сутінок Ренесансу
У ніч оксамитову лелечину й лохинову
Перед святом руїн.
Ми – поети забутого «вчора».
Збудую собі не палац – кляштор пісень сумних,

Сергій Гупало
2021.09.17 20:48
Що було – не загуло.
Назавжди одне
Це розложисте село,
Назва – Головне…

Головне у ньому все,
Де не повернись.
Кожен вісточку несе,

Микола Дудар
2021.09.17 15:23
Шматок цілющий коровая…
Щасливі очі молодят…
І осінь тільки достигає
Свята гуртуються до свят…

Промерзнуть річки незабаром
Сніжком засіють із небес
Окрепнуть дітки - гарна пара

Іван Потьомкін
2021.09.17 09:43
І пішов він розшукувать
Долі своєї початок,
Та забув, що треба робить це неспішно,
І стомивсь, і присів на узбіччі.
І тоді наче хтось прошептав:
«А що як пошукать кінець долі?»
Підвівся.
Став навшпиньки.

Микола Соболь
2021.09.17 07:40
Ах, яка була ніч. Твої губи на смак
і на колір немов зрілі вишні
з них спиваючи сік не нап’юся ніяк…
Чи були ми у ночі тій грішні?
Звісно – ні, може й так. Хай розсудять літа,
нехай згадку сніги замітають.
Та для мене ця пам'ять навіки свята.
В ні

Євген Федчук
2021.09.16 19:34
Під Корсунем бій відгримів. На шляху
Лежали побиті та зранені ляхи.
Живі вже ясиром дрижали від страху,
Клянучи козацтво і долю лиху.
Орда гелготіла, рахуючи зиск,
Козаки розсілися коло багаття.
Було чим хвалитись і що пригадати…
Котився між зорями

Нінель Новікова
2021.09.16 18:47
Слава й Оксана сливи збирали.
Оси Оксану атакували.
Скоро їх, правда, щось відігнало –
Спокій Оксани, а чи сміливість?
Слава ті сливи в сумці носила
І психувала! Справді, щосили –
Славу за стегна оси вкусили…
Плакала Слава: де справедливість?

Юлія Івченко
2021.09.16 11:38
Осінь приносить загострення старої хвороби,
все, що не називаєш поезією — списуєш на тексти.
ті ні до чого не зобов’язують, якщо, навіть, низької проби,
навіть, якщо їх контексти в червоний хрестик.
Їх, мабуть, забудуть, їх, може колись протестять
і

Олександр Сушко
2021.09.16 08:13
Давно вийшов з того віку, коли у щоденнику виправляв двійки на п'ятірки, аби неня ременем не лупила за погані оцінки. Відповідаю за власні слова та вчинки по повній. Не видаляю коментарів ані собратчиків по перу. ані власних. Бо це - історія: історія т

Ярослав Чорногуз
2021.09.15 23:41
ЛЮДИ, СУШКО СКРІЗЬ ПОШИРЮЄ ПРО МЕНЕ БРЕХНЮ, БУЦІМ-ТО Я ПИСАВ ПРО ОЛЬВІЮ, І ПРО СОФІЇВКУ З МАТЮКАМИ. ВІН НІДЕ НЕ НАВОДИТЬ ПЕРШОДЖЕРЕЛА, БО ЙОГО В ПРИРОДІ НЕ ІСНУЄ.

СУШКО - МРАЗЬ, ПІДЛИЙ НАКЛЕПНИК І БРЕХУН. ЗАЗДРІСНИЙ ПОДОНОК. ЙОМУ НЕ МІСЦЕ СЕРЕД ПОРЯДН

Вікторія Лимар
2021.09.15 23:28
Мов птаха яснокрила,
майнула в слово думка!
Неждано прилетіла!
Володарка-чаклунка!

А слово – у рядочок!
Шукає шлях до річки
через швидкий струмочок.

Микола Дудар
2021.09.15 21:04
Лишилось кілька десятків віршиків написати російською, щоб книга була важкою... і десь щоб на 200 сторінок і все, ні слова більше.

Козла забить? Отвлечься?
Бухнуть?… Не по размеру
Вопрос к вопросам - вечность
Уверую - не верю...
А что же друг наш

Ігор Герасименко
2021.09.15 12:37
Осінь. Оси – босі

22
Осою гасаю красою, кусаю

23
А жінка і зірка, і жилка

Олександр Сушко
2021.09.15 08:31
Старий уже. На спині виріс горб,
Тягнув хламіття цілий вік в родину...
Презирливо-нечуйний мізантроп -
Невже оце і є моя дитина?!

А я ж старався! Все лише йому!
І цяці, і готівку, і здоров'я!
А виросло погордливе муму,

Микола Соболь
2021.09.15 07:31
Внуки сплять головами на захід,
не порушуй козацького сну.
Хай співає їм вранішня птаха
свою пісню, мов плач голосну…
І мати.
Кажуть звикла земля до нашестя,
звикло поле до згарищ хлібів.
Та не звикне козак до безчестя,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14

Стах Розсоха
2021.07.13

Битва Остання
2021.07.08

Наталия Кравченко
2021.07.06






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про київські печери
В печерах лаврських побувавши з сином,
Надихавшись там диму від свічок,
Вони, нарешті полишили стіни
Печерські. Вийшли, сіли у тіньок
У парку Слави трохи відпочити.
Ледь вітерець у листі шурхотить.
Десь сонечко у піднебессі світить,
А тут під дубом гарно так сидіть.
Посидівши, синок й питає тата:
- А звідки ті печери узялись?
Їх же так довго довелось копати.
Які ж бо люди за той труд взялись?
- Ти знаєш, синку, то ж не одним роком
Та і не одним віком відбулось.
Трудитись довго довелося, поки
Прорити ті печери удалось.
- Ну, а навіщо? В чому їх потреба?
Кому хотілось під землею жить?
Чи то монахи вирили для себе,
Щоб в тих печерах Господа молить?
- Так, синку, рили часом і для того.
Та щоб ховатись у часи біди.
Бо ж скільки раз – то знано лише Богу,
Нещадний ворог зазирав сюди.
Тож ті печери люди рили й рили.
Говорять, попід Києвом усім
Пройтися ними можна було сміло.
Але початки, кажуть люди, їм
Поклали ще у давнину далеку,
Як Києва й в помині не було,
Напівзабуті наших предків предки.
Ім’я їх вітром часу занесло,
Як і міста величні, і могили.
Ми нині їх трипільцями зовем.
Учені цілий світ для нас відкрили
Під світом, у якому ми живем.
Міста прадавні їхні велелюдні,
Знаряддя праці, горщики…однак,
Розповідати я про то не буду.
Сам із книжок дізнаєшся і так.
Я розповім легенду, яка дивом
Із тих часів далеких збереглась.
Можливо, тому, що була важлива,
Із уст в уста до нас передалась.
Жив на Балканських схилах і в тіснинах,
В печерах темних, на усіх вітрах
Той древній рід. Боровся, щоб не згинуть,
Спускавсь в долини, подолавши страх.
Вогню, як і всі древні поклонявся,
Робив собі знаряддя кам’яні.
І довго б в тих печерах зоставався,
Якби якось в печері у одній
Бог не з’явився у людській подобі.
То, може, був розумний чоловік,
Якого потім зголосили богом.
Та правда в часі згинула навік.
Той чоловік назвався людям Родом,
Велів збирати все майно і йти.
Мовляв, в оцих печерах жити годі,
Потрібно краще місце віднайти.
Тримав в руках він бойову сокиру,
Не кам’яну, як інші. Справжня мідь.
Що додало до нього людям віри.
Тож і рішили: досить тут сидіть.
Спустились з гір високих у долини,
Там він багато чого їх навчив.
Як з дерева побудувати стіни
І дах із очерету він зробив.
Навчив зерно у землю засівати,
Зробив серпа, щоб злаки ті косить.
Як горщики із глини виробляти
І як худобу дику приручить.
Тож скоро рід розрісся і розжився,
Став розселятись по окрузі всій.
Рід їм багато в чому прислужився
Та шлях життєвий завершивши свій,
Зібрав старійшин біля себе й мовив:
- Ідіть на північ і на схід. Туди
Де є рівнини і степи чудові.
Там вдосталь буде і землі й води.
Оця сокира вам у поміч буде,
Вона обереже і захистить.
Хай вона завжди у найперших буде,
Хто піде, аби новий світ відкрить.
Вас жоден ворог в світі не здолає,
Поки в руках у вас сокира ця.
Та хай ніхто її не піднімає
Супроти сина, брата чи вітця.
Тоді погибель буде роду всьому,
Він зникне, навіть, сліду не лишить…
І все…життя скінчилося у ньому.
Та він продовжив у народі жить.
З його ім’ям вони долали ріки,
Ішли степами, заселяли край.
Місця безлюдні оживали дикі.
Із часом подолали і Дунай
Та вийшли на простори України.
Не за роки, звичайно, за віки.
І будувались, і росли постійно.
Хоча життя було і нелегким
Та вчились жити, землю обробляти,
Мідь плавити і ткати полотно,
Робити посуд з глини, малювати.
Та розвели худоби. Степ давно,
Мабуть, чекав, аби віддати сили
Тому, хто зможе скористатись тим.
Отож у них родилося й родило
І нові землі відкривались їм.
Вони міста і села будували,
Двоповерхові зводили хати.
І вороги їх землі не чіпали,
Старалися подалі обійти.
Отож не треба городити стіни.
Живи, працюй, спокійно спочивай
І розселяйся по степах постійно,
Все нові й нові землі відкривай.
І ті, що йшли до півночі й до сходу,
Несли сокиру, що лишив їм Рід.
Вклонялися, як богу, тому Роду,
Бо ж саме він відкрив їм оцей світ.
Отак вони і до Дніпра дістались,
Дійшли північних диких ще лісів.
І розселились, і розбудувались,
Тут рід останній, врешті-решт осів.
Здавалося, життя в степах прекрасне:
Удосталь їжі, скільки хоч води.
Над головою мирне небо ясне,
Не зазирають вороги сюди.
Живи, радій…Та стали між родами
Потроху суперечки виникать:
То землі не поділять між стадами,
То кому яку землю засівать.
Та і природа, начебто, змінилась.
Дощів все менше й менше випада.
Пшениця ж без води не колосилась,
Біднішали у посуху стада.
Пішли чутки, що вождь один зібрався
Сокиру Рода відібрать собі.
Із нею стати першим сподівався,
Здолати всі роди у боротьбі.
Побачивши, до чого воно йдеться,
Вождь роду, що в Трипіллі проживав
(Це так сьогодні те село зоветься),
Чекати, поки вдарить грім, не став.
Узяв сокиру, що їм Рід зоставив,
Взяв найвірніших, відданих людей
Й подавсь на північ, всі відклавши справи,
Де, сподівавсь, ніхто їх не знайде.
І там на горах між лісів дрімучих
Сокиру ту глибоко закопав.
Коли в його поселення примчали
По ту сокиру воїни чужі,
Вони її уже дарма шукали,
Хоча взяли весь рід той на ножі,
Єдине, що дізналися – у горах
На півночі захована вона.
Отож на північ подалися скоро,
Копали, рили – не знайшли, однак.
Не удалось вождю найпершим стати,
Сокира Рода не далась йому.
Та почали роди занепадати,
Можливо, все то сталося тому,
Що, навіть, думка скористатись нею
Супроти сина, брата чи вітця,
Якраз була краплиною тією,
Що стала і початком їх кінця.
Те, що, усе ж, не скористались нею,
Процес лише у часі розтягло.
З нагоди скориставшися тієї,
Вороже плем’я у степи прийшло.
Важкі їх мідні бойові сокири
Несли у край розорення і смерть.
Не стало у степах спокою й миру
І чаша горя виповнилась вщерть.
Давно уже отих людей не стало,
Які сокиру в гори віднесли.
І таємницю по собі забрали.
Роки минали і віки пройшли.
Змінилося зовсім життя у краї -
Міста пропали,заросли поля.
Кочівники одні в степах блукають,
Тепер лиш так годує їх земля.
Та про сокиру Рода не забули.
Казали, хто візьме її, то тим
Він зможе відродити час минулий,
Той вік, що називають золотим.
Коли всього у всіх було доволі,
І вороги ніякі не страшні.
Хтось, у надії виправити долю,
Ішов на північ, де ліси одні.
Копав печери в пошуках сокири.
Вмирали люди, але нові йшли,
У свою зірку вірували щиро,
Хоч з часом розчаровані були.
Сокира та нікому не далася.
Десь там лежить, захована в землі.
Печери ж, звісно, розрослися з часом.
Були між них великі і малі.
Одні кудись вели, другі – нікуди.
Вже й Київ виріс на горах оцих,
Продовжили печери рити люди,
Чи то сокиру ще шукали в них,
Чи то молились від людей подалі,
Чи то ховались в них від ворогів.
Роки спливали і віки минали.
Одні вже обвалилися, другі
Печери ще під Києвом зостались
І таємниці бережуть свої.
Лежить сокира Рода, не дісталась
Нікому, хто колись шукав її.
Можливо, тому, що немає миру
Поміж людей і брат на брата йде.
І поки так між люду, ту сокиру
Ніхто отут ніколи не знайде.
Отак печери київські з’явились
У той далекий вже забутий час.
Щось ми з тобою, синку, засиділись.
Десь там матуся вже чека на нас.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2021-07-25 18:55:33
Переглядів сторінки твору 108
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.912 / 5.5  (4.821 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 4.842 / 5.5  (4.791 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.763
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.09.16 19:37
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Шон Маклех (Л.П./М.К.) [ 2021-07-25 21:03:58 ]
Дуже цікавий твір!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Євген Федчук (Л.П./Л.П.) [ 2021-07-29 20:04:52 ]
Дякую,що зазирнули. Хай щастить.