Поки над землею встають неймовірні світанки.
Поки нас дивує блакитна небес глибина,
Поки не оглухли від грізного гуркоту танків,
Ми маєм згадати, що наша планета одна.
Так всесвіт безмежний, є в ньому планети і зорі.
Їх стільки, що мабуть, за все нам життя не злічить
Але всі ті далі і ті неймовірні простори
Ніщо в порівнянні із тим, де нам випало жить.
Хай думає хтось про безмежні простори і далі
І мріє про те, що й на Марсі розквітнуть сади,
А землю при цьому топтати й топтати без жалю,
Лишаючи всюди свого існування сліди.
Коли нам відкриється космос іще невідомо
І як він зустріне нас, повен зірок й пустоти.
Іще не зміцнівши за стінами власного дому,
Ми вже заходились чомусь руйнувати мости.
Яким є майбутнє, на жаль, не дано мені знати.
Можливо, Земля справді лише колиска для нас,
А далі у усе Всесвіті будемо ми існувати
І прийде для людства жаданий омріяний час
Це буде колись… А це значить, що ми іще діти
І просто як діти, безпечно себе ведемо.
А нам би потрібно, як можна скоріш зрозуміти,
Що так ми ніколи не дійдем куди ідемо
Ми просто зруйнуєм для нашого старту площадку,
Ми просто загинем іще не набравшися сил.
Не тільки себе, але й наших далеких нащадків
Ми в кращім випадку назавжди позбавимо крил.