Ще розтануть сніги і прокинеться літо,
І піснями ударять в серця солов’ї,
І розквітнуть, я вірю, в саду нашім квіти,
Що їх ніжно так пестили руки твої.
Не зів’янути їм, незабутнім, довіку,
Поки родять у серці наснаги жита,
Поки радість дається і біль чоловіку,
Поки совість пречиста і пам’ять свята.
І тоді з забуття,запізніло, нам знову
Подаровані будуть довіра і дар співчуття,
В зачерствілій душі озоветься промовлене Слово,
І в маленьких долонях нестиме надію Дитя.
Бо зима відступає і крига скресає на ріках,
Поки родять у серці наснаги жита,
Поки радість дається і біль чоловіку,
Поки совіть пречиста і пам'ять свята...