Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.03
18:52
В кав’ярні на Монмартрі сивий дід
Із хлопчиком за столиком сиділи,
З маленьких філіжанок каву пили,
Дивились на розбурханий цей світ,
Який кудись постійно поспішав,
Чогось шукав, десь мчав в автомобілях.
Вони ж удвох відпочивати сіли,
Полишити до ч
Із хлопчиком за столиком сиділи,
З маленьких філіжанок каву пили,
Дивились на розбурханий цей світ,
Який кудись постійно поспішав,
Чогось шукав, десь мчав в автомобілях.
Вони ж удвох відпочивати сіли,
Полишити до ч
2026.09.03
16:35
Калюжі розлилися, як моря.
Виходить божевілля із порогів.
Ідей могутніх первісна зоря
Укаже шлях для магів і пророків.
Виходить з берегів прадавній світ,
Давно забутий, згаяний, завмерлий.
Він проривається, немовби квіт
На цвинтарі, де відпочили ме
Виходить божевілля із порогів.
Ідей могутніх первісна зоря
Укаже шлях для магів і пророків.
Виходить з берегів прадавній світ,
Давно забутий, згаяний, завмерлий.
Він проривається, немовби квіт
На цвинтарі, де відпочили ме
2026.09.03
14:38
Я зрозумію тебе
Коли ти усміхнешся
Це те, що кожен робить, скрізь, так само
Наче на мові спільній
За твоїм одягом, бачу, друже
Що ти із іншого табору
Єдина річ, яку я знати хочу
Коли ти усміхнешся
Це те, що кожен робить, скрізь, так само
Наче на мові спільній
За твоїм одягом, бачу, друже
Що ти із іншого табору
Єдина річ, яку я знати хочу
2026.09.03
11:20
Зачепилося сонце за гілочку глоду,
зашарілися згарди на стомлених вітах.
День вкладає пшеничні снопи на підводу,
стиглі фрукти та ягоди спілого літа.
Шурхотить у амброзії сум вересневий,
і вагітніють хмари нудними дощами.
Ралом зорані, зранені
зашарілися згарди на стомлених вітах.
День вкладає пшеничні снопи на підводу,
стиглі фрукти та ягоди спілого літа.
Шурхотить у амброзії сум вересневий,
і вагітніють хмари нудними дощами.
Ралом зорані, зранені
2026.09.03
08:39
Осінній вечір...Пнеться прохолода,
Торкається гарячої долоні.
Вже лист жовтіє. Яблука червоні...
Стихає світ, здається, і ні слова.
Збігає швидко час...Стежки забуті
Покрила павутина вечорова.
І кожна мить, згасаючи, готова
Торкається гарячої долоні.
Вже лист жовтіє. Яблука червоні...
Стихає світ, здається, і ні слова.
Збігає швидко час...Стежки забуті
Покрила павутина вечорова.
І кожна мить, згасаючи, готова
2026.09.03
07:57
ЦИКЛ IV: РИМ
«СПАРТАК: ОСТАННІЙ СВІТАНОК ВОЛІ»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Спартак – фракієць, вождь нескорених, лев у залізних тенетах.
«СПАРТАК: ОСТАННІЙ СВІТАНОК ВОЛІ»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Спартак – фракієць, вождь нескорених, лев у залізних тенетах.
2026.09.03
07:36
Ні! — уява не злослива,
Бо регоче — не збиткує,
Ніби вітер вздовж калюжі
Небесам артикулює
Кращим адресним чорнилом
Берегам і заповітам,
І річкам, яким мов свято
В Новий місяць сонцем світить
Бо регоче — не збиткує,
Ніби вітер вздовж калюжі
Небесам артикулює
Кращим адресним чорнилом
Берегам і заповітам,
І річкам, яким мов свято
В Новий місяць сонцем світить
2026.09.03
06:19
Хвилі пристрастей гарячих
Не вгамуються ніяк, -
Вже від болю серце плаче
І в душі вирує ляк.
Укладаю щільно речі
У валізу шкіряну, -
Клопочуся цілий вечір
Через жінку гамірну.
Не вгамуються ніяк, -
Вже від болю серце плаче
І в душі вирує ляк.
Укладаю щільно речі
У валізу шкіряну, -
Клопочуся цілий вечір
Через жінку гамірну.
2026.09.03
01:32
Тополя - високе дерево
І достобіса товсте.
Вона по всій Україні
Неначе бур'ян росте.
Тополя багато бачила
І чула багато теж,
Тому про багато що знає,
І достобіса товсте.
Вона по всій Україні
Неначе бур'ян росте.
Тополя багато бачила
І чула багато теж,
Тому про багато що знає,
2026.09.02
23:39
Я нікуди не хочу йти,
Я побуду сьогодні удома,
Бо маю настрій такий, немов
Замість кохве я випив брому.
Я нікуди не хочу йти,
І ти теж не ходи нікуди,
Бо якщо ти кудись підеш-
Я побуду сьогодні удома,
Бо маю настрій такий, немов
Замість кохве я випив брому.
Я нікуди не хочу йти,
І ти теж не ходи нікуди,
Бо якщо ти кудись підеш-
2026.09.02
22:01
деякий текст на початку
пропущено
оскільки він претендує
для чого мені претензія
що у ній
за морем словесним
є острів майже безлюдний
мені би туди
пропущено
оскільки він претендує
для чого мені претензія
що у ній
за морем словесним
є острів майже безлюдний
мені би туди
2026.09.02
21:47
Загаснув серпень. Літо відбулося
й нема за що закинути собі —
відщедрилось у жнивному колоссі,
спочити йде в тумани голубі.
Його стрічає обрій ув обійми,
вгортає у серпанкові шовки.
Хай буде сон його такий спокійний,
й нема за що закинути собі —
відщедрилось у жнивному колоссі,
спочити йде в тумани голубі.
Його стрічає обрій ув обійми,
вгортає у серпанкові шовки.
Хай буде сон його такий спокійний,
2026.09.02
19:44
І раніш, коли розлунювалась сирена «швидкої»,
Серце стискалось і шептало: «Допоможи, Боже!
Зглянься на того, хто лежить недугом прикутий.
Байдуже – чи вірить він в Тебе, чи збайдужів».
І раніш, коли, бува, зачую муркотливий наспів гелікоптера,
Вдивл
Серце стискалось і шептало: «Допоможи, Боже!
Зглянься на того, хто лежить недугом прикутий.
Байдуже – чи вірить він в Тебе, чи збайдужів».
І раніш, коли, бува, зачую муркотливий наспів гелікоптера,
Вдивл
2026.09.02
16:01
Долонi заховали вiд думок,
А лiто простягає руки з квiтiв.
По тiлу пролетiв нервовий шок:
Чому нiхто їх досi не помiтив?
Пiрнувши в теплi хвилi почуттiв,
Порозкидавши каменi спокою,
День лимонадом на столi розлив -
А лiто простягає руки з квiтiв.
По тiлу пролетiв нервовий шок:
Чому нiхто їх досi не помiтив?
Пiрнувши в теплi хвилi почуттiв,
Порозкидавши каменi спокою,
День лимонадом на столi розлив -
2026.09.02
15:32
Скоро осінь. І я у дорозі
на своїй самочинній війні.
На всі боки – зелені вогні,
де душа почиває у Бозі,
що курсивами у некролозі
накувала зозуля мені.
ІІ
на своїй самочинній війні.
На всі боки – зелені вогні,
де душа почиває у Бозі,
що курсивами у некролозі
накувала зозуля мені.
ІІ
2026.09.02
14:52
Зимова казка швидко закінчилась.
Розтанув сніг, як неповторність мрій.
Природа творить святість і безчинство,
Даруючи пророків і повій.
Розтанули минулого скульптури,
Картини, фрески, видива століть.
Там часу нищівна мускулатура
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розтанув сніг, як неповторність мрій.
Природа творить святість і безчинство,
Даруючи пророків і повій.
Розтанули минулого скульптури,
Картини, фрески, видива століть.
Там часу нищівна мускулатура
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про капусту
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про капусту
- Іди-но, синку, час уже до столу,-
Гукає мама з вулиці Петька. –
Уже картопля на столі чека!
Давай хутенько, щоб не охолола!
Петько покинув копати м’яча,
Хоча і без великої охоти.
Він, звісно і обідати не проти,
Але ж і грати тільки розпочав.
Та все ж прийшов, усівся за столом,
Де вже картопля в мисці парувала,
З салатом поряд ще одна стояла.
- Капуста-а! – протягнув Петько зі злом,-
Я ж не люблю капусту! – Синку, їж.
Вона корисна дуже для здоров’я…
Така свіженька, молода, чудова.
Я тільки-тільки зрізала її.
- Й де тільки вона клята узялась!-
Сердито буркнув Петрик, взявши вилку,
Набрав на неї капустинок кілька,
Та повертів над мискою, погравсь.
- Де узялася? Хочеш – розповім,-
Озвалась мама, - Чула ще від тата.
А він історій різних знав багато,
Розповідав їх діточкам своїм.
А ми сиділи, слухали його,
Розкривши рота. Бо ж тоді ще, сину,
Не було Інтернету і в помині.
А у книжках піди знайди того.
Тож тато якось нам розповідав
Про те – звідкіль капуста ця взялася.
З тих пір, Бог зна, минуло скільки часу,
Від тих подій не лишилось й сліда…
Окрім капусти… Діло було так…
Село стояло між гаїв над річку.
По міркам нашим – зовсім невеличке,
Але охайне, чепурне, однак.
Хатки стояли скромно між садків.
А там і груші, й яблуні і вишні,
Які весною зацвітали пишно,
І на них стигли фрукти от-такі.
Жив у селі тім роботящий люд,
Один одного всі прекрасно знали,
І працювали, і відпочивали.
Злодійства од віків не знали тут.
Якось москаль в село те приблукав.
Чи втік від пана? Чи з дороги збився?
Але в село під вечір приблудився,
Заночувати в когось попрохав.
Коли гість в дім, то радість разом з ним.
Негоже гостю в хлібі відмовляти
Та і притулок гріх йому не дати.
Пустили москаля того у дім.
Заночував, а вранці заявив,
Що хоче назавжди в селі лишитись.
Можливо, вдасться тут йому прижитись,
Бо по-людськи пожити захотів.
Порадились громадою села
Та й вирішили все ж притулок дати.
Стояла на краю пустою хата.
Колись там бабця вже стара жила.
Дітей не мала. Нікому було
Тепер до тої хати заглядати.
Тож чом би чоловіку не віддати?
Отак гуртом і здумало село.
Коли його до хати привели,
Він лише пробурчав одне: «Как пусто…»
Отож відтоді і прозвавсь Капуста.
Хоч Москалем ще іноді могли.
Став той Капуста жити у селі.
Не беручкий, як видно, до роботи.
Бо не поставив біля хати й плоту
Та й не копався надто у землі.
Сяк-так у хаті ще поприбирав,
А у дворі й траву не став косити.
На призьбі просидів він ціле літо,
Хіба в садку хоч яблука збирав.
Сусіди перше жа́ліли його,
То хліб носили, то за стіл садили.
Та бачать, що не буде з нього діла –
Не стали вже робити і того.
З чого він жив – того ніхто не знав,
Але не брався й за холодну воду.
Уже й осіння надійшла негода,
А він на зиму й дрів не нарубав.
Коли ж прийшли добрячі холоди
І люди печі почали топити,
Щоб холоди до хати не пустити,
Зубами цокав по селу ходив.
Бо ж окрім свитки – й одягу не мав,
Не було чим прикрити голе тіло.
Але ж вже ціле літо пролетіло,
Тож няньчитись із ним ніхто не став.
Якась бабуся жалісна дала
Стару кирею. Але ж того мало.
В одній киреї тіло замерзало.
А ще ж зима, насправді не прийшла.
А потім стали речі пропадать,
Чого в селі ніколи не бувало.
У того раптом опанча пропала,
Той кобеняк не може відшукать.
У третього жупан подівся десь,
В того кожух поцупив хтось із печі.
А ще ж казали про дрібніші речі -
Сердак чи свиту…Сполошився весь
Народ в селі. Не знає, що робить.
Зібралися громадою на збори,
Обговорили й вирішили скоро –
Потрібно того злодія зловить.
А вся підозра на Капусту в них,
Бо ж у селі один одного знають,
Один другому, звісно, довіряють.
Ніхто чужого взяти би не зміг.
Тож до Капусти вирішили йти.
Прийшли до двору та зайшли до хати.
А там, немов на вулиці, в кімнаті,
Хіба що сніг зі стелі не летить.
І пустка. Лише купи по кутках.
Сидить Капуста скорчившись на печі,
Натяг на себе вкрадені всі речі
І тільки очі світять, як в Сірка.
Ніхто уже й питатися не став
І так усім все зрозуміло стало.
Тож мовчки всі дивилися, стояли.
Тут голова, нарешті, слово взяв:
- А ми, Капусто, вірили тобі.
Гадали – станеш по-людськи тут жити,
А ти татьбу надумав нам чинити.
Ну, що ж, обрав ти долю сам собі.
Бо нам не треба таті у селі.
Дає громада тобі час до ранку.
Коли уранці станемо на ганку,
Щоб і сліду́ тебе на цій землі.
Бо пожалієш… Користі катма.
Як можна так на світі людям жити?
Ходімо! Тут вже нічого робити!
Бо тут на що дивитися нема!
Запам’ятай – щоб й сліду не було!-
Сказав іще раз та і вийшли з хати .-
Як так прожити й користі не мати?..
На ранок все зібралося село,
Пішли до хати, де тулився він,
Зайшли в світлицю, а там зовсім пусто,
Лиш на печі лежить одна капуста,
Закутана в десятки одежин.
Куди подівся з хати чоловік?
Звідкіль тут овоч дивний цей узявся?
Народ щось зрозуміти намагався…
Ще довго мізкував…Але за рік
Капусти насадили вже тієї.
І свіжу їли, й квасили її.
І в радість та капуста була їм
Бо бачили велику користь з неї.
Гукає мама з вулиці Петька. –
Уже картопля на столі чека!
Давай хутенько, щоб не охолола!
Петько покинув копати м’яча,
Хоча і без великої охоти.
Він, звісно і обідати не проти,
Але ж і грати тільки розпочав.
Та все ж прийшов, усівся за столом,
Де вже картопля в мисці парувала,
З салатом поряд ще одна стояла.
- Капуста-а! – протягнув Петько зі злом,-
Я ж не люблю капусту! – Синку, їж.
Вона корисна дуже для здоров’я…
Така свіженька, молода, чудова.
Я тільки-тільки зрізала її.
- Й де тільки вона клята узялась!-
Сердито буркнув Петрик, взявши вилку,
Набрав на неї капустинок кілька,
Та повертів над мискою, погравсь.
- Де узялася? Хочеш – розповім,-
Озвалась мама, - Чула ще від тата.
А він історій різних знав багато,
Розповідав їх діточкам своїм.
А ми сиділи, слухали його,
Розкривши рота. Бо ж тоді ще, сину,
Не було Інтернету і в помині.
А у книжках піди знайди того.
Тож тато якось нам розповідав
Про те – звідкіль капуста ця взялася.
З тих пір, Бог зна, минуло скільки часу,
Від тих подій не лишилось й сліда…
Окрім капусти… Діло було так…
Село стояло між гаїв над річку.
По міркам нашим – зовсім невеличке,
Але охайне, чепурне, однак.
Хатки стояли скромно між садків.
А там і груші, й яблуні і вишні,
Які весною зацвітали пишно,
І на них стигли фрукти от-такі.
Жив у селі тім роботящий люд,
Один одного всі прекрасно знали,
І працювали, і відпочивали.
Злодійства од віків не знали тут.
Якось москаль в село те приблукав.
Чи втік від пана? Чи з дороги збився?
Але в село під вечір приблудився,
Заночувати в когось попрохав.
Коли гість в дім, то радість разом з ним.
Негоже гостю в хлібі відмовляти
Та і притулок гріх йому не дати.
Пустили москаля того у дім.
Заночував, а вранці заявив,
Що хоче назавжди в селі лишитись.
Можливо, вдасться тут йому прижитись,
Бо по-людськи пожити захотів.
Порадились громадою села
Та й вирішили все ж притулок дати.
Стояла на краю пустою хата.
Колись там бабця вже стара жила.
Дітей не мала. Нікому було
Тепер до тої хати заглядати.
Тож чом би чоловіку не віддати?
Отак гуртом і здумало село.
Коли його до хати привели,
Він лише пробурчав одне: «Как пусто…»
Отож відтоді і прозвавсь Капуста.
Хоч Москалем ще іноді могли.
Став той Капуста жити у селі.
Не беручкий, як видно, до роботи.
Бо не поставив біля хати й плоту
Та й не копався надто у землі.
Сяк-так у хаті ще поприбирав,
А у дворі й траву не став косити.
На призьбі просидів він ціле літо,
Хіба в садку хоч яблука збирав.
Сусіди перше жа́ліли його,
То хліб носили, то за стіл садили.
Та бачать, що не буде з нього діла –
Не стали вже робити і того.
З чого він жив – того ніхто не знав,
Але не брався й за холодну воду.
Уже й осіння надійшла негода,
А він на зиму й дрів не нарубав.
Коли ж прийшли добрячі холоди
І люди печі почали топити,
Щоб холоди до хати не пустити,
Зубами цокав по селу ходив.
Бо ж окрім свитки – й одягу не мав,
Не було чим прикрити голе тіло.
Але ж вже ціле літо пролетіло,
Тож няньчитись із ним ніхто не став.
Якась бабуся жалісна дала
Стару кирею. Але ж того мало.
В одній киреї тіло замерзало.
А ще ж зима, насправді не прийшла.
А потім стали речі пропадать,
Чого в селі ніколи не бувало.
У того раптом опанча пропала,
Той кобеняк не може відшукать.
У третього жупан подівся десь,
В того кожух поцупив хтось із печі.
А ще ж казали про дрібніші речі -
Сердак чи свиту…Сполошився весь
Народ в селі. Не знає, що робить.
Зібралися громадою на збори,
Обговорили й вирішили скоро –
Потрібно того злодія зловить.
А вся підозра на Капусту в них,
Бо ж у селі один одного знають,
Один другому, звісно, довіряють.
Ніхто чужого взяти би не зміг.
Тож до Капусти вирішили йти.
Прийшли до двору та зайшли до хати.
А там, немов на вулиці, в кімнаті,
Хіба що сніг зі стелі не летить.
І пустка. Лише купи по кутках.
Сидить Капуста скорчившись на печі,
Натяг на себе вкрадені всі речі
І тільки очі світять, як в Сірка.
Ніхто уже й питатися не став
І так усім все зрозуміло стало.
Тож мовчки всі дивилися, стояли.
Тут голова, нарешті, слово взяв:
- А ми, Капусто, вірили тобі.
Гадали – станеш по-людськи тут жити,
А ти татьбу надумав нам чинити.
Ну, що ж, обрав ти долю сам собі.
Бо нам не треба таті у селі.
Дає громада тобі час до ранку.
Коли уранці станемо на ганку,
Щоб і сліду́ тебе на цій землі.
Бо пожалієш… Користі катма.
Як можна так на світі людям жити?
Ходімо! Тут вже нічого робити!
Бо тут на що дивитися нема!
Запам’ятай – щоб й сліду не було!-
Сказав іще раз та і вийшли з хати .-
Як так прожити й користі не мати?..
На ранок все зібралося село,
Пішли до хати, де тулився він,
Зайшли в світлицю, а там зовсім пусто,
Лиш на печі лежить одна капуста,
Закутана в десятки одежин.
Куди подівся з хати чоловік?
Звідкіль тут овоч дивний цей узявся?
Народ щось зрозуміти намагався…
Ще довго мізкував…Але за рік
Капусти насадили вже тієї.
І свіжу їли, й квасили її.
І в радість та капуста була їм
Бо бачили велику користь з неї.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
