Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського. Камені на землі
прості камені, половина яких не побачить сонця,
прості камені сірого кольору,
прості камені, камені без епітафій.
Камені, що приймуть наш поступ,
білі під сонцем, а ніччю камені
подібні випуклим очам риби,
камені, що перемелють наш поступ, –
одвічні жорна одвічного хліба.
Камені, що приймуть наш поступ,
буцім чорна вода – сірі камені,
камені, котрі прикрашають шию самогубці,
коштовні камені, відшліфовані здоровим глуздом.
Камені, на котрих напишуть: СВОБОДА.
Камені, котрими колись викладуть бруківку.
Камені, з яких муруватимуть в’язниці,
або камені, що лишаються нерухомими,
ніби камені, котрі не викликають асоціацій.
Так
лежать на землі камені,
камені, з котрих не вичавити води,
прості камені, схожі на потилиці,
прості камені, – камені без епітафій.
----------------------------------
И. Бродский
Камни на земле
Эти стихи о том, как лежат на земле камни,
простые камни, половина которых не видит солнца,
простые камни серого цвета,
простые камни, — камни без эпитафий.
Камни, принимающие нашу поступь,
белые под солнцем, а ночью камни
подобны крупным глазам рыбы,
камни, перемалывающие нашу поступь, —
вечные жернова вечного хлеба.
Камни, принимающие нашу поступь,
словно чёрная вода — серые камни,
камни, украшающие шею самоубийцы,
драгоценные камни, отшлифованные благоразумием.
Камни, на которых напишут: СВОБОДА.
Камни, которыми однажды вымостят дорогу.
Камни, из которых построят тюрьмы,
или камни, которые останутся неподвижны,
словно камни, не вызывающие ассоциаций.
Так
лежат на земле камни,
простые камни, напоминающие затылки,
простые камни, — камни без эпитафий.
1959
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
