
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Похід Аскольда на Візантію в 860 році
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Похід Аскольда на Візантію в 860 році
ЛЂто 6374. Иде Асколдъ и Диръ на ГрЂкы
Повість минулих літ
Сьогодні, браття, я вам розповім,
Як Цареград – могутній і величний,
Який стояти міг,здавалось, вічно,
Схилився низько. І то перед ким?
Перед Аскольдом, що ромей його
Лиш варваром звик доти називати.
Та варвар зміг урок Царграду дати
І досягти положення того,
Що горде місто мусило тоді
Із варваром незнаним домовлятись
І золотом та сріблом відкуплятись
Аби не опинитися в біді.
Все почалось ще за багато літ
До того, як каган в похід зібрався.
Уже зі світом руський рід спізнався,
Уже в Ітиль ходили і на Схід –
В Табаристан, Хваліси і Багдад,
Звідтіль купців в своїх краях приймали,
Щороку там з товарами бували,
Вже добре знали шлях і у Царград.
Хозарам то не до душі було,
Що надто вільно ми Ітилем ходим.
Мовляв, торгівлі ми хозарській шкодим.
Аби усе по-їхньому ішло,
Вони Саркел над Доном возвели,
Ми його Біла Вежа називаєм.
Те місто шлях на схід перекриває.
А їм у тім ромеї помогли.
Тож ще відтоді руси мали гнів
На Царгород. А тут якраз дізнались,
Що над купцями нашими знущались
Ромейські власті. У один із днів
Прийшли купці жалітись до кагана,
Що відібрали весь товар у них,
За мури міста вигнали самих.
Тож Київ хай на їхній захист стане.
А скоро і рибалки прибули,
Які в Білобережжі тим займались.
І знову до ромеїв позивались,
Бо ж ними геть розорені були.
Стерпіти вже того каган не міг.
Та й вої-руси, видно засиділись.
Їм у походи, битися хотілось,
А тут сидять, плюють через поріг.
Ні здобичі, ні слави. Вже мечі
Іржею їхні братися почали.
Батьки їх завжди в битвах помирали,
А їм, мабуть, прийдеться на печі.
Та й у кагана намір дальній був,
Як Русь перед сусідами підняти,
Аби про неї в світі було знати,
Щоб голос її Царгород почув.
Отож, зібравши в купу всіх причин,
Велів Аскольд човни в похід ладнати.
Не в Києві – вивідників багато –
А в Витачеві ще й таємно він
Велів дуби ладнати у човни
Так, щоб на весну все було готове.
Та і вітрила готували нові,
Щоб витримали дальній шлях вони.
Лиш воєводи знали про похід,
Аби чутки Царград не сполошили.
В Болгарію таємно сли спішили,
Бо з нею теж домовитися слід,
Щоб навесні та пропустила рать,
Що має міста берегом дістатись.
Ті від ромеїв звикли відбиватись,
Тож згодилися русам помагать.
Отак на весну й зладилося все.
Човни готові, воїв лиш чекали.
Шляхи-дороги воєводи знали.
Тепер Царград ніщо вже не спасе.
Удало дуже вибраний був час.
Від наших, що по світові мотались,
Каганові новини всі стікались.
Тож знав Аскольд, що Царгород якраз
Війська проти арабів посила.
Сам імператор Михаїл зібрався
У той похід. А флот увесь подався
Проти піратів. Сила чимала
Полишила Царгород навесні.
На стінах зовсім мало і зосталось.
Тож нам тихцем добратися лишалось,
Узяти місто і кінець війні.
Зима тоді холодна не була,
Дніпро іще в березозолі скреснув.
Отож не треба ждати пізню весну,
В березозолі рать вся і пішла.
Човни вітрила дружно підняли
І вниз Дніпром хутенько подалися.
А піші раті над Дніпром зійшлися
Та і униз вздовж берега пішли.
Біля порогів стрілися флот і рать.
Там вже човни при березі чекали.
Їх берегом перетягати стали
Аби човнами не ризикувать.
На острові на Хортичім вожді
Принесли треби Хорсові під дубом
Аби поміг ромеєві на згубу
І вже униз відправились тоді.
В Білобережжі стали знов човни.
На берег хутко витягли їх вої,
Оглянули – чи ладні вже до бою,
Чи часом не пошкодились вони.
Бо ж морем йти, дорога нелегка.
Заскочить буря, може й потопити.
Тож все надійно треба укріпити,
Поки ще піші надійдуть війська.
Отак і йшли. Попереду човни
Долали шлях й при березі чекали.
Човни надійно берегом ховали,
Щоб в очі не кидалися вони.
Як діставалась врешті піша рать,
Знімались знову і вперед рушали.
Без поспіху, як кажуть, поспішали,
До часу щоб Царгород не злякать.
Болгари помагали нам у тім,
Бо зуб великий на ромеїв мали,
Таємними шляхами проводжали.
Хотілось з нами теж податись їм.
Коли дійшли ромейської межі,
То піша рать спинилася чекати.
А на човнах велів каган підняти
Вітрила і вночі, щоб сторожі
Не вдарили на сполох, підійти
Під самі стіни гордого Царграда.
Стояло літо. Вітер хмари ладив,
Потроху з неба почало текти.
Так, що стояла зовсім глупа ніч,
Хоч око стрель, як в нас про неї кажуть.
Спокійно спочивала сила вража.
Зовсім ніде не чулась людська річ.
Царгород щось своє відсвяткував,
Сторожа теж до келихів приклалась,
Тож під дощем їй дуже міцно спалось,
Ніхто й ланцюг у Суд не піднімав,
Аби чужі в затоку не зайшли.
Як нам таким було не скористатись
Під мури самі, як не підібратись?
Над Судом мури нижчими були,
Тож легше було нам на них збиратись.
Велів каган й на мур подерлись ми,
Хоч мокро, слизько – падали, зривались,
Та дерлись з усіх сил, не відступались.
Лиш спалах блискавиці із пітьми
Нам іноді підсвічував той шлях,
Який іще потрібно подолати.
В тих спалахах нас добре було знати.
Комусь, мабуть не спалось по ночах,
Побачив нас і в місті крик підняв.
Півсонна хутко кинулась сторожа
І стріли враз посипались ворожі,
І дощ камінний падати почав.
Лилась потоком дощова вода,
Лилася кров. У блискавок мигтінні
Тіла із мурів падали й каміння,
Щоб зникнути у морі без сліда.
На мури нам забратись не вдалось,
Занадто швидко кинулась сторожа.
Якби пізніше, хоча б трохи, може
Стрічати ранок в місті б довелось.
Хоч мало нас та страх десятерить.
У темряві хто зміг би розібрати
Чи мало нас дісталось, чи багато.
Але, на жаль, утрачена вже мить.
На ранок ми від мурів відійшли.
Частина пішців мусила чекати
Та заодно у бухті споглядати,
Ромеї щоб ланцюг не натягли.
А інші за протоку подались
Багаті замки й села грабувати.
Чого дарма під стінами стирчати.
Вогонь і дим до неба піднялись.
Лунали зойки жалібні кругом
Та ми на те,звичайно, не зважали.
Хай би у місті бачили й дрижали.
Вони теж дочекаються того.
Велів каган нікого не жаліть,
Палити все, що на шляху стрічаєм.
Хай Царгород весь дивиться і знає
Та не спроможний буде щось зробить.
А там суціль жила царградська знать,
Було де нашим здобич добувати.
Забиті сріблом-золотом палати,
Встигай лише до торби все складать.
А ще церкви кругом, монастирі
Також набиті золотом і сріблом.
Лише попів побити всіх потрібно
І все, що хочеш звідтіля бери.
Палав весь схід і зляканий Царград
Із мурів з жахом на все те дивився.
Мабуть, своєму богові молився,
Щоб покарав «отих північних зайд».
Та хто із нас би на таке зважав?
Поки ми дружно били і палили
І пішці наші скоро підоспіли.
Всіх воєвод каган навкруг зібрав
Порадитись, як далі поступать.
Оскільки стіни надто зависокі,
На них не здертись ні з якого боку,
Потрібно вал високий насипать
Аби на рівень мурів виріс він.
По валу тому легко перебігти
На мури, хутко ворога побити,
Спуститись в місто із високих стін
І там гуляй!.. Взялася наша рать
Тягати землю, вал той насипати,
І день і ніч ті лантухи тягати.
Став вал повільно, але виростать.
Немов на кару, Царгород глядів
На те, як вал все ближче підступає.
Бо ж розуміли, що на них чекає.
Уже минуло з того вісім днів,
Вже виріс вал із муром нарівні.
Ще трохи, може й можна виступати…
Та сталось те, що не могли чекати.
Уранці, у один із ясних днів
Одні відкрились раптом із воріт
І звідти вийшли, начебто на свято
Попи місцеві, вдягнуті багато.
Найперший - сивий, а йому услід
Неспішно з співом увесь інший люд.
Усі повільно до води спустились.
Ми лиш на те здивовано дивились,
Як сивий увійшов неспішно в Суд,
Тримаючи щось на своїх руках,
А потім злегка до води схилився,
Щоб лиш краєчок того намочився.
Тоді уже поповз між військом страх.
Що він отам чаклує на воді?
Чого від того можна нам чекати?
Вже, навіть, хтось намірився втікати,
Хтось оком уже зляканим глядів.
Бо ж битися в відкритому бою –
То зовсім інше, ніж з чужинським богом.
Хто знає, що чекати нам від нього?
А раптом він нагонить течію
І вона змиє миттю всі човни?
Чи блискавиці із небес ударять?
Кому хотілось би такої кари?
Бог же нас знищить порухом одним.
І раптом, наче відповідь для нас,
Про те чаклунство - трапилося диво –
Високий вал, насипаний дбайливо
Став осипатись, меншати ураз.
І військо раптом кинулось в човни
Аби від чар тих вирватись подалі.
Тримати воєводи їх не стали,
Самі були налякані вони.
Проте Аскольд, належне слід віддать,
Велів човнам пливти через протоку.
Царград в спокої залишити поки
Та трохи ще по краю поблукать.
Коли у війську влігся трохи страх,
Аскольд повідав, що не було чарів.
Підкоп ромеї попід вал поча́ли,
Отож вал і осипавсь на очах,
Бо всі опори у підкопі тім
Вони в момент потрібний поламали.
Ну, а коли опори всі упали,
То й вал осів. Спокійніш стало всім.
Знов на ті мури стали позирать,
Мечами до Царгорода грозитись.
А тут і сли з Царгорода проситись,
Щоб якось місто їм порятувать.
Каган тоді почав про договір,
Який ромеї мають підписати:
Великий відкуп за рятунок дати,
Який другим платили до сих пір.
Купців з Русі приймать без перешкод,
Кагана собі рівнею признати.
І там іще він говорив багато,
А сли стояли, не відкривши рот.
Тоді назад у місто подались
Властителю усе то передати.
А ми в окрузі кинулись гуляти,
Де знов вогні з димами піднялись.
Це щоб не надто довго думав він
І швидше дав на уговір той згоду.
Хай дивиться на то, якої шкоди
Царг раду буде, як зійдем зі стін.
Він, видно, все прекрасно зрозумів,
Бо скоро вже і сли назад вернулись
І нові перемовини відбулись.
Царградський імператор відповів,
Що згоден підписати все то він…
Окрім одного – рівного кагана
До себе визнавати він не стане:
Аскольд же варвар – не християнин.
От коли б віру їхню він прийняв,
То імператор рівним його визна.
Ну, що ти скажеш – логіка залізна.
Аскольд же довго думати не став.
Якщо така дрібниця на путі,
То він прийняти чужу віру згоден.
Щоб стати вище зі своїм народом.
Адже того він саме і хотів.
Хреститися – не зрадити богів.
То лиш для виду, ради перемоги.
Його простять за той учинок боги,
Не упаде на нього їхній гнів.
Тож він спокійно хрещення прийняв.
Домовились, що слів пришле в Царгород,
Нехай усе детально обговорять,
Щоб договір усе урахував.
Нарешті «подарунки» привезли,
Як викуп ті ромеї називали.
Вози добряче золотом напхали,
У засіках, напевно, нашкребли.
Отримавши усе, чого хотів,
Велів Аскольд збиратися в дорогу.
Вже середина літа, слава богу,
Осінні ж морем нелегкі путі.
Для чого ж їм негоди дожидатись?
Як можна тихим морем перейти
І пішу рать спокійно провести,
До осені до Києва дістатись.
Отак і закінчився той похід.
Кагана з перемогою вітали,
Хоча жерці тривожно поглядали,
Не знаючи, чого чекати слід…
Повість минулих літ
Сьогодні, браття, я вам розповім,
Як Цареград – могутній і величний,
Який стояти міг,здавалось, вічно,
Схилився низько. І то перед ким?
Перед Аскольдом, що ромей його
Лиш варваром звик доти називати.
Та варвар зміг урок Царграду дати
І досягти положення того,
Що горде місто мусило тоді
Із варваром незнаним домовлятись
І золотом та сріблом відкуплятись
Аби не опинитися в біді.
Все почалось ще за багато літ
До того, як каган в похід зібрався.
Уже зі світом руський рід спізнався,
Уже в Ітиль ходили і на Схід –
В Табаристан, Хваліси і Багдад,
Звідтіль купців в своїх краях приймали,
Щороку там з товарами бували,
Вже добре знали шлях і у Царград.
Хозарам то не до душі було,
Що надто вільно ми Ітилем ходим.
Мовляв, торгівлі ми хозарській шкодим.
Аби усе по-їхньому ішло,
Вони Саркел над Доном возвели,
Ми його Біла Вежа називаєм.
Те місто шлях на схід перекриває.
А їм у тім ромеї помогли.
Тож ще відтоді руси мали гнів
На Царгород. А тут якраз дізнались,
Що над купцями нашими знущались
Ромейські власті. У один із днів
Прийшли купці жалітись до кагана,
Що відібрали весь товар у них,
За мури міста вигнали самих.
Тож Київ хай на їхній захист стане.
А скоро і рибалки прибули,
Які в Білобережжі тим займались.
І знову до ромеїв позивались,
Бо ж ними геть розорені були.
Стерпіти вже того каган не міг.
Та й вої-руси, видно засиділись.
Їм у походи, битися хотілось,
А тут сидять, плюють через поріг.
Ні здобичі, ні слави. Вже мечі
Іржею їхні братися почали.
Батьки їх завжди в битвах помирали,
А їм, мабуть, прийдеться на печі.
Та й у кагана намір дальній був,
Як Русь перед сусідами підняти,
Аби про неї в світі було знати,
Щоб голос її Царгород почув.
Отож, зібравши в купу всіх причин,
Велів Аскольд човни в похід ладнати.
Не в Києві – вивідників багато –
А в Витачеві ще й таємно він
Велів дуби ладнати у човни
Так, щоб на весну все було готове.
Та і вітрила готували нові,
Щоб витримали дальній шлях вони.
Лиш воєводи знали про похід,
Аби чутки Царград не сполошили.
В Болгарію таємно сли спішили,
Бо з нею теж домовитися слід,
Щоб навесні та пропустила рать,
Що має міста берегом дістатись.
Ті від ромеїв звикли відбиватись,
Тож згодилися русам помагать.
Отак на весну й зладилося все.
Човни готові, воїв лиш чекали.
Шляхи-дороги воєводи знали.
Тепер Царград ніщо вже не спасе.
Удало дуже вибраний був час.
Від наших, що по світові мотались,
Каганові новини всі стікались.
Тож знав Аскольд, що Царгород якраз
Війська проти арабів посила.
Сам імператор Михаїл зібрався
У той похід. А флот увесь подався
Проти піратів. Сила чимала
Полишила Царгород навесні.
На стінах зовсім мало і зосталось.
Тож нам тихцем добратися лишалось,
Узяти місто і кінець війні.
Зима тоді холодна не була,
Дніпро іще в березозолі скреснув.
Отож не треба ждати пізню весну,
В березозолі рать вся і пішла.
Човни вітрила дружно підняли
І вниз Дніпром хутенько подалися.
А піші раті над Дніпром зійшлися
Та і униз вздовж берега пішли.
Біля порогів стрілися флот і рать.
Там вже човни при березі чекали.
Їх берегом перетягати стали
Аби човнами не ризикувать.
На острові на Хортичім вожді
Принесли треби Хорсові під дубом
Аби поміг ромеєві на згубу
І вже униз відправились тоді.
В Білобережжі стали знов човни.
На берег хутко витягли їх вої,
Оглянули – чи ладні вже до бою,
Чи часом не пошкодились вони.
Бо ж морем йти, дорога нелегка.
Заскочить буря, може й потопити.
Тож все надійно треба укріпити,
Поки ще піші надійдуть війська.
Отак і йшли. Попереду човни
Долали шлях й при березі чекали.
Човни надійно берегом ховали,
Щоб в очі не кидалися вони.
Як діставалась врешті піша рать,
Знімались знову і вперед рушали.
Без поспіху, як кажуть, поспішали,
До часу щоб Царгород не злякать.
Болгари помагали нам у тім,
Бо зуб великий на ромеїв мали,
Таємними шляхами проводжали.
Хотілось з нами теж податись їм.
Коли дійшли ромейської межі,
То піша рать спинилася чекати.
А на човнах велів каган підняти
Вітрила і вночі, щоб сторожі
Не вдарили на сполох, підійти
Під самі стіни гордого Царграда.
Стояло літо. Вітер хмари ладив,
Потроху з неба почало текти.
Так, що стояла зовсім глупа ніч,
Хоч око стрель, як в нас про неї кажуть.
Спокійно спочивала сила вража.
Зовсім ніде не чулась людська річ.
Царгород щось своє відсвяткував,
Сторожа теж до келихів приклалась,
Тож під дощем їй дуже міцно спалось,
Ніхто й ланцюг у Суд не піднімав,
Аби чужі в затоку не зайшли.
Як нам таким було не скористатись
Під мури самі, як не підібратись?
Над Судом мури нижчими були,
Тож легше було нам на них збиратись.
Велів каган й на мур подерлись ми,
Хоч мокро, слизько – падали, зривались,
Та дерлись з усіх сил, не відступались.
Лиш спалах блискавиці із пітьми
Нам іноді підсвічував той шлях,
Який іще потрібно подолати.
В тих спалахах нас добре було знати.
Комусь, мабуть не спалось по ночах,
Побачив нас і в місті крик підняв.
Півсонна хутко кинулась сторожа
І стріли враз посипались ворожі,
І дощ камінний падати почав.
Лилась потоком дощова вода,
Лилася кров. У блискавок мигтінні
Тіла із мурів падали й каміння,
Щоб зникнути у морі без сліда.
На мури нам забратись не вдалось,
Занадто швидко кинулась сторожа.
Якби пізніше, хоча б трохи, може
Стрічати ранок в місті б довелось.
Хоч мало нас та страх десятерить.
У темряві хто зміг би розібрати
Чи мало нас дісталось, чи багато.
Але, на жаль, утрачена вже мить.
На ранок ми від мурів відійшли.
Частина пішців мусила чекати
Та заодно у бухті споглядати,
Ромеї щоб ланцюг не натягли.
А інші за протоку подались
Багаті замки й села грабувати.
Чого дарма під стінами стирчати.
Вогонь і дим до неба піднялись.
Лунали зойки жалібні кругом
Та ми на те,звичайно, не зважали.
Хай би у місті бачили й дрижали.
Вони теж дочекаються того.
Велів каган нікого не жаліть,
Палити все, що на шляху стрічаєм.
Хай Царгород весь дивиться і знає
Та не спроможний буде щось зробить.
А там суціль жила царградська знать,
Було де нашим здобич добувати.
Забиті сріблом-золотом палати,
Встигай лише до торби все складать.
А ще церкви кругом, монастирі
Також набиті золотом і сріблом.
Лише попів побити всіх потрібно
І все, що хочеш звідтіля бери.
Палав весь схід і зляканий Царград
Із мурів з жахом на все те дивився.
Мабуть, своєму богові молився,
Щоб покарав «отих північних зайд».
Та хто із нас би на таке зважав?
Поки ми дружно били і палили
І пішці наші скоро підоспіли.
Всіх воєвод каган навкруг зібрав
Порадитись, як далі поступать.
Оскільки стіни надто зависокі,
На них не здертись ні з якого боку,
Потрібно вал високий насипать
Аби на рівень мурів виріс він.
По валу тому легко перебігти
На мури, хутко ворога побити,
Спуститись в місто із високих стін
І там гуляй!.. Взялася наша рать
Тягати землю, вал той насипати,
І день і ніч ті лантухи тягати.
Став вал повільно, але виростать.
Немов на кару, Царгород глядів
На те, як вал все ближче підступає.
Бо ж розуміли, що на них чекає.
Уже минуло з того вісім днів,
Вже виріс вал із муром нарівні.
Ще трохи, може й можна виступати…
Та сталось те, що не могли чекати.
Уранці, у один із ясних днів
Одні відкрились раптом із воріт
І звідти вийшли, начебто на свято
Попи місцеві, вдягнуті багато.
Найперший - сивий, а йому услід
Неспішно з співом увесь інший люд.
Усі повільно до води спустились.
Ми лиш на те здивовано дивились,
Як сивий увійшов неспішно в Суд,
Тримаючи щось на своїх руках,
А потім злегка до води схилився,
Щоб лиш краєчок того намочився.
Тоді уже поповз між військом страх.
Що він отам чаклує на воді?
Чого від того можна нам чекати?
Вже, навіть, хтось намірився втікати,
Хтось оком уже зляканим глядів.
Бо ж битися в відкритому бою –
То зовсім інше, ніж з чужинським богом.
Хто знає, що чекати нам від нього?
А раптом він нагонить течію
І вона змиє миттю всі човни?
Чи блискавиці із небес ударять?
Кому хотілось би такої кари?
Бог же нас знищить порухом одним.
І раптом, наче відповідь для нас,
Про те чаклунство - трапилося диво –
Високий вал, насипаний дбайливо
Став осипатись, меншати ураз.
І військо раптом кинулось в човни
Аби від чар тих вирватись подалі.
Тримати воєводи їх не стали,
Самі були налякані вони.
Проте Аскольд, належне слід віддать,
Велів човнам пливти через протоку.
Царград в спокої залишити поки
Та трохи ще по краю поблукать.
Коли у війську влігся трохи страх,
Аскольд повідав, що не було чарів.
Підкоп ромеї попід вал поча́ли,
Отож вал і осипавсь на очах,
Бо всі опори у підкопі тім
Вони в момент потрібний поламали.
Ну, а коли опори всі упали,
То й вал осів. Спокійніш стало всім.
Знов на ті мури стали позирать,
Мечами до Царгорода грозитись.
А тут і сли з Царгорода проситись,
Щоб якось місто їм порятувать.
Каган тоді почав про договір,
Який ромеї мають підписати:
Великий відкуп за рятунок дати,
Який другим платили до сих пір.
Купців з Русі приймать без перешкод,
Кагана собі рівнею признати.
І там іще він говорив багато,
А сли стояли, не відкривши рот.
Тоді назад у місто подались
Властителю усе то передати.
А ми в окрузі кинулись гуляти,
Де знов вогні з димами піднялись.
Це щоб не надто довго думав він
І швидше дав на уговір той згоду.
Хай дивиться на то, якої шкоди
Царг раду буде, як зійдем зі стін.
Він, видно, все прекрасно зрозумів,
Бо скоро вже і сли назад вернулись
І нові перемовини відбулись.
Царградський імператор відповів,
Що згоден підписати все то він…
Окрім одного – рівного кагана
До себе визнавати він не стане:
Аскольд же варвар – не християнин.
От коли б віру їхню він прийняв,
То імператор рівним його визна.
Ну, що ти скажеш – логіка залізна.
Аскольд же довго думати не став.
Якщо така дрібниця на путі,
То він прийняти чужу віру згоден.
Щоб стати вище зі своїм народом.
Адже того він саме і хотів.
Хреститися – не зрадити богів.
То лиш для виду, ради перемоги.
Його простять за той учинок боги,
Не упаде на нього їхній гнів.
Тож він спокійно хрещення прийняв.
Домовились, що слів пришле в Царгород,
Нехай усе детально обговорять,
Щоб договір усе урахував.
Нарешті «подарунки» привезли,
Як викуп ті ромеї називали.
Вози добряче золотом напхали,
У засіках, напевно, нашкребли.
Отримавши усе, чого хотів,
Велів Аскольд збиратися в дорогу.
Вже середина літа, слава богу,
Осінні ж морем нелегкі путі.
Для чого ж їм негоди дожидатись?
Як можна тихим морем перейти
І пішу рать спокійно провести,
До осені до Києва дістатись.
Отак і закінчився той похід.
Кагана з перемогою вітали,
Хоча жерці тривожно поглядали,
Не знаючи, чого чекати слід…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію