Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.05
19:57
Фантик зворотнього,згорнутий примхою часу,
Вовчого сліду рясніє горохом в поснуле,
Кожної миті, щоразу зриваючи саван,
Шепіт хтонічний рятує забуте минуле.
Вийди на шлях не засмученим в хутрі із фугу
В напівчоботях, що вказують шлях до останку,
Не
Вовчого сліду рясніє горохом в поснуле,
Кожної миті, щоразу зриваючи саван,
Шепіт хтонічний рятує забуте минуле.
Вийди на шлях не засмученим в хутрі із фугу
В напівчоботях, що вказують шлях до останку,
Не
2026.07.05
14:41
Зібралися діди якось в Клима біля двору.
Вже сонечко понад лісом було на ту пору.
Ще сутінки не настали та вже йшло до того.
Череда понад дворами стоптала дорогу.
Несла молоко із паші, пастух йшов позаду.
Хоч втомлений та з дідами привітався радо.
А
Вже сонечко понад лісом було на ту пору.
Ще сутінки не настали та вже йшло до того.
Череда понад дворами стоптала дорогу.
Несла молоко із паші, пастух йшов позаду.
Хоч втомлений та з дідами привітався радо.
А
2026.07.05
14:39
Якщо б то акварелевим потьоком
зненацька розтеклася згіркла Ява:
і той пречистий надим першокроку,
і тягле дляння поземського сплаву,
доріг - зміїсті клуби та роптіння,
пробіли днів, ночей печерна пустка,
життя і врожаїв осінні стини,
луна свічад,
зненацька розтеклася згіркла Ява:
і той пречистий надим першокроку,
і тягле дляння поземського сплаву,
доріг - зміїсті клуби та роптіння,
пробіли днів, ночей печерна пустка,
життя і врожаїв осінні стини,
луна свічад,
2026.07.05
13:59
Вступ
Творчість належить до дуже звичних, і в той самий час - до найскладніших проявів людського єства. Незважаючи на значний розвиток естетики, психології творчості, герменевтики, феноменології та когнітивних наук, відкритим залишається питання про фу
2026.07.05
13:09
Тут нікуди піти, лише на стадіон,
Порожній, сиротливий і безмовний,
Там, де біжить нечутний чемпіон
Крізь славу, гордість і тотальний морок.
Тут нікуди піти. В обличчя самоти
Подивимося тихо і печально.
Там грають фугу зречені вітри
Порожній, сиротливий і безмовний,
Там, де біжить нечутний чемпіон
Крізь славу, гордість і тотальний морок.
Тут нікуди піти. В обличчя самоти
Подивимося тихо і печально.
Там грають фугу зречені вітри
2026.07.05
10:22
королівські лучники
королівська кіннота
шикуються
у надвечірньому
вітрі
танцюючі маски
танцюють
у глядацьких енергіях
королівська кіннота
шикуються
у надвечірньому
вітрі
танцюючі маски
танцюють
у глядацьких енергіях
2026.07.05
06:00
ЕПІЛОГ: СРІБНА ЗОРЯ НАД ГАЛЛІЄЮ
Останні роки Анни були схожі на тихий золотий вечір після буремного дня. Вона більше не втручалася у дрібні придворні інтриги. Її срібна голова була зайнята іншим – вона будувала монастирі, замовляла книги в далеких зем
2026.07.04
21:21
люцифер сем кіт сіаму
усе поблизу тебе він
усе він біля ніг
сутність цього кота не пояснити
дженіфер джентіл чарівнице
ти ліворуч він праворуч
усе поблизу тебе він
усе він біля ніг
сутність цього кота не пояснити
дженіфер джентіл чарівнице
ти ліворуч він праворуч
2026.07.04
19:53
В одній тональності
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
2026.07.04
16:15
I How Local Harmony Becomes a Contour of Metaharmony
The Image of the Work: From a Creative Method to an Aesthetic–Philosophical Category
The foundation of traditional artistic creation, in most cases, is the aspiration toward an integral unity—whet
2026.07.04
13:59
Я не хочу дивитись в обличчя абсурду,
У обличчя сатира із масками суті.
Ти не знайдеш коштовне вино в каламуті.
Калі-юга танцює зневірену сутінь.
Хочу правді дивитись в обличчя криваве.
Хай воно проростає крізь хащі і трави,
Крізь морозну погоду,
У обличчя сатира із масками суті.
Ти не знайдеш коштовне вино в каламуті.
Калі-юга танцює зневірену сутінь.
Хочу правді дивитись в обличчя криваве.
Хай воно проростає крізь хащі і трави,
Крізь морозну погоду,
2026.07.04
13:43
липня народилася видатна українська поетеса Тетяна Левицька.
Дорога Тетяно! Від щирого серця вітаю Вас із днем народження! Зичу Вам міцного здоров'я, невичерпного натхнення, гармонії в душі. А ще бажаю Вам, щоб жодне побажання Ваших ворогів ніколи не зб
Дорога Тетяно! Від щирого серця вітаю Вас із днем народження! Зичу Вам міцного здоров'я, невичерпного натхнення, гармонії в душі. А ще бажаю Вам, щоб жодне побажання Ваших ворогів ніколи не зб
2026.07.04
12:39
Мене, зшитого за незнаними лекалами,
заносить подумки до петель річки,
чиє ім'я – Дунай або Мозель.
Для усвідомлення мого і міркувань
багато їх, але й не досить,
а мій талан земний –
долати невідомості дорогу.
Потік петляє так, мов генний код,
заносить подумки до петель річки,
чиє ім'я – Дунай або Мозель.
Для усвідомлення мого і міркувань
багато їх, але й не досить,
а мій талан земний –
долати невідомості дорогу.
Потік петляє так, мов генний код,
2026.07.04
12:27
Гвинтики і шайби,
Кручені тунелі,
Паничі кручені,
Байки і казки.
Руки, наче вила,
Губи тонкі, вчені,
Тінь ресентименту
Зваблють вовки.
Кручені тунелі,
Паничі кручені,
Байки і казки.
Руки, наче вила,
Губи тонкі, вчені,
Тінь ресентименту
Зваблють вовки.
2026.07.04
10:49
поліція моралі
міліція скорботи
мене не помічали
я брав порядні ноти
нот усього дванадцять
апостолів так само
євангеліє збацать
із греком іоанном
міліція скорботи
мене не помічали
я брав порядні ноти
нот усього дванадцять
апостолів так само
євангеліє збацать
із греком іоанном
2026.07.04
09:57
Пливуть за роками
Осінні тумани
У каламутну безодню небес.
Вже дихає в спину
Доба часоплину,
І тесля вистругує з ясена хрест.
Небіжчики кличуть
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Осінні тумани
У каламутну безодню небес.
Вже дихає в спину
Доба часоплину,
І тесля вистругує з ясена хрест.
Небіжчики кличуть
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Чорнобаївку
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Чорнобаївку
Сиджу оце на вокзалі, потяга чекаю,
А навпроти чоловічок газету читає.
Одним оком чита, іншим позира за мною.
Поділитися, напевно, хоче новиною.
Все ж наваживсь, відірвався, став мене питати:
- Чорнобаївка…Ви чули? Була у двадцяте.
«Чув»,- киваю головою. А він не змовкає.
- І чого та клята нечисть усе туди пхає?
Чи дурні – не розуміють, чи смерті шукають?
Чи про долю попередніх нічого не знають?
І чого їх туди тягне? Може, яка сила?
Уже скільки москаликів наші там побили.
Я хотів було сказати, що того не знаю,
Бо в розвідці не працюю, там зв’язків не маю.
Але тут в мені зненацька щось як перемкнулось.
Чи згадалось колись чуте, що давно забулось.
Чи то пам’ять моїх предків прокинулась раптом,
Аби мені часи давні, славні нагадати.
Залунав у мені голос – забутий? Не чутий?
Аби мені пам’ять роду мого повернути.
І, мов стало перед очі видиво величне –
Чи бувальщина, чи, може, просто фантастичне.
Я вслухався в кожне слово, щоб не пропустити –
Не лише для мене голос буде говорити:
- Казав мені козак один, що сам все то бачив,
Яка бува незборима та сила козача.
Було якось зібралися на татар походом,
Настругали собі «чайок», спустили на воду
Та й попливли Дніпром в море, а далі до Криму,
Аби добре помститися за вчинене ними.
За набіги на Вкраїну, за розор провчити
Та братчиків-невільників з полону звільнити.
Погуляли Кримом славно, татар порубали,
Попалили міста, села, бранців позвільняли.
Вже вертатися додому, аж буря триклята
Налетіла серед моря, звідки і не знати.
Налетіла, розкидала всі «чайки» по морю.
Одні просто потопила, а другі – кото́рі
На воді іще тримались – берега прибила,
Де їх турки і татари бігом полонили.
Одну «чайку» гнало морем, до Дніпра пригнало,
Та вона уже по вінця води понабрала.
Довелося неборакам її полишити,
А вже далі пішки степом до Січі спішити.
Недалеко і дістались, як татар узнали,
Що, мабуть, за ними степом саме пантрували.
І ніде не заховатись, все як на долоні.
І не втечеш, бо бистріші татарськії коні.
Доведеться помирати – братчики рішили.
Узялися за мушкети – та ті відсиріли.
Взяли тоді шаблі в руки та у коло стали,
Щоби просто так татари козаків не взя́ли.
Щоб забрати із собою більше вражой сили,
І на небі, як належить, козака зустріли.
А татар з одного боку, з другого - до біса.
З ними купка козаченьків не справиться, звісно.
Тут озвався козак один, Чорнобаєм звався.
Він смаглявий був, і справді, як циган здавався.
На Січі всі його знали та й трішки боялись.
Такі, як він «характерник» тоді називались.
Тож озвався Чорнобай той «Не журіться, братці!
Ще не час вам опинитись у татарських бранцях.
Ще не час вам помирати від шабель ворожих,
Я замовлю за вас слово перед ликом Божим.
Отож, слухайте уважно, як маєте бути
Та дивіться, щоб нічого хто не переплутав.
Ідіть зараз он до того кургану у полі,
Що видніється заледве аж на видноколі.
Ідіть хутко, не дай Боже хоч раз озирнутись,
Бо тоді для вас погано може обернутись.
«Та ж татари?!» - хтось озвався. «На те не дивіться.
Та старайтеся пошвидше вибратися звідси.
Головне – не озирайтесь, що би там не сталось!..»
Попрощалися козаки та швидко помчались
До кургану. А татари, хоч навколо скачуть
Та, здається, що козаків не чують, не бачать.
Долетіли до кургану, вибрались нагору.
Назад тоді озирнулись. А там на ту пору
Зовсім чорним степ зробився від татар, неначе,
Видається, наче Крим весь з ногаями скаче.
І всі туди, де лишився козак-характерник .
І ні один коня свого назад не заверне.
А над чорною юрмою, як блискавка блище -
Літа шабля козацькая та ворога нище.
Летять голови ворожі, падають під ноги,
Уже купа високая виросла круг нього.
Уже видно, що татари жахатися стали,
Але пхатись попід шаблю, чомсь не перестали.
Лізуть, лізуть з усіх боків, валяться додолу,
Уже чорним зробилося від їх трупу поле.
Уже коні йти не хочуть, назад повертають,
То татари ідуть пішки і там помирають.
Вже нікого і живого зовсім не зосталось,
Лише коні налякані степом розбігались.
Подались тоді козаки шукать побратима,
Довго-довго марудились із трупами тими.
Цілий день козацьке тіло між татар шукали.
Не знайшли. Тож одну щаблю в полі й поховали.
Поховали та й пода́лись до Січі, додому.
Та лишилась страшна сила навік в полі тому.
Якщо прийде сила вража наш край звоювати,
То не зможе того поля ніяк оминати.
Бо тягтиме її туди незборима сила,
Хоч би як і опирались, хоч би як просили.
А вже там їх смерть і знайде, скільки б не прибу́ло…
Аби того Чорнобая люди не забули,
Чорнобаївкою поле оте і прозвали…
От що мені моя пам’ять раптом нагадала.
А навпроти чоловічок газету читає.
Одним оком чита, іншим позира за мною.
Поділитися, напевно, хоче новиною.
Все ж наваживсь, відірвався, став мене питати:
- Чорнобаївка…Ви чули? Була у двадцяте.
«Чув»,- киваю головою. А він не змовкає.
- І чого та клята нечисть усе туди пхає?
Чи дурні – не розуміють, чи смерті шукають?
Чи про долю попередніх нічого не знають?
І чого їх туди тягне? Може, яка сила?
Уже скільки москаликів наші там побили.
Я хотів було сказати, що того не знаю,
Бо в розвідці не працюю, там зв’язків не маю.
Але тут в мені зненацька щось як перемкнулось.
Чи згадалось колись чуте, що давно забулось.
Чи то пам’ять моїх предків прокинулась раптом,
Аби мені часи давні, славні нагадати.
Залунав у мені голос – забутий? Не чутий?
Аби мені пам’ять роду мого повернути.
І, мов стало перед очі видиво величне –
Чи бувальщина, чи, може, просто фантастичне.
Я вслухався в кожне слово, щоб не пропустити –
Не лише для мене голос буде говорити:
- Казав мені козак один, що сам все то бачив,
Яка бува незборима та сила козача.
Було якось зібралися на татар походом,
Настругали собі «чайок», спустили на воду
Та й попливли Дніпром в море, а далі до Криму,
Аби добре помститися за вчинене ними.
За набіги на Вкраїну, за розор провчити
Та братчиків-невільників з полону звільнити.
Погуляли Кримом славно, татар порубали,
Попалили міста, села, бранців позвільняли.
Вже вертатися додому, аж буря триклята
Налетіла серед моря, звідки і не знати.
Налетіла, розкидала всі «чайки» по морю.
Одні просто потопила, а другі – кото́рі
На воді іще тримались – берега прибила,
Де їх турки і татари бігом полонили.
Одну «чайку» гнало морем, до Дніпра пригнало,
Та вона уже по вінця води понабрала.
Довелося неборакам її полишити,
А вже далі пішки степом до Січі спішити.
Недалеко і дістались, як татар узнали,
Що, мабуть, за ними степом саме пантрували.
І ніде не заховатись, все як на долоні.
І не втечеш, бо бистріші татарськії коні.
Доведеться помирати – братчики рішили.
Узялися за мушкети – та ті відсиріли.
Взяли тоді шаблі в руки та у коло стали,
Щоби просто так татари козаків не взя́ли.
Щоб забрати із собою більше вражой сили,
І на небі, як належить, козака зустріли.
А татар з одного боку, з другого - до біса.
З ними купка козаченьків не справиться, звісно.
Тут озвався козак один, Чорнобаєм звався.
Він смаглявий був, і справді, як циган здавався.
На Січі всі його знали та й трішки боялись.
Такі, як він «характерник» тоді називались.
Тож озвався Чорнобай той «Не журіться, братці!
Ще не час вам опинитись у татарських бранцях.
Ще не час вам помирати від шабель ворожих,
Я замовлю за вас слово перед ликом Божим.
Отож, слухайте уважно, як маєте бути
Та дивіться, щоб нічого хто не переплутав.
Ідіть зараз он до того кургану у полі,
Що видніється заледве аж на видноколі.
Ідіть хутко, не дай Боже хоч раз озирнутись,
Бо тоді для вас погано може обернутись.
«Та ж татари?!» - хтось озвався. «На те не дивіться.
Та старайтеся пошвидше вибратися звідси.
Головне – не озирайтесь, що би там не сталось!..»
Попрощалися козаки та швидко помчались
До кургану. А татари, хоч навколо скачуть
Та, здається, що козаків не чують, не бачать.
Долетіли до кургану, вибрались нагору.
Назад тоді озирнулись. А там на ту пору
Зовсім чорним степ зробився від татар, неначе,
Видається, наче Крим весь з ногаями скаче.
І всі туди, де лишився козак-характерник .
І ні один коня свого назад не заверне.
А над чорною юрмою, як блискавка блище -
Літа шабля козацькая та ворога нище.
Летять голови ворожі, падають під ноги,
Уже купа високая виросла круг нього.
Уже видно, що татари жахатися стали,
Але пхатись попід шаблю, чомсь не перестали.
Лізуть, лізуть з усіх боків, валяться додолу,
Уже чорним зробилося від їх трупу поле.
Уже коні йти не хочуть, назад повертають,
То татари ідуть пішки і там помирають.
Вже нікого і живого зовсім не зосталось,
Лише коні налякані степом розбігались.
Подались тоді козаки шукать побратима,
Довго-довго марудились із трупами тими.
Цілий день козацьке тіло між татар шукали.
Не знайшли. Тож одну щаблю в полі й поховали.
Поховали та й пода́лись до Січі, додому.
Та лишилась страшна сила навік в полі тому.
Якщо прийде сила вража наш край звоювати,
То не зможе того поля ніяк оминати.
Бо тягтиме її туди незборима сила,
Хоч би як і опирались, хоч би як просили.
А вже там їх смерть і знайде, скільки б не прибу́ло…
Аби того Чорнобая люди не забули,
Чорнобаївкою поле оте і прозвали…
От що мені моя пам’ять раптом нагадала.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
