Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.07
23:29
Залишилась хата самотиною
на поталу хижим ворогам,
стала передчасно вона сивою,
на глумління кинута димам.
Тіло їй поранено осколками.
Вікна, ніби очі без зіниць.
Розтинає небо понад Конкою
на поталу хижим ворогам,
стала передчасно вона сивою,
на глумління кинута димам.
Тіло їй поранено осколками.
Вікна, ніби очі без зіниць.
Розтинає небо понад Конкою
2026.10.07
19:40
Жовтневий день дістав свої пуанти.
Коли дощі почнуть сумний балет,
Самотнім стати може навіть Данте,
Уперше не допише свій сонет.
Втомилися виносливі атланти,
Десь непримхливий гине очерет.
Які для долі знайдуть варіанти
Коли дощі почнуть сумний балет,
Самотнім стати може навіть Данте,
Уперше не допише свій сонет.
Втомилися виносливі атланти,
Десь непримхливий гине очерет.
Які для долі знайдуть варіанти
2026.10.07
18:07
Шипшина достигає в тиші листопаду,
П'є залишки тепла із вицвілих небес.
І знає: все минає - біль і час чудес.
Вона вже не шукає весняну розраду,
Крізь голі колючки і рани є принади,
Дух визріває попри сутінки і стрес.
Шипшина достигає в тиші лист
П'є залишки тепла із вицвілих небес.
І знає: все минає - біль і час чудес.
Вона вже не шукає весняну розраду,
Крізь голі колючки і рани є принади,
Дух визріває попри сутінки і стрес.
Шипшина достигає в тиші лист
2026.10.07
15:20
Багряний плющ і жовті клени
сумують в сутінках черлених.
На бузиновому причілку
не видно ні джмеля, ні бджілки.
Город врожай віддав господі,
твердінь небесна хмари родить,
паливода блукає ревно
у білосніжних хризантемах.
сумують в сутінках черлених.
На бузиновому причілку
не видно ні джмеля, ні бджілки.
Город врожай віддав господі,
твердінь небесна хмари родить,
паливода блукає ревно
у білосніжних хризантемах.
2026.10.07
14:41
Нехай минають ця сльота,
Сюїта зливи, фуга вітру.
І буде чиста, як сльоза,
Поема істини і віри.
Ми крізь багнюку пропливем
До чистих берегів свободи.
Не треба інших од, поем.
Шукаємо крізь вічність броду.
Сюїта зливи, фуга вітру.
І буде чиста, як сльоза,
Поема істини і віри.
Ми крізь багнюку пропливем
До чистих берегів свободи.
Не треба інших од, поем.
Шукаємо крізь вічність броду.
2026.10.07
11:37
Граматика – моя коняка
і це не заперечить Даль.
В поезії я з’їв собаку,
якій на виставці, в подяку,
мені вручили би медаль.
Мене і бджоли не кусають,
і осам я не до смаку...
і це не заперечить Даль.
В поезії я з’їв собаку,
якій на виставці, в подяку,
мені вручили би медаль.
Мене і бджоли не кусають,
і осам я не до смаку...
2026.10.07
06:49
Немов на нитку чисті перла,
У ряд нанизую слова
Про те, що щирість не померла
І віра в щастя теж жива.
І кожен звук, і кожна фраза
Тримає в пам'яті тепло
Тих гарних днів, коли нам разом
Повсюди сонячно було.
У ряд нанизую слова
Про те, що щирість не померла
І віра в щастя теж жива.
І кожен звук, і кожна фраза
Тримає в пам'яті тепло
Тих гарних днів, коли нам разом
Повсюди сонячно було.
2026.10.06
23:23
Старий розповідав казки
Мідник, що у грозі, самотній
Розчистить безнадійно
Листя на землі
І сім каменів побачить
У сьомім домі знайде дружній захист
Й переміни, що без наслідків
Мідник, що у грозі, самотній
Розчистить безнадійно
Листя на землі
І сім каменів побачить
У сьомім домі знайде дружній захист
Й переміни, що без наслідків
2026.10.06
22:32
Не зуздрився,як Сталіна і Арафата пережив,
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву
2026.10.06
22:14
Наснився поетові недописаний вірш. Щербатий, той вештався околицями. Ніде його не приймали, бо недовершений. Знесилений притулявся до брудних стін, грівся після безхатьків біля невичахлих вогнищ, котився за вітром невідь-куди. Страждав і мріяв про білосні
2026.10.06
22:03
натуралісте
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе
2026.10.06
18:46
Там, де щезнув гамір міста,
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.
2026.10.06
13:59
Пам'яті Віталія Коротича
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
2026.10.06
12:59
Поки поети клеплють вірші,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.
Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.
Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
2026.10.06
12:09
Хвильове — чарівне!
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!
Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!
Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,
2026.10.06
10:11
Чому нудьгуєш день за днем? —
Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Чорнобаївку
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Чорнобаївку
Сиджу оце на вокзалі, потяга чекаю,
А навпроти чоловічок газету читає.
Одним оком чита, іншим позира за мною.
Поділитися, напевно, хоче новиною.
Все ж наваживсь, відірвався, став мене питати:
- Чорнобаївка…Ви чули? Була у двадцяте.
«Чув»,- киваю головою. А він не змовкає.
- І чого та клята нечисть усе туди пхає?
Чи дурні – не розуміють, чи смерті шукають?
Чи про долю попередніх нічого не знають?
І чого їх туди тягне? Може, яка сила?
Уже скільки москаликів наші там побили.
Я хотів було сказати, що того не знаю,
Бо в розвідці не працюю, там зв’язків не маю.
Але тут в мені зненацька щось як перемкнулось.
Чи згадалось колись чуте, що давно забулось.
Чи то пам’ять моїх предків прокинулась раптом,
Аби мені часи давні, славні нагадати.
Залунав у мені голос – забутий? Не чутий?
Аби мені пам’ять роду мого повернути.
І, мов стало перед очі видиво величне –
Чи бувальщина, чи, може, просто фантастичне.
Я вслухався в кожне слово, щоб не пропустити –
Не лише для мене голос буде говорити:
- Казав мені козак один, що сам все то бачив,
Яка бува незборима та сила козача.
Було якось зібралися на татар походом,
Настругали собі «чайок», спустили на воду
Та й попливли Дніпром в море, а далі до Криму,
Аби добре помститися за вчинене ними.
За набіги на Вкраїну, за розор провчити
Та братчиків-невільників з полону звільнити.
Погуляли Кримом славно, татар порубали,
Попалили міста, села, бранців позвільняли.
Вже вертатися додому, аж буря триклята
Налетіла серед моря, звідки і не знати.
Налетіла, розкидала всі «чайки» по морю.
Одні просто потопила, а другі – кото́рі
На воді іще тримались – берега прибила,
Де їх турки і татари бігом полонили.
Одну «чайку» гнало морем, до Дніпра пригнало,
Та вона уже по вінця води понабрала.
Довелося неборакам її полишити,
А вже далі пішки степом до Січі спішити.
Недалеко і дістались, як татар узнали,
Що, мабуть, за ними степом саме пантрували.
І ніде не заховатись, все як на долоні.
І не втечеш, бо бистріші татарськії коні.
Доведеться помирати – братчики рішили.
Узялися за мушкети – та ті відсиріли.
Взяли тоді шаблі в руки та у коло стали,
Щоби просто так татари козаків не взя́ли.
Щоб забрати із собою більше вражой сили,
І на небі, як належить, козака зустріли.
А татар з одного боку, з другого - до біса.
З ними купка козаченьків не справиться, звісно.
Тут озвався козак один, Чорнобаєм звався.
Він смаглявий був, і справді, як циган здавався.
На Січі всі його знали та й трішки боялись.
Такі, як він «характерник» тоді називались.
Тож озвався Чорнобай той «Не журіться, братці!
Ще не час вам опинитись у татарських бранцях.
Ще не час вам помирати від шабель ворожих,
Я замовлю за вас слово перед ликом Божим.
Отож, слухайте уважно, як маєте бути
Та дивіться, щоб нічого хто не переплутав.
Ідіть зараз он до того кургану у полі,
Що видніється заледве аж на видноколі.
Ідіть хутко, не дай Боже хоч раз озирнутись,
Бо тоді для вас погано може обернутись.
«Та ж татари?!» - хтось озвався. «На те не дивіться.
Та старайтеся пошвидше вибратися звідси.
Головне – не озирайтесь, що би там не сталось!..»
Попрощалися козаки та швидко помчались
До кургану. А татари, хоч навколо скачуть
Та, здається, що козаків не чують, не бачать.
Долетіли до кургану, вибрались нагору.
Назад тоді озирнулись. А там на ту пору
Зовсім чорним степ зробився від татар, неначе,
Видається, наче Крим весь з ногаями скаче.
І всі туди, де лишився козак-характерник .
І ні один коня свого назад не заверне.
А над чорною юрмою, як блискавка блище -
Літа шабля козацькая та ворога нище.
Летять голови ворожі, падають під ноги,
Уже купа високая виросла круг нього.
Уже видно, що татари жахатися стали,
Але пхатись попід шаблю, чомсь не перестали.
Лізуть, лізуть з усіх боків, валяться додолу,
Уже чорним зробилося від їх трупу поле.
Уже коні йти не хочуть, назад повертають,
То татари ідуть пішки і там помирають.
Вже нікого і живого зовсім не зосталось,
Лише коні налякані степом розбігались.
Подались тоді козаки шукать побратима,
Довго-довго марудились із трупами тими.
Цілий день козацьке тіло між татар шукали.
Не знайшли. Тож одну щаблю в полі й поховали.
Поховали та й пода́лись до Січі, додому.
Та лишилась страшна сила навік в полі тому.
Якщо прийде сила вража наш край звоювати,
То не зможе того поля ніяк оминати.
Бо тягтиме її туди незборима сила,
Хоч би як і опирались, хоч би як просили.
А вже там їх смерть і знайде, скільки б не прибу́ло…
Аби того Чорнобая люди не забули,
Чорнобаївкою поле оте і прозвали…
От що мені моя пам’ять раптом нагадала.
А навпроти чоловічок газету читає.
Одним оком чита, іншим позира за мною.
Поділитися, напевно, хоче новиною.
Все ж наваживсь, відірвався, став мене питати:
- Чорнобаївка…Ви чули? Була у двадцяте.
«Чув»,- киваю головою. А він не змовкає.
- І чого та клята нечисть усе туди пхає?
Чи дурні – не розуміють, чи смерті шукають?
Чи про долю попередніх нічого не знають?
І чого їх туди тягне? Може, яка сила?
Уже скільки москаликів наші там побили.
Я хотів було сказати, що того не знаю,
Бо в розвідці не працюю, там зв’язків не маю.
Але тут в мені зненацька щось як перемкнулось.
Чи згадалось колись чуте, що давно забулось.
Чи то пам’ять моїх предків прокинулась раптом,
Аби мені часи давні, славні нагадати.
Залунав у мені голос – забутий? Не чутий?
Аби мені пам’ять роду мого повернути.
І, мов стало перед очі видиво величне –
Чи бувальщина, чи, може, просто фантастичне.
Я вслухався в кожне слово, щоб не пропустити –
Не лише для мене голос буде говорити:
- Казав мені козак один, що сам все то бачив,
Яка бува незборима та сила козача.
Було якось зібралися на татар походом,
Настругали собі «чайок», спустили на воду
Та й попливли Дніпром в море, а далі до Криму,
Аби добре помститися за вчинене ними.
За набіги на Вкраїну, за розор провчити
Та братчиків-невільників з полону звільнити.
Погуляли Кримом славно, татар порубали,
Попалили міста, села, бранців позвільняли.
Вже вертатися додому, аж буря триклята
Налетіла серед моря, звідки і не знати.
Налетіла, розкидала всі «чайки» по морю.
Одні просто потопила, а другі – кото́рі
На воді іще тримались – берега прибила,
Де їх турки і татари бігом полонили.
Одну «чайку» гнало морем, до Дніпра пригнало,
Та вона уже по вінця води понабрала.
Довелося неборакам її полишити,
А вже далі пішки степом до Січі спішити.
Недалеко і дістались, як татар узнали,
Що, мабуть, за ними степом саме пантрували.
І ніде не заховатись, все як на долоні.
І не втечеш, бо бистріші татарськії коні.
Доведеться помирати – братчики рішили.
Узялися за мушкети – та ті відсиріли.
Взяли тоді шаблі в руки та у коло стали,
Щоби просто так татари козаків не взя́ли.
Щоб забрати із собою більше вражой сили,
І на небі, як належить, козака зустріли.
А татар з одного боку, з другого - до біса.
З ними купка козаченьків не справиться, звісно.
Тут озвався козак один, Чорнобаєм звався.
Він смаглявий був, і справді, як циган здавався.
На Січі всі його знали та й трішки боялись.
Такі, як він «характерник» тоді називались.
Тож озвався Чорнобай той «Не журіться, братці!
Ще не час вам опинитись у татарських бранцях.
Ще не час вам помирати від шабель ворожих,
Я замовлю за вас слово перед ликом Божим.
Отож, слухайте уважно, як маєте бути
Та дивіться, щоб нічого хто не переплутав.
Ідіть зараз он до того кургану у полі,
Що видніється заледве аж на видноколі.
Ідіть хутко, не дай Боже хоч раз озирнутись,
Бо тоді для вас погано може обернутись.
«Та ж татари?!» - хтось озвався. «На те не дивіться.
Та старайтеся пошвидше вибратися звідси.
Головне – не озирайтесь, що би там не сталось!..»
Попрощалися козаки та швидко помчались
До кургану. А татари, хоч навколо скачуть
Та, здається, що козаків не чують, не бачать.
Долетіли до кургану, вибрались нагору.
Назад тоді озирнулись. А там на ту пору
Зовсім чорним степ зробився від татар, неначе,
Видається, наче Крим весь з ногаями скаче.
І всі туди, де лишився козак-характерник .
І ні один коня свого назад не заверне.
А над чорною юрмою, як блискавка блище -
Літа шабля козацькая та ворога нище.
Летять голови ворожі, падають під ноги,
Уже купа високая виросла круг нього.
Уже видно, що татари жахатися стали,
Але пхатись попід шаблю, чомсь не перестали.
Лізуть, лізуть з усіх боків, валяться додолу,
Уже чорним зробилося від їх трупу поле.
Уже коні йти не хочуть, назад повертають,
То татари ідуть пішки і там помирають.
Вже нікого і живого зовсім не зосталось,
Лише коні налякані степом розбігались.
Подались тоді козаки шукать побратима,
Довго-довго марудились із трупами тими.
Цілий день козацьке тіло між татар шукали.
Не знайшли. Тож одну щаблю в полі й поховали.
Поховали та й пода́лись до Січі, додому.
Та лишилась страшна сила навік в полі тому.
Якщо прийде сила вража наш край звоювати,
То не зможе того поля ніяк оминати.
Бо тягтиме її туди незборима сила,
Хоч би як і опирались, хоч би як просили.
А вже там їх смерть і знайде, скільки б не прибу́ло…
Аби того Чорнобая люди не забули,
Чорнобаївкою поле оте і прозвали…
От що мені моя пам’ять раптом нагадала.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
