ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2025.12.18 00:08
Нещодавно снився дивний сон,
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.

М Менянин
2025.12.17 23:48
Ворог наш такий як є –
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.

Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі

Іван Потьомкін
2025.12.17 20:15
У жодну віру не вкладається життя.
Усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього.
Усі вони – одне лиш каяття
За скоєні й нескоєні гріхи супроти Істини.

***
Як поєднать здоровий глузд із вірою,
Аби лишилася ще й шпарка на дива,

С М
2025.12.17 16:51
Кришталеві
Води огортають все у синь
Прохолодну

Чуйна, грішна
Ця любов є над усе красива
Знаю, де лишився би
Свій почавши день

Тетяна Левицька
2025.12.17 14:01
Хмари чередою
Випасає вечір.
Не сумуй за мною
В темній порожнечі.

Маячіють миті,
Лиш зірки палають.
В небі оксамитнім

Борис Костиря
2025.12.17 12:49
Ніхто не йде до цієї
Богом забутої вулиці
у глибокій провінції.
Вона занесена листям,
пилом і снігами.
Вулиця міліє, як ріка
під час посухи.
Молодь виїжджає

Юрко Бужанин
2025.12.17 10:51
Сама себе обманюєш, кохана,
Вдаєш із себе леді ти залізну.
І демонструєш, надто аж старанно,
Що, мабуть, у твоєму віці пізно


Не те, щоб поринати в вир любови,
А просто саму думку допускати

Кока Черкаський
2025.12.17 00:04
Привіт! Мене звати Портос. Можете сміятися, я вже звик. Можете також задавати дурнуваті запитання на кшталт «А чому не Араміс чи Дартаньян», гадаєте ви перші? Таких персонажів із таким «тонким» почуттям гумору я за свої тридцять з гаком років зустр

Борис Костиря
2025.12.16 17:55
Після ерзац-замінників зими
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.

Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,

Сергій Губерначук
2025.12.16 13:22
Порадуй моє тіло – я готовий.
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.

Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові

Юлія Щербатюк
2025.12.16 13:21
Не спішіть серед шторму і злив
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".

Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.

Юрко Бужанин
2025.12.16 12:37
Дивлюся в небо — там зірки і вічність,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,

Артур Курдіновський
2025.12.16 12:21
Сувора Совість дивиться на мене,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.

Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,

Олександр Сушко
2025.12.16 10:42
Я - чарівник, слуга сяйних казок,
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.

МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги

Тетяна Левицька
2025.12.16 09:36
Буває, що чоловіки
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.

Віктор Кучерук
2025.12.16 06:08
Зима розквітла білизною
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Максим Семибаламут
2025.12.02

І Ірпінський
2025.12.01

Павло Інкаєв
2025.11.29

Артем Ігнатійчук
2025.11.26

Галина Максимів
2025.11.23

Марко Нестерчук Нестор
2025.11.07

Гриць Янківська
2025.10.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про Чорнобаївку
Сиджу оце на вокзалі, потяга чекаю,
А навпроти чоловічок газету читає.
Одним оком чита, іншим позира за мною.
Поділитися, напевно, хоче новиною.
Все ж наваживсь, відірвався, став мене питати:
- Чорнобаївка…Ви чули? Була у двадцяте.
«Чув»,- киваю головою. А він не змовкає.
- І чого та клята нечисть усе туди пхає?
Чи дурні – не розуміють, чи смерті шукають?
Чи про долю попередніх нічого не знають?
І чого їх туди тягне? Може, яка сила?
Уже скільки москаликів наші там побили.
Я хотів було сказати, що того не знаю,
Бо в розвідці не працюю, там зв’язків не маю.
Але тут в мені зненацька щось як перемкнулось.
Чи згадалось колись чуте, що давно забулось.
Чи то пам’ять моїх предків прокинулась раптом,
Аби мені часи давні, славні нагадати.
Залунав у мені голос – забутий? Не чутий?
Аби мені пам’ять роду мого повернути.
І, мов стало перед очі видиво величне –
Чи бувальщина, чи, може, просто фантастичне.
Я вслухався в кожне слово, щоб не пропустити –
Не лише для мене голос буде говорити:
- Казав мені козак один, що сам все то бачив,
Яка бува незборима та сила козача.
Було якось зібралися на татар походом,
Настругали собі «чайок», спустили на воду
Та й попливли Дніпром в море, а далі до Криму,
Аби добре помститися за вчинене ними.
За набіги на Вкраїну, за розор провчити
Та братчиків-невільників з полону звільнити.
Погуляли Кримом славно, татар порубали,
Попалили міста, села, бранців позвільняли.
Вже вертатися додому, аж буря триклята
Налетіла серед моря, звідки і не знати.
Налетіла, розкидала всі «чайки» по морю.
Одні просто потопила, а другі – кото́рі
На воді іще тримались – берега прибила,
Де їх турки і татари бігом полонили.
Одну «чайку» гнало морем, до Дніпра пригнало,
Та вона уже по вінця води понабрала.
Довелося неборакам її полишити,
А вже далі пішки степом до Січі спішити.
Недалеко і дістались, як татар узнали,
Що, мабуть, за ними степом саме пантрували.
І ніде не заховатись, все як на долоні.
І не втечеш, бо бистріші татарськії коні.
Доведеться помирати – братчики рішили.
Узялися за мушкети – та ті відсиріли.
Взяли тоді шаблі в руки та у коло стали,
Щоби просто так татари козаків не взя́ли.
Щоб забрати із собою більше вражой сили,
І на небі, як належить, козака зустріли.
А татар з одного боку, з другого - до біса.
З ними купка козаченьків не справиться, звісно.
Тут озвався козак один, Чорнобаєм звався.
Він смаглявий був, і справді, як циган здавався.
На Січі всі його знали та й трішки боялись.
Такі, як він «характерник» тоді називались.
Тож озвався Чорнобай той «Не журіться, братці!
Ще не час вам опинитись у татарських бранцях.
Ще не час вам помирати від шабель ворожих,
Я замовлю за вас слово перед ликом Божим.
Отож, слухайте уважно, як маєте бути
Та дивіться, щоб нічого хто не переплутав.
Ідіть зараз он до того кургану у полі,
Що видніється заледве аж на видноколі.
Ідіть хутко, не дай Боже хоч раз озирнутись,
Бо тоді для вас погано може обернутись.
«Та ж татари?!» - хтось озвався. «На те не дивіться.
Та старайтеся пошвидше вибратися звідси.
Головне – не озирайтесь, що би там не сталось!..»
Попрощалися козаки та швидко помчались
До кургану. А татари, хоч навколо скачуть
Та, здається, що козаків не чують, не бачать.
Долетіли до кургану, вибрались нагору.
Назад тоді озирнулись. А там на ту пору
Зовсім чорним степ зробився від татар, неначе,
Видається, наче Крим весь з ногаями скаче.
І всі туди, де лишився козак-характерник .
І ні один коня свого назад не заверне.
А над чорною юрмою, як блискавка блище -
Літа шабля козацькая та ворога нище.
Летять голови ворожі, падають під ноги,
Уже купа високая виросла круг нього.
Уже видно, що татари жахатися стали,
Але пхатись попід шаблю, чомсь не перестали.
Лізуть, лізуть з усіх боків, валяться додолу,
Уже чорним зробилося від їх трупу поле.
Уже коні йти не хочуть, назад повертають,
То татари ідуть пішки і там помирають.
Вже нікого і живого зовсім не зосталось,
Лише коні налякані степом розбігались.
Подались тоді козаки шукать побратима,
Довго-довго марудились із трупами тими.
Цілий день козацьке тіло між татар шукали.
Не знайшли. Тож одну щаблю в полі й поховали.
Поховали та й пода́лись до Січі, додому.
Та лишилась страшна сила навік в полі тому.
Якщо прийде сила вража наш край звоювати,
То не зможе того поля ніяк оминати.
Бо тягтиме її туди незборима сила,
Хоч би як і опирались, хоч би як просили.
А вже там їх смерть і знайде, скільки б не прибу́ло…
Аби того Чорнобая люди не забули,
Чорнобаївкою поле оте і прозвали…
От що мені моя пам’ять раптом нагадала.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2022-05-26 20:19:13
Переглядів сторінки твору 989
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.145 / 5.5  (4.866 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.735 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.794
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2025.12.14 11:50
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Артур Сіренко (Л.П./М.К.) [ 2022-05-26 23:55:56 ]
Епічно і дуже цікаво!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Євген Федчук (Л.П./Л.П.) [ 2022-05-29 19:13:15 ]
А хіба події не епічні? Твориться історія. Дякую.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
М Менянин (М.К./Л.П.) [ 2022-05-30 00:20:54 ]
Козак-характерник Чорнобай здатен на дванадцяти мовах сердито розмовляти-баяти, як скаже – так і є, де Слово – зброя, отримане від Отця небесного.

Цей твір спонукав відтворення молитви характерника, приведу нижче.

Євгене, дякую,
з повагою,
Микола

. Живому Отцю
. молитву от цю:

Козак-характерник* в молитві до Бога
. +++
Отче небесний
будь мені Хресний,
дай розум скреслий
користь принести.
Часом, добою
стану до бою –
праведне скою,
вірю до болю,
разом з Тобою.
. +++
29.05.2022 С-IV

* розумний православний українець, глибоковіруючий в Отця і Сина і Святого Духа під покровом Марії, Божої Матері. Ось чому були і є такі чоловічі монастирі як Межигірський під Києвом.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Євген Федчук (Л.П./Л.П.) [ 2022-06-05 19:44:38 ]
Завжди радий взнати щось нове. Дякую.