..Усе частіш спада на думку Богу
Як янголи тримаються ще там, у горніх висях,
Бо ж глупота людська сяга все вище й вище?
Мабуть, бояться вже на Землю сходить,
Принишкли біля Всевишнього господи.
Уже й самі розказують, мов казку,
Як їм хотілось аж до сказу
В ніч солов’їну десь біля перелазу
До ранку цілуватися з дівчатами земними,
Синів-богатирів заводити із ними .
Наче у безвість ті часи гунули,
Безжурнії часи, біблійнопроминулі.
Щоправда, і тоді була тривога,
Як одчайдухам закортіло зрівнятися із Богом.
Всевишньому вдалось ті задуми порушить:
Летіли вавілонці з високості, наче груші,
І розбивалася на друзки мрія навісна,
А з нею й мова на той час одна .
Були ті будівничі, як діти, ще такі наївні,
Не думали про братовбивчі війни.
Трималися усі на видноті...
А от нащадки їхні вже не ті:
Позалізали кожен в свою нору
І атом перековують на горе.
І все частіш спада на думку Богу -
Зробить реальністю і Гога, і Магога.