ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Козак Дума (1958) /
Вірші
/
Думи мої
Наша віра
яку мету плекаєш, Україно?
Втрачаєш досі кращих у боях
і на чужинців гнеш покірно спину…
Христили ще у сиву давнину
хрестами і водою… з нагаями.
За віру ми дали страшну ціну:
чекали нас темниці, палі, ями!.
Топили із «божками» у Дніпрі,
стинали буйні голови без міри,
аби Перун у небі не зорів,
аби зреклися предків своїх віри.
І відреклися (добре що не всі),
палили відьом у середньовіччя.
Лишилася од Києва й Русі
лиш пам’ять із минулого величчя…
Нарешті збайдужілі і чужі
пішли по світу Велесові діти…
Ми, українці, тонем на межі –
між предками і Новим заповітом!.
***
А хочете, вам казку розкажу?
Про України видатних героїв,
що мужньо воювали за межу,
не доверши́вши жодного розвою…
Невтішна казка і сумний кінець –
із па́сток попадали поміж спиці…
Її герої (хай би йому грець),
ніяк не діставалися світлиці!.
У пастку Візантії Святослав
попав за допомоги печенігів,
але звитяжцю поміч не послав
ні Київ, ані Овруч, ні Чернігів…
Хмельницький – не чужий, та і не свій
(згадаймо переяславські потуги):
московський християнин Олексій
в ярмо братів загнав, нарікшись другом!
Додав свою дещицю підлу Ніс
і не спасли Мазепу навіть мури:
наказ Петра трагедію приніс –
то одновірець вирізав Батурин!.
І гетьман Полуботок не вцілів
(хоча тоді і не поміг Мазепі) –
петицій Коломацьких часослів
привів його в Московії до склепу…
Не гіршою вірянкою була
розпусниця відома, Катерина –
згубила Калнишевського талан,
на Соловках тримавши за тварину!.
В кріпацтві хоч і не сконав Тарас,
та микався усе життя по світу.
У «Кобзарі», а то іконостас,
він виклав люду власні заповіти.
Не жалував релігію Франко,
але титан носив у серці бога.
Не шовком вистелялась, а рядком,
Каменяра великого дорога.
***
Продовжила терор «країна рад»,
звіріла більшовицька агентура –
в Парижі підлий найманець Шварцбард
убив цинічно Си́мона Петлюру…
І танув далі український стрій,
шаліли православні людожери –
ту заповідь біблійну «не убий»
відчув у повній мірі рід Бандери!.
Відчув її весь український люд,
який вожді не раз учили посту –
то працював цинічний план іуд,
найбільшого у світі голокосту!.
Загинув у «тюрмі народів» Стус
Василь уже під час «перебудови».
Життя йому не врятував Ісус...
Така ціна за українське слово!.
Іде війна і нині, кожну мить
зело народ страждає український…
Кого і з ким силкується мирить
великий християнин – Папа Римський?
***
А де поділись три десятки літ,
що манною звалилися неждано?.
Ми звичаї втрачаємо і рід,
в пустелю завели нас християни:
Кравчук з кучмо́ю і банкір-бджоляр,
умовно-достроковий ану-кович,
услужливі барига і фігляр…
А хто наступний – знову аби-хтович?!
Чи не тому ми стільки літ підряд
тупцюємося, ходимо по колу,
що не заклали президентів ряд
із українця – «зека» Чорновола?!
І так постійно (все ми невпопад),
хоча, здавалось, за своє – горою!
Удома не змогли наве́сти лад,
чужих віками славили героїв…
Тому й лютує фюрер-резидент,
замінює трагедією драму –
він Україну знищує ущент!
А чи не треба нам свою програму?
Своє забули (ніби й не було):
історію, культуру, віру, мову…
Міліє України джерело,
алеї, парки ріжемо на дрова!
У тому й наша немала вина –
не вигнали і досі ще із хати
(хоча кривава точиться війна),
убивць московського патріархату.
***
То хто ж ми – українці чи «хахли»?
Куди свою ми топчемо дорогу,
віддавшись тупо в лапи кабали
і власного навік забувши бога?!
Покрова – свято древнє і святе
(це сотні років твердимо ми хором),
але чому не згадуємо те,
укрилися від кого омофором?
Як Візантію предок наш, Аскольд,
з дружиною своєю взяв в облогу,
та воїна переборов мілорд
і пірровою стала перемога…
Щасливого майбутнього зоря
лише тоді яскраво нам засяє,
коли на власний томос – Кобзаря,
чужих вождів і біблії зміняєм.
Почитуйте історію свою,
минулого шануйте кращі миті
і не цурайтесь предків заповітів,
щоб жити на землі – як у раю!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Наша віра
(дума)
Скажи, у чому місія твоя,
яку мету плекаєш, Україно?
Втрачаєш досі кращих у боях
і на чужинців гнеш покірно спину…
Христили ще у сиву давнину
хрестами і водою… з нагаями.
За віру ми дали страшну ціну:
чекали нас темниці, палі, ями!.
Топили із «божками» у Дніпрі,
стинали буйні голови без міри,
аби Перун у небі не зорів,
аби зреклися предків своїх віри.
І відреклися (добре що не всі),
палили відьом у середньовіччя.
Лишилася од Києва й Русі
лиш пам’ять із минулого величчя…
Нарешті збайдужілі і чужі
пішли по світу Велесові діти…
Ми, українці, тонем на межі –
між предками і Новим заповітом!.
***
А хочете, вам казку розкажу?
Про України видатних героїв,
що мужньо воювали за межу,
не доверши́вши жодного розвою…
Невтішна казка і сумний кінець –
із па́сток попадали поміж спиці…
Її герої (хай би йому грець),
ніяк не діставалися світлиці!.
У пастку Візантії Святослав
попав за допомоги печенігів,
але звитяжцю поміч не послав
ні Київ, ані Овруч, ні Чернігів…
Хмельницький – не чужий, та і не свій
(згадаймо переяславські потуги):
московський християнин Олексій
в ярмо братів загнав, нарікшись другом!
Додав свою дещицю підлу Ніс
і не спасли Мазепу навіть мури:
наказ Петра трагедію приніс –
то одновірець вирізав Батурин!.
І гетьман Полуботок не вцілів
(хоча тоді і не поміг Мазепі) –
петицій Коломацьких часослів
привів його в Московії до склепу…
Не гіршою вірянкою була
розпусниця відома, Катерина –
згубила Калнишевського талан,
на Соловках тримавши за тварину!.
В кріпацтві хоч і не сконав Тарас,
та микався усе життя по світу.
У «Кобзарі», а то іконостас,
він виклав люду власні заповіти.
Не жалував релігію Франко,
але титан носив у серці бога.
Не шовком вистелялась, а рядком,
Каменяра великого дорога.
***
Продовжила терор «країна рад»,
звіріла більшовицька агентура –
в Парижі підлий найманець Шварцбард
убив цинічно Си́мона Петлюру…
І танув далі український стрій,
шаліли православні людожери –
ту заповідь біблійну «не убий»
відчув у повній мірі рід Бандери!.
Відчув її весь український люд,
який вожді не раз учили посту –
то працював цинічний план іуд,
найбільшого у світі голокосту!.
Загинув у «тюрмі народів» Стус
Василь уже під час «перебудови».
Життя йому не врятував Ісус...
Така ціна за українське слово!.
Іде війна і нині, кожну мить
зело народ страждає український…
Кого і з ким силкується мирить
великий християнин – Папа Римський?
***
А де поділись три десятки літ,
що манною звалилися неждано?.
Ми звичаї втрачаємо і рід,
в пустелю завели нас християни:
Кравчук з кучмо́ю і банкір-бджоляр,
умовно-достроковий ану-кович,
услужливі барига і фігляр…
А хто наступний – знову аби-хтович?!
Чи не тому ми стільки літ підряд
тупцюємося, ходимо по колу,
що не заклали президентів ряд
із українця – «зека» Чорновола?!
І так постійно (все ми невпопад),
хоча, здавалось, за своє – горою!
Удома не змогли наве́сти лад,
чужих віками славили героїв…
Тому й лютує фюрер-резидент,
замінює трагедією драму –
він Україну знищує ущент!
А чи не треба нам свою програму?
Своє забули (ніби й не було):
історію, культуру, віру, мову…
Міліє України джерело,
алеї, парки ріжемо на дрова!
У тому й наша немала вина –
не вигнали і досі ще із хати
(хоча кривава точиться війна),
убивць московського патріархату.
***
То хто ж ми – українці чи «хахли»?
Куди свою ми топчемо дорогу,
віддавшись тупо в лапи кабали
і власного навік забувши бога?!
Покрова – свято древнє і святе
(це сотні років твердимо ми хором),
але чому не згадуємо те,
укрилися від кого омофором?
Як Візантію предок наш, Аскольд,
з дружиною своєю взяв в облогу,
та воїна переборов мілорд
і пірровою стала перемога…
Щасливого майбутнього зоря
лише тоді яскраво нам засяє,
коли на власний томос – Кобзаря,
чужих вождів і біблії зміняєм.
Почитуйте історію свою,
минулого шануйте кращі миті
і не цурайтесь предків заповітів,
щоб жити на землі – як у раю!
29-31.10.2022
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію