ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Вже не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Вже не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
2024.05.01
12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Битва під Охматовим у 1644 році
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Битва під Охматовим у 1644 році
Лежать коза́ки у снігу посеред чиста поля.
Мороз такий – здається, що аж до кісток пройма.
Хтось гріє руки та кляне свою нещасну долю,
А хтось зневіривсь й голови уже не підніма.
Поки йшов бій і грала кров, мороз не помічали.
Та ляхи стихли і тепер зима взялась за них.
Багаття, навіть розпалить можливості не мали.
Багато хто ослаблений вже й закоцюб, застиг.
За геть замерзлим вже конем лежали два козака.
Один підстаркуватий вже, другий – ще молодий.
Навколо снігу нагребли, аж руки вже заклякли
Та все ж зігрілись і мороз, здається не страшний.
Лягли один до одного – усе-таки тепліше.
І кінь, і снігові вали від вітру захистять.
Лежать. Над головами в них блакитне небо лише.
Старому молодість чомусь схотілось пригадать:
- А я тут був! Там на ставках ми з татарвою бились.
Також зимою. Січень був, здається у кінці.
Тоді було повеселіш. Ми у бою зігрілись.
Такого жару їм дали на Тікичі-ріці.
Коли ж то бу́ло? Скільки літ відтоді проминуло?
Десь – одинадцять. Точно, так і пролетіло літ.
- Так розкажіть! – цікаво все то молодому було,
Бо я ж тоді з-під столу ще дивився в білий світ.
- Ну, а чого ж не розказать?! Які секрети в тому?
Було то ще, коли і Хмель цю бурю не підняв.
І лях ще товкся на Січі, не дозволяв нікому
Йти в козаки та ще й Кодак собі відбудував.
Хоч ляхи й гонорились та упоминки платили
Орді у Крим, щоб та орда в набіги не ішла.
А ото трапилось якраз – платити не схотіли.
Був злий султан та і орда розлючена була.
Збиратись почала в набіг. А то не скора справа.
Поки туди, поки сюди – вже й місяць пролетить.
Гасає степом без кінця, збирається орава.
Тут головне – оцей момент якраз і прослідить.
Тож відправлялись сотні в степ козацькі і корогви
Від ляхів, щоб прослідкувать та наміри узнать.
Як знати силу, знати шлях – звернути можна роги
Орді татарській. В рідний край ту зграю не пускать.
Так от, йшли вісті зі степів, що Тугай-бей збирає
Своїх ногаїв, кримчаків, буджаки теж ідуть.
Тож тисяч двадцять татарви він для набігу має.
З такою силою для нас нелегко може буть.
А гетьманом коронним був тоді ще Конєцпольський.
Не той зовсім, не молодий – Станіслав було звать.
Той і до Хмеля не дожив – бо вік його укоськав.
Здається, вже по двоє літ прийшлося й поховать.
Він, хоч старий був та, однак, був воєвода знаний.
Діставши вістку, став полки для опору збирать.
І сам з коронним військом став, був Вишневецький званий,
Магнати інші стали теж з полками прибувать.
Не знаючи, куди підуть татари, яким шляхом,
Прийшлося гетьману війська широко розставлять.
У Барі й Вінниці зібрав частину гетьман ляхів.
Другій частині повелів у Бузівці стоять.
Там Одживольський керував – теж воєвода знаний.
Із ляхами стояли й ми – козацькі всі полки.
Якось не було ворожби між ляхами і нами,
Чи, може на орду оту чекали ми поки?!
Я був тоді ще молодим – кіннотник реєстровий.
Ще грала кров, хотілося звитягу показать.
Ну, молоде було, дурне – сказати одним словом,
Хотілось крові чимскоріш татарам попускать.
Ще Вишневецький підійшов та у Мошнах зостався.
Тож перетяли ми усі для татарви шляхи.
А тут і нові вісті, що вже Тугай-бей піднявся
І з Перекопу пре орду у намірах лихих.
Чи то Кучманським шляхом йде, чи близьким шляхом Чорним.
Став Конєцпольський ближче всі підтягувать полки.
Тож Вишневецький перейшов, під Корсунь став проворно.
А гетьман у Ставищах став, чекаючи, поки
Надійдуть нові вісті. Й ті якраз не забарились.
Примчав козак і передав, що на Охматів йдуть.
Ми на Охматів подались і там отаборились,
Де Гірський Тікич і ставки перекривають путь.
Туди ж і гетьман підійшов. Чекали Єремію
Із Корсуня, бо йти йому все ж далі всіх було.
А тут примчала і орда, багаттям поле гріє.
Було її, як комашні, за річкою гуло.
Не скільки тих татар було, як тих татарських коней.
Адже у кожного один чи й кілька запасних.
З такими спробуй-но влаштуй у полі перегони.
Поки такого доженеш – кінь звалиться із ніг.
В бою татарин полюбля свої «татарські танці»-
Зненацька з поля налетять і пустять хмару стріл.
Кидатися одразу в бій не хочуть чи бояться.
Кидаються, як ворог вже багато втратить сил.
На другім боці ми стоїм, готуємся до битви.
Найперший Одживольський став і авангард при нім.
У другій лінії кінні, готові в бій летіти.
Піхота в таборі стоїть з гарматами затим.
Ну, і, нарешті стали ми – козаки і драгуни.
Ждем Вишневецького і бій ніхто не почина.
Минула ніч. Густий туман зрання на нас насунув.
І раптом тупіт крізь туман до війська долина.
Татари кинулися в бій,щоб дамбу захопити.
Ішли й по дамбі, й по льоду, бо ж кілька тисяч їх.
І Одживольському тоді прийшлося їх зустріти.
Він витримав удар й орду прогнати, врешті зміг.
Тож наші дамбу зайняли, щоб не ризикувати.
Тут Вишневецький підійшов та став по лівий бік.
Але ж гарячий дуже був, отож не став чекати
Та своїх кинув по льоду. В татар піднявся крик.
Злякалися, що відсіче князь їм шляхи відходу.
Та й Тугай-бей вже зрозумів, що зірваний набіг.
Отож підняв свою орду та й з того поля ходу.
Лиш кілька тисяч залишив, щоби прикрили їх.
Але гусари перейшли через вузеньку дамбу
І зразу кинулися в бій та й той загін змели.
Татари там, сказати слід, оборонялись слабо,
Бо ледь загледіли гусар, тікати почали.
Тоді все військо й подалось в погоню за ордою.
А коні втомлені були татарські, ще й зима.
Де забезпечити коней і кормом, і водою?
Тож часто, навіть, запасний кінь бігти сил не мав.
Під Кищенцями врешті-решт здалась важка кіннота.
Втомились коні татарву у полі доганять.
Дали довершить козакам, а ми якраз не проти.
І Тугай-бея самого́ хотілося впіймать.
Нас по слідах татарських вів тоді Зацвіліховський.
Теж непоганий був козак, хоча і родом лях.
Ми винищили по ярах усі татарські сховки,
Саму ж орду дістали ми уже на берегах
Синюхи. Там і бій дали. Побили, потопили
На переправі. Тугай-бей, щоправда, втік тоді…
Замовк старий, мов в нього всі закінчилися сили
І лише поглядом сумним у небеса глядів.
Мороз такий – здається, що аж до кісток пройма.
Хтось гріє руки та кляне свою нещасну долю,
А хтось зневіривсь й голови уже не підніма.
Поки йшов бій і грала кров, мороз не помічали.
Та ляхи стихли і тепер зима взялась за них.
Багаття, навіть розпалить можливості не мали.
Багато хто ослаблений вже й закоцюб, застиг.
За геть замерзлим вже конем лежали два козака.
Один підстаркуватий вже, другий – ще молодий.
Навколо снігу нагребли, аж руки вже заклякли
Та все ж зігрілись і мороз, здається не страшний.
Лягли один до одного – усе-таки тепліше.
І кінь, і снігові вали від вітру захистять.
Лежать. Над головами в них блакитне небо лише.
Старому молодість чомусь схотілось пригадать:
- А я тут був! Там на ставках ми з татарвою бились.
Також зимою. Січень був, здається у кінці.
Тоді було повеселіш. Ми у бою зігрілись.
Такого жару їм дали на Тікичі-ріці.
Коли ж то бу́ло? Скільки літ відтоді проминуло?
Десь – одинадцять. Точно, так і пролетіло літ.
- Так розкажіть! – цікаво все то молодому було,
Бо я ж тоді з-під столу ще дивився в білий світ.
- Ну, а чого ж не розказать?! Які секрети в тому?
Було то ще, коли і Хмель цю бурю не підняв.
І лях ще товкся на Січі, не дозволяв нікому
Йти в козаки та ще й Кодак собі відбудував.
Хоч ляхи й гонорились та упоминки платили
Орді у Крим, щоб та орда в набіги не ішла.
А ото трапилось якраз – платити не схотіли.
Був злий султан та і орда розлючена була.
Збиратись почала в набіг. А то не скора справа.
Поки туди, поки сюди – вже й місяць пролетить.
Гасає степом без кінця, збирається орава.
Тут головне – оцей момент якраз і прослідить.
Тож відправлялись сотні в степ козацькі і корогви
Від ляхів, щоб прослідкувать та наміри узнать.
Як знати силу, знати шлях – звернути можна роги
Орді татарській. В рідний край ту зграю не пускать.
Так от, йшли вісті зі степів, що Тугай-бей збирає
Своїх ногаїв, кримчаків, буджаки теж ідуть.
Тож тисяч двадцять татарви він для набігу має.
З такою силою для нас нелегко може буть.
А гетьманом коронним був тоді ще Конєцпольський.
Не той зовсім, не молодий – Станіслав було звать.
Той і до Хмеля не дожив – бо вік його укоськав.
Здається, вже по двоє літ прийшлося й поховать.
Він, хоч старий був та, однак, був воєвода знаний.
Діставши вістку, став полки для опору збирать.
І сам з коронним військом став, був Вишневецький званий,
Магнати інші стали теж з полками прибувать.
Не знаючи, куди підуть татари, яким шляхом,
Прийшлося гетьману війська широко розставлять.
У Барі й Вінниці зібрав частину гетьман ляхів.
Другій частині повелів у Бузівці стоять.
Там Одживольський керував – теж воєвода знаний.
Із ляхами стояли й ми – козацькі всі полки.
Якось не було ворожби між ляхами і нами,
Чи, може на орду оту чекали ми поки?!
Я був тоді ще молодим – кіннотник реєстровий.
Ще грала кров, хотілося звитягу показать.
Ну, молоде було, дурне – сказати одним словом,
Хотілось крові чимскоріш татарам попускать.
Ще Вишневецький підійшов та у Мошнах зостався.
Тож перетяли ми усі для татарви шляхи.
А тут і нові вісті, що вже Тугай-бей піднявся
І з Перекопу пре орду у намірах лихих.
Чи то Кучманським шляхом йде, чи близьким шляхом Чорним.
Став Конєцпольський ближче всі підтягувать полки.
Тож Вишневецький перейшов, під Корсунь став проворно.
А гетьман у Ставищах став, чекаючи, поки
Надійдуть нові вісті. Й ті якраз не забарились.
Примчав козак і передав, що на Охматів йдуть.
Ми на Охматів подались і там отаборились,
Де Гірський Тікич і ставки перекривають путь.
Туди ж і гетьман підійшов. Чекали Єремію
Із Корсуня, бо йти йому все ж далі всіх було.
А тут примчала і орда, багаттям поле гріє.
Було її, як комашні, за річкою гуло.
Не скільки тих татар було, як тих татарських коней.
Адже у кожного один чи й кілька запасних.
З такими спробуй-но влаштуй у полі перегони.
Поки такого доженеш – кінь звалиться із ніг.
В бою татарин полюбля свої «татарські танці»-
Зненацька з поля налетять і пустять хмару стріл.
Кидатися одразу в бій не хочуть чи бояться.
Кидаються, як ворог вже багато втратить сил.
На другім боці ми стоїм, готуємся до битви.
Найперший Одживольський став і авангард при нім.
У другій лінії кінні, готові в бій летіти.
Піхота в таборі стоїть з гарматами затим.
Ну, і, нарешті стали ми – козаки і драгуни.
Ждем Вишневецького і бій ніхто не почина.
Минула ніч. Густий туман зрання на нас насунув.
І раптом тупіт крізь туман до війська долина.
Татари кинулися в бій,щоб дамбу захопити.
Ішли й по дамбі, й по льоду, бо ж кілька тисяч їх.
І Одживольському тоді прийшлося їх зустріти.
Він витримав удар й орду прогнати, врешті зміг.
Тож наші дамбу зайняли, щоб не ризикувати.
Тут Вишневецький підійшов та став по лівий бік.
Але ж гарячий дуже був, отож не став чекати
Та своїх кинув по льоду. В татар піднявся крик.
Злякалися, що відсіче князь їм шляхи відходу.
Та й Тугай-бей вже зрозумів, що зірваний набіг.
Отож підняв свою орду та й з того поля ходу.
Лиш кілька тисяч залишив, щоби прикрили їх.
Але гусари перейшли через вузеньку дамбу
І зразу кинулися в бій та й той загін змели.
Татари там, сказати слід, оборонялись слабо,
Бо ледь загледіли гусар, тікати почали.
Тоді все військо й подалось в погоню за ордою.
А коні втомлені були татарські, ще й зима.
Де забезпечити коней і кормом, і водою?
Тож часто, навіть, запасний кінь бігти сил не мав.
Під Кищенцями врешті-решт здалась важка кіннота.
Втомились коні татарву у полі доганять.
Дали довершить козакам, а ми якраз не проти.
І Тугай-бея самого́ хотілося впіймать.
Нас по слідах татарських вів тоді Зацвіліховський.
Теж непоганий був козак, хоча і родом лях.
Ми винищили по ярах усі татарські сховки,
Саму ж орду дістали ми уже на берегах
Синюхи. Там і бій дали. Побили, потопили
На переправі. Тугай-бей, щоправда, втік тоді…
Замовк старий, мов в нього всі закінчилися сили
І лише поглядом сумним у небеса глядів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію