Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.17
15:34
троє нас
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче
2026.04.17
15:06
І знов сидить в півоберта та абрис ніжного плеча
На стінці тінню крізь зачинене фіранкою вікно.
В руці фужер, а там настоянка холодна та терпка,
Невже влаштовує на даний час її все це цілком ?
На білій шкірі видно анемічні сині русла вен,
На шиї об
На стінці тінню крізь зачинене фіранкою вікно.
В руці фужер, а там настоянка холодна та терпка,
Невже влаштовує на даний час її все це цілком ?
На білій шкірі видно анемічні сині русла вен,
На шиї об
2026.04.17
12:06
Стійка душа розчинить у собі
Тривоги й болі, як міцні метали.
Те, що прийшло в запеклій боротьбі,
Повільно і розпачливо розтало.
Розтали в плесі озера чуття,
Потужні пристрасті, земні закони.
Не викликає більше співчуття
Тривоги й болі, як міцні метали.
Те, що прийшло в запеклій боротьбі,
Повільно і розпачливо розтало.
Розтали в плесі озера чуття,
Потужні пристрасті, земні закони.
Не викликає більше співчуття
2026.04.16
19:57
ось поет на променаді
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже
2026.04.16
19:17
Розповім тобі казку про літній насичений вечір,
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.
Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.
Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває
2026.04.16
17:52
Упереджуючий «удар» Ізяслава.
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
2026.04.16
17:04
Я довго йшов
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
2026.04.16
13:18
Знати про гостинці мав би вчасно,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде як шоу,
Слухай-но сюди й собі прикинь -
Тільки ми побачимося знову,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде як шоу,
Слухай-но сюди й собі прикинь -
Тільки ми побачимося знову,
2026.04.16
13:01
Ледь чутні промені ранкові
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
2026.04.16
12:52
Міняються і віра, і пенати,
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
2026.04.15
19:44
І
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
2026.04.15
16:59
квіти троянди квіти лілії
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
2026.04.15
16:13
Сію дні крізь сито –
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
2026.04.15
12:46
Голос віків звучить
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
2026.04.15
10:44
Цвітуть: конвалії, бузки,
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
2026.04.15
06:41
Костянтин Ваншенкін (1925-2012)
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анатолій Кичинський (1950) /
Вірші
ПУСТЕЛЯ
Контекст : Із книги "Бджола на піску" (Херсон: Айлант, 2003)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПУСТЕЛЯ
1.Пісок
Навіщо вбивати час на пошуки вітряків,
коли стільки навколо піску?
Воюй із ним хоч до самого скону -
і нікому навіть на думку не спаде,
що у тебе не всі вдома.
А вдома ж у тебе і справді не всі.
Та й де їм усім там узятися,
якщо ти ніколи туди не повернешся?
Що з тобою і де ти тепер,
тільки тобі відомо.
Ти - в пустелі.
Ти - на війні з піском.
А все починалося з тієї піщинки,
що зненацька тобі залетіла до ока
і випливла з нього лише із сльозою.
Друга невдовзі влетіла до рота,
і перед тим, як виплюнути її,
ти піймав себе на думці,
що так на зубах може тріщати тільки пісок.
Третій вдалося лишити подряпину
на віконному склі твоєї домівки,
зведеної, як виявилось, на піску.
А потім ти збився з рахунку, адже піщинки
підстерігали тебе на кожному кроці
і вже нападали на тебе не поодинці.
Все частіше ти їх виявляв то в кишенях, то в їжі.
Все настирливіше вони проникали
в черевики, за комір.
Все відвертіше зазіхали на твою територію.
Одне слово, пісок знахабнів,
і ти йому вирішив дати
належну відсіч.
Наївно розраховуючи на вітер,
проти якого піском не посиплеш,
ти пішов необачно за ним
і, засліплений першою ж перемогою
над кількома жменьками піску,
не помітив, як ворог тебе заманив у пастку,
єдиний вихід з якої ти бачив лише у нагоді
скористатися ворожою силою з вигодою для себе.
Тож навіть піщана буря,
послана пустелею зламати твій опір,
послужила тобі піскодувним пристроєм
в очищенні залізної витримки від іржі,
а тіла твого - від бруду.
Війна з піском починалася з лютої
ненависті до нього та з оманливої надії на перемогу.
Але з часом ненависть,
як не дивно, ставала все меншою
і, як вода у піщаному ситі пустелі,
щезла невдовзі назавжди.
Натомість у душу просилося почуття,
надзвичайно схоже на те, що колись у дитинстві
підхопило тебе разом із сусідськими дітлахами
і в отакому верескливому оберемку
кинуло на купу золотого піску,
привезеного татом із піщаного кар'єру
і висипаного посеред споришевого двору.
І так довго іще по тому
щоразу, як чулося слово "щастя",
виникала перед очима твоєї пам'яті
і танула, зрівнюючись із землею,
ота давня купа твого золотого часу.
Війна з піском продовжувалася,
і ти вже майже любив свого ворога.
Без нього ти вже не уявляв свого існування,
і перемога над ним була вже тобі не потрібна,
бо, навіть коли б ти його переміг, то не знав би,
що робити з тією перемогою.
Тепер головним для тебе
була боротьба не заради перемоги,
а заради можливості якнайдовше її продовжувати.
Твій ворог пісок, тебе поглинаючи,
водночас поглинався тобою.
І його вже в тобі було стільки,
що під його тиском твоя свідомість
змушувала тебе дивитися на себе
не інакше, як на піщинку
в піщаному годиннику долі,
що якби колись не підхопила тебе
й не пожбурила в цю пустелю,
ти так би ніколи і не збагнув,
що не стільки пісок на зубах тріщить,
скільки зуби тріщать на ньому.
2.Спрага
Вода розминеться з губами,
неначе свобода з рабами, -
і спрага примусить тебе
до відчаю, до отупіння
шукати у чаші терпіння
ту краплю, що камінь довбе.
І буде та чаша гіркою,
як марево перед рікою,
як правда про мертву ріку,
як сповідь на смертній постелі,
як щастя, якого в пустелі
не вичавити із піску.
3.Міраж
Риби мигтять, мов уламки дзеркал,
в сивій сухій воді.
Виє, піску наковтавшись, шакал
з пеклом у животі.
Хвилі - круті, як верблюжі горби, -
хлюпають біля губ.
Стогнуть, свободи напившись, раби.
Скиглить свободолюб.
Виє шакал каравану услід,
а караван - іде!
Віра в новий, ще горбатіший світ
вперто його веде.
Світ неможливий без фата-морган
мріється в нім рабу
воля, з якою несе караван
кожному - по горбу.
Привид пророка пісками убрід
спраглий веде народ
у протилежному напрямку від
обітованих вод.
2003
Навіщо вбивати час на пошуки вітряків,
коли стільки навколо піску?
Воюй із ним хоч до самого скону -
і нікому навіть на думку не спаде,
що у тебе не всі вдома.
А вдома ж у тебе і справді не всі.
Та й де їм усім там узятися,
якщо ти ніколи туди не повернешся?
Що з тобою і де ти тепер,
тільки тобі відомо.
Ти - в пустелі.
Ти - на війні з піском.
А все починалося з тієї піщинки,
що зненацька тобі залетіла до ока
і випливла з нього лише із сльозою.
Друга невдовзі влетіла до рота,
і перед тим, як виплюнути її,
ти піймав себе на думці,
що так на зубах може тріщати тільки пісок.
Третій вдалося лишити подряпину
на віконному склі твоєї домівки,
зведеної, як виявилось, на піску.
А потім ти збився з рахунку, адже піщинки
підстерігали тебе на кожному кроці
і вже нападали на тебе не поодинці.
Все частіше ти їх виявляв то в кишенях, то в їжі.
Все настирливіше вони проникали
в черевики, за комір.
Все відвертіше зазіхали на твою територію.
Одне слово, пісок знахабнів,
і ти йому вирішив дати
належну відсіч.
Наївно розраховуючи на вітер,
проти якого піском не посиплеш,
ти пішов необачно за ним
і, засліплений першою ж перемогою
над кількома жменьками піску,
не помітив, як ворог тебе заманив у пастку,
єдиний вихід з якої ти бачив лише у нагоді
скористатися ворожою силою з вигодою для себе.
Тож навіть піщана буря,
послана пустелею зламати твій опір,
послужила тобі піскодувним пристроєм
в очищенні залізної витримки від іржі,
а тіла твого - від бруду.
Війна з піском починалася з лютої
ненависті до нього та з оманливої надії на перемогу.
Але з часом ненависть,
як не дивно, ставала все меншою
і, як вода у піщаному ситі пустелі,
щезла невдовзі назавжди.
Натомість у душу просилося почуття,
надзвичайно схоже на те, що колись у дитинстві
підхопило тебе разом із сусідськими дітлахами
і в отакому верескливому оберемку
кинуло на купу золотого піску,
привезеного татом із піщаного кар'єру
і висипаного посеред споришевого двору.
І так довго іще по тому
щоразу, як чулося слово "щастя",
виникала перед очима твоєї пам'яті
і танула, зрівнюючись із землею,
ота давня купа твого золотого часу.
Війна з піском продовжувалася,
і ти вже майже любив свого ворога.
Без нього ти вже не уявляв свого існування,
і перемога над ним була вже тобі не потрібна,
бо, навіть коли б ти його переміг, то не знав би,
що робити з тією перемогою.
Тепер головним для тебе
була боротьба не заради перемоги,
а заради можливості якнайдовше її продовжувати.
Твій ворог пісок, тебе поглинаючи,
водночас поглинався тобою.
І його вже в тобі було стільки,
що під його тиском твоя свідомість
змушувала тебе дивитися на себе
не інакше, як на піщинку
в піщаному годиннику долі,
що якби колись не підхопила тебе
й не пожбурила в цю пустелю,
ти так би ніколи і не збагнув,
що не стільки пісок на зубах тріщить,
скільки зуби тріщать на ньому.
2.Спрага
Вода розминеться з губами,
неначе свобода з рабами, -
і спрага примусить тебе
до відчаю, до отупіння
шукати у чаші терпіння
ту краплю, що камінь довбе.
І буде та чаша гіркою,
як марево перед рікою,
як правда про мертву ріку,
як сповідь на смертній постелі,
як щастя, якого в пустелі
не вичавити із піску.
3.Міраж
Риби мигтять, мов уламки дзеркал,
в сивій сухій воді.
Виє, піску наковтавшись, шакал
з пеклом у животі.
Хвилі - круті, як верблюжі горби, -
хлюпають біля губ.
Стогнуть, свободи напившись, раби.
Скиглить свободолюб.
Виє шакал каравану услід,
а караван - іде!
Віра в новий, ще горбатіший світ
вперто його веде.
Світ неможливий без фата-морган
мріється в нім рабу
воля, з якою несе караван
кожному - по горбу.
Привид пророка пісками убрід
спраглий веде народ
у протилежному напрямку від
обітованих вод.
2003
Контекст : Із книги "Бджола на піску" (Херсон: Айлант, 2003)
| Найвища оцінка | Ірина Новіцька | 6 | Любитель поезії / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Володимир Ляшкевич | 5 | Майстер-клас / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
