Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.06
11:35
лютого 2026 року в Україну повернули тисячу тіл (останків) загиблих захисників…
В безсонячний лютневий день
одна за одною машини:
колона траурна іде —
німі холодні домовини…
Нам повернули лиш тіла,
В безсонячний лютневий день
одна за одною машини:
колона траурна іде —
німі холодні домовини…
Нам повернули лиш тіла,
2026.04.06
11:24
…Як дні летять! Їх годі зупинити.
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
Немов гучн
2026.04.06
09:22
Весна заграє радісну симфонію,
Акордами розпустяться бруньки.
Я теж хотів піти до філармонії,
Та в долі закінчилися квитки.
Закрила серце злим чотирикутником
Тверда холодна кам'яна стіна.
Я не завжди був тінню та відлюдником!
Акордами розпустяться бруньки.
Я теж хотів піти до філармонії,
Та в долі закінчилися квитки.
Закрила серце злим чотирикутником
Тверда холодна кам'яна стіна.
Я не завжди був тінню та відлюдником!
2026.04.06
08:54
Втрачені сенси неможливо відновити.
Можна виростити інші – через ціннісне сито
просіяти коштовне зерня від лушпіння та інших видів сміття –
перетворивши втрату на зачин для нового життя.
Сенси, які загинули, мали базові вади:
приховані, замаскова
Можна виростити інші – через ціннісне сито
просіяти коштовне зерня від лушпіння та інших видів сміття –
перетворивши втрату на зачин для нового життя.
Сенси, які загинули, мали базові вади:
приховані, замаскова
2026.04.06
05:56
Коли поволі повзаю
Угору чи униз, -
Ловлю себе на роздумі
Про неймовірну слизь
Отам, де є залишені
Колінами сліди, -
Де мрії глумом знищені
Мені болять завжди.
Угору чи униз, -
Ловлю себе на роздумі
Про неймовірну слизь
Отам, де є залишені
Колінами сліди, -
Де мрії глумом знищені
Мені болять завжди.
2026.04.05
19:35
Найперше зійшлась грищенецька рідня,
Навіть ті, кого, на жаль, досі не знав.
А ось із саду лутовок, що на горі,
Став несміло Езоп на поріг.
Неспішно Овідій з Причорномор’я прийшов,
Струшує куряву з подертих уже підошов.
З мольбертом і скрипкою (не ч
Навіть ті, кого, на жаль, досі не знав.
А ось із саду лутовок, що на горі,
Став несміло Езоп на поріг.
Неспішно Овідій з Причорномор’я прийшов,
Струшує куряву з подертих уже підошов.
З мольбертом і скрипкою (не ч
2026.04.05
17:54
Мовчазна жура у домі
позбирала ртуть.
Бідолашний, ще не в комі,
я, ще поряд, тут.
Не знаходжу собі місця
для негожих рук.
Це за буревійним містом
позбирала ртуть.
Бідолашний, ще не в комі,
я, ще поряд, тут.
Не знаходжу собі місця
для негожих рук.
Це за буревійним містом
2026.04.05
17:51
Скажу чесно, без дешевої доброти і цехової фамільярності: модернізм, як Ви зазначили у таблиці, у цього вірша є, але "легкий", така собі модерністська стилізація експериментальної поезії без ознак високого модерну.
Втім, є модерністські риси, які у в
2026.04.05
17:31
Шановні друзі - однодумці! Вибачайте, це мій останій допис в Поетичні Майстерні. Маю вам зізнатись, що був інколи нестримний до ваших зауважень щодо моєї писанини… Огризався на гризотню де-яких… Але я горжусь тим, що прожив свій час, Богом даним, у пошука
2026.04.05
17:01
ніч постає
безрадно
непідзвітно
мов змок чи замк
ненависть продається
що ходовий артикул
будь спок будь спок
жеровисько як є
безрадно
непідзвітно
мов змок чи замк
ненависть продається
що ходовий артикул
будь спок будь спок
жеровисько як є
2026.04.05
14:32
Шум вітрів долинає з вікна
В заметілі епох і формацій.
Прозвучить незглибима вина,
Над якою не владний Горацій.
Шум часів у шаленості снів,
В какофонії дикій, нестерпній,
В мерехтінні безжалісних днів,
В заметілі епох і формацій.
Прозвучить незглибима вина,
Над якою не владний Горацій.
Шум часів у шаленості снів,
В какофонії дикій, нестерпній,
В мерехтінні безжалісних днів,
2026.04.05
14:22
Часи лихі і непевні для краю настали,
Коли ляхи погромили козаків повсталих.
Павлюка і Остряниці полки подолали.
«Золоте десятиліття» для ляхів настало.
Навіть, Січ козацьку ляська залога зайняла,
Козаків по всіх усюдах звідти розігнала.
Хто у плавн
Коли ляхи погромили козаків повсталих.
Павлюка і Остряниці полки подолали.
«Золоте десятиліття» для ляхів настало.
Навіть, Січ козацьку ляська залога зайняла,
Козаків по всіх усюдах звідти розігнала.
Хто у плавн
2026.04.05
11:12
Знову заплачуть верби,
Тужних пісень еліта.
І розпочнеться дербі
Явищ погодних і літа.
Квестія життєдайна -
Хто добіжить останнім.
Інфа - це вже не тайна,
Тужних пісень еліта.
І розпочнеться дербі
Явищ погодних і літа.
Квестія життєдайна -
Хто добіжить останнім.
Інфа - це вже не тайна,
2026.04.05
10:14
Ще сплять ліси в туманному серпанку,
Та вільха вже вільніша без снігів.
Сьогодні сонце випило до ранку
Холодну синь заснулих берегів.
"Не я б’ю — верба б’є!" — лунає нині,
Від хати і до хати летить спів.
Пухнасті котики в дитячій жмені —
Та вільха вже вільніша без снігів.
Сьогодні сонце випило до ранку
Холодну синь заснулих берегів.
"Не я б’ю — верба б’є!" — лунає нині,
Від хати і до хати летить спів.
Пухнасті котики в дитячій жмені —
2026.04.05
10:02
Ледь чутно відкрився кімнатний хідник. Одинадцята тридцять.
«Не можу влягтися. Посидимо біля віконця удвох?
Бо ходжу собі по квартирі нервово та зовсім не спиться,
Збираю світила, що падають з неба, складаю в куток.
Вони несподівано різні: спочатку
«Не можу влягтися. Посидимо біля віконця удвох?
Бо ходжу собі по квартирі нервово та зовсім не спиться,
Збираю світила, що падають з неба, складаю в куток.
Вони несподівано різні: спочатку
2026.04.05
07:30
І знову квітень... Зеленіє,
Теплу радіючи, трава, -
Від сну звільнилася замрія
І щастя звабно виграва.
Його будь-де щоденно ловить
Мій зір з появою весни
І водить радісно розмови
З ним про закінчення війни.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Теплу радіючи, трава, -
Від сну звільнилася замрія
І щастя звабно виграва.
Його будь-де щоденно ловить
Мій зір з появою весни
І водить радісно розмови
З ним про закінчення війни.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Римарук (1958 - 2008) /
Вірші
Уривок із поеми
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Уривок із поеми
...Це юності мотиви опівнічні,
це карнавальний дим довкола плах,
двосічний дотеп і свіча у січні,
бравада крові й бородатий страх,
це все, що мав, – за кучерик на шиї!..
Це дім, де рок – оброком, а за крок
з пожовклих довоєнних сторінок
співали соловецькі соловії, –
чи думав ти, який у них хосен?
Та вже світало, і лунав Дассен.
А місто віршів, бунтів, поцілунків
явило інший лик із інших сцен,
коли з-за слів, неначе з-за лаштунків,
як сюзерен, виходив манекен,
коли зіниці клались на полиці –
і літери сахалися зіниць,
коли занадто мертва смерть дзвіниць
дірки засклила в хроніках столиці
й хіба що голубам служило скло...
Невже тоді нічого не було?!
Були ж неопалима віща круча
й немилосердне в щирості село,
його щетина спогадів колюча
й невіра в балакуче ремесло.
Були ж – уперше – Хортиця і Галич,
листок на плесі й полотняний сніг,
перешепти в кав’яреньках тісних
про білу квітку і про скіфську далеч, –
дарма, що хрестовик собі сотав
безбарвну і солодку нить октав.
Іще не відшуміли бурі в склянці,
коли, з космацьких зринувши отав,
убогу тишу, як підлогу в танці,
двадцятилітній вітер розхитав,
озвучивши потоки світлі й темні,
розгледівши в імлі стражденний лик
того, від кого одвернувся вік,
почувши й відголоски потаємні,
й біловолосу жінку на скалі,
і рід її – в ганьбі або в землі.
Коли уламки вівтаря в дровітню
складали, нагорлавшись при столі,
розворушило ватру старожитню:
“Скажіть мені, поети Василі!..” –
заговоріть, поети, хто як може,
щоб задихнулись в подушках пухких
обрізані рядочки, для яких
задовге навіть найкоротше ложе, –
хоча здавалось: звідки серед пуст
узявся той всевидящий прокруст?
Допоки лаври, впавши на литаври,
глушили слав і слів смертельний хруст,
“Печальний етнос, трохи що не маври!” –
у закарпатця вирвалось із уст.
Допоки цвів у поступі повзучім
безпам’ятний співучий переляк,
своє тернове поле подоляк
ніяк не міг обміряти співзвуччям,
і реготав у риму Асмодей –
львів’янин-батяр, бородань-спудей.
Коли душа потроху відмокає,
напередовець із підгір’я, де й
пісні – живі, вертепи відмикає
і скрипку притискає до грудей.
Заціпило узір парадним ряднам,
затіпало сановні тілеса, –
і площа вознеслась у небеса,
обвита шумовинням виноградним,
і крізь епохи й війни, сміх і схлип
доніс до нас крихкий даґеротип.
А час довкіл? Лякав, як лепрозорій!
Чи розібратись в ньому не могли б?
А може, є в тім умисел прозорий,
що запізнали й полиновий хліб?..
Куди пощезнуть відблиски примарні,
коли доба не черт і рез, а криз
високі строфи профільтрує крізь
цідилку з респіраторної марлі?
Так, це новий, немолодий мотив, –
але кого він вбив чи захистив?..
це карнавальний дим довкола плах,
двосічний дотеп і свіча у січні,
бравада крові й бородатий страх,
це все, що мав, – за кучерик на шиї!..
Це дім, де рок – оброком, а за крок
з пожовклих довоєнних сторінок
співали соловецькі соловії, –
чи думав ти, який у них хосен?
Та вже світало, і лунав Дассен.
А місто віршів, бунтів, поцілунків
явило інший лик із інших сцен,
коли з-за слів, неначе з-за лаштунків,
як сюзерен, виходив манекен,
коли зіниці клались на полиці –
і літери сахалися зіниць,
коли занадто мертва смерть дзвіниць
дірки засклила в хроніках столиці
й хіба що голубам служило скло...
Невже тоді нічого не було?!
Були ж неопалима віща круча
й немилосердне в щирості село,
його щетина спогадів колюча
й невіра в балакуче ремесло.
Були ж – уперше – Хортиця і Галич,
листок на плесі й полотняний сніг,
перешепти в кав’яреньках тісних
про білу квітку і про скіфську далеч, –
дарма, що хрестовик собі сотав
безбарвну і солодку нить октав.
Іще не відшуміли бурі в склянці,
коли, з космацьких зринувши отав,
убогу тишу, як підлогу в танці,
двадцятилітній вітер розхитав,
озвучивши потоки світлі й темні,
розгледівши в імлі стражденний лик
того, від кого одвернувся вік,
почувши й відголоски потаємні,
й біловолосу жінку на скалі,
і рід її – в ганьбі або в землі.
Коли уламки вівтаря в дровітню
складали, нагорлавшись при столі,
розворушило ватру старожитню:
“Скажіть мені, поети Василі!..” –
заговоріть, поети, хто як може,
щоб задихнулись в подушках пухких
обрізані рядочки, для яких
задовге навіть найкоротше ложе, –
хоча здавалось: звідки серед пуст
узявся той всевидящий прокруст?
Допоки лаври, впавши на литаври,
глушили слав і слів смертельний хруст,
“Печальний етнос, трохи що не маври!” –
у закарпатця вирвалось із уст.
Допоки цвів у поступі повзучім
безпам’ятний співучий переляк,
своє тернове поле подоляк
ніяк не міг обміряти співзвуччям,
і реготав у риму Асмодей –
львів’янин-батяр, бородань-спудей.
Коли душа потроху відмокає,
напередовець із підгір’я, де й
пісні – живі, вертепи відмикає
і скрипку притискає до грудей.
Заціпило узір парадним ряднам,
затіпало сановні тілеса, –
і площа вознеслась у небеса,
обвита шумовинням виноградним,
і крізь епохи й війни, сміх і схлип
доніс до нас крихкий даґеротип.
А час довкіл? Лякав, як лепрозорій!
Чи розібратись в ньому не могли б?
А може, є в тім умисел прозорий,
що запізнали й полиновий хліб?..
Куди пощезнуть відблиски примарні,
коли доба не черт і рез, а криз
високі строфи профільтрує крізь
цідилку з респіраторної марлі?
Так, це новий, немолодий мотив, –
але кого він вбив чи захистив?..
| Найвища оцінка | Іван Редчиць | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Редакція Майстерень | 5.5 | Любитель поезії / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
