ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ванда Савранська (1979) /
Вірші
Валентинка Присвячую однокласниці N
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Валентинка Присвячую однокласниці N
1.
Про тебе й про мене говорять…
На парту сусідню я ледве дивлюся,
Долонею очі собі прикриваю –
А раптом хто-небудь побачить, вгадає,
Що я і дихнути на тебе боюся?
Та все видає мене. Як це стерпіти!
Мовчу, наче раб, занімілий в кайданах.
Про тебе й про мене говорять в романах.
Про тебе й про мене – всі формули світу.
2.
Лицар
Дражни мене, смійся. Штовхни мене в груди.
І я подражню тебе – злегка, довільно.
За коси посмикаю трохи, не сильно, –
Нехай не подумають лишнього люди.
Якби тобі хтось заподіяв лихого,
Я так покарав би − ніхто б і не пискнув.
Тебе ж би на руки узяв і притиснув,
І ніс би, і ніс би − далеко і довго…
3.
Якщо почуття моє зветься коханням…
Нема тебе. Пустка заходить у душу,
І щось відбувається в мертвому класі:
Немов попливли і розтанули в часі
Учителька, друзі, портрети байдужі.
Я бачу, як дошка пливе із завданням,
І парти пливуть, загубили причали…
Якщо почуття моє зветься коханням,
Скажіть же, чому в ньому стільки печалі?
4.
Твій голос у телефоні
Хоч скільки дивися – пуста твоя парта,
І я байдужію, тупію, сумую.
Твій профіль на кожній сторінці малюю,
А ти ні сьогодні не прийдеш, ні завтра.
А ти захворіла. Мені ж всемогутній
Чаклун віднедавна наклав заборони
На пошту твою і твої телефони.
«Алло?» – ось і все, що я можу почути.
5.
Невже так буває?
Це мука. Немає ні жартів, ні злості.
Я робот. А живлення – тільки на рухи.
Та хтось підмикає мене до напруги:
– Ходімо, зібрались до подруги в гості…
До тебе? Додому? Невже так буває?
Тебе, і твій дім, і батьків я побачу?!
Від думки такої я мало не плачу.
Так просто – не можу. Я просто тікаю...
6.
Ти - сонце
Сиджу я і вірші про тебе «шифрую»,
І тоскно дивлюся на парту четверту.
Аж ось обпекло і звеліло завмерти
Те сяйво, що я навіть спиною чую.
Ти входиш, як сонце. Просте порівняння.
Так сяє веселка у свіжім озоні,
Так промінь пробуджує котики сонні.
Ти – сонце, та й все. Моє сонечко раннє!
Невідомий із твого класу
Про тебе й про мене говорять…
На парту сусідню я ледве дивлюся,
Долонею очі собі прикриваю –
А раптом хто-небудь побачить, вгадає,
Що я і дихнути на тебе боюся?
Та все видає мене. Як це стерпіти!
Мовчу, наче раб, занімілий в кайданах.
Про тебе й про мене говорять в романах.
Про тебе й про мене – всі формули світу.
2.
Лицар
Дражни мене, смійся. Штовхни мене в груди.
І я подражню тебе – злегка, довільно.
За коси посмикаю трохи, не сильно, –
Нехай не подумають лишнього люди.
Якби тобі хтось заподіяв лихого,
Я так покарав би − ніхто б і не пискнув.
Тебе ж би на руки узяв і притиснув,
І ніс би, і ніс би − далеко і довго…
3.
Якщо почуття моє зветься коханням…
Нема тебе. Пустка заходить у душу,
І щось відбувається в мертвому класі:
Немов попливли і розтанули в часі
Учителька, друзі, портрети байдужі.
Я бачу, як дошка пливе із завданням,
І парти пливуть, загубили причали…
Якщо почуття моє зветься коханням,
Скажіть же, чому в ньому стільки печалі?
4.
Твій голос у телефоні
Хоч скільки дивися – пуста твоя парта,
І я байдужію, тупію, сумую.
Твій профіль на кожній сторінці малюю,
А ти ні сьогодні не прийдеш, ні завтра.
А ти захворіла. Мені ж всемогутній
Чаклун віднедавна наклав заборони
На пошту твою і твої телефони.
«Алло?» – ось і все, що я можу почути.
5.
Невже так буває?
Це мука. Немає ні жартів, ні злості.
Я робот. А живлення – тільки на рухи.
Та хтось підмикає мене до напруги:
– Ходімо, зібрались до подруги в гості…
До тебе? Додому? Невже так буває?
Тебе, і твій дім, і батьків я побачу?!
Від думки такої я мало не плачу.
Так просто – не можу. Я просто тікаю...
6.
Ти - сонце
Сиджу я і вірші про тебе «шифрую»,
І тоскно дивлюся на парту четверту.
Аж ось обпекло і звеліло завмерти
Те сяйво, що я навіть спиною чую.
Ти входиш, як сонце. Просте порівняння.
Так сяє веселка у свіжім озоні,
Так промінь пробуджує котики сонні.
Ти – сонце, та й все. Моє сонечко раннє!
Невідомий із твого класу
Найвища оцінка | Редакція Майстерень | 5.5 | Любитель поезії / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Олександр Вернигора | 5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію