ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2026.04.05 19:35
Найперше зійшлась грищенецька рідня,
Навіть ті, кого, на жаль, досі не знав.
А ось із саду лутовок, що на горі,
Став несміло Езоп на поріг.
Неспішно Овідій з Причорномор’я прийшов,
Струшує куряву з подертих уже підошов.
З мольбертом і скрипкою (не ч

Тетяна Левицька
2026.04.05 17:54
Мовчазна жура у домі
позбирала ртуть.
Бідолашний, ще не в комі,
я, ще поряд, тут.

Не знаходжу собі місця
для негожих рук.
Це за буревійним містом

Юхим Семеняко
2026.04.05 17:51
  Скажу чесно, без дешевої доброти і цехової фамільярності: модернізм, як Ви зазначили у таблиці, у цього вірша є, але "легкий", така собі модерністська стилізація експериментальної поезії без ознак високого модерну. Втім, є модерністські риси, які у в

Микола Дудар
2026.04.05 17:31
Шановні друзі - однодумці! Вибачайте, це мій останій допис в Поетичні Майстерні. Маю вам зізнатись, що був інколи нестримний до ваших зауважень щодо моєї писанини… Огризався на гризотню де-яких… Але я горжусь тим, що прожив свій час, Богом даним, у пошука

хома дідим
2026.04.05 17:01
ніч постає
безрадно
непідзвітно
мов змок чи замк
ненависть продається
що ходовий артикул
будь спок будь спок
жеровисько як є

Борис Костиря
2026.04.05 14:32
Шум вітрів долинає з вікна
В заметілі епох і формацій.
Прозвучить незглибима вина,
Над якою не владний Горацій.

Шум часів у шаленості снів,
В какофонії дикій, нестерпній,
В мерехтінні безжалісних днів,

Євген Федчук
2026.04.05 14:22
Часи лихі і непевні для краю настали,
Коли ляхи погромили козаків повсталих.
Павлюка і Остряниці полки подолали.
«Золоте десятиліття» для ляхів настало.
Навіть, Січ козацьку ляська залога зайняла,
Козаків по всіх усюдах звідти розігнала.
Хто у плавн

Охмуд Песецький
2026.04.05 11:12
Знову заплачуть верби,
Тужних пісень еліта.
І розпочнеться дербі
Явищ погодних і літа.

Квестія життєдайна -
Хто добіжить останнім.
Інфа - це вже не тайна,

Світлана Пирогова
2026.04.05 10:14
Ще сплять ліси в туманному серпанку,
Та вільха вже вільніша без снігів.
Сьогодні сонце випило до ранку
Холодну синь заснулих берегів.

"Не я б’ю — верба б’є!" — лунає нині,
Від хати і до хати летить спів.
Пухнасті котики в дитячій жмені —

Костянтин Ватульов
2026.04.05 10:02
Ледь чутно відкрився кімнатний хідник. Одинадцята тридцять.
«Не можу влягтися. Посидимо біля віконця удвох?
Бо ходжу собі по квартирі нервово та зовсім не спиться,
Збираю світила, що падають з неба, складаю в куток.

Вони несподівано різні: спочатку

Віктор Кучерук
2026.04.05 07:30
І знову квітень... Зеленіє,
Теплу радіючи, трава, -
Від сну звільнилася замрія
І щастя звабно виграва.
Його будь-де щоденно ловить
Мій зір з появою весни
І водить радісно розмови
З ним про закінчення війни.

Артур Курдіновський
2026.04.05 02:33
Історією стали хуртовини,
Виставу грає березень-актор.
Згадай, моє стареньке піаніно,
Адажіо дитинства ля мінор!

У нотній збірці, після сонатини,
Для мене одного співає хор
Ту давню пісню, наче лебедину...

Олена Побийголод
2026.04.04 14:33
Н.Лабковський (1908-1989), Б.Ласкін (1914-1983)

Через гори, ріки та долини,
крізь пожежі, крізь югу та сніг
ми вели машини
й обминали міни
на шляхах-дорогах фронтових.

Борис Костиря
2026.04.04 13:27
Так люди відпускать не хочуть
Це літо, що лишає нас.
Вони вовтузяться, мов оси,
Шукаючи убитий час.

У метушні і марнославстві
Шукаєм залишки тих днів,
Які минули так безславно,

Володимир Мацуцький
2026.04.04 11:35
Нами правлять владолюби
та корупціонери.
Пошесть ця країну губить,
виснажує нерви.
Цим вона Майдан приспала,
ще й приспала правду,
що колись-то владу знала
за козацьку Раду.

Костянтин Ватульов
2026.04.04 09:58
За вікном інсценівки похмурі,
Де серпневе убрання пройшло.
У степу золотисті козулі
Шурхотять пересохлим листком.

Налетіли небесні фіранки.
Ось виднівся і щойно пропав
Ілюстрацій відбиток квітчастий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Костянтин Ватульов
2026.04.02

Олеся ніжна
2026.03.31

Майя М
2026.03.29

Олег Богдан
2026.03.28

Андрій Людвіг
2026.03.27

Охмуд Песецький
2026.03.19

Олена Квітуча
2026.03.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Майк Науменко / Вірші

 Золотые Львы
Я не знал, куда я шел, но я шел с тобой,
И ветер почему-то всегда дул мне прямо в грудь.
И когда дорогу преградил обрыв,
Я не смог найти в себе сил, чтоб в него заглянуть.
Ты видела шрамы на моих руках,
Но чужие раны не так глубоки,
И мой огонь горел, он горит и сейчас,
Но праздники были еще далеки,
Они не наступили...
И солнце садилось в горящую нефть,
И тень твоя стала короче других теней.
И всадник подъехал к моим дверям,
Но он не принес от тебя никаких новостей.
И ангелы осени были в тысячу раз
Добрей, чем ангелы весны.
Но чем холодней становилась зима,
Тем теплей становились сны.
Они меня согрели...
И я проснулся посредине реки,
Думая о том, как часто все бывает не так.
Течение несло меня на скалу,
А с берега я слышал лай голодных собак.
И я тонул, но ты не могла,
А может не хотела меня спасти.
Но тот, который стоял на мосту,
Зачем-то сказал, куда мне грести.
И я выплыл...
Я так давно не знал покоя,
Что я успел забыть, что такое покой.
И я поцеловал золотого льва,
Который охранял границу между мной и тобой.
И в этот час рыбы легли на дно,
И дождь уснул в молчанье травы.
Я знал - другого не дано,
Но кто мог, что это скажешь мне ты.
Ты сказала...
Ты сделала больно всем, кого я любил,
И молчанье твое было слишком похоже на ложь,
Но мне важно лишь то, что ты жива,
Мне наплевать на то, с кем ты живешь!
Вчера ты спросила, как мои дела,
И я не знал, что ответить тебе.
И я подлил тебе вина,
Но почему-то забыл подлить его себе.
Я забыл...
Но время идет, и не ждет никого,
И как я ни старался, я не смог ничего забыть.
И все мои друзья живут рядом со мной,
Но меня удивляет, как они могут так жить?
Ты никогда, как плохо мне было,
И какую боль я разжег в себе,
И мне всегда будет больно от того, что я
Никогда не узнаю ничего о тебе.
Но я люблю тебя...




Найвища оцінка Володимир Вакуленко 5 Любитель поезії / Любитель поезії
Найнижча оцінка Володимир Ляшкевич 4 Майстер-клас / Майстер-клас

      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-03-16 18:50:24
Переглядів сторінки твору 2043
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.267 / 5  (3.969 / 5)
* Рейтинг "Майстерень" 3.491 / 4.5  (3.428 / 4.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.781
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 1999.11.30 00:00
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Жорж Дикий (Л.П./Л.П.) [ 2006-03-18 13:48:18 ]
Взагалі, ми, редактори, радимо вам розміщувати переклади в коментарях. Так файніше по відношенню до автора, а також суперництво в якості перекладів не буде обмежене розміром (до 200 рядків) сторінки.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Вакуленко (Л.П./Л.П.) [ 2006-03-20 21:46:10 ]
Золоті Леви
Я не знав, куди я йшов – я йшов з тобою,
І вітер чомусь завжди віяв мені прямо в груди.
І коли дорогу перетинав обрив,
Я не зумів знайти сили, щоб у нього заглянути.
Ти бачила рубці на моїх руках,
Та чужі порізи не такі глибокі
Мій вогонь горить, горить повсякчас.
Очікував свят – це дійсно жорстоко –
Вони не настали…
І сонце сідало в киплячу смолу,
Змінилася тінь твоя в панстві холодних тіней.
І вершник під’їхав до самих дверей,
Та тільки новини від тебе з порожніх ночей.
До ангелів осені менше у мене образ
Чим до охайних ангелів весни.
Та чим холодніша ставала зима,
Тим лагідніші були сни.
Вони мене зігріли…
І я прокидався у центрі ріки,
Міркував про те, як все буває не так.
Плин течії ніс мене на скелю,
Із суші почулась брехня голодних собак.
І я утопав, та ти не могла,
Ймовірно не хотіла мене спасти.
Та той, що стояв на широкім мосту,
Навіщось сказав, до чого гребти.
І я виплив…
Бозна-коли зустрічали спокòї,
Що я встигнув забуть, що таке спокій.
І я поцілував лева. Дива
Це ж він чатував рубікон між мною й тобою.
За мить повлягалися риби на дно,
І дощ заснув у мовчанні трави,
Я знав – окислиться вино,
Та хто міг, мені про це що скажеш ти.
Ти сказала…
Ти боляче всім зробила, кого я любив,
І мовчання твоє схоже на брехні без меж,
Важливо мені лиш те, що ти жива,
Та плювати на те, з ким ти живеш!
Учора ти спитала, як доля пройшла
І я не зав, що сказати тобі.
І я підлив тобі вина,
Та забувши чогось налити його собі.
Я забув…
А години минають, і не линуть вдогін,
Я марно старався, мій спогад все рівно летить.
І всі друзі мої живуть поруч зі мною,
Все ж дивує мене, як можуть так жить?
Ти не завше, як огидно мені було,
І який розпалив біль я в собі,
І мені завжди болітиме, тому що я
Ніколи не взнаю нічого про тебе.
Втім я люблю тебе…
Переклад Володимира Вакуленко-К.