ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.28
20:51
Кажи усім, кого зустрів
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
2026.07.28
19:35
У світі, бездонному морі скорботи,
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
2026.07.28
19:02
Вже раки червоні і стало здаватись
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
2026.07.28
15:01
Легкий гуляє між кущами вітер,
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
2026.07.28
12:21
Колись ми повернемось знову
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
2026.07.28
11:58
стоять миряни
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
2026.07.28
10:01
Невтішна осінь п'є дощі
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
2026.07.28
07:46
Як ти, мамо, там, де тихий
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
2026.07.28
07:35
Штрих III: Жозефіна. Ніжність проти закону
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Фортепіанний концерт № 2 мі-бемоль мажор, ор. 25 (II. Andante espressivo)
«У присмерку лемберзьких салонів Жозефіна Кавалькабо з’являлася як тонка струна, що чекає
2026.07.28
00:35
Традиційно графині з Ессексу
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
2026.07.27
22:06
Нас день на дощик нині множить легко.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
2026.07.27
21:12
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
2026.07.27
17:11
Гупають яблука гулко, і котяться шелестно,
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
2026.07.27
16:21
Випадаю з життя, випадаю.
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
2026.07.27
14:34
Закінчується двадцять п’ятий рік пошуків.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
2026.07.27
13:16
Не знав я, що колись у цьому місті
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Майк Науменко /
Вірші
Золотые Львы
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Золотые Львы
Я не знал, куда я шел, но я шел с тобой,
И ветер почему-то всегда дул мне прямо в грудь.
И когда дорогу преградил обрыв,
Я не смог найти в себе сил, чтоб в него заглянуть.
Ты видела шрамы на моих руках,
Но чужие раны не так глубоки,
И мой огонь горел, он горит и сейчас,
Но праздники были еще далеки,
Они не наступили...
И солнце садилось в горящую нефть,
И тень твоя стала короче других теней.
И всадник подъехал к моим дверям,
Но он не принес от тебя никаких новостей.
И ангелы осени были в тысячу раз
Добрей, чем ангелы весны.
Но чем холодней становилась зима,
Тем теплей становились сны.
Они меня согрели...
И я проснулся посредине реки,
Думая о том, как часто все бывает не так.
Течение несло меня на скалу,
А с берега я слышал лай голодных собак.
И я тонул, но ты не могла,
А может не хотела меня спасти.
Но тот, который стоял на мосту,
Зачем-то сказал, куда мне грести.
И я выплыл...
Я так давно не знал покоя,
Что я успел забыть, что такое покой.
И я поцеловал золотого льва,
Который охранял границу между мной и тобой.
И в этот час рыбы легли на дно,
И дождь уснул в молчанье травы.
Я знал - другого не дано,
Но кто мог, что это скажешь мне ты.
Ты сказала...
Ты сделала больно всем, кого я любил,
И молчанье твое было слишком похоже на ложь,
Но мне важно лишь то, что ты жива,
Мне наплевать на то, с кем ты живешь!
Вчера ты спросила, как мои дела,
И я не знал, что ответить тебе.
И я подлил тебе вина,
Но почему-то забыл подлить его себе.
Я забыл...
Но время идет, и не ждет никого,
И как я ни старался, я не смог ничего забыть.
И все мои друзья живут рядом со мной,
Но меня удивляет, как они могут так жить?
Ты никогда, как плохо мне было,
И какую боль я разжег в себе,
И мне всегда будет больно от того, что я
Никогда не узнаю ничего о тебе.
Но я люблю тебя...
И ветер почему-то всегда дул мне прямо в грудь.
И когда дорогу преградил обрыв,
Я не смог найти в себе сил, чтоб в него заглянуть.
Ты видела шрамы на моих руках,
Но чужие раны не так глубоки,
И мой огонь горел, он горит и сейчас,
Но праздники были еще далеки,
Они не наступили...
И солнце садилось в горящую нефть,
И тень твоя стала короче других теней.
И всадник подъехал к моим дверям,
Но он не принес от тебя никаких новостей.
И ангелы осени были в тысячу раз
Добрей, чем ангелы весны.
Но чем холодней становилась зима,
Тем теплей становились сны.
Они меня согрели...
И я проснулся посредине реки,
Думая о том, как часто все бывает не так.
Течение несло меня на скалу,
А с берега я слышал лай голодных собак.
И я тонул, но ты не могла,
А может не хотела меня спасти.
Но тот, который стоял на мосту,
Зачем-то сказал, куда мне грести.
И я выплыл...
Я так давно не знал покоя,
Что я успел забыть, что такое покой.
И я поцеловал золотого льва,
Который охранял границу между мной и тобой.
И в этот час рыбы легли на дно,
И дождь уснул в молчанье травы.
Я знал - другого не дано,
Но кто мог, что это скажешь мне ты.
Ты сказала...
Ты сделала больно всем, кого я любил,
И молчанье твое было слишком похоже на ложь,
Но мне важно лишь то, что ты жива,
Мне наплевать на то, с кем ты живешь!
Вчера ты спросила, как мои дела,
И я не знал, что ответить тебе.
И я подлил тебе вина,
Но почему-то забыл подлить его себе.
Я забыл...
Но время идет, и не ждет никого,
И как я ни старался, я не смог ничего забыть.
И все мои друзья живут рядом со мной,
Но меня удивляет, как они могут так жить?
Ты никогда, как плохо мне было,
И какую боль я разжег в себе,
И мне всегда будет больно от того, что я
Никогда не узнаю ничего о тебе.
Но я люблю тебя...
| Найвища оцінка | Володимир Вакуленко | 5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
| Найнижча оцінка | Володимир Ляшкевич | 4 | Майстер-клас / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1138 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1138 seconds