Золоті Леви
Я не знав, куди я йшов – я йшов з тобою,
І вітер чомусь завжди віяв мені прямо в груди.
І коли дорогу перетинав обрив,
Я не зумів знайти сили, щоб у нього заглянути.
Ти бачила рубці на моїх руках,
Та чужі порізи не такі глибокі
Мій вогонь горить, горить повсякчас.
Очікував свят – це дійсно жорстоко –
Вони не настали…
І сонце сідало в киплячу смолу,
Змінилася тінь твоя в панстві холодних тіней.
І вершник під’їхав до самих дверей,
Та тільки новини від тебе з порожніх ночей.
До ангелів осені менше у мене образ
Чим до охайних ангелів весни.
Та чим холодніша ставала зима,
Тим лагідніші були сни.
Вони мене зігріли…
І я прокидався у центрі ріки,
Міркував про те, як все буває не так.
Плин течії ніс мене на скелю,
Із суші почулась брехня голодних собак.
І я утопав, та ти не могла,
Ймовірно не хотіла мене спасти.
Та той, що стояв на широкім мосту,
Навіщось сказав, до чого гребти.
І я виплив…
Бозна-коли зустрічали спокòї,
Що я встигнув забуть, що таке спокій.
І я поцілував лева. Дива
Це ж він чатував рубікон між мною й тобою.
За мить повлягалися риби на дно,
І дощ заснув у мовчанні трави,
Я знав – окислиться вино,
Та хто міг, мені про це що скажеш ти.
Ти сказала…
Ти боляче всім зробила, кого я любив,
І мовчання твоє схоже на брехні без меж,
Важливо мені лиш те, що ти жива,
Та плювати на те, з ким ти живеш!
Учора ти спитала, як доля пройшла
І я не зав, що сказати тобі.
І я підлив тобі вина,
Та забувши чогось налити його собі.
Я забув…
А години минають, і не линуть вдогін,
Я марно старався, мій спогад все рівно летить.
І всі друзі мої живуть поруч зі мною,
Все ж дивує мене, як можуть так жить?
Ти не завше, як огидно мені було,
І який розпалив біль я в собі,
І мені завжди болітиме, тому що я
Ніколи не взнаю нічого про тебе.
Втім я люблю тебе…
Переклад Володимира Вакуленко-К.