Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.16
10:59
Шалені дикі ґедзі не кусають.
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
2026.03.16
05:47
То вітер грається волоссям,
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
2026.03.15
17:20
В Московії завжди таке бувало:
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
2026.03.15
16:33
Я розповів за Поле Суниць
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
2026.03.15
16:17
І
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
2026.03.15
11:56
У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
2026.03.15
02:02
Насичено ядом життя України,
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Забужко (1960) /
Вірші
КРИМ. ЯЛТА. ПРОЩАННЯ З ІМПЕРІЄЮ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КРИМ. ЯЛТА. ПРОЩАННЯ З ІМПЕРІЄЮ
В цім розваленім часі, весною, в приморському місті
(Де ніхто не вважа на часи, а лише — на сезони),
Що за щемна розрада — ефіристий дух гостролисту,
Й під сирітськими пальмами в віялах мокрого блиску —
Бабця в шапочці й чунях, в цурпалках обтятого хисту,
Що виводить на скрипці пісні некурортної зони!..
Я годую чайок, їхні крики застуджено-строгі.
Млява мінька долярів триває у шопці за рогом.
Пес вганяється в хвилю — й вискакує. Мов виноград
Темно-синій, імлавиться море — і дивно невлад,
Захлинаючись, скрипка біжить “па желєзнай дароґє”,
Де донині проноситься смерч “Варкута —Лєнінґрад”.
Ех, па тундрє, па тундрє!.. Прощайте — совєцьке дитинство,
Поворот з таборів, шістдесятницькі вірші (зразки
Первозвуків німого!), “хрущовка”, що в голову тисне…
Щось ніщо не спеклося із цього снітявого тіста,
Крім жаркої, як пульс маяка: загориться і згасне, — тоски.
Кожен досвід чогось та вартує, принижено твердять
Всі, обрубані досвідом. Кожен — крім досвіду смерті,
Докидаю в рядок і витрушую крихти: познач
Скрайню точку на мапі, приїдь, зупинись на окравчику тверді —
І тебе здожене, наче поїзд по колії, плач.
І, крізь наглий наплив голубого зубовного дзвону,
Розумієш просте і гірке, як вино на розлив:
Можна жити і так — все життя утікаючи з зони,
Можна навіть писати — на вітер, обривками слів…
Тільки множаться сполохи в скронях і небі блідому,
Та срамотна вітчизна, як щоки од згадки, горить:
Півжиття — за плечима. На плечах — ні слави, ні дому.
А попереду — море, яке не здолаєш убрід.
Пропливу! Проживу! Скрізь де хоч’ — в сірниковій коробці
(У лушпайці горіха, як Гамлет!) — аби був добрячий замок!
Лине “плач по империи”, як написав би був Бродський,
Та схолов од плачу і, від’їхавши в Амхерст, — замовк.
Хай хто хоче, той плаче. Я — весело зціплюю зуби:
Надто довго вертіло мене коліщатком і шрубом
По таких жолобах! — що тепер тільки й маю за честь
Пригадать, як щоразу, на доторк кліщів пласкогубих,
Я спорскала, зірвавши різьбу, некрасиво і грубо, —
І котилася в бік опівнічних своїх перехресть!
Недовіра до місця — ось те, чого справді учила
Нас імперія: тим я з дитинства й боялася щілин.
Страх, як бліки крізь листя, торкає юрбу ворушку,
Що тече по бульвару, — сюд-туд в ній мигне ветеранське карчило,
Та з повітря московський акцент обпікає, мов “чілі”, *
Піднебіння — гортань — стравохід — і гузничну кишку…
Це бездомна земля — хто тут жив, той не втік, і запізно
Говорити про це: всяке місце по людях зализне
(З білосніжним оскалом прибій камінцями шкребе).
Час рушати, смеркає. Де я, там і буде вітчизна —
І вітчизна в мені ще колись упізнає себе.
“Ат праклятай паґоні”, в тропу мандрівного зарібку —
І мені навздогін (кожен має, за що заплатив!)
Бабця в чунях, щокою, як кицьку, придержавши скрипку,
Заянчить хроматизмом, мов духу пускаючись, хрипко, —
Й без усмішки зійде на стрибучий танґóвий мотив…
1994
* - Гатунок перцю
(Де ніхто не вважа на часи, а лише — на сезони),
Що за щемна розрада — ефіристий дух гостролисту,
Й під сирітськими пальмами в віялах мокрого блиску —
Бабця в шапочці й чунях, в цурпалках обтятого хисту,
Що виводить на скрипці пісні некурортної зони!..
Я годую чайок, їхні крики застуджено-строгі.
Млява мінька долярів триває у шопці за рогом.
Пес вганяється в хвилю — й вискакує. Мов виноград
Темно-синій, імлавиться море — і дивно невлад,
Захлинаючись, скрипка біжить “па желєзнай дароґє”,
Де донині проноситься смерч “Варкута —Лєнінґрад”.
Ех, па тундрє, па тундрє!.. Прощайте — совєцьке дитинство,
Поворот з таборів, шістдесятницькі вірші (зразки
Первозвуків німого!), “хрущовка”, що в голову тисне…
Щось ніщо не спеклося із цього снітявого тіста,
Крім жаркої, як пульс маяка: загориться і згасне, — тоски.
Кожен досвід чогось та вартує, принижено твердять
Всі, обрубані досвідом. Кожен — крім досвіду смерті,
Докидаю в рядок і витрушую крихти: познач
Скрайню точку на мапі, приїдь, зупинись на окравчику тверді —
І тебе здожене, наче поїзд по колії, плач.
І, крізь наглий наплив голубого зубовного дзвону,
Розумієш просте і гірке, як вино на розлив:
Можна жити і так — все життя утікаючи з зони,
Можна навіть писати — на вітер, обривками слів…
Тільки множаться сполохи в скронях і небі блідому,
Та срамотна вітчизна, як щоки од згадки, горить:
Півжиття — за плечима. На плечах — ні слави, ні дому.
А попереду — море, яке не здолаєш убрід.
Пропливу! Проживу! Скрізь де хоч’ — в сірниковій коробці
(У лушпайці горіха, як Гамлет!) — аби був добрячий замок!
Лине “плач по империи”, як написав би був Бродський,
Та схолов од плачу і, від’їхавши в Амхерст, — замовк.
Хай хто хоче, той плаче. Я — весело зціплюю зуби:
Надто довго вертіло мене коліщатком і шрубом
По таких жолобах! — що тепер тільки й маю за честь
Пригадать, як щоразу, на доторк кліщів пласкогубих,
Я спорскала, зірвавши різьбу, некрасиво і грубо, —
І котилася в бік опівнічних своїх перехресть!
Недовіра до місця — ось те, чого справді учила
Нас імперія: тим я з дитинства й боялася щілин.
Страх, як бліки крізь листя, торкає юрбу ворушку,
Що тече по бульвару, — сюд-туд в ній мигне ветеранське карчило,
Та з повітря московський акцент обпікає, мов “чілі”, *
Піднебіння — гортань — стравохід — і гузничну кишку…
Це бездомна земля — хто тут жив, той не втік, і запізно
Говорити про це: всяке місце по людях зализне
(З білосніжним оскалом прибій камінцями шкребе).
Час рушати, смеркає. Де я, там і буде вітчизна —
І вітчизна в мені ще колись упізнає себе.
“Ат праклятай паґоні”, в тропу мандрівного зарібку —
І мені навздогін (кожен має, за що заплатив!)
Бабця в чунях, щокою, як кицьку, придержавши скрипку,
Заянчить хроматизмом, мов духу пускаючись, хрипко, —
Й без усмішки зійде на стрибучий танґóвий мотив…
1994
* - Гатунок перцю
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
