Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.23
07:22
Чорногуз, задерши дзьоба,
Щось стрекоче у гнізді,
Лиш не мукає худоба
У хліві, як отоді,
Коли мали на хазяйстві
Поросят, курей, качок
І в домашнім господарстві
Копирсався наш гурток.
Щось стрекоче у гнізді,
Лиш не мукає худоба
У хліві, як отоді,
Коли мали на хазяйстві
Поросят, курей, качок
І в домашнім господарстві
Копирсався наш гурток.
2026.07.23
03:33
Мені не спиться, в спогади поринув.
В часи, коли ще зовсім молоді,
Наївні, чисті, справжні та щасливі
Клялись в любові вічній і святій.
Безсоння. Спека не дає заснути.
І ще тривога із передчуттям,
Що щастя зараз — потім біль спокути.
В часи, коли ще зовсім молоді,
Наївні, чисті, справжні та щасливі
Клялись в любові вічній і святій.
Безсоння. Спека не дає заснути.
І ще тривога із передчуттям,
Що щастя зараз — потім біль спокути.
2026.07.22
18:11
Всі волоцюги марять мандрами -
Бажають повної причетності
До незбагненного, безкрайнього,
Щоб жити за рахунок щедрості,
Де п’ють на ганках ціпеніючи
Від неочікуваних радощів,
Де лазурове в фарбах діючих
Бажають повної причетності
До незбагненного, безкрайнього,
Щоб жити за рахунок щедрості,
Де п’ють на ганках ціпеніючи
Від неочікуваних радощів,
Де лазурове в фарбах діючих
2026.07.22
11:39
Цей білий непорочний сніг,
Як чистий аркуш для творіння.
І не підкорить печеніг
Духовні і міцні пагіння.
Іду у білому гаю,
У філармонії природи,
У чарівливому краю
Як чистий аркуш для творіння.
І не підкорить печеніг
Духовні і міцні пагіння.
Іду у білому гаю,
У філармонії природи,
У чарівливому краю
2026.07.22
09:45
Розділ ІІI: Останній подих лева
Сонце над Александрією першого серпня тридцятого року до нашої ери піднімалося криваво-червоним. Останні єгипетські вершники перейшли на бік Октавіана без жодного пострілу. Місто здалося.
Антоній стояв на стіні палацу,
2026.07.22
08:45
я написав тобі сонет
так написав і передумав
на що тобі сонета нумо
я написав собі сонет
десь грали танцювали румбу
контрапунктуючи сюжет
я обійдусь без кастаньєт
день проживу як є сумбурно
так написав і передумав
на що тобі сонета нумо
я написав собі сонет
десь грали танцювали румбу
контрапунктуючи сюжет
я обійдусь без кастаньєт
день проживу як є сумбурно
2026.07.22
07:17
І загадковий шерех сукні,
І дзенькіт келихів обох, -
І ти, донині недоступна,
Ведеш зі мною діалог.
Кипіння радості своєї
Не можу стримати в собі,
Коли манливі, як у феї,
Напроти очі голубі.
І дзенькіт келихів обох, -
І ти, донині недоступна,
Ведеш зі мною діалог.
Кипіння радості своєї
Не можу стримати в собі,
Коли манливі, як у феї,
Напроти очі голубі.
2026.07.21
19:22
Чотирнадцять боїв вигравав гетьман, бо покладався не тільки на свою вдачу, а й на силу та одвагу козаків-запорожців. А цього разу довелося діяти в супрязі з господарем Молдавії Івоном, котрий запросив допомогти проти ненаситних турків.
Все складалося так
2026.07.21
18:35
Нічого немає - усе лише функції й коди -
усе лиш тотальне обчислення сотень доріг.
Тому, просто грай, бо воно, взагалі, не зашкодить:
нудьгуй чи твори, чи сурми у золочений ріг.
Усе все одно, бо і є все одним без обмежень -
а тільки тоненька мемб
усе лиш тотальне обчислення сотень доріг.
Тому, просто грай, бо воно, взагалі, не зашкодить:
нудьгуй чи твори, чи сурми у золочений ріг.
Усе все одно, бо і є все одним без обмежень -
а тільки тоненька мемб
2026.07.21
17:51
Місто, в якому цвіте енотера,
Нагадує лаковану віолончель:
Граки-музики і коти диригенти
(Добре, хоч не хвостаті директори
Урбаністичної директорії вулиць)
Готують музичну виставу – елегію
Мені – глядачу, читачу й слухачу.
А я то думав, що все ба
Нагадує лаковану віолончель:
Граки-музики і коти диригенти
(Добре, хоч не хвостаті директори
Урбаністичної директорії вулиць)
Готують музичну виставу – елегію
Мені – глядачу, читачу й слухачу.
А я то думав, що все ба
2026.07.21
12:45
Стійкий мороз, стійка ворожа тундра
Бере у свій нав'язливий полон,
Мов споконвічна і небесна туга,
Яка не має лику і погон.
Вона повзе, як велетенські тури,
Не знаючи надійних перепон.
Я у морозі загубив надію,
Бере у свій нав'язливий полон,
Мов споконвічна і небесна туга,
Яка не має лику і погон.
Вона повзе, як велетенські тури,
Не знаючи надійних перепон.
Я у морозі загубив надію,
2026.07.21
11:53
перебираючи зневіри
куди податися куди
немов на кінчику рапіри
товчеться рій думок пустих
чиїсь оселі невеселі
ще вітер через них свистить
порожні вранішні мотелі
бензоколонки блокпости
куди податися куди
немов на кінчику рапіри
товчеться рій думок пустих
чиїсь оселі невеселі
ще вітер через них свистить
порожні вранішні мотелі
бензоколонки блокпости
2026.07.21
10:06
Принишкли в темряві дороги,
В пітьмі сховалися стежки, -
Лиш пнеться з мороку нічного
Чийсь пес надміру говіркий.
Ляскучий гавкіт серед ночі,
Немов з ясного неба грім, -
Цікаво, що сказати хоче
Собака гавкотом своїм?
В пітьмі сховалися стежки, -
Лиш пнеться з мороку нічного
Чийсь пес надміру говіркий.
Ляскучий гавкіт серед ночі,
Немов з ясного неба грім, -
Цікаво, що сказати хоче
Собака гавкотом своїм?
2026.07.21
10:00
Хрущі у квітні завжди привітні,
І їхні піддані доречні -
Передавайте ж цей блиск на міді
В сади безпечні.
Час, наче річка-тече в нікуди -
Води ні краплі, ні краплі сенсу ,
На кого ж погляд Дажбог спрямує
І їхні піддані доречні -
Передавайте ж цей блиск на міді
В сади безпечні.
Час, наче річка-тече в нікуди -
Води ні краплі, ні краплі сенсу ,
На кого ж погляд Дажбог спрямує
2026.07.21
07:15
Чим ближче, тим важче, чим далі, тим гірше —
Уже не рятують від сутінок вірші.
Та спогади світлі, герань на терасі,
Гіркий шоколад у крихкому фаянсі.
Альтанка затишна, любисток під плотом
І ті небеса, що плекають двохсотих.
Не радує літо і тиша у
Уже не рятують від сутінок вірші.
Та спогади світлі, герань на терасі,
Гіркий шоколад у крихкому фаянсі.
Альтанка затишна, любисток під плотом
І ті небеса, що плекають двохсотих.
Не радує літо і тиша у
2026.07.21
07:01
Розділ ІІ: Битва біля мису Акцій. Вежа «Тімоніон»
Друге вересня тридцять першого року до нашої ери видалося гарячим і штильовим. Море біля мису Акцій виглядало як застигле скло, на якому у загрозливому мовчанні завмерли дві величезні армади.
Клеопат
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Забужко (1960) /
Вірші
КРИМ. ЯЛТА. ПРОЩАННЯ З ІМПЕРІЄЮ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КРИМ. ЯЛТА. ПРОЩАННЯ З ІМПЕРІЄЮ
В цім розваленім часі, весною, в приморському місті
(Де ніхто не вважа на часи, а лише — на сезони),
Що за щемна розрада — ефіристий дух гостролисту,
Й під сирітськими пальмами в віялах мокрого блиску —
Бабця в шапочці й чунях, в цурпалках обтятого хисту,
Що виводить на скрипці пісні некурортної зони!..
Я годую чайок, їхні крики застуджено-строгі.
Млява мінька долярів триває у шопці за рогом.
Пес вганяється в хвилю — й вискакує. Мов виноград
Темно-синій, імлавиться море — і дивно невлад,
Захлинаючись, скрипка біжить “па желєзнай дароґє”,
Де донині проноситься смерч “Варкута —Лєнінґрад”.
Ех, па тундрє, па тундрє!.. Прощайте — совєцьке дитинство,
Поворот з таборів, шістдесятницькі вірші (зразки
Первозвуків німого!), “хрущовка”, що в голову тисне…
Щось ніщо не спеклося із цього снітявого тіста,
Крім жаркої, як пульс маяка: загориться і згасне, — тоски.
Кожен досвід чогось та вартує, принижено твердять
Всі, обрубані досвідом. Кожен — крім досвіду смерті,
Докидаю в рядок і витрушую крихти: познач
Скрайню точку на мапі, приїдь, зупинись на окравчику тверді —
І тебе здожене, наче поїзд по колії, плач.
І, крізь наглий наплив голубого зубовного дзвону,
Розумієш просте і гірке, як вино на розлив:
Можна жити і так — все життя утікаючи з зони,
Можна навіть писати — на вітер, обривками слів…
Тільки множаться сполохи в скронях і небі блідому,
Та срамотна вітчизна, як щоки од згадки, горить:
Півжиття — за плечима. На плечах — ні слави, ні дому.
А попереду — море, яке не здолаєш убрід.
Пропливу! Проживу! Скрізь де хоч’ — в сірниковій коробці
(У лушпайці горіха, як Гамлет!) — аби був добрячий замок!
Лине “плач по империи”, як написав би був Бродський,
Та схолов од плачу і, від’їхавши в Амхерст, — замовк.
Хай хто хоче, той плаче. Я — весело зціплюю зуби:
Надто довго вертіло мене коліщатком і шрубом
По таких жолобах! — що тепер тільки й маю за честь
Пригадать, як щоразу, на доторк кліщів пласкогубих,
Я спорскала, зірвавши різьбу, некрасиво і грубо, —
І котилася в бік опівнічних своїх перехресть!
Недовіра до місця — ось те, чого справді учила
Нас імперія: тим я з дитинства й боялася щілин.
Страх, як бліки крізь листя, торкає юрбу ворушку,
Що тече по бульвару, — сюд-туд в ній мигне ветеранське карчило,
Та з повітря московський акцент обпікає, мов “чілі”, *
Піднебіння — гортань — стравохід — і гузничну кишку…
Це бездомна земля — хто тут жив, той не втік, і запізно
Говорити про це: всяке місце по людях зализне
(З білосніжним оскалом прибій камінцями шкребе).
Час рушати, смеркає. Де я, там і буде вітчизна —
І вітчизна в мені ще колись упізнає себе.
“Ат праклятай паґоні”, в тропу мандрівного зарібку —
І мені навздогін (кожен має, за що заплатив!)
Бабця в чунях, щокою, як кицьку, придержавши скрипку,
Заянчить хроматизмом, мов духу пускаючись, хрипко, —
Й без усмішки зійде на стрибучий танґóвий мотив…
1994
* - Гатунок перцю
(Де ніхто не вважа на часи, а лише — на сезони),
Що за щемна розрада — ефіристий дух гостролисту,
Й під сирітськими пальмами в віялах мокрого блиску —
Бабця в шапочці й чунях, в цурпалках обтятого хисту,
Що виводить на скрипці пісні некурортної зони!..
Я годую чайок, їхні крики застуджено-строгі.
Млява мінька долярів триває у шопці за рогом.
Пес вганяється в хвилю — й вискакує. Мов виноград
Темно-синій, імлавиться море — і дивно невлад,
Захлинаючись, скрипка біжить “па желєзнай дароґє”,
Де донині проноситься смерч “Варкута —Лєнінґрад”.
Ех, па тундрє, па тундрє!.. Прощайте — совєцьке дитинство,
Поворот з таборів, шістдесятницькі вірші (зразки
Первозвуків німого!), “хрущовка”, що в голову тисне…
Щось ніщо не спеклося із цього снітявого тіста,
Крім жаркої, як пульс маяка: загориться і згасне, — тоски.
Кожен досвід чогось та вартує, принижено твердять
Всі, обрубані досвідом. Кожен — крім досвіду смерті,
Докидаю в рядок і витрушую крихти: познач
Скрайню точку на мапі, приїдь, зупинись на окравчику тверді —
І тебе здожене, наче поїзд по колії, плач.
І, крізь наглий наплив голубого зубовного дзвону,
Розумієш просте і гірке, як вино на розлив:
Можна жити і так — все життя утікаючи з зони,
Можна навіть писати — на вітер, обривками слів…
Тільки множаться сполохи в скронях і небі блідому,
Та срамотна вітчизна, як щоки од згадки, горить:
Півжиття — за плечима. На плечах — ні слави, ні дому.
А попереду — море, яке не здолаєш убрід.
Пропливу! Проживу! Скрізь де хоч’ — в сірниковій коробці
(У лушпайці горіха, як Гамлет!) — аби був добрячий замок!
Лине “плач по империи”, як написав би був Бродський,
Та схолов од плачу і, від’їхавши в Амхерст, — замовк.
Хай хто хоче, той плаче. Я — весело зціплюю зуби:
Надто довго вертіло мене коліщатком і шрубом
По таких жолобах! — що тепер тільки й маю за честь
Пригадать, як щоразу, на доторк кліщів пласкогубих,
Я спорскала, зірвавши різьбу, некрасиво і грубо, —
І котилася в бік опівнічних своїх перехресть!
Недовіра до місця — ось те, чого справді учила
Нас імперія: тим я з дитинства й боялася щілин.
Страх, як бліки крізь листя, торкає юрбу ворушку,
Що тече по бульвару, — сюд-туд в ній мигне ветеранське карчило,
Та з повітря московський акцент обпікає, мов “чілі”, *
Піднебіння — гортань — стравохід — і гузничну кишку…
Це бездомна земля — хто тут жив, той не втік, і запізно
Говорити про це: всяке місце по людях зализне
(З білосніжним оскалом прибій камінцями шкребе).
Час рушати, смеркає. Де я, там і буде вітчизна —
І вітчизна в мені ще колись упізнає себе.
“Ат праклятай паґоні”, в тропу мандрівного зарібку —
І мені навздогін (кожен має, за що заплатив!)
Бабця в чунях, щокою, як кицьку, придержавши скрипку,
Заянчить хроматизмом, мов духу пускаючись, хрипко, —
Й без усмішки зійде на стрибучий танґóвий мотив…
1994
* - Гатунок перцю
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
