Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.24
23:28
На перехресті спогадів та мрій
Тримав за руку благодатне літо.
Веселку щастя бачив я з-під вій,
А червень, мов салюти, сипав квіти.
Стояв поет замислено-сліпий,
Хотілося заради інших жити.
О, небо! Сном про ті часи покрий,
Тримав за руку благодатне літо.
Веселку щастя бачив я з-під вій,
А червень, мов салюти, сипав квіти.
Стояв поет замислено-сліпий,
Хотілося заради інших жити.
О, небо! Сном про ті часи покрий,
2026.07.24
18:11
Для достойного життя
дав Бог землю народу.
Та лідери вирішили, що
не таку, не там, не стільки…
І повели багато люду,
майже весь народ,
всюди за більшою, кращою,
також Божою, але інших…
І хто вони тепер перед Богом?
24.07.2026р. UA
2026.07.24
17:43
Є потреба бути-вщухнуть
І тріпочучи зомліть ,
Духи злого нарікання
Дичиною захопить.
Розчепірь-но пальці щему,
Прикуси язик скорбот,
Видирайся на ґорґоші*
І тріпочучи зомліть ,
Духи злого нарікання
Дичиною захопить.
Розчепірь-но пальці щему,
Прикуси язик скорбот,
Видирайся на ґорґоші*
2026.07.24
17:03
Надія — вона така:
на поклик руша, де важко.
І тиха, й негомінка,
неначе пір’їнка пташки,
у душу впаде й живе —
така собі незнищенна.
Заповідає нове,
що станеться недаремно.
на поклик руша, де важко.
І тиха, й негомінка,
неначе пір’їнка пташки,
у душу впаде й живе —
така собі незнищенна.
Заповідає нове,
що станеться недаремно.
2026.07.24
15:50
Каліфорнійські береги
запричастились океаном.
Іду собі - бозна - куди -
ніким не прошена й не звана.
Солона хвиля до колін,
мов змійка лащиться та мліє.
Тут причаївся чайчин слі...
запричастились океаном.
Іду собі - бозна - куди -
ніким не прошена й не звана.
Солона хвиля до колін,
мов змійка лащиться та мліє.
Тут причаївся чайчин слі...
2026.07.24
15:26
підприємці із міста пирятина
гостювали в трудяг із заплатина
йшли в заплатинський ліс
куштувати кумис
що привезли його із пирятина
гірськолижник один у небрасці
в суд явився в кисневій у масці
гостювали в трудяг із заплатина
йшли в заплатинський ліс
куштувати кумис
що привезли його із пирятина
гірськолижник один у небрасці
в суд явився в кисневій у масці
2026.07.24
13:18
Стовпи зі світла - первісні знамення,
Що Суд Страшний невідворотно йде.
Він кожного покличе на імення.
Від нього не сховаєшся ніде.
Стовпи зі світла кличуть у глибини,
До справжніх нас, без оболонок зла.
Замерзлі в лід слова, мости й рибини
Що Суд Страшний невідворотно йде.
Він кожного покличе на імення.
Від нього не сховаєшся ніде.
Стовпи зі світла кличуть у глибини,
До справжніх нас, без оболонок зла.
Замерзлі в лід слова, мости й рибини
2026.07.24
12:54
Осінній вечір позаминулого року. У селі вже геть стемніло та ще й електроенергію вимкнули. Взявши потужний ліхтарик та двоє відер, вирішив принести від колонки води в хату, щоб не бігати ранком під дощем, який обіцяли. Напевно я щільно не зачинив вхідних
2026.07.24
12:48
Чи на землі цій грішній були б ми,
Якби ще юною праматір наша Єва
З цікавості не скуштувала плоду того,
Який Всевишній і зривати не велів,
Та ще й Адама пригостила?
І лиш тоді розкрилися в подружжя очі,
Вперше побачили вони себе нагими.
А як зляка
Якби ще юною праматір наша Єва
З цікавості не скуштувала плоду того,
Який Всевишній і зривати не велів,
Та ще й Адама пригостила?
І лиш тоді розкрилися в подружжя очі,
Вперше побачили вони себе нагими.
А як зляка
2026.07.24
10:23
Всі твої кумири, як на гріх,
Постарілі викликають сміх
Завше.
Пластика і ботокс на чоло,
Мов корові золоте сідло,
Наче.
Ти у сорок два ще молода:
Постарілі викликають сміх
Завше.
Пластика і ботокс на чоло,
Мов корові золоте сідло,
Наче.
Ти у сорок два ще молода:
2026.07.24
08:48
у нього ризики і квоти
роботи завжди є турбот
він зовсім і не проти
лише би тільки
відповідно до зусиль
не птах що у твоїй руці
не менеджер
все на автопілоті
роботи завжди є турбот
він зовсім і не проти
лише би тільки
відповідно до зусиль
не птах що у твоїй руці
не менеджер
все на автопілоті
2026.07.24
07:38
Сяйвом яскравим сяє
Місяць вночі над гаєм,
Звідки прозорі тіні
Пнуться гуртами нині
Та до світання блудять
Лугом росистим всюди -
Де сінокосів свіжих
Запах легені ніжить
Місяць вночі над гаєм,
Звідки прозорі тіні
Пнуться гуртами нині
Та до світання блудять
Лугом росистим всюди -
Де сінокосів свіжих
Запах легені ніжить
2026.07.23
16:58
На одному з вулканів Туреччини
Продавалася лава розпечена.
Хто хотів - купував
Шашлики готував
Й дивувався природі Туреччини.
На стежині гірській у Тібеті
Альпіністи зустрілися з єті.
Продавалася лава розпечена.
Хто хотів - купував
Шашлики готував
Й дивувався природі Туреччини.
На стежині гірській у Тібеті
Альпіністи зустрілися з єті.
2026.07.23
16:39
Сидять діди, розмовляють, стрілись через роки.
Уже зовсім посивіли та ще жваві поки.
По лісах відвоювали, поки було сили,
За «бандитизм» по сибірах своє відсиділи.
По світові помотались й випадково стрілись
Коли уже, видавалось і життя прожилось.
Те
Уже зовсім посивіли та ще жваві поки.
По лісах відвоювали, поки було сили,
За «бандитизм» по сибірах своє відсиділи.
По світові помотались й випадково стрілись
Коли уже, видавалось і життя прожилось.
Те
2026.07.23
16:21
Селям, паша. Зайди на кілька слів.
Давай разом поп'ємо нині чаю.
Чи думав ти, що я не помічаю,
як до моїх унаджувавсь послів
і переймав листи, інтриги плів
і ніс до Сулеймана. Знаю- знаю.
І що, чи падишах убив мене,
Давай разом поп'ємо нині чаю.
Чи думав ти, що я не помічаю,
як до моїх унаджувавсь послів
і переймав листи, інтриги плів
і ніс до Сулеймана. Знаю- знаю.
І що, чи падишах убив мене,
2026.07.23
15:23
Цей липень кольору мохіто
Двори теплом поцілував.
Таким і має бути літо -
Буяють вигадані квіти
На килимах казкових трав.
Уже не лізу я на сцену,
Не підбираю псевдонім.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Двори теплом поцілував.
Таким і має бути літо -
Буяють вигадані квіти
На килимах казкових трав.
Уже не лізу я на сцену,
Не підбираю псевдонім.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Забужко (1960) /
Вірші
Вірші з р-ну “Польові дослідження з українського сексу”
Контекст : Із книжки «Новий закон Архімеда» (2000)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вірші з р-ну “Польові дослідження з українського сексу”
~
Випручуйся, жінко вербова. Ловись за повітря.
Корінням вглибай крізь піски — до щирця, до мокви.
ГУЛАГ — це коли забивають порожню півлітру
Тобі поміж ноги— по чім переходять на “Ви”.
Ми всі — таборові. Сто років тривать цьому спадку.
Шукаєм любови, знаходим — судомні корчі.
ГУЛАГ — це коли ти голосиш: “Мій смутку, мій падку!” —
Й нема кому втямить, в якій це ти мові кричиш…
~
О сліпуче, прекрасне і дике!
Грай вогнями, заводь і мани
На бистрінь, на невидимі ріки —
Тільки ж, Господи, — не обмани!
Не осунься з-під стіп сухостоєм!
В мить на грані жаского злиття
З твоїм сяйвом — не стань пустотою,
Трухлим духом сипкого сміття
(Як заманка, личкована чортом
Ніби скарб) — і у пеклі, на дні,
Буде жовто згоряти ніщота
Моїх нидом звакованих днів!
Кожну кару прийму, як розраду, —
Тільки, сили небесні, не це:
Ощадіть од Вкраїнського Аду —
Мусового томління живцем
Без надії, без дії, без часу,
В порожнечі, на безвісті — там,
Де ще пріють по сотнях нещасних
Рештки того, що мало б — життям,
Стрепенувшись, рвонутись зо шкіри,
Здерши в кров її з стіп і долонь:
Як стратенча душа з-під сокири —
На безсмертний, летючий вогонь!..
~
Цієї ночі, певно, прийде жах.
Гарячий дрож — любовний чи блювотний —
Передчуттям збоченського зв’язку —
Чи крику смертного — стенає кволе тіло:
Розрив, розрив! Всіх зв’язок, нервів, жил —
Моя беззахисність така тепер зовсюдна,
Немов одвертий заклик злу: приходь! —
Я вже себе побачила будинком,
З якого в ніч оголеним вікном
Горить жовтогарячий прямокутник
Із планками упоперек грудей
І низу живота — як на рентґені,
І камінь той, котрий розтрощить шибку,
Вже десь лежить, чекаючи — руки…
(Я пам’ятаю це ждання всенощне
Одвірнього дзвінка — цей жах мовчання
Сіріючого ліжка, і стола
З книжками, й телефона, і на кріслі —
Мов стята голова, недвижний вузол
Із теплими речами; пам’ятаю
У тілі вогнянім той самий дрож:
То кров сліпа, збезумівши, на безбач
Товчеться в тьму, волаючи утечі, —
Відкрий же вени. Випусти її:
Уже хода зближається під двері…).
Я з тих домів, що мітила Чума —
Вельможна пані у кибалці білій,
Нічним повозом їдучи крізь місто
І смолоскипом кіптяві хрести
Черкаючи на брамах і одвірках, —
І віддалялись повіз і огонь
Вглиб вулиці, — але чомусь на ранок
У тих домах ніхто не помирав
(Хіба, крім пса, що в буді спав при брамі), —
Бо, недогледом, за чумним ридваном
Брело в тропі біляве пахоля,
Мов свічка воском, скапуючи слізьми,
Й де здужало дістати — рукавцятком
Сорочки — затирало ті хрести,
Отож нічого з них не виникало. —
Якщо не брати під увагу те,
Що потім з тих домів сини, шляхетні духом,
Дзвінкі на вдачу, мов дамаська сталь,
На жужелицю в наймах зотлівали,
Укривши, як під струп, під луб розпуки
Свій хист, і заміри, і ворохібну стать, —
І билися об мур, і дерлися на банти,
І брата брат на вила підіймав, —
А гімназистки, ніжні, аж прозорі
(Із ружею у косах кучерявих
І томиком Олеся у торбинці),
Водили переляканих байстрят,
Із котрих виростали самогубці, —
І всім світила в очі чужина,
А статки й спадки, надбані трудами
Із віку в вік, з коліна у коліно,
Мов мертва слава, йшли по водах часу —
І не вертали в пам’ять поколінь…
Я — з тих домів. Я — з тих, що заціліли:
Я бачу у свічаді знак хреста,
Угніжджений між двох бровастих луків,
І Жах Чекання Жаху є мій дім,
З якого вихід — тільки через стіну.
Бо є ще час знайти такі слова,
Од котрих дріж стене камінну кладку,
І з грюком мур розійдеться, і дим,
Чи — золотавий слуп, — сяйне в навстіжний вилом,
І я ступлю в його конічний зріз —
І камінь, що летить,
Обернеться на птаха…
до 2000
Випручуйся, жінко вербова. Ловись за повітря.
Корінням вглибай крізь піски — до щирця, до мокви.
ГУЛАГ — це коли забивають порожню півлітру
Тобі поміж ноги— по чім переходять на “Ви”.
Ми всі — таборові. Сто років тривать цьому спадку.
Шукаєм любови, знаходим — судомні корчі.
ГУЛАГ — це коли ти голосиш: “Мій смутку, мій падку!” —
Й нема кому втямить, в якій це ти мові кричиш…
~
О сліпуче, прекрасне і дике!
Грай вогнями, заводь і мани
На бистрінь, на невидимі ріки —
Тільки ж, Господи, — не обмани!
Не осунься з-під стіп сухостоєм!
В мить на грані жаского злиття
З твоїм сяйвом — не стань пустотою,
Трухлим духом сипкого сміття
(Як заманка, личкована чортом
Ніби скарб) — і у пеклі, на дні,
Буде жовто згоряти ніщота
Моїх нидом звакованих днів!
Кожну кару прийму, як розраду, —
Тільки, сили небесні, не це:
Ощадіть од Вкраїнського Аду —
Мусового томління живцем
Без надії, без дії, без часу,
В порожнечі, на безвісті — там,
Де ще пріють по сотнях нещасних
Рештки того, що мало б — життям,
Стрепенувшись, рвонутись зо шкіри,
Здерши в кров її з стіп і долонь:
Як стратенча душа з-під сокири —
На безсмертний, летючий вогонь!..
~
Цієї ночі, певно, прийде жах.
Гарячий дрож — любовний чи блювотний —
Передчуттям збоченського зв’язку —
Чи крику смертного — стенає кволе тіло:
Розрив, розрив! Всіх зв’язок, нервів, жил —
Моя беззахисність така тепер зовсюдна,
Немов одвертий заклик злу: приходь! —
Я вже себе побачила будинком,
З якого в ніч оголеним вікном
Горить жовтогарячий прямокутник
Із планками упоперек грудей
І низу живота — як на рентґені,
І камінь той, котрий розтрощить шибку,
Вже десь лежить, чекаючи — руки…
(Я пам’ятаю це ждання всенощне
Одвірнього дзвінка — цей жах мовчання
Сіріючого ліжка, і стола
З книжками, й телефона, і на кріслі —
Мов стята голова, недвижний вузол
Із теплими речами; пам’ятаю
У тілі вогнянім той самий дрож:
То кров сліпа, збезумівши, на безбач
Товчеться в тьму, волаючи утечі, —
Відкрий же вени. Випусти її:
Уже хода зближається під двері…).
Я з тих домів, що мітила Чума —
Вельможна пані у кибалці білій,
Нічним повозом їдучи крізь місто
І смолоскипом кіптяві хрести
Черкаючи на брамах і одвірках, —
І віддалялись повіз і огонь
Вглиб вулиці, — але чомусь на ранок
У тих домах ніхто не помирав
(Хіба, крім пса, що в буді спав при брамі), —
Бо, недогледом, за чумним ридваном
Брело в тропі біляве пахоля,
Мов свічка воском, скапуючи слізьми,
Й де здужало дістати — рукавцятком
Сорочки — затирало ті хрести,
Отож нічого з них не виникало. —
Якщо не брати під увагу те,
Що потім з тих домів сини, шляхетні духом,
Дзвінкі на вдачу, мов дамаська сталь,
На жужелицю в наймах зотлівали,
Укривши, як під струп, під луб розпуки
Свій хист, і заміри, і ворохібну стать, —
І билися об мур, і дерлися на банти,
І брата брат на вила підіймав, —
А гімназистки, ніжні, аж прозорі
(Із ружею у косах кучерявих
І томиком Олеся у торбинці),
Водили переляканих байстрят,
Із котрих виростали самогубці, —
І всім світила в очі чужина,
А статки й спадки, надбані трудами
Із віку в вік, з коліна у коліно,
Мов мертва слава, йшли по водах часу —
І не вертали в пам’ять поколінь…
Я — з тих домів. Я — з тих, що заціліли:
Я бачу у свічаді знак хреста,
Угніжджений між двох бровастих луків,
І Жах Чекання Жаху є мій дім,
З якого вихід — тільки через стіну.
Бо є ще час знайти такі слова,
Од котрих дріж стене камінну кладку,
І з грюком мур розійдеться, і дим,
Чи — золотавий слуп, — сяйне в навстіжний вилом,
І я ступлю в його конічний зріз —
І камінь, що летить,
Обернеться на птаха…
до 2000
Контекст : Із книжки «Новий закон Архімеда» (2000)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
