ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Жилко
2017.04.28 21:31
Якщо ти їдеш до Хмельницького на ярмарок,
залізяки, цукор, цяцьки і лахи,
нагадай про мене одній тамтешій лисиці —
колись була вона любов'ю моєю.

Хай пошиє мені сорочку в клітинку,
залізяки, цукор, цяцьки і лахи,
без жодної голки й тканини

Нінель Новікова
2017.04.28 20:47
НІЛА ВОЛКОВА

Переклад з російської мови


З МОГИЛИ…

Проходиш, на мене схожий,

Мирослав Артимович
2017.04.28 20:26
Сьогодні в Україні відзначаються 70-ті роковини злочинної акції тогочасного комуністичного керівництва Радянського Союзу, Польщі, Чехословаччини – примусового переселення (депортації) українського населення (150 тис. чол.)з етнічних українських теренів

Олександр Сушко
2017.04.28 20:26
На березі ледачі товстуни,
Засмажені до повної знемоги,
Збирали наче хоботом слони,
Усе що море вкотить їм під ноги.

Драглисті руки! Гори-животи!
Обвислі щоки, пащі наче сумки!
Їм родичі не люди, а кити -

Ярина Чаплинська
2017.04.28 13:16
Тримайся за неї,
мій Боже.
Вона сильна.
Вона все зможе.

Між кулями ворожими
до тебе
пройде живою.

Світлана Майя Залізняк
2017.04.27 23:39
Буття - кав`ярня, цирк,
Мажорна баркарола.
Заклякнув поводир
У позі дискобола.

Вирує хвильний плац,
Пливуть макітри в Лету...
Вареник - за ерзац

Олександр Сушко
2017.04.27 19:54
Майбутнє роду вперлось у реактор,
Зітхає тяжко знівечений ліс,
Навік своїм корінням тут уріс
Приречений до смерті гладіатор.

Сумний самітник пекло рукотворне
Не проміняв на дем вдалині,
Печуть його невидимі огні,

Ігор Шоха
2017.04.27 16:33
Іду від отчого порогу
у рай, додому, ...на війну.
Якби не ці мої дороги,
то як би бачив я весну?

Уже поорані окопи
і маки, краплями крові,
які посіяли укропи,

Анонім Я Саландяк
2017.04.27 14:14
роздуми невігласа) Параметри ідеального... ... питання розміру, сьогодні, вийшло на передній план людської свідомості в зв’язку із запануванням, там, ідеї: розширення всесвіту в наслідок великого вибуху*. Тут-тепер величина (розмір) матеріальног

Нінель Новікова
2017.04.27 10:44
БАБУСІ

Трохи довгастий, точений овал,
Чорної сукні розтруби…
Юна бабусенько! Хто цілував
Ваші погордливі губи?

Руки, що в залах палацу колись

Вікторія Торон
2017.04.27 03:44
Під ліхтарями -- тепло, непорушно,
немов у ваті.
Культі асфальту втоплені у тінях
і ніздрюваті.
Поснули люди. Блякла скатертина –
в нерівних складках.
Засохлі плями. Скніє недопите
вино в карафках.

Олександр Сушко
2017.04.27 03:21
У кожного народа свій Христос,
Пілат байдужий, зрАдливий Іуда.
Накидали своїх гріхів обоз,
І понесли чужим богам до суду.

Своє лайно - сусіду за паркан,
Неначе із балкона папіросу.
І усихає з люті Іордан,

Ігор Шоха
2017.04.26 23:32
Зі мною поряд, мирно, звично,
як іноді в одній сім'ї,
здавалось, будуть жити вічно
усі ровесники мої.

Здавалося, усі сусіди –
моя родина по крові,
коли обманюючи біди,

Галина Михайлик
2017.04.26 23:08
Шановні колеги по перу! Кременчуцька поетеса і педагог, а також наша колега по "Поетичних майстернях" Тая Цибульська, організовує колективну збірку творів, присвячену Т.Г.Шевченку. Кого зацікавить цей проект - заходьте на сторінку проекту у Фейсбу

Лариса Пугачук
2017.04.26 22:22
Нижче плінтуса опустився…
Радикулiтна криза?
Чи може тарганів
людина ця шукає
або зарядку робить?..

26.04.2017

Ярослав Чорногуз
2017.04.26 21:59
Ці чари музики святої,
Яка підносить і п”янить –
Доба епохи золотої,
І золотого чуда нить -

Коли душа зліта над світом,
Як лебідь, маючи крильми,
І сонця золотого квіту
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01

Ірина Ваврик
2016.02.28

Василь Дерій
2016.01.31

Христина Букатчук
2016.01.13






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Невільнича поезія (1939) / Критика | Аналітика / Голодомор

 Голодомор в Україні
Образ твору Знищення українців в Україні, на Кубані, у Саратовській області, у Казахстані... Це найстрашніші і, напевно, найганебніші сторінки для всіх, хто проживає на нашій, українській землі. І нам усім ще потрібно дати відповідь, чому український народ допустив таке, і як потрібно жити, аби цього ніколи більше не повторилося...
Публікації на тему:
Голодомор в Україні 1921—1923
Голодомор в Україні 1932—1933
Голодомор в Україні 1946—1947
Голодомор на Кубані
Голодомор 1932—1933 в СРСР
Голод у Казахстані 1932—1933
Сімейні перекази у проекті "Історія Голоду"
Злочини імперського ставлення до всього Українського
Національне питання - сьогодення і контекст історії
Еліта в житті українського народу

Чому в Україні у 20-х та 40-х роках був Голод?



Степан Семенюк

УНІАН багато писав про Голодомор 30-х років. Але я спробував дослідити, чому був голод у 20-х роках? І чому був у 40-х? Перша світова війна прокотилася тяжким тараном через Україну, фронти переорали снарядами нашу землю. Люди були пограбовані, господарства знищені, але голоду, від якого гинули масово люди, під час війни таки не було. Чому ж тоді виник голод після неї?

Битви першої світової війни не відбувалися власне на російських землях, втім із захопленням в Росії влади більшовиками в містах європейської Росії настав голод. У грудні 1917 року Совнарком РФССР під керівництвом В. Леніна «підрахував», що в Україні є 500 000 000 пудів «надлишків зерна», це біля 750 тисяч тонн. (Ленинский сборник, т. XVIII с.83)

Бачите, більшовики не мали ані орбітальних сателітів, ані Інтернету, однак у Петрограді за тисячу кілометрів від України просвітили наші магазини у кожного господаря, зважили і підрахували наше зерно!

20 грудня 1917 року Ленін призначає Георгія Орджонікідзе надзвичайним комісаром «району Україна» (!?), який в січні і лютому 1918 року їздив до Харкова, Катеринослава, Кіровограда, Одеси, Миколаєва, Херсона, Полтави з продзагонами і керував грабежом тих «лишків зерна» і висилкою їх до Росії. Товариш комісар мусив добре потрудитися, бо 3 лютого 1918 року Ленін пише йому: «Від душі дякую за енергійні заходи в продовольчій справі. Продовжуйте, ради бога, з усієї сили добувати продовольство, організувати спішно зсипку хліба, щоб встигнути налагодити постачання до бездоріжжя» (див: В.І.Ленін, твори, т.35, с.267).

А було за що дякувати «комісару району Україна». Він наказав, щоб у містах Харківської області не робили запасів більше, ніж на два тижні.

У грудні 1917 року і січні 1918 року тільки в Ізюмському повіті було реквізовано і відправлено в Росію 740 000 пудів зерна (приблизно 1200 тонн). («Продовольственное дело» №34/1918).

23 січня 1918 року Нарком по продовольству повідомляв Леніну, що з Полтавської області на 18 січня відправлено до Петрограда 30 вагонів пшениці, у Москву – 30 вагонів пшеничного і житнього борошна і по 20 вагонів – в Новгородську, Смоленську і Володимирську губернії. 18 січня 1918 року з Чернігівщини відправлено до Петрограда і Західного Фронту 140 вагонів цукру. З 18 лютого по 9 березня 1918 року тільки з Херсонської області до Росії вивезено 1090 вагонів збіжжя.

Дуже цікаву статистику про вивіз хліба з України до Росії знаходимо в телеграфних повідомленнях комісара Харківського залізничного вузла: 19 лютого 1918 року відправлено 2 потяги; 20-го – 2 потяги; 21-го – 2 потяги; 22-го - 7 потягів; 23-го – 3 потяги; 24-го – 3 потяги; 26-го – 2 потяги в складі 75 вагонів; 28-го – 30 вагонів продовольчих вантажів у Московську, 50 вагонів – у Петроградську і 154 вагони – у північні губернії. 1 березня 1918 року до північних губерній відправлено 40 вагонів, до Москви - 23 вагони борошна, вагон круп і вагон консервів.

Усі ці відомості я скопіював з відкритих архівних документів Росії.

Цей перелік можна продовжити, але і подані документи засвідчують про обсяг грабежу України більшовиками. Річ зрозуміла, що в потребі одна держава допомагає другій. Але це робиться на основі міждержавних угод і договорів. У даному випадку такі угоди повинні були укладатися між РФСРР і УНР. Але цього не сталося. Московські більшовики військовою силою на території іншої держави УНР реквізували продовольчі продукти – зерно, борошно, цукор, крупи та інше. Для реквізиції хліба у селян більшовики Леніна створили спеціальні військові загони переважно із «рабочих і матросів» братньої Росії. Перший такий «продзагон» вирушив із Харкова вже 16 грудня 1917 року в район Сумщини. Збройні сутички при реквізиції виникали в околицях Донбасу і великих промислових міст.

Насильницьке відбирання продовольства в Україні більшовиками швидко довело до впровадження в Україні карткової системи у містах. Спочатку на людину, яка працювала фізично, норма була півтора фунта хліба, на всіх інших – по одному фунту (фунт - бл. 400 г.) Отже, за два місяці відбору хліба в Україні, де було «500 мільйонів пудів хлібних залишків», розпочався голод. У двадцяті роки ХХ століття Україна (УСРР) увійшла пограбована, обікрадена «старшим братом» і то не лише з хліба, а також і сакрального майна. За декретами Леніна з 1918 і 1922 років про так звану секуляризацію і реквізицію церковного майна, в Україні пограбовано і продано за кордон церковних цінностей на суму вісім мільярдів доларів за тодішнім курсом (див: В. Самохвалов. КПбУ у боротьбі за відбудову народного господарства в 1921-1926 р.р.). Немало вивезено його в Росію і досі не повернуто. Предмети духовно-культурної, історичної тисячолітньої спадщини, створені генієм нашого народу, було пограбовано.

Отже, слід відзначити, що творцем голоду в Україні був Совнарком РФСРР на чолі з Леніним. Сталін мав доброго учителя, він тільки удосконалив ленінську систему і поширив дію на всі території, де проживали українці, – (подивись на етнографічну карту розселення українців того часу, у тому числі на граничні повіти в південних областях РФ, Приволжя, Придоння, Кубані, а також Казахстану, на, так званий, Сірий Клин). Окремі дослідники голод у 1917 – 1922 роках назвали прелюдією Голодомору 1932-33 років. Голодомор тридцятих років ХХ ст. широко досліджений українськими і зарубіжними істориками, тому у цій статті не обговорюється. Але, при нагоді, тим, хто заперечує Голодомор, треба згадати одну цифру, яку навів син Йосифа Сталіна Яков Джугашвілі в розмові з польськими офіцерами-в’язнями німецьких концтаборів 1943 року в розмові про трагедію Катині. Він сказав: “Чого ви кричите за якихось 4 тисячі людей? У тридцятих роках в Україні від голоду загинуло три з половиною мільйони людей - і всі мовчать”. Як бачимо, навіть син Сталіна був поінформований про трагедію в Україні. А що подав «тільки» 3,5 мільйона жертв, то вже питання сталінської статистики. Тут важливо, що він ствердив, що Голодомор був! Цю розмову надрукували не так давно у польській газеті “Політика”.

Голод у 1946-47 роках також ще не досліджений вповні. Тут я хотів би згадати Микиту Хрущова, який на VIII пленумі ПОРП(б) у Варшаві, куди він прибув без запрошення, в жовтні 1956 року, відповідаючи партійному діячеві Польщі Владиславу Ґомулці, сказав:

«Я міг би вручити вам, дорогий товариш Ґомулка, список осіб, що впали жертвою канібалізму в 1946–47 роках в часи голоду в Україні, а ми в тім часі давали вам зерно, давали вам не його надлишки, а відривали його від живого тіла нашого народу... У 1946–47 роках був голод в Україні, був канібалізм (запитайте Ванду Васілевську), а ми постачали вам зерно» .

Треба зауважити, що голод в 1946–47 роках охопив властиво терени України, де сільське господарство було колективізоване, де були колгоспи і радгоспи, створені вже 1939 року, що сприяло державі у пограбуванні селян. Очевидно СРСР не «давав», а продавав Польщі, і не лише Польщі, український хліб на базі міждержавної угоди з 1946–1948 років. Тоді Польщі «дали» 300 (триста) тисяч тонн зерна.

Наслідком всіх голодів в Україні було знищення як чисельності так і етнофонду народу. Знищено було найздоровший національний етнофонд, найздоровшу частку нації, якою тоді було селянство. Треба признатись, що досі ми не спромоглись відтворити втрачений в роки голодів фізично-моральний етнофонд народу.

Саме в цьому я бачу коріння гасла, яке поставив у епіграф.

Степан Семенюк, колишній політичний референт крайового проводу ОУН, голова політичного відділу воєнної округи УПА, спеціально для УНІАН

http://www.unian.net/ukr/news/news-408202.html


МАПА НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ СРСР 1941р.




На ній дані за попередні (згідно переписів населення в 30-х і 40-х) десятиліття (потрібно клікнути по зображенню, аби збільшити його). Помітно, що місця проживання українців "дивовижно" збігаються і з територіями масового голодомору в Росії, і в Казахстані.



23 докази геноциду й жодного спростування

Янукович закликає вивчати факти. А факти, такі, що навіть 7 мільйонів жертв може виявитися мінімальною оцінкою.

Якщо Голодомор – не Геноцид, а "спільна трагедія", то як так сталося, що між переписами 1926 і 1937-го років населення СРСР, без урахування українців і казахів, зросло на 119,4%? За цей же час чисельність українців зменшилася на 15,3% від чисельності українців у 1926-му році. Тобто станом на 1937 рік число українців, у разі поширення на них загальносоюзних тенденцій, мало б становити 37,246 мільйона.

А СТАНОВИЛО 26,421 МІЛЬЙОНІВ, ТОБТО НА 10,825 МІЛЬЙОНІВ МЕНШЕ.

Звичайно, можна сказати, що перепис 1937 року організували шкідники троцькісти-бухарінці, за що їх було жорстко, але справедливо покарано радянським правосуддям.

Але як тоді з даними офіційно визнаного в СРСР радянського перепису 1939 року?

За цими даними, кількість українців з 1926-го по 1939-ий роки скоротилася з 31,195 до 28,111 мільйона, тобто на 11 відсотків. За цей же час, приміром, кількість росіян зросла з 77,791 до 99,591 мільйонів, тобто на 28%. Населення СРСР загалом зросло на 16% - зі 147,028 до 170,557 мільйона.

Якби на Україну поширити хоча б середньосоюзні темпи зростання населення, навіть з урахуванням показників України, то тоді кількість українців у 1939 році мала б становити 36,186 мільйона, тобто на 8,075 мільйона більше, ніж їх виявилося насправді.

І це при тому, що ще на початку ХХ століття Україну за швидкістю зростання населення порівнювали з Китаєм. А сьогодні Україна - №1 у світі за швидкістю зменшення населення.

Можна було б поставити Януковичу, який заперечив геноцидний характер Голодомору, ще чимало запитань. Наприклад, такі:

· Чому в селах України, які проводили відповідні обрахунки, кількість загиблих у результаті Голодомору більша, ніж у Другій світовій війні? У ній загинуло щонайменше шість з половиною мільйона мешканців України.

· Чому з усього СРСР в 1932-1933 роках лише в Україні застосовувалися військові операції з огородження, з тим щоб не дати населенню врятуватися від голодної смерті?

· Області України, населені пункти, а також сам кордон УРСР у 1932-1933 роках були оточені військовими загонами, у сутичках з якими загинуло багато втікачів. Цьому є маса доказів та свідчень досі живих людей.

· Чому нічого схожого в інших регіонах СРСР не було?

· Чому єдиним регіоном, крім України, де в 1932-1933 роках були застосовані збройні сили для огородження територій після вилучення харчів у населення, стала Кубань - єдиний регіон СРСР поза Україною, де на той час переважало українське населення?

· Чому по всьому периметру кордону України, від Житомирщини до Луганщини, розташовано численні українські села, які вимирали з голоду, а за кілька кілометрів, за кордоном України, населення інших республік - Росії та Білорусії - не згадує жертв голодомору?

· Чому тільки щодо населення України було ухвалено постанову, яка запровадила вилучення в селян не лише зерна, а всіх без винятку харчових запасів?

· Чому в розпал голоду 22 січня 1933 року Кремль спеціальною директивою наказав не допускати виїзду селян із території України й Кубані в інші райони, а "тих, хто пробрався на північ" негайно заарештовувати, і, після того, як були виявлені "контрреволюційні елементи", висилати на місця попереднього проживання?

· Чому в розпал голодомору, 17 березня 1933 року, було прийнято постанову, згідно з якою вихід із колгоспу допускався тільки з дозволу адміністрації на основі організованого набору робочої сили?

· Чому поселенців і червоноармійців, які заселялися на місце вимерлих селян, влада забезпечувала харчами, а місцеве населення - ні?

· Чому Голодомор проводився паралельно з відновленням масштабних репресій проти культурної еліти України та згортанням українізації в Україні й на Кубані?

· Чому про Голод у Поволжі 1921-1922 років у СРСР можна було вільно писати, а про просту згадку про Голодомор в Україні ще в 1980-х роках можна було потрапити за ґрати? Чому в розпал Голодомору в Україні СРСР називав повідомлення про нього у світі "брудними наклепами" йпродовжував так робити ще десятиліття?

· Чому під час Голодомору в Україні в 1932-1933 роках СРСР експортував за кордон мільйони тонн зерна та значні обсяги інших харчів, чому є маса підтверджень в офіційній біржовій статистиці?

· Убивство мільйонів українців завдало значної шкоди економіці СРСР. Найбільш вразливими до голоду є діти. Вони мали б стати продуктивним населенням і основою економічної могутності країни. Однак СРСР усе одно пішов на їхнє вбивство. В українських селах постійно народжувалися люди, виховані українською мовою в українських традиціях. Врятувати їх від голодної смерті коштувало б копійки в порівнянні з тим, що ці люди щороку заробляли для країни. Однак керівництво СРСР їх не врятувало. Чому?

· Невже в такій країні, як СРСР, де люди часто боялися говорити пошепки під ковдрою, могли вмирати від голоду мільйонами протягом майже двох років без відома й схвалення цього в Москві?

· Чому іноземні дипломати повідомляли про приватні заяви радянських керівників про те, що в Україні в результаті голоду "етнографічний матеріал буде змінено"?

· Радянський Союз здійснив геноцидні дії у вигляді виселення проти низки народів Криму й Кавказу. Невже Сталін більше любив українців?

· Чому свідки розмови Сталіна за участі Постишева і Косіора, заявляли, як Сталін похвалив їх за звіти в Москву про кількість померлих від голоду в Україні і сказав Постишеву: "Ты, Паша, назначен нами туда в роли главгола (главнокомандующего голодом), и этим оружием сделаешь там больше, чем Семен конными армиями. Стасик (Косіор) немного растерялся, а у тебя рука и воля железные"?

· Чи довіряє Віктор Янукович матеріалам з`їзду КПРС і самому Генеральному секретареві Комуністичної партії про те, що Сталін вирішив виселити всіх українців з України: "Українці уникли цієї долі тому, що їх занадто багато й нікуди було вислати. А то він (Сталін) і їх би виселив".

· Ця ідея була реалізована в наказі народного комісара внутрішніх справ СРСР Берії та заступника народного комісара оборони СРСР Жукова від 22 червня 1944 року про виселення всіх українців до Сибіру.

· У своїх спогадах радянські генерали зізналися в існуванні такого наказу та готовності його виконати. Про те, що всіх українців збиралися виселити з України, на ХХ з`їзді КПРС у 1956 році зізнався генеральний секретар КПРС Хрущов.

· Згідно зі спогадами американського державного секретаря Стеттініуса, під час переговорів у Ялті в 1945 році Сталін скаржився на "ненадійне" становище в Україні, та жалкував, що не ухвалив рішення про виселення українців до Сибіру.

· Якщо в 1944 році керівництво СРСР було готове на геноцид українців посеред війни, то чому вони не могли цього хотіти в 1933?

Якби президенту була важливіша правда і повага до земляків (якщо не співвітчизників) за окрик з Москви, то він би дав логічну відповідь на ці питання.

А найголовнішу відповідь мають дати собі українці. До таких катастрофічних наслідків призвела втрата державності у Визвольних змаганнях 1917-1923 рр. І зараз наміром вступити до Митного союзу, змінивши Конституцію, „українська” влада в особі Януковича фактично створює передумову для чергової трагедії. Бо ж ніхто з ідеологів „руского міра” й не збирається приховувати, що для цього „міра” український народ є помилкою, яку треба виправити (викорінити).

Олександр Палій, історик
http://www.unian.net/ukr/news/news-408524.html




Масштаби трагедії

Землі, населені українцами у 1918—1920 рр. Матеріали Мирної Конференції в Парижі, 1919
Області сучасної України, що постраждали від Голодомору.
Зменшення населення в Україні із Кубанню та півдні Росії. 1929—1932Дослідження Станіслава Кульчицького на базі розсекречених даних перепису 1937 року та демографічної статистики вказують на таке.

Населення УРСР за переписом 1937 року складало 28 388 тис., за переписом 1926 року — 28 926 тис. людей. За 10 років воно скоротилося на 538 тис.

З підрахунку втрат від голоду потрібно виключити очікувану природню смертність 1933 року. Для цього найкраще вважати її рівною середньому арифметичному від показників смертності за 1927—1930 рр. Природня смертність за роки, які передували голодному, становить в середньому 524 тис. людей на рік. Виходячи з відкоригованої народжуваності у 1933 році (621 тис.), одержуємо нормальний приріст за цей рік в 97 тис. людей. Цей приріст п'ятикратно менший, ніж у попередні роки.

Землі, населені українцами у 1918—1920 рр. Матеріали Мирної Конференції в Парижі, 1919
Землі, населені українцами у 1918—1920 рр. Матеріали Мирної Конференції в Парижі, 1919

Області сучасної України, що постраждали від Голодомору

Області сучасної України, що постраждали від Голодомору

Таким чином маємо народжуваність і нормальну смертність за 10 років міжпереписного періоду. Маємо також загальну чисельність населення за обома переписами. Порівняння цих величин дозволяє визначити єдиний невідомий показник — неприродню смертність у 1933 році.

Природній приріст за 1927—1936 рр. становить 4 043 тис. людей. Додаючи до цієї величини різницю в чисельності населення між двома переписами (538 тис.), одержуємо демографічний дефіцит у 4581 тис. людей.

Облік механічного руху населення, який провадився працівниками ЦУНГО СРСР протягом 10-ти років, вказує на від'ємне для України сальдо в 1 343 тис. людей. Статистичні органи визнавали, що він більш неточний, ніж облік природного руху.

Потрібно також врахувати сальдо міграційного балансу, що виводить на 3 238 тис. людей. Цю цифру можна вважати прямими втратами від голоду 1933 року. Вона увібрала в себе неточності в державному обліку природного і особливо механічного руху населення. Деякі історики відмовляються враховувати міжреспубліканське міграційне сальдо, вважаючи його непевною величиною.

Згідно даних демографічної статистики можна зробити висновок, що голод 1932 року в Україні був причиною смерті 144 тис. людей. Цей голод був наслідком конфіскації хлібозаготівель з урожаю 1931 р. і припинився влітку 1932 року, тобто з новим урожаєм. Голод 1933 року став наслідком чергової кофіскації хлібозаготівель з урожаю 1932 року. На відміну від 1931 р. у 1932 р. у разі відсутності у селян зерна, проводилася конфіскація їхніх незернових запасів продовольства. В результаті цього перевага смертності над народжуваністю в українських селах почалася вже з жовтня 1932 року. Апогей голодомору припав на червень 1933 року, коли статистичні органи реєстрували десятикратно більшу, ніж звичайно, смертність у селах (тепер також відомо, що насправді було зареєстровано не більше половини смертних випадків). Аналіз статистичних даних вказує на те, що у 1933 р. від голоду померло 3 238 тис. людей. Або, беручи до уваги неточність статистики, цифри в діапазоні від 3 до 3,5 млн. людей.

Крім прямих втрат від голоду, тобто загибелі людей, є втрати опосередковані — падіння народжуваності. Відбулося зниження природного приросту населення з 662 тис. на рік у 1927 році до 97 тис. на рік у 1933 році (без врахування померлих від голоду) і 88 тис. на рік у 1934 році.

Якщо прямі втрати у 1932 році становлять 144 тис., то загальні, включаючи ненароджених, визначаються цифрою 443 тис. людей. Прямі й опосередковані втрати за 1932—1933 рр. разом з демографічним відлунням 1934 року становлять 4 649 тис. людей. Ці дані характеризують демографічні наслідки голодомору 1932—1933 рр.


Український голодомор на тлі загальносоюзного голоду

За даними ЗАГСів про національну приналежність померлих, в Україні люди гинули за ознакою місця проживання, а не національності. Невисокою є питома вага загиблих росіян та євреїв в їх загальній чисельності, оскільки вони жили в основному у містах, де функціонувала карткова система постачання продовольством. Поляки або болгари гинули в таких же пропорціях, як українці, тому що основна їх частина теж проживала у сільській місцевості.

Проте сталінський інтернаціоналізм закінчувався на кордонах союзних республік. Зріз загальносоюзної картини голоду визначається лідерством України і, до певної міри — Північно-Кавказького краю. Якби можна було б виділити Кубанський округ, то його показники наблизилися б до українських. В цій таблиці кубанські показники розчиняються в показниках п'яти інших округів Північно-Кавказького краю.

У двох поволзьких краях, які охоплюють територію сучасних п'яти областей (Волгоградська, Оренбурзька, Пензенська, Самарська і Саратовська) сукупною площею 435 тис. кв. км., від голоду померло, за розрахунками московського історика В.Кондрашина, 366 тис. чоловік. В Україні, площа якої до 1939 року становила 450 тис. кв. км., від голоду померло 3 238 тис. чоловік, тобто на порядок більше.

Поволзький голод 1933 року нагадує український 1932 року. В обох випадках у селян забирали геть усе зерно — основний продукт харчування. Проте в добре поставлених селянських садибах залишалася свійська худоба і птиця, а також незернові продовольчі продукти тривалого зберігання — сало, картопля, цибуля, буряки, сушеня тощо.

Восени 1932 року в Україні і на Кубані у тих, хто не виконав хлібозаготівельного плану, тобто у переважної більшості селян, ці запаси продовольства були конфісковані. В результаті голод переріс у голодомор. Такої конфіскації незернового продовольства, тобто терору голодом, в інших регіонах СРСР не спостерігалося. Отже, сталінська тоталітарна держава здійснювала масові репресії не тільки за соціально-класовими, а й за національними ознаками.


Причини Голодомору

Постанова РНК УРСР та ЦК КП(б)У про саботаж хлібозаготівельДля виявлення причин Голодомору необхідно вивчати та співставляти величезну кількість документів, адже, як зазначають дослідники, у організаторів Голодомору не було ніяких причин документувати (а тим більше оприлюднювати) свою мету.

Результати такого аналізу свідчать, що причиною голодомору стала політика сталінського режиму одночасно щодо українців як нації і щодо селян як класу. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади для забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення (з огляду на те, що, як тоді вважалося, міський пролетаріат не створює проблем щодо його контролю).

На території Київщини, Уманщини, Черкащини, Вінниччини, Чернігівщини, Харківщини, Дніпропетровщини, Одещини, Луганщини у 20-х — 30-х роках тривала справжня селянська війна. Її елементами були зв'язки з петлюрівською еміграцією, поставки зброї через кордон (тоді з Галичини), план всеукраїнського повстання проти більшовиків.[2].

Документи ГПУ свідчать, що наприкінці 20-х — на початку 30-х стався новий виток повстансько-партизанської боротьби проти «московської комуни». Тоді підросло нове покоління українців, яке пішло у бій. Є свідчення про створення партизанських селянських загонів у 1931-1932 роках. Тільки за даними ГПУ, від 20 лютого до 2 квітня 1930 року в Україні відбулося 1716 масових виступів, з яких 15 кваліфікувалися "як широкі збройні повстання проти радянської влади". Вони об'єднували до двох тисяч людей, і відбувалися під гаслами: "Верніть нам Петлюру!", "Дайте другу державу!", "Хай живе самостійна Україна!", "Геть СРСР!", "Давайте завойовувати іншу свободу, геть комуну!". В ті часи люди організовувалися як могли. Були навіть кінні загони. Зброєю були вила, лопати, сокири. Натовпи селян зі співом "Ще не вмерла Україна" ліквідовували місцеві органи влади. Партійці і комсомольці втікали. Радянська влада переживала важкі часи. Наприклад, велика, авторитетна родина Кривоносів у селі коло міста Шостки (Сумщина) не пускала у своє село радянську владу до 1932 року.

Позицію радянського уряду щодо українського селянства найкраще висвітлюють промови його провідників та тогочасні публікації в офіційних радянських медіях. Зокрема Йосиф Сталін стверджував:

"Національна проблема, в самій своїй суті, це селянська проблема"
«Пролетарська правда» номер від 22 січня 1930 р.

"знищення соціальної бази українського націоналізму — індивідуальних селянських господарств — було одним із основних завдань колективізації на Україні"
Виступаючи на XVII з'їзді партії, керівник Компартії України Косіор заявив:

"націоналістичний ухил у Комуністичній партії України… грав виняткову роль у спричиненні та поглибленні кризи в сільському господарстві"
Він також промовляв на партійних зборах влітку 1930 року:

"Селянин приймає нову тактику. Він відмовляється збирати урожай. Він хоче згноїти зерно, щоб задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду. Але ворог прорахувався. Ми покажемо йому, що таке голод. Ваше завдання покінчити з куркульським саботажем урожаю. Ви мусите зібрати його до останньої зернини і відразу відправити на заготівельний пункт. Селяни не працюють. Вони розраховують на попередньо зібране зерно, яке вони заховали в ямах. Ми повинні примусити їх відкрити свої ями"
Шеф ОДПУ в Україні В.Балицький про боротьбу проти селянства в Україні:

"У 1933 р. кулак ОДПУ вдарив у двох напрямах. Спочатку його удар відчули на собі куркульські петлюрівські елементи на селі, а по-друге, головні осередки націоналізму"


"Механізм" Голодомору

Виїзд червоної валки з хлібом. Колгосп «Хвиля пролетарської революції». Харківська область. 1932 рік"
Виїзд червоної валки з хлібом

Спосіб, за допомогою якого людей нищили, був найжахливішим з досі відомих" — Ален Безансон.
Для виявлення суті Голодомору (тобто, як саме «морили голодом») при аналізі подій доцільно зосередитися не на тому, чи дійсно в Україні у 1931—1932 рр. був поганий врожай зернових і які були цьому причини і не на тому, чи був поганий врожай також в інших частинах СРСР, тому що, як відомо, скупі врожаї не є незвичайним явищем у сільському господарстві будь-якої країни. Найбільш важливо те, яких заходів було вжито керівництвом СРСР (відтак — і керівництвом тодішньої Радянської України) щоб максимально посилити ураження (сільського, перш за все) населення України голодом.

Відповідно до результатів досліджень, для досягнення бажаної мети — покарання голодом — організаторами Голодомору було використано наступний механізм:

В рік неврожаю зернових культур плани хлібозаготівлі були значно підвищені;
Під прикриттям посиленої кампанії хлібозаготівлі було запроваджено «свідомо здійснювану конфіскацію продовольства» через запровадження натурального штрафування (м'ясом, картоплею та іншими продовольчими продуктами) за невиконання планів хлібозаготівлі.
Селянам України та Кубані (на той час заселеної етнічними українцями) радянський уряд свідомо і планомірно не давав можливості виїхати з територій уражених голодом. Дивись Директиву ЦК ВКП(б) и СНК СССР в связи с массовым выездом крестьян за пределы Украины
Таким чином, хоча зменшення врожайності практично завжди призводить до деякого («пропорційного») погіршення умов харчування населення, практично всі дослідники визнають, що в умовах України голод такого масштабу міг бути і був організований лише штучно і навмисно.


Історія досліджень та опублікування фактів про Голодомор

Оприлюднення факту Голодомору

Жертви голоду на вулицях Харкова, 1933 (фото інж. Віненбергера, Widener Library, Harvard University, Harvard University Press, Cambridge, Massachusetts, 1986, p. 35.)На Заході про факт Голодомору стало широко відомо 29 березня 1933, коли валійський (Welsh) журналіст Ґарес Річард Воон Джоунз (Gareth Richard Vaughan Jones, 1905 — 12 серпня 1935, біографія) опублікував свій відомий репортаж про існування Великого Голоду в Україні у 1932-33 рр. Цей репортаж був надрукований у багатьох газетах включно з «Manchester Guardian» та « New York Evening Post».

Вперше, 25 грудня 1987 року, перший секретар ЦК Компартії України В. Щербицький у доповіді, присвяченій 70-річчю утворення УРСР згадав про факт голоду. Згадування було побіжним («5-6 рядків»), та причиною голоду було оголошено «посуху», але принципово новим було визнання самого факту — раніше (і то дуже зрідка) дозволено було згадувати про «нестачу продуктів». Є підстави стверджувати, що це визнання було вимушеним — з огляду на очікуване оголошення результатів роботи американської комісії.

18 лютого 1988 року «Літературна Україна» опублікувала доповідь Олекси Мусієнка на партійних зборах Київської організації СПУ. Вітаючи курс нового керівництва КПРС на десталінізацію, О. Мусієнко звинуватив Сталіна у здійсненні в республіці жорстокої кампанії хлібозаготівель, наслідком якої став голодомор 1933 року. Використане в цій доповіді слово «голодомор» було новотвором письменника.

На початку липня 1988 року на XIX конференції КПРС в Москві виступив Борис Олійник. Зупинившись на сталінському терорі 1937 року, він цілком неочікувано для присутніх завершив цю тему так: «А оскільки в нашій республіці гоніння почалися задовго до 1937-го, треба з'ясувати ще й причини голоду 1933-го, який позбавив життя мільйони українців, назвати поіменно тих, із чиєї вини сталася ця трагедія».


Наукові дослідження фактів про Голодомор

Перші ґрунтовні дослідження фактів про Голодомор здійснив в кінці 40-х — на початку 50-х років 20 століття Дмитро Соловей — у еміграції. Його роботи високо цінуються спеціалістами, але не були широко відомі.

Наступний етап досліджень було проведено після створення Конгресом США спеціальної комісії з дослідження фактів голоду в Україні, виконавчим директором якої був Джеймс Мейс.

Дослідження проводилися як в США (зусиллями вищезазначеної комісії), так, паралельно, і в Україні — після того, як стало відомо про створення американської комісії та було вирішено створити «антикомісію».

У сучасній Україні одним з найвідоміших дослідників голодомору є видатний історик Станіслав Кульчицький. Див. посилання на його статті та наукові праці у «Джерелах»


Альтернативні точки зору та полеміка стосовно Голодомору
Уже через два дні після появи у західних газетах чесного репортажу Ґ.Р. В. Джоунза — тобто 31 березня 1933 — газета «New York Times» опублікувала статтю власкора у Москві Вальтера Дюранті із запереченням факту Голодомору. Потім у приватних розмові з дипломатом цей журналіст фактично зізнався, що брехав, а його статті визнані спеціальною комісією газети «New York Times» незбалансованими.

Як в Україні, так і за її межами не досягнуто згоди стосовно подій, означених як Голодомор.

Існують наступні альтернативні до викладеної в даній статті точки зору:

Ніякого голодомору взагалі не було, а була посуха на значній території СРСР (а не лише в Україні), в результаті чого у населеня були певні проблеми з харчуванням. Кількість загиблих (мільйони) є спекулятивно завищеною.
Так, мільйони людей загинули в Україні від голоду, але:
Голод було викликано необхідністю експортувати значну кількість зерна для сплати закупівель передових технологій необхідних для індустріалізації СРСР, тобто метою було винятково зерно, а не загибель селян;
Те, що в Україні ситуація (тобто кількість мільйонів загиблих) була гіршою, ніж в інших частинах СРСР, викликано лише «перегинами» тодішнього керівництва України;
Вилучення продовольства виправдано тим, що воно дозволило здійснити індустріалізацію, а індустріалізація — перемогти Німеччину.
Стосовно кваліфікації Голодомору як акту геноциду висловлюється теж певний спектр альтернативних думок: від того, що не можна кваліфікувати геноцидом події, що сталися до укладення міжнародного документу про геноцид (1948 р.) до того, що оскільки від голоду помирали не лише в Україні, то нема доказів про акцію, направлену проти українців.


Вшанування пам'яті жертв

Офіційні події та заходи, присвячені Голодомору
У 1988 році Конгрес США, а у 1989 р. Міжнародна комісія юристів офіційно визнали голодомор 1932-33 рр. актом геноциду проти української нації.
15 травня 2003 р. Верховна Рада України в офіційному зверненні до народу України визнала голодомор 1932-33 рр. актом геноциду. (Але не прийняла постанови, поданої на її розгляд, що до цього питання, обмежившись лише офіційним зверненням, що майже не має юридичної цінності.)
На вересень 2003 р. офіційні документи з приводу голодомору ухвалили у Бельгії, США, Канаді, Аргентині і Країні Басків (Іспанія).
Міжнародна конференція з нагоди 70-ї річниці Голодомору, організована Інститутом досліджень історії суспільства та релігії міста Віченца (Італія) 16—18 жовтня 2003 року. За результатами роботи опубліковано книгу «Смерть землі. Великий голод в Україні 1932—1933 років» (вийшла італійською мовою).
у листопаді 2003 року угорський парламент одноголосно прийняв постанову, яка визнає голодомор 1932—1933 років актом геноциду проти українського народу
Проблема визнання голодомору 1932-33 рр. в Україні злочином проти людства розглядалася на 58-й сесії Генеральної Асамблеї ООН — з нагоди 70-х роковин подій (10 листопада 2003 р.).
В кінці листопада 2003 р. в Парижі проведено дні пам'яті жертв голодомору в Україні. Почесний президент — Ален Безансон.
28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні», який трактує події 1932—1933 років, як Геноцид українського народу. Рішення було ухвалене 233 голосами. Від Партії регіонів проголосувало 2 депутати, від БЮТ — 118, від «Нашої України» — 79, від Соцпартії — 30, позафракційних — 4. Фракція комуністів за законопроект, поданий Президентом України, не голосувала у повному складі.


Радянська історія (Советская история)
ГОЛОДОМОР
Як захід жер хліб, який вкрали у вмираючих. Ганьба Європі...



Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : Голодомор в Україні 1932-1933. Вікіпедія



Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Контекст Голодомор в Україні 1932-1933. Вікіпедія
Дата публікації 2008-05-23 10:52:55
Переглядів сторінки твору 15114
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.143 / 5.5  (5.179 / 7.06)
* Рейтинг "Майстерень" 3.729 / 5.5  (4.673 / 7.08)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.754
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Соціум
Соціально-громадська тематика
Людина і тоталітаризм, аналітика
Автор востаннє на сайті 2011.05.09 15:04
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2008-05-23 11:12:33 ]
Один із моїх родичів пригадував ті часи із такими суттєвими подробицями - "(Вінниччина) Чомусь, на додаток до їжі, пропала з продажу сіль. Без усього якось можна протриматись, а без солі ніяк. Отож батько тайно від пильних комбідзагонівців відщеплював від старої бочки, у якій роками солили огірки, тріски і кидав до того варива, яким нас підтримувала мати..."
Отже, тривала і умисна відсутність солі, як ще один доказ спланованого дійства по знищенню українства.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2010-11-26 10:07:47 ]
Чому в Україні у 20-х та 40-х роках був Голод?

«Ельцин, заставь хохлов накормить Москву!»
Гасло 90-х років

УНІАН багато писав про Голодомор 30-х років. Але я спробував дослідити, чому був голод у 20-х роках? І чому був у 40-х? Перша світова війна прокотилася тяжким тараном через Україну, фронти переорали снарядами нашу землю. Люди були пограбовані, господарства знищені, але голоду, від якого гинули масово люди, під час війни таки не було. Чому ж тоді виник голод після неї?

Битви першої світової війни не відбувалися власне на російських землях, втім із захопленням в Росії влади більшовиками в містах європейської Росії настав голод. У грудні 1917 року Совнарком РФССР під керівництвом В. Леніна «підрахував», що в Україні є 500 000 000 пудів «надлишків зерна», це біля 750 тисяч тонн. (Ленинский сборник, т. XVIII с.83)

Бачите, більшовики не мали ані орбітальних сателітів, ані Інтернету, однак у Петрограді за тисячу кілометрів від України просвітили наші магазини у кожного господаря, зважили і підрахували наше зерно!

20 грудня 1917 року Ленін призначає Георгія Орджонікідзе надзвичайним комісаром «району Україна» (!?), який в січні і лютому 1918 року їздив до Харкова, Катеринослава, Кіровограда, Одеси, Миколаєва, Херсона, Полтави з продзагонами і керував грабежом тих «лишків зерна» і висилкою їх до Росії. Товариш комісар мусив добре потрудитися, бо 3 лютого 1918 року Ленін пише йому: «Від душі дякую за енергійні заходи в продовольчій справі. Продовжуйте, ради бога, з усієї сили добувати продовольство, організувати спішно зсипку хліба, щоб встигнути налагодити постачання до бездоріжжя» (див: В.І.Ленін, твори, т.35, с.267).

А було за що дякувати «комісару району Україна». Він наказав, щоб у містах Харківської області не робили запасів більше, ніж на два тижні.

У грудні 1917 року і січні 1918 року тільки в Ізюмському повіті було реквізовано і відправлено в Росію 740 000 пудів зерна (приблизно 1200 тонн). («Продовольственное дело» №34/1918).

23 січня 1918 року Нарком по продовольству повідомляв Леніну, що з Полтавської області на 18 січня відправлено до Петрограда 30 вагонів пшениці, у Москву – 30 вагонів пшеничного і житнього борошна і по 20 вагонів – в Новгородську, Смоленську і Володимирську губернії. 18 січня 1918 року з Чернігівщини відправлено до Петрограда і Західного Фронту 140 вагонів цукру. З 18 лютого по 9 березня 1918 року тільки з Херсонської області до Росії вивезено 1090 вагонів збіжжя.

Дуже цікаву статистику про вивіз хліба з України до Росії знаходимо в телеграфних повідомленнях комісара Харківського залізничного вузла: 19 лютого 1918 року відправлено 2 потяги; 20-го – 2 потяги; 21-го – 2 потяги; 22-го - 7 потягів; 23-го – 3 потяги; 24-го – 3 потяги; 26-го – 2 потяги в складі 75 вагонів; 28-го – 30 вагонів продовольчих вантажів у Московську, 50 вагонів – у Петроградську і 154 вагони – у північні губернії. 1 березня 1918 року до північних губерній відправлено 40 вагонів, до Москви - 23 вагони борошна, вагон круп і вагон консервів.

Усі ці відомості я скопіював з відкритих архівних документів Росії.

Цей перелік можна продовжити, але і подані документи засвідчують про обсяг грабежу України більшовиками. Річ зрозуміла, що в потребі одна держава допомагає другій. Але це робиться на основі міждержавних угод і договорів. У даному випадку такі угоди повинні були укладатися між РФСРР і УНР. Але цього не сталося. Московські більшовики військовою силою на території іншої держави УНР реквізували продовольчі продукти – зерно, борошно, цукор, крупи та інше. Для реквізиції хліба у селян більшовики Леніна створили спеціальні військові загони переважно із «рабочих і матросів» братньої Росії. Перший такий «продзагон» вирушив із Харкова вже 16 грудня 1917 року в район Сумщини. Збройні сутички при реквізиції виникали в околицях Донбасу і великих промислових міст.

Насильницьке відбирання продовольства в Україні більшовиками швидко довело до впровадження в Україні карткової системи у містах. Спочатку на людину, яка працювала фізично, норма була півтора фунта хліба, на всіх інших – по одному фунту (фунт - бл. 400 г.) Отже, за два місяці відбору хліба в Україні, де було «500 мільйонів пудів хлібних залишків», розпочався голод. У двадцяті роки ХХ століття Україна (УСРР) увійшла пограбована, обікрадена «старшим братом» і то не лише з хліба, а також і сакрального майна. За декретами Леніна з 1918 і 1922 років про так звану секуляризацію і реквізицію церковного майна, в Україні пограбовано і продано за кордон церковних цінностей на суму вісім мільярдів доларів за тодішнім курсом (див: В. Самохвалов. КПбУ у боротьбі за відбудову народного господарства в 1921-1926 р.р.). Немало вивезено його в Росію і досі не повернуто. Предмети духовно-культурної, історичної тисячолітньої спадщини, створені генієм нашого народу, було пограбовано.

Отже, слід відзначити, що творцем голоду в Україні був Совнарком РФСРР на чолі з Леніним. Сталін мав доброго учителя, він тільки удосконалив ленінську систему і поширив дію на всі території, де проживали українці, – (подивись на етнографічну карту розселення українців того часу, у тому числі на граничні повіти в південних областях РФ, Приволжя, Придоння, Кубані, а також Казахстану, на, так званий, Сірий Клин). Окремі дослідники голод у 1917 – 1922 роках назвали прелюдією Голодомору 1932-33 років. Голодомор тридцятих років ХХ ст. широко досліджений українськими і зарубіжними істориками, тому у цій статті не обговорюється. Але, при нагоді, тим, хто заперечує Голодомор, треба згадати одну цифру, яку навів син Йосифа Сталіна Яков Джугашвілі в розмові з польськими офіцерами-в’язнями німецьких концтаборів 1943 року в розмові про трагедію Катині. Він сказав: “Чого ви кричите за якихось 4 тисячі людей? У тридцятих роках в Україні від голоду загинуло три з половиною мільйони людей - і всі мовчать”. Як бачимо, навіть син Сталіна був поінформований про трагедію в Україні. А що подав «тільки» 3,5 мільйона жертв, то вже питання сталінської статистики. Тут важливо, що він ствердив, що Голодомор був! Цю розмову надрукували не так давно у польській газеті “Політика”.

Голод у 1946-47 роках також ще не досліджений вповні. Тут я хотів би згадати Микиту Хрущова, який на VIII пленумі ПОРП(б) у Варшаві, куди він прибув без запрошення, в жовтні 1956 року, відповідаючи партійному діячеві Польщі Владиславу Ґомулці, сказав:

«Я міг би вручити вам, дорогий товариш Ґомулка, список осіб, що впали жертвою канібалізму в 1946–47 роках в часи голоду в Україні, а ми в тім часі давали вам зерно, давали вам не його надлишки, а відривали його від живого тіла нашого народу... У 1946–47 роках був голод в Україні, був канібалізм (запитайте Ванду Васілевську), а ми постачали вам зерно» .

Треба зауважити, що голод в 1946–47 роках охопив властиво терени України, де сільське господарство було колективізоване, де були колгоспи і радгоспи, створені вже 1939 року, що сприяло державі у пограбуванні селян. Очевидно СРСР не «давав», а продавав Польщі, і не лише Польщі, український хліб на базі міждержавної угоди з 1946–1948 років. Тоді Польщі «дали» 300 (триста) тисяч тонн зерна.

Наслідком всіх голодів в Україні було знищення як чисельності так і етнофонду народу. Знищено було найздоровший національний етнофонд, найздоровшу частку нації, якою тоді було селянство. Треба признатись, що досі ми не спромоглись відтворити втрачений в роки голодів фізично-моральний етнофонд народу.

Саме в цьому я бачу коріння гасла, яке поставив у епіграф.

Степан Семенюк, колишній політичний референт крайового проводу ОУН, голова політичного відділу воєнної округи УПА, спеціально для УНІАН

http://www.unian.net/ukr/news/news-408202.html

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2010-11-27 20:27:44 ]

23 докази геноциду й жодного спростування

Янукович закликає вивчати факти. А факти, такі, що навіть 7 мільйонів жертв може виявитися мінімальною оцінкою.

Якщо Голодомор – не Геноцид, а "спільна трагедія", то як так сталося, що між переписами 1926 і 1937-го років населення СРСР, без урахування українців і казахів, зросло на 119,4%? За цей же час чисельність українців зменшилася на 15,3% від чисельності українців у 1926-му році. Тобто станом на 1937 рік число українців, у разі поширення на них загальносоюзних тенденцій, мало б становити 37,246 мільйона.

А СТАНОВИЛО 26,421 МІЛЬЙОНІВ, ТОБТО НА 10,825 МІЛЬЙОНІВ МЕНШЕ.

Звичайно, можна сказати, що перепис 1937 року організували шкідники троцькісти-бухарінці, за що їх було жорстко, але справедливо покарано радянським правосуддям.

Але як тоді з даними офіційно визнаного в СРСР радянського перепису 1939 року?

За цими даними, кількість українців з 1926-го по 1939-ий роки скоротилася з 31,195 до 28,111 мільйона, тобто на 11 відсотків. За цей же час, приміром, кількість росіян зросла з 77,791 до 99,591 мільйонів, тобто на 28%. Населення СРСР загалом зросло на 16% - зі 147,028 до 170,557 мільйона.

Якби на Україну поширити хоча б середньосоюзні темпи зростання населення, навіть з урахуванням показників України, то тоді кількість українців у 1939 році мала б становити 36,186 мільйона, тобто на 8,075 мільйона більше, ніж їх виявилося насправді.

І це при тому, що ще на початку ХХ століття Україну за швидкістю зростання населення порівнювали з Китаєм. А сьогодні Україна - №1 у світі за швидкістю зменшення населення.

Можна було б поставити Януковичу, який заперечив геноцидний характер Голодомору, ще чимало запитань. Наприклад, такі:

· Чому в селах України, які проводили відповідні обрахунки, кількість загиблих у результаті Голодомору більша, ніж у Другій світовій війні? У ній загинуло щонайменше шість з половиною мільйона мешканців України.

· Чому з усього СРСР в 1932-1933 роках лише в Україні застосовувалися військові операції з огородження, з тим щоб не дати населенню врятуватися від голодної смерті?

· Області України, населені пункти, а також сам кордон УРСР у 1932-1933 роках були оточені військовими загонами, у сутичках з якими загинуло багато втікачів. Цьому є маса доказів та свідчень досі живих людей.

· Чому нічого схожого в інших регіонах СРСР не було?

· Чому єдиним регіоном, крім України, де в 1932-1933 роках були застосовані збройні сили для огородження територій після вилучення харчів у населення, стала Кубань - єдиний регіон СРСР поза Україною, де на той час переважало українське населення?

· Чому по всьому периметру кордону України, від Житомирщини до Луганщини, розташовано численні українські села, які вимирали з голоду, а за кілька кілометрів, за кордоном України, населення інших республік - Росії та Білорусії - не згадує жертв голодомору?

· Чому тільки щодо населення України було ухвалено постанову, яка запровадила вилучення в селян не лише зерна, а всіх без винятку харчових запасів?

· Чому в розпал голоду 22 січня 1933 року Кремль спеціальною директивою наказав не допускати виїзду селян із території України й Кубані в інші райони, а "тих, хто пробрався на північ" негайно заарештовувати, і, після того, як були виявлені "контрреволюційні елементи", висилати на місця попереднього проживання?

· Чому в розпал голодомору, 17 березня 1933 року, було прийнято постанову, згідно з якою вихід із колгоспу допускався тільки з дозволу адміністрації на основі організованого набору робочої сили?

· Чому поселенців і червоноармійців, які заселялися на місце вимерлих селян, влада забезпечувала харчами, а місцеве населення - ні?

· Чому Голодомор проводився паралельно з відновленням масштабних репресій проти культурної еліти України та згортанням українізації в Україні й на Кубані?

· Чому про Голод у Поволжі 1921-1922 років у СРСР можна було вільно писати, а про просту згадку про Голодомор в Україні ще в 1980-х роках можна було потрапити за ґрати? Чому в розпал Голодомору в Україні СРСР називав повідомлення про нього у світі "брудними наклепами" йпродовжував так робити ще десятиліття?

· Чому під час Голодомору в Україні в 1932-1933 роках СРСР експортував за кордон мільйони тонн зерна та значні обсяги інших харчів, чому є маса підтверджень в офіційній біржовій статистиці?

· Убивство мільйонів українців завдало значної шкоди економіці СРСР. Найбільш вразливими до голоду є діти. Вони мали б стати продуктивним населенням і основою економічної могутності країни. Однак СРСР усе одно пішов на їхнє вбивство. В українських селах постійно народжувалися люди, виховані українською мовою в українських традиціях. Врятувати їх від голодної смерті коштувало б копійки в порівнянні з тим, що ці люди щороку заробляли для країни. Однак керівництво СРСР їх не врятувало. Чому?

· Невже в такій країні, як СРСР, де люди часто боялися говорити пошепки під ковдрою, могли вмирати від голоду мільйонами протягом майже двох років без відома й схвалення цього в Москві?

· Чому іноземні дипломати повідомляли про приватні заяви радянських керівників про те, що в Україні в результаті голоду "етнографічний матеріал буде змінено"?

· Радянський Союз здійснив геноцидні дії у вигляді виселення проти низки народів Криму й Кавказу. Невже Сталін більше любив українців?

· Чому свідки розмови Сталіна за участі Постишева і Косіора, заявляли, як Сталін похвалив їх за звіти в Москву про кількість померлих від голоду в Україні і сказав Постишеву: "Ты, Паша, назначен нами туда в роли главгола (главнокомандующего голодом), и этим оружием сделаешь там больше, чем Семен конными армиями. Стасик (Косіор) немного растерялся, а у тебя рука и воля железные"?

· Чи довіряє Віктор Янукович матеріалам з`їзду КПРС і самому Генеральному секретареві Комуністичної партії про те, що Сталін вирішив виселити всіх українців з України: "Українці уникли цієї долі тому, що їх занадто багато й нікуди було вислати. А то він (Сталін) і їх би виселив".

· Ця ідея була реалізована в наказі народного комісара внутрішніх справ СРСР Берії та заступника народного комісара оборони СРСР Жукова від 22 червня 1944 року про виселення всіх українців до Сибіру.

· У своїх спогадах радянські генерали зізналися в існуванні такого наказу та готовності його виконати. Про те, що всіх українців збиралися виселити з України, на ХХ з`їзді КПРС у 1956 році зізнався генеральний секретар КПРС Хрущов.

· Згідно зі спогадами американського державного секретаря Стеттініуса, під час переговорів у Ялті в 1945 році Сталін скаржився на "ненадійне" становище в Україні, та жалкував, що не ухвалив рішення про виселення українців до Сибіру.

· Якщо в 1944 році керівництво СРСР було готове на геноцид українців посеред війни, то чому вони не могли цього хотіти в 1933?

Якби президенту була важливіша правда і повага до земляків (якщо не співвітчизників) за окрик з Москви, то він би дав логічну відповідь на ці питання.

А найголовнішу відповідь мають дати собі українці. До таких катастрофічних наслідків призвела втрата державності у Визвольних змаганнях 1917-1923 рр. І зараз наміром вступити до Митного союзу, змінивши Конституцію, „українська” влада в особі Януковича фактично створює передумову для чергової трагедії. Бо ж ніхто з ідеологів „руского міра” й не збирається приховувати, що для цього „міра” український народ є помилкою, яку треба виправити (викорінити).

Олександр Палій, історик
http://www.unian.net/ukr/news/news-408524.html

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2010-11-28 13:28:13 ]
Із нещодавнього інтерв'ю для "Ехо Москви".

(Інтерв'ю давалося українською мовою, фрагмент подано так, як на "Ехо Москви").

http://echo.msk.ru/programs/beseda/729803-echo/

В.ЮЩЕНКО: Что объединяет нацию? Я один эпизод возьму. В том числе история. Какой бы она ни была. Иногда даже горькая история, трагическая история объединяет больше, чем какие-то другие страницы. В этом суть.
Почему важна для каждой нации история? Это не от того, что это чье-то хобби, а потому что когда мы ищем общность, то она проявляется в том числе и в истории.
Поэтому для каждой нации история – это как святой Грааль. Россия, например, пишет свою историю, и она ни у кого не спрашивает – ни у поляков, ни у финнов Поляки пишут свою историю. Причем и тот, и тот народ жили в одном времени. Но при этом у каждого история своя. Даже если поляки были колонией Российской империи. У них своя история – не общая. Не общая история с Финляндией, хоть Финляндия тоже была колонией Российской империи. В общем, у каждой нации – своя история.
Мы можем дышать одним воздухом, жить в одно время, но у каждого из нас своя история. Поэтому когда у нации есть проблема единства, часть этой проблемы должна взять на себя и цельность и единство истории, наших корней.
Потому что корни у нас общие. И, очевидно, мы можем сказать, что и сегодняшний день у нас общий. Да и завтрашний день у нас общий… Это та точка, которая добавляется чувства, ощущения соборности, единства. Поэтому история важна как нациеобразующий фактор. Собственная история, написана этой нацией, принятая этой нацией.
И когда мы касаемся темы Голодомора 1932-1933 годов, с одной стороны, это точка истории, которую много лет замалчивали, потому что за этой точкой истории стоит самое большое гуманитарное преступление. Не проанализировав эту историю и не дав ответ, почему было совершено этот преступление, почему оно стало возможным, кто за ним стоит, - мы не только получим сигнал из своего прошлого – кто мы есть. Мы дадим ответ, в конце концов, что в нашем понимании является добром, а что злом, какая власть нужна, как предотвратить, чтобы это не повторилось… Ведь это человеческие действия были, это не стихия. Когда мы говорим о том, что кто-то пробует это повернуть в русло природной, естественной засухи, природного неурожая, кто-то вообще говорит: «Да забудьте вы этот Голодомор. Уже 5 лет говорите об этом, давайте дальше о чем-то не травмирующем говорить, о чем-то светлом, о чем-то радостном».
Так я хотел бы некоторые параллели провести. Не интересует ли вас, почему нация, которая 90% формировала экспорта зерна из России, получила голод. Как нация, которая …выращивала 20% мирового объема пшеницы, 40% ячменя, получила голод. Как нация, которая даже в самый тяжелый год собирала 12,5 мл.тонн зерна, а для удовлетворения потребностей нужно 10 или 11 млн, почему она голодала?
И ты приходишь к выводу: природа тут ни при чем. Господь тут ни при чем. Тут вмешалось то, что принесло искусственную смерть.
Кто-то говорит: «Вы знаете, голод был в России, Беларусь, в Польше, Чехии, Казахстане…» Абсолютно верно. Природный (естественный?) голод стучал в дверь любого народа, и в 17,и в 18, и 19 ст. Голод переживал любой народ. То есть очень часто не хватало провизии, и был голод, и люди умирали от голода. Это называется голод.
Но есть второе обстоятельство. У тебя были продукты, но тебя убили голодом. Это называется уже Голодомор. Здесь большая разница – смерть от голода или убийство голодом. И вот когда мы приходим к этой дефиниции, мы отталкиваемся, что те около 10 млн. жертв, которые принесла Украина из-за искусственной организации голода, трактуются как геноцид против украинского народа.
Что такое геноцид по Конвенции? Это массовое убийство людей по этническому, национальному, расовому, религиозному признаку. Прошу вас обратить внимание на первые две категории: этнический и национальный. Этнический – в контексте «этнос» и национальный – в контексте «народ».
Так украинский суд определил: «Геноцид против украинского народа». Где львиную долю этого геноцида, конечно, ощутили на себе украинцы. Но не только украинцы – и россияне, и казахи, и евреи – кто населял нашу землю. Но ведь это и есть украинский народ. Когда говорят, что в тот же период и в те же годы аналогичный голод был на Поволжье, в Казахстане, в Беларусь. Это тоже не совсем правильно. Не такой голод. В Украине голод и Голодомор был вызван не проблемой неурожая, а проблемой чрезмерных заготовок. Когда з 12,5 млн.т при потребности 11 т заготовка стоила нам около 7 млн. дол. Простая арифметика для тех, кто руководил заготовкой, показала: уважаемые, если вы с Украины забираете больше 2 млн т, вы обрекаете крестьянство на гибель. Но, очевидно, эта арифметика не интересовала тех людей, потому что их задачей было организовать этот голод, организовать убийство голодом. Это первое. На Поволжье заготовок не было. В Казахстане тоже не было. А у нас они были. И когда мы говорим о втором отличии, Вы знаете, из Поволжья не запрещали людям выезжать в центральный черноземный район, Московскую область, в любую другую область России. Искать хлеб, где зерно есть, и добывать его. Единственные, кому был запрещен выезд за рамки собственной территории, это были украинцы. Которые жили на Кубани, потому что это этническая сторона была, и на Украине. Прямое распоряжение.

Кстати, «черные доски»… В Поволжье их не было, в Беларусь не было, в Казахстане «черных досок» не было. «Черные доски» были только на Украине. А это что значит: село, которое подпадает под «черные доски», - это гетто, которое окружалось военными – ни выйти и не зайти. Это концлагерь. Решение о занесении на «черную доску» - это решение о твоей смерти.
Такого порядка, инструмента коммунистический режим не использовал ни на одной территории, кроме Украины.
Говорим ли мы о других вещах, которые выделяют Украину в это время в действиях центрально большевистского режима – суть остается одна: голод, который произошел на Украине в 1932-33 годах, в содержательной части правильно называть Голодомором – мор голодом – убийств голодом – геноцид, организованный коммунистическим режимом, его политическим руководством, в центре Советского Союза и на местах – в Украине. И поэтому определение суда от 13 января 2006 г. о преступлении, совершенном Сталиным, Кагановичем, Косиором и еще четырьмя руководителями компартии Советского Союза и Украины – это формальное правовое завершение, это та точка правовая, которую мы поставили в системе политических и правовых действий 1932-1933 годов.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2010-11-28 13:30:50 ]
На жаль ЮЩЕНКО АБСОЛЮТНО ДИСКРЕДИТУВАВ СЕБЕ В ОЧАХ УКРАЇНЦІВ СВОЄЮ ЯК ДІЯЛЬНІСТЮ, ТАК І БЕЗДІЯЛЬНІСТЮ, тому дуже багато хто ставитиметься до його слів скептично, та в питаннях геноциду українського народу колишній президент як міг, так і підтримував прагнення українців повноцінно осягнути трагедію народу, донести її світові.

Вважаю, що ці проблеми (і трагедії) спільні для нас і для братніх російського і білоруського народу. І вони пережили із найстрашнішими наслідками свої Геноциди - і про них також потрібно говорити, і робити висновки.
Напевно це єдиний шлях для відродження України, Білорусії і Росії, як демократичних країн.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мрія Поета (Л.П./М.К.) [ 2010-11-28 15:30:25 ]
Вічна їм пам"ять.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Жорж Дикий (Л.П./Л.П.) [ 2011-11-24 17:34:47 ]
Стільки людей знищено в ім'я "світлого майбуття" - і де воно?
Вічна покута катам!
Вічная пам'ять мученикам-жертвам голодоморів.