Олю, знаєте, у нас на сайті одним із цікавих феноменів є тернопільський поетичний.

Василь Цибульський, Леся Романчук, Ганна Осадко, Петро Сорока, Золота Жінка, Зоряна Замкова, Тетяна Дігай, Пасічник Наталія, Вячеслав Семенко, Руслан Доротяк і інші. Я ними просто зачарований.

Олю, на вашому сайті я побачив дуже цікаву розвідку. Здається "Секс і Література".
Ця тема, звичайно, для декого може бути цікавою своєю скандальністю, для декого певною грою із підсвідомістю-свідомістю.

Як на вашу думку, якщо секс є стимулятором, то певно до якоїсь межі? І, напевно, більше стосується молодіжного літпроцесу, аніж зрілих письменників? Як ви вважаєте?

Багато з чим можна, на жаль, погодитись...
Олю, у мене кілька питань виникло:
1) чи вважаєте Ви себе учасницею літпроцесу?
2) для кого пишете Ви самі (не занурюючись у філософський аспект), бо адресність не є критерієм справжньості, чи не так? :)
3) чому Ви називаєте свої прозові роздуми трактатами (на Вашому сайті)?
4) і назвіть, б.л., хоча б пару імен укр. і зарубіжних, кого Ви читаєте із задоволенням (поезію і прозу).

Доброго здоров’ячка, пані Олю!
Загалом, справді із сумом доводиться з багатьма моментами, висловленими у цих міркуваннях, погодитися.
Хоч, відверто кажучи, негарно воно якось так відерто протиставляти себе іншим.
І пишу про це не через те, що шапка горить... Ведучи мову про європейськість, мусимо не забувати й про толерантність (особливо розпіарену і в рідних для Вас Чернівцях).
Оце відмежування: "Люди добрі, ви практично нічого дійсно суттєвого не несете своєму читачу! Складається враження, що більшість реально пише лише для себе, для власного самовдоволення, для того, щоб привернути до себе увагу, попиячити потім з друзяками, і заявити колись в якусь заблудшу камеру, що "я єсмь великий український поет!" Чи швидше "поєт"...
Дивуюсь я..." якось не пасує.
:(

З іншого боку, можливо, зачепивши саме в такий спосіб за живе, вдасться сколихнути щось у нутрі...
Хоча навряд. Бо читають переважно ті, хто й пише.
Але... Як Ви слушно зауважили, "ПИШІМО"!

Привіт!

Усім дякую за реакцію. Це якось несподівано написалось. Може я й неуважно переглянула наші українські літсайти, та відчулось мені саме так: ніби пишемо, а самі не знаємо для кого - таке іноді складається враження. Та в принципі це провокація. А провокації тактовними бувають рідко...
Я захоплююсь журналом "Всесвіт", де можна ознайомитись з різними світовими поетами та прозїками - напевно, все ж, на фоні їхніх творчих здобутків - наші виглядають, м"яко кажучи, скромніше...
ні, учасницею літпроцесу не вважаюю себе, бо недокінця розумію, навіщо себе вважати учасницею літпроцесму чи будь-якого іншого літугрупування, течії, чи релігійної конфесії...
Пишу, бо пишеться, бо відчуваю, що мушу написати. Друкуюсь рідко, і теж швидше заради друзів, ніж заради того, що написано...
Трактатами називаю роздуми, бо вони випадають з будь-якого іншого визначення. Хоч їх можна назвати будь-як: навіть просто МОЇМИ роздумами і не більше...
Улюблені атвори: Анатоль Франс, Герман Гессе, Рільке, Селінджер... Багато інших... я печетила в свій час безліч хорошої літератури, зокрема індійської теж...
Дякую за запитання.
Посилання на вказаних феноменів обов"язково перегляну:)))
Щодо сексу і літератури - теж провокація, може й до зрілих авторів в тому числі (Чи вас вже Секс не цікавить - лише література? жартую:)))

А я би додала ще пару гілок у перелік:
- література, яка масово виставлена у книжкових магазинах
- література виняткова або рідкісна - та, що є у переліках, але в моменті змітається із книжкових полиць книгарень...
- література улюблена - та, яку носиш із собою і читаєш усюди при першій-ліпшій нагоді, незважаючи на вагу книги... :))

Перелік можна продовжити до безконечності.
Але. Мене, передовсім, вражає деяке блюзнірство деяких книгарень, коли на полиці із написом "Українська поезія" викладаються твори явно російських поетів.
У квітні на такому стелажі було усього лиш 2 книги української поезії - Іван Малкович. Поезія та Антологія української поезії. У травні не було жодної книги української поезії, зате українськими поетами були Пушкін, Лермонтов (нічого не маю проти них, однак...)

Згідна, пані Оксано! Книг на світі стільки - безліч, а от яка нам до рук потрапляє - ось це вже доля:))) Колись я приходила до бібліотеки, і вибирала книгу ніби навмання - та, яка сама опинялась в руках... Зазвичай, інтуїція спрацьовувала - книга вартувала того, щоб бути прочитаною...
Прикро, що ситуація саме з українською літературою в усіх відношеннях бажає кращого, в першу чергу розповсюдження, ... але й зміст та форма також слід завжди вдосконалювати. Звідси і моя ніби провокація чи таки провокація... Це те, що дійсно кидається в очі і потребує аналізу, усвідомлення та виправлення ситуації настільки це можливо.
Є ще й така література, яку читають лише двоє... мксимум декілька. І для них це й стає справжнім одкровенням. Але саме таку літературу ніяк не хочеться критикувати, аналізувати чи коментувати. Вона просто є.

"А там - безмежні, безкраї..." - це про літературу? Цікаво... Знаєте, з точки зору бажань я літературу ніколи не розглядала. В мені один вірш може народжуватись 7 років. Хоч я на нього ніц не чекаю. Просто весь час крутиться в голові перший рядок, а всі решта за 5 хвилин можуть дописатись, але років через 7-8.... а буває пишеш сам не знаєш звідки і чому...
А секс - це так, раз, два і відчуваєш подяку тіла.
В чому тут можуть пересікатись література і секс? У даному контексті вони, здається на різних берегах чи як?

Ясно:)))

Перечитав з цікавістю, бо подібне приходило в голову і раніше.Як навчитись писати вірші, які б зацікавили в однаковій мірі і інтернетного (високорівневого)читача і масового? Як українську поезію зробити авторитетною на різних поверхах суспільства, щоб в сім"ї, чи на молодіжній тусовці вважалось моветон не знати сучасних поетів?Чи елітна поезія буде і далі возноситись
" в облаки" , а масова - нескінченно наближатися до нуля? Як може молодий чоловік полюбити музичну класику, її не чуючи.Поети 18 - 20х років йшли на зібрання людей, змагалися, їх любили, освистували,
їх обожнювали і виганяли, але не були БАЙДУЖІ.
Може і тепер варта вийти на плоші, створити публічні центри ( на подобу футбольним фанатам),
де почути поезію і прочитати свою міг би кожен бажаючий? А може таке вже є і я винаходжу ровер?

Щось ніби огранізовують, зокрема, в Києві. Нещодавно "Країна мрій" проводилась, там здається читали поезію, а от хто читав - це вже питання. СВОЇ-ВИЗНАНІ, бажано ті, що на той момент у Києві, або запрошені до Києва через "голову"-організатора того чи іншого клану (якщо в контексті статті:).
http://inlit.com.ua/node/2147 - ось ссилочка на короткий огляд цієї події в Києві.
На ній не була, не знаю, настільки захоплено зустрічали слухачі це дійство, може їм і справді все вельми сподобалось, але тусівка тут була явно СВОЇХ, і будь-хто з бажаючих виступити напевно не могли.
Ідея таких своєрідних змагань - це ПРОСТО СУПЕР! І здійснювати її можна не лише вживу, а ось таким чином, як це ЗАРАЗ відбувається на сайті Майстерень. Он-лайн. Тут теж присутнє це відчуття змагання поетів. Але хочу тут до свого вірша звернутись, який недаремно опублікувала на ПМ: "Індійські мотиви" - в ньому якраз і йдеться про змагання поетів, про норовливу богиню Дургу, (гніву та справедливості), про інших богів, які повсякчас вмішуються в цей процес ЗМАГАННЯ ПОЕТІВ, але насправді для кожного поета МЕТА _ ДОСЯГНУТИ МУДРОСТІ МАНАСАРОВАРА! Мудрості КРАСИ найпрекраснішого озера в світі, що знаходиться в недосяжних Гімалаях.
Якщо мета саме така - благородна і чиста - досягнення ТІЄЇ КРАСИ Поетичного Моветону ймовірне навіть без визнання і без публічних аплодисментів, чи не так?
А от долучати молодь до цих процесів, це звісно бажано, але це справа індивідуальна - батьків, оточення, в якому вони виростають, частково ШКОЛИ, де повинна зароджуватись повага до Літератури. Хочеться вірити, що воно вже десь так є або буде ще обов"язково:)))
І насамперед - ТРЕБА ПИСАТИ! Щоб потім було що показати і залишити у спадок нащакам, вірно?

Ще зауважу, що далеко не кожен поет - хороший декламатор і не кожен може так налаштуватись на виступ, щоб харизма доповнювала зміст вірша, і вплинути, і зацікавити голосом-зовнішністю, впевненістю... Бо на слух поезія сприймається інакше, ніж при особистому читанні.
Далебі, один і той же вірш, прочитаний у різний віковий період, може абсолютно по-різному вплинути на читача. Містика Слова ще ніким недосліджена таїна, але насправді кожен поет досліджує її власною шкурою і відчуттями і цю свою таїну відкриває для себе в кожному своєму вірші чи тексті. Ось Ви, пане Вячеславе, описали декількома реченнями життя в Нью-Йорку, а я й досі в шоці - ніби побувала ТАМ!
Для мене напкрилад, кожна оформлена думка в речення вже відпрацьовує певну містику самоподачі, бо чому я передала в словах так, а не інакше - знає саме вона, а не я.
Ось такий дивний містичний вальс (поетичних чи) прозово-аналітичних образів та думок...

Хоч насправді все ніби набагато простіше: написали, прочитали, прокоментували... А з часом виявляється, не все так просто: і тут є своя таїна...

Потішила назва "курчача", нині її засилля.
Навіть автори таких текстів нерідко зачисляють себе до поетів.