ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.12 22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами

Світлана Пирогова
2025.07.12 14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.

У нас ні краплі, лиш сушарка

С М
2025.07.12 13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось

в очах моїх ти
в очах моїх ти

Іван Потьомкін
2025.07.12 12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт

Юрій Гундарєв
2025.07.12 10:12
Якось незрозуміло… Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі… Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста. Оточують його

Юрій Гундарєв
2025.07.12 09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!

Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.

Артур Курдіновський
2025.07.12 07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".

Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:

Віктор Кучерук
2025.07.12 05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.

Борис Костиря
2025.07.11 21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат

Юрій Лазірко
2025.07.11 18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз

сад розібрався, він вивчив

Віктор Кучерук
2025.07.11 06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.

С М
2025.07.11 05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину

В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп

Володимир Бойко
2025.07.11 00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього. Де ванька напаскудив – там і «русскій дух». Велика брехня – спосіб реалізації великої політики. Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні. Велич у спадок не передається,

Борис Костиря
2025.07.10 21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.

Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,

Козак Дума
2025.07.10 14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!

Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,

Тетяна Левицька
2025.07.10 13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.

Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Сергій Святковський
2025.06.27

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04

Ольга Незламна
2025.04.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Магадара Світозар (1983) / Вірші

 Я знала її...
Настояна тиша. Їй місце і час, і дія –
О пів на четверту по зорях в будинку навпроти зізнань.
Я знала ту панну. Її довгорукі вії
могли обійняти Всесвіт,
могли увібрати Всесвіт до самого-самого дна.

Я знала її самотню по вінця, по небо в спицях
дощу, як вона, хмільного,
дощу, як вона, німого, що лив повз усе невлад.
І часто мені здавалось, в зелених її зіницях
чорти на пустій шахівниці безсовісно ставили мат.

Я знала її грайливу – казковий нічний метелик
літав понад сном і містом за лічений гонорар.
Бувало, метелик плакав чорнильно на білій стелі,
Коли прибивали капцем із вигуком на «ура!».

Я знала її байдужу, як вітер-гуляй-хвостатий,
Босячку-підбите-око з рогатки щоденних мрій.
Я знала, вона насправді без імені і без статі,
Коли не шукають матір, а є лиш ребро і змій.

Я знала її… і тиша. Їй місце і час, і дія –
Сьогодні ховають жінку в будинку навпроти зізнань.
Ви знали її? – Напевно. Її довгорукі вії
могли обійняти Всесвіт,
могли увібрати Всесвіт до самого-самого дна.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-08-14 12:53:18
Переглядів сторінки твору 3617
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.138 / 5.5  (4.972 / 5.54)
* Рейтинг "Майстерень" 5.124 / 5.5  (4.898 / 5.47)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.797
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2024.08.29 16:25
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Пашук (Л.П./М.К.) [ 2008-08-14 13:15:26 ]
Маю за честь написати першою. Магадаро, з кожним разом стаю все більшою прихильницею Вашої поезії. Мені імпонує цей стиль, манера викладу думок, нестандартна образність. Класно все міксуєте і виходить смачненький коктейльчик,аж хочеться ще."Її довгорукі вії могли обійняти Всесвіт" -супер!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вероніка Новікова (Л.П./М.К.) [ 2008-08-14 13:17:51 ]
Ма-га-да-ро...

її довгорукі вії...
до самого-самого дна...

краса в очах у того, хто дивиться?
краса в серці у того, хто бачить...

по небо в спицях...
чорти на пустій шахівниці...
насправді без імені і без статі...
до самого-самого дна...

я знову чую СТУКіт десь глибоко у горлі. гучний стукіт, що забиває пульс, забиває дихання.
я знову чую стукіт, що пронизує мене
до самого-самого дна...

Автор у цю хвилину відсутній.
Автор.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василина Іванина (М.К./М.К.) [ 2008-08-14 13:33:16 ]
Господи, як страшно, коли все – у минулий час... Це щось...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Магадара Світозар (Л.П./М.К.) [ 2008-08-14 14:21:06 ]
Дякую, любі, за розуміння...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Овчаренко (Л.П./Л.П.) [ 2008-08-14 15:03:45 ]
Вірш чудово увібрав у себе все те, що лишається в памяті. Життя швидкоплинне, але вічне те, що людина лишає по собі. Прекрасно, коли спогади саме такі.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василина Іванина (М.К./М.К.) [ 2008-08-14 16:38:17 ]
Юліє, це лише так здається, що ми залишимо щось вічне... Але непередавано страшно, коли ти на тій межі. що буде тільки минулий час. Мене цей вірш так зримо налаштував на це.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Овчаренко (Л.П./Л.П.) [ 2008-08-14 17:04:26 ]
Василинко, це тільки здається, що по нас не лишається нічого. У памяті людей - так. У памяті всесвіту - все, навіть те, що ми при житті позабували.
І коли усвідомиш це, страшно не буде :)