Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Шувалова (1986) /
Вірші
цикл до W (частина перша)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
цикл до W (частина перша)
W
(цикл віршів з присвятою)
1. Лікарняне
Доторкання до спини
гострими крилами чайки,
силуетики болю,
розпластані в синьому небі.
Я люблю золотаві, ліниві
торкання нагайки,
що тоненькими кроками
румбу танцює між ребер.
Лопотіння і лопання в жилах
розлючених іскор,
металеві обійми,
палкі металеві цілунки.
Ми – прихильники пасків і масок,
ми – любителі ігор.
Тільки втрапили в ігри
інакшого зовсім гатунку.
Ми – болітелі,
ми – айболиті у атомній піні.
Ми – короста залежаних койок,
заступаних кахлів.
Зі стіни одколупані нігтями,
майже невинні.
І тоненько-болючо-хрусткі,
і крихкі, наче вафлі.
Нетривкі, наче білі бізе
пересохлого болю.
Але спраглі: суцільні роти
і суцільне “Я вірю”.
Металеві деталі
над нами сміються до кольок,
і у відповідь їм
вищиряються вени до дірок.
Ти приходь – я чекатиму тут,
через присмерк і сморід,
крізь проспирчену вату,
закладену в тіло і душу.
Між блідих порцелянових стін
виглядаєм, як хворі.
Ти приходь. Я чекаю. Я мушу.
Це надто зворушливо.
19:20
5.08.05
2. Ангелічне
(“Vuba4, ale tu te* ne angel.” W)
І янгол дурний із мене,
Але ж я не прагла навіть,
Я каменем впала з неба
В твою – до небес – ненависть,
В твою – до небес – затятість,
До дурощів душ відкритість.
І страшно було схилятись,
Щоб з тебе отрут напитись.
Ще більше за тебе й мене,
Ще глибше за наші страхи,
Лежало розкрите небо,
Зірками подерте нафіг.
Зірками уздовж розверсте –
Безодня палка і п’яна.
І мало ж таке приверзтись
(Поганий із мене янгол),
І мало ж таке приснитись,
Привидітись серед поту,
Що є безоплатні миті,
Коли одбирає подих,
Що сплачувать ми не будем
Страшну і криваву требу.
Запхавши в горлянки труби,
Всі янголи йдуть – до тебе.
19:40
6.08.05
3. Інсомнічне заклинання
Дай мені унцію солі для духів і душ.
Ти уже спиш – бризкотілий і довгий – авжеж.
Місячне око, судомний колінчастий вуж,
Що в мою душу так холодно й вперто повзеш?
Хочеш наїстися білої вати гріхів?
Хочеш напитися болю за сплячим, за ним?
Дай мені унцію солі для душ і для снів –
Хай відлітають, як дим – помирають, як дим.
20:00
6.08.05
4. Тіні
Танець із тілом твоїм, якого немає,
Танець із тінню твоєю між простирадел,
Танець із яблуком вчораминущого раю –
Хто тебе вкраде у мене? о, хто тебе вкраде?
Рухи од тіні до тіні, од світла до світла.
Рухи лише задля рухів, лиш рухів заради.
Десь попід ліктями бігають, бігають титри –
Хто тебе звабить сьогодні? о, хто тебе звабить?
Майже дотичний до мене твій обрис, твій голос,
Майже дотичний – і страшно безглуздий, і зайвий.
Серед подушок, зісунутих щільно, на волос,
Хто тебе знайде сьогодні? о, хто тебе знайде?
Мертво потреба зімкнулася, мертво, як зашморг.
Час одповзає в куток недобитою миттю.
Пальцям вже млосно од дотиків, тісно од зашпор –
Хто тебе вип’є сьогодні? о, хто тебе вип’є?
Котиться подих по тілі твоєму змією,
Білим залізом на шкірі випалюю: “винна”.
Та поза танцем тіней, поза хіттю моєю –
Хто тебе кине сьогодні? о, хто тебе кине?
11:14
7.08.05
5. Апокриф від Хоми
Виконую свій нашкірний розпис
Червоною барвою власної крові.
Тіло – перепис, тіло – скоропис,
Тіло все терпить, тіло все гоїть.
Очі закрий – не віруй! не слухай!
Пальці вклади в мої рани, Хомо,
Темне питво безпритульного духа
Пий із мого бездонного лона.
11:45
11.08.05
6. На голос
Малюй по мені своїм голосом риски,
Розстав по мені своїм голосом віхи.
По голосу нитці (ми ж любимо ризик)
Над прірвою тиші ступаю до втіхи.
Над привидом ночі – розставивши руки –
Прямую у тебе – мій привиде світла.
Вмирають світила – лишаються звуки,
Твій голос – до пальців прирощена нитка.
В які лабіринти ведеш мене? Хто ти?
Собою весь світ мені білий завісив!
Людські голоси – дивовижні істоти:
Прекрасніші янголів, зліші за бісів.
Людські голоси глибші світел небесних,
Страшніша за тишу – почути! потреба.
То лінії, котрими креслиться Всесвіт,
То руки, якими тримає нас небо.
Тому у твій голос обличчям вростаю.
Пройду по воді, учепившись зубами.
Крім голосу твого, нічого не маю.
Люблю – голосами, живу – голосами.
16:32
11.08.05
(цикл віршів з присвятою)
1. Лікарняне
Доторкання до спини
гострими крилами чайки,
силуетики болю,
розпластані в синьому небі.
Я люблю золотаві, ліниві
торкання нагайки,
що тоненькими кроками
румбу танцює між ребер.
Лопотіння і лопання в жилах
розлючених іскор,
металеві обійми,
палкі металеві цілунки.
Ми – прихильники пасків і масок,
ми – любителі ігор.
Тільки втрапили в ігри
інакшого зовсім гатунку.
Ми – болітелі,
ми – айболиті у атомній піні.
Ми – короста залежаних койок,
заступаних кахлів.
Зі стіни одколупані нігтями,
майже невинні.
І тоненько-болючо-хрусткі,
і крихкі, наче вафлі.
Нетривкі, наче білі бізе
пересохлого болю.
Але спраглі: суцільні роти
і суцільне “Я вірю”.
Металеві деталі
над нами сміються до кольок,
і у відповідь їм
вищиряються вени до дірок.
Ти приходь – я чекатиму тут,
через присмерк і сморід,
крізь проспирчену вату,
закладену в тіло і душу.
Між блідих порцелянових стін
виглядаєм, як хворі.
Ти приходь. Я чекаю. Я мушу.
Це надто зворушливо.
19:20
5.08.05
2. Ангелічне
(“Vuba4, ale tu te* ne angel.” W)
І янгол дурний із мене,
Але ж я не прагла навіть,
Я каменем впала з неба
В твою – до небес – ненависть,
В твою – до небес – затятість,
До дурощів душ відкритість.
І страшно було схилятись,
Щоб з тебе отрут напитись.
Ще більше за тебе й мене,
Ще глибше за наші страхи,
Лежало розкрите небо,
Зірками подерте нафіг.
Зірками уздовж розверсте –
Безодня палка і п’яна.
І мало ж таке приверзтись
(Поганий із мене янгол),
І мало ж таке приснитись,
Привидітись серед поту,
Що є безоплатні миті,
Коли одбирає подих,
Що сплачувать ми не будем
Страшну і криваву требу.
Запхавши в горлянки труби,
Всі янголи йдуть – до тебе.
19:40
6.08.05
3. Інсомнічне заклинання
Дай мені унцію солі для духів і душ.
Ти уже спиш – бризкотілий і довгий – авжеж.
Місячне око, судомний колінчастий вуж,
Що в мою душу так холодно й вперто повзеш?
Хочеш наїстися білої вати гріхів?
Хочеш напитися болю за сплячим, за ним?
Дай мені унцію солі для душ і для снів –
Хай відлітають, як дим – помирають, як дим.
20:00
6.08.05
4. Тіні
Танець із тілом твоїм, якого немає,
Танець із тінню твоєю між простирадел,
Танець із яблуком вчораминущого раю –
Хто тебе вкраде у мене? о, хто тебе вкраде?
Рухи од тіні до тіні, од світла до світла.
Рухи лише задля рухів, лиш рухів заради.
Десь попід ліктями бігають, бігають титри –
Хто тебе звабить сьогодні? о, хто тебе звабить?
Майже дотичний до мене твій обрис, твій голос,
Майже дотичний – і страшно безглуздий, і зайвий.
Серед подушок, зісунутих щільно, на волос,
Хто тебе знайде сьогодні? о, хто тебе знайде?
Мертво потреба зімкнулася, мертво, як зашморг.
Час одповзає в куток недобитою миттю.
Пальцям вже млосно од дотиків, тісно од зашпор –
Хто тебе вип’є сьогодні? о, хто тебе вип’є?
Котиться подих по тілі твоєму змією,
Білим залізом на шкірі випалюю: “винна”.
Та поза танцем тіней, поза хіттю моєю –
Хто тебе кине сьогодні? о, хто тебе кине?
11:14
7.08.05
5. Апокриф від Хоми
Виконую свій нашкірний розпис
Червоною барвою власної крові.
Тіло – перепис, тіло – скоропис,
Тіло все терпить, тіло все гоїть.
Очі закрий – не віруй! не слухай!
Пальці вклади в мої рани, Хомо,
Темне питво безпритульного духа
Пий із мого бездонного лона.
11:45
11.08.05
6. На голос
Малюй по мені своїм голосом риски,
Розстав по мені своїм голосом віхи.
По голосу нитці (ми ж любимо ризик)
Над прірвою тиші ступаю до втіхи.
Над привидом ночі – розставивши руки –
Прямую у тебе – мій привиде світла.
Вмирають світила – лишаються звуки,
Твій голос – до пальців прирощена нитка.
В які лабіринти ведеш мене? Хто ти?
Собою весь світ мені білий завісив!
Людські голоси – дивовижні істоти:
Прекрасніші янголів, зліші за бісів.
Людські голоси глибші світел небесних,
Страшніша за тишу – почути! потреба.
То лінії, котрими креслиться Всесвіт,
То руки, якими тримає нас небо.
Тому у твій голос обличчям вростаю.
Пройду по воді, учепившись зубами.
Крім голосу твого, нічого не маю.
Люблю – голосами, живу – голосами.
16:32
11.08.05
| Найвища оцінка | Жорж Дикий | 6 | Любитель поезії / Любитель поезії |
| Найнижча оцінка | Володимир Ляшкевич | 5 | Майстер-клас / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
