ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2021.03.01 21:56
Переродіть, переіначте
Своє, згублене між лих..
Дворище з виглядом… тим паче,
За новиною страх притих.

Перестеліть, переконайте
Частину збуджених причин
І краєвид сюди додайте

Тетяна Левицька
2021.03.01 09:45
Хоч на картах таро ворожи,
Дама пікова - горда, свавільна.
Нащо я тобі, правду скажи? -
Не розбещена, тиха, наївна.

У очах глибини таїна,
і минулого глею сум'яття.
Неможливо дістатися дна

Микола Соболь
2021.03.01 07:44
Гарних, весняних днів,
ярого сонця у вікна.
Чуєш, лунає спів?
У світі весна розквітла.
Тихо дзюрчать струмки,
так сходить зима злиденна.
І понесло думки
помежи березок і кленів.

Сергій Губерначук
2021.03.01 05:57
Переливайся з себе – в мене,
цю кров поезії помнож,
дерева зодягни в зелене,
гаї фантазій розтривож.

Відвідай місто після зливи,
де скніє три мільйони я,
весновельможна диво-діво,

Микола Дудар
2021.02.28 20:11
Ти сам собі спільноти вольних дум…
Оброслої в обставинах облуди
Як каже наш товариш - рідний кум:
- Перетомивсь, виходь частіше в люди…

Забудь про справедливість, і про гнів…
Чи розірви, чи сплюнь у слід «абись-ку»
Землі потрібен дощ і перегній -

Євген Федчук
2021.02.28 19:50
Сидить Василько у хаті
Та у вікно визирає.
Хотів піти погуляти,
Але мороз не пускає.
Куса за пальці і щоки,
Під кожушок теплий лізе.
Та й сніг зовсім неглибокий
Ганяє вітер понизу.

Микола Соболь
2021.02.28 11:21
Дешевих ні віршів, ні танців
чомусь у житті не люблю
дівчаток ванільних із глянців*
по долару, чи по рублю.
В час ярий і темну годину
коли обіймає нас мла,
не можу терпіти людину,
що мимо нужденних пройшла.

Ігор Шоха
2021.02.28 09:39
ІЩо багатії – це не еліта
знаємо, але забули всі,
як вони учили нас радіти
салу і дешевій ковбасі.
Маємо і те опанувати,
що юрба цінує кулаки.
Та куди поділись козаки,
що гопак уміли танцювати?

Олена Побийголод
2021.02.28 08:51
Прочитайте знову
про Вітьку Корабльова
й дружка його одвічного
Ваню Диховичного.

Хто спіймав десь-інколи
в табелі «погано»,
має не канікули,

Сергій Губерначук
2021.02.28 08:18
Січень минув, як липень.
Лютий повторить серпень.
Рік під ногами рипне.
Наше кохання терпне.

Руки твої прогрію
радістю після горя.
Вірю в свою Марію,

Олексій Кацай
2021.02.28 04:45
дзеркального всесвіту люди дзеркальні
повільно
скафандри свої з амальгами
вдягають за люстром

тож я користуюся цим аби спільно
втекти із фасеточним людством
від пристінків чисел

Сергій Гупало
2021.02.27 21:57
Cильніший буду і за перемогу,
Яка до себе вабила здаля.
Було спочатку легко, босоного,
Та задалеко бігало маля.

Неначе це не я, воно ж – окреме…
Були на виріст одяг і думки.
Ряхтлива засіяла діадема,

Дума Козак
2021.02.27 15:23
Не дисидент я і не політв‘язень,
за булаву гетьманську не борець,
не научився говорити в‘яззю,
іти по трупах до чужих сердець…

Не ліз на трактор взимку на Майдані,
на східнім фронті небо не тримав,
та і у складі жодного із кланів

Ігор Деркач
2021.02.27 12:03
Щезає в сивині туману
вітрил оранжевий міраж
та утлий човник оріґамі,
який іде на абордаж
в обійми свого капітана
сомнамбулою по воді...
і обірвалася тоді
струна між нашими серцями

Олена Музичук
2021.02.27 11:58
Я не була твоя Ассоль…
Билиною біля причалу
за неї я зіграла роль,
коли нежданого чекала.
Надія, віра і любов
мене за обрій поманили...
я уявляла знов і знов
у гавані його вітрила.

Сергій Губерначук
2021.02.27 08:39
Зринув ранок на день
з круговерті туману.
Ніч загине
в найдальшому вирі від нас.
Знов одурена ти,
біла, мов порцеляна,
ніби статуя
біля вікна на весь час.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Пан Сам
2021.03.01

Неоніла КОВАЛЬСЬКА
2021.02.22

Вікторія Павлишин
2021.02.03

Валентина Інклюд
2021.01.08

Анастасія Федорова
2020.12.21

Богдан Грай
2020.12.16

Артем Пархомчук
2020.12.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Шувалова (1986) / Вірші

 цикл до W (завершення)
W
(цикл віршів з присвятою)

7. W

(нарешті пряма присвята)

Не бувають дороги хибними,
Бо ведуть вони всі до цілі.
Об прозорий твій еквілібріум
Розбиваються птахи білі.

Увігнавшись у скло пальцями,
Учепившись в політ поглядом,
Долучитися намагаєшся,
Але ти вже занадто гордий.

Ти тепер вже занадто мертвий,
Ти для мене занадто істинний,
Засклянілий хлопчик упертий,
В монохромній гамі написаний.

Ти вже падав, і падав боляче –
Тож удруге не помилися!
Просто треба вмирати стоячи:
На щитах повертаються ниці!

Серед інших скляних виробів
Ти стечеш своїм смутком теплим.
Всі дороги ведуть до Риму-бо,
Всі дороги ведуть до пекла.

26.09.05
18:55

8. Теологія

Моя теологія – руки по лікоть криваві.
Це – анатомічне натхнення, це – вогнековтання.
Моя тебе-логія пристрасно розчленувала
Усе, що в тобі не моє ще лишилось останнє.

Моя тебе-логія – понаднатхненність, надмірність,
Проста обеззброєність – погляд лишився, як скальпель.
Прорізаність в тебе – єдина моя релігійність,
Як здатність об тіло твоє розбиватись на скалки.

Можливість переспіву, переосмислення плоті.
Забити по цвяшку у душу, ступні і долоні.
Я мовою п’яного тіла питаюся : Хто ти,
Прекрасна потворо моїх підсвідомісних хронік?

Істото із болю і світла, із сперми і меду,
Із рухів метеликів, міцно прип’ятих до смерті,
Я мушу тебе розтинати, любити. Це – credo.
Це невідворотність кінечності. Будьмо відверті

І не відвертаймось. Це – анатомічний театр,
Видовище латексу, сталі, отрути і крові.
Моя тебе-логія – телеологія* страти.
Моя тебе-логія – це апофатика** болю.

Це змога утвердити смерть як наступну сторінку,
Яку перегорне твій погляд, спрямований в сонце.
Коли ти ітимеш на небо (ти – Бог, а я – жінка),
Всі янголи пошепки в мене питатимуть: “Хто це?”

13:30
1.10.05
* - вчення, що стверджує про наявність
певної загальної причини у всіх явищах.
** - заперечувальне богослів’я;
окреслює сутність Бога через перерахування того,
чим Він не є.


9. Найостанніше (до W)

Збиваюсь із кроку, а час не сповільнює ходу.
Я – мертва, а кров усе рушить, пульсує у вухах.
Я недолітаю. Я не дотикаюся споду.
Я вічно під воду, під воду зсудомленим рухом.

Я вічно крізь тебе, повз тебе – додолу, до скону,
До крику, до тицяння в стіни безоко, насліпо.
А ти – тільки знак, розумієш? Ти ідол, ікона,
Зазначення напрямку, котрим прямують до світла.

І хто тебе знаком призначив? Сприйму, як належне,
Що я через кров, через плоть твою мушу вгризатись
У життєпротяжність, у тривкість, у буттєбезмежність.
У мене всередині – простором засклені ґрати.

У мене всередині – бджоли, пухнасті і теплі:
Медують, із болю і солі витворюють Всесвіт.
У мене всередині – сповнене відчаєм пекло,
В якому безрото кричать недоношені весни.

У мене всередині – німо закляклі пустоти.
Відсутність тебе – як належність інакшому світу,
Відсутність тебе – як останній наляканий спротив,
Коли розумієш: все скінчено, можна летіти.

19:02
6.10.05


10.PS?

Слово “любов” на вустах, наче бруд, наче виразка.
Я не вмію любити. Я вірю, що вмію щось більше.
Так сидиш попід небом і палиш, і хочеться вирости
Або просто нараз перекинутись в дещо світліше.

І пливуть поза мною автобуси, люди і янголи.
Ти мене навертаєш в свою обезбожену віру.
Я сиджу, але я ж і танцюю шизоїдне танго
З камуфльованим Богом так дивно подібним на звіра.

Вже діватись немає куди – дощ напнувся, завершився.
У пульсуючій капсулі замкнено, засклено місто.
В нас по спинах вже скачуть жорстокі Йоанові вершники,
Що прикінчать усіх, кого ми ще не встигли загризти.

Всім, кому ще підборами черепа не розтрощили,
Подарують маленький ковточок холодного раю.
В тебе запах чужої, нестримно звабливої сили,
І ця сила обіймів твоїх мені шию зламає.

І я матиму честь доживати у тебе в долонях,
Загорнувшися в тінь твоїх натяків, тлін твоїх дотиків,
В твоє тіло – солодке од смерті, жадане і сонне –
На горі із ужитих сьогодні вологих недопалків.

18:50
17.10.05

11. Апофеоз кінця

Тіла молодих монстрів
Маршрути чужих ліній
А жити таки просто
А справа таки в ліні

Для себе – себе мало
Для тебе – тебе вдосталь
Я знати таки мала б
Що тут нас усіх спростять

Над сплесками іс-терик
Над простором без-силля
Спокоєм мене встелять
Спокоєм мене змиють

Спокоєм заткнуть рота
Кричати сто літ німо
За це-ось мене, котик,
З хреста цього й не знімуть

Свої – не чужі – вади
Свої – не чужі – стріли
Мене – не тебе – зрадить
Твоє – не моє – тіло

Розбурханих крил надмір
Із краю мене зрушить
Коли розірве навпіл
Мою – не твою – душу

18:05
31.10.05













Найвища оцінка Володимир Вакуленко 6 Любитель поезії / Любитель поезії
Найнижча оцінка Володимир Ляшкевич 5 Майстер-клас / Майстер-клас


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-01-03 21:55:23
Переглядів сторінки твору 2963
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.063 / 5.67  (4.849 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 5.354 / 6  (4.840 / 5.48)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.753
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2013.10.19 08:58
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2006-01-04 12:49:37 ]
Хіба може плисти жінка руслом Андеграунду? Чи в такому випадку він стає тим самим Оверграундом? Можливо. Зрештою, тексти дуже непогані за поглядами, думками, руйнованими стереотипами. До "5", себто анатомічного "файно", недостає природної згармонізованості тонкощів, так? І взагалі життя йде повз? "І пливуть поза мною автобуси, люди і янголи..." Негативізм сприйняття навколишнього. Але не відраза, ащось інше. І під час роздумів над ніби "відкинутими" тонкощами постійно натикаєшся на це інше - на ідею болі. Від чого біль - напевно не найголовніше, але сам факт присутності болі є, на мою думку, найголовнішим фактором, що або припинить творчі процеси, або виведе їх на більш високі рівні? Так чи інакше - маємо справу з цікавим динамічним періодом у творчості пані Ірини, - і така творча картина рідкість на наших літературних сторінках, а рідкість - вже є цінністю за визначенням?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Вакуленко (Л.П./Л.П.) [ 2006-02-28 21:25:06 ]
Шок!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Жорж Дикий (Л.П./Л.П.) [ 2006-03-01 09:54:07 ]
"В нас по спинах вже скачуть жорстокі Йоанові вершники,
Що прикінчать усіх, кого ми ще не встигли загризти." - це по моїй лінії, і незалежно від рівнів, які проставляє головний редактор, для мене це прекрасно.