ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Кока Черкаський
2026.11.03 14:53
Нам обіцяли дати світло у четвер,
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!

По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні

Борис Костиря
2026.11.03 13:42
Я іду і падаю у бруді,
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.

Вячеслав Руденко
2026.11.03 10:48
В пітьмі по припічку гасали
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.

Віктор Кучерук
2026.11.03 10:35
Багряний жар листків опалих
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.

Ірина Вовк
2026.11.03 08:44
«ДАНТЕ: ОСТАННІЙ ПОГЛЯД РАВЕННИ»

(драматична містерія в голосах на дві дії)

ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра

хома дідим
2026.11.02 23:38
щодо творів отих неумисних
несумісних із логікою
непричетних до пошуків істин
чи здаються підробкою
бездоганність між іншим у світі
конкурентний протекціонізм
інсталяцій 3-d графіті
кю-ар-коди повсюди скрізь

Володимир Бойко
2026.11.02 22:38
У москалеві присутній синдром вищості, але відсутній синдром вартості. Найбільша небезпека для цивілізації – дикуни, які вважають себе цивілізованими. Дідька чортом не настрашиш, а путіна Трампом. Основні функції диявола нині виконує путін. Об

Іван Потьомкін
2026.11.02 20:59
Розкажи всім, Конотопе,
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі

Ігор Терен
2026.11.02 20:38
Над світом білим почорніли тучі
і любуватися немає чим...
збувається пророче й неминуче,
пооживали фюрери і дуче
і виїдає очі рідний дим.

ІІ
Одні й останні воїни у полі

Артур Курдіновський
2026.11.02 16:24
Поплач дощем, журливий листопаде!
За спогади про вересень пробач!
Твої пісні - не світлі серенади...
Покриєш сумом втомлені левади...
А я - єдиний вдячний твій глядач.
Забувши про весни легку браваду,
Поплач!

Борис Костиря
2026.11.02 14:31
Тепер він частий гість у цьому місці,
У краю суму, болю і молінь.
Ніхто не подарує добрі вісті,
Мов шлейфи від минулих поколінь.

Схиляються тополі міднодзвонно.
Щось клени прошепочуть у пітьмі.
І спогади, немов сумні ікони,

Вячеслав Руденко
2026.11.02 12:44
Виглядала обрій матіола,
Голосила: «Де вони, руді,
Ті, що рай знайшли за видноколом
У густій розлогій лободі?!»

Може, доручити будякові,
Він зазвичай вищий, ніж усі,
Виглядати радісне довкола,

В Горова Леся
2026.11.02 12:18
Пальцями тонкими стукав дощ у шибу.
Набридав настирно: може, я зайду?
Рама відчинялась, озивалась рипом,
У нутро впускала віхолу руду.
Засипало мокре листя підвіконня:
Цю ніч роздягалось гілля догола.
Дощ зайшов до хати й оголилась повня —
Лиш тума

Юрій Гундарів
2026.11.02 09:59
Війна привнесла в наше життя нові реалії. Майже щодня відчуваєш подих смерті, адже у будь-яку мить шалений дрон чи ракета можуть зупинити твоє земне буття.
Сьогодні життя і смерть, як ніколи, - поруч. Життєсмерть, як сказав поет…

У День пам'яті помер

Віктор Кучерук
2026.11.02 05:58
З гарячою чашкою кави
В руці я, звільнившись від сну,
Пригадую очі ласкаві
І повну цвітіння весну.
Пригадую співи пташині
І губи солодкі, як мед, -
І ночі небачено сині
Від зблисків хвостатих комет.

Кока Черкаський
2026.11.02 01:34
Сонце нікуди не поспішає, ні,
Воно просто дарує промені мені.
Куди ти біжиш?- Зупинися, постій,
Відчуй цей момент: він повністю твій.
Позитивний вайб, сонячний ранок,
Любов на вечерю, любов на сніданок.

Годинник цок-цок, та мені все одно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Віталій Татленко
2026.10.28

Микола Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17

Єгор Мельниченко
2026.10.12

Олег Гелолев
2026.10.08

Михайло Укран
2026.10.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ванда Нова (1982) / Вірші

 Талан
що втрачати розвінчаній королеві?
тільки волю
і руки свої - сталеві
ця маленька рибина
роздерла невід -
і позаду зоставила
сто морів

відчай випила –
губи солоні й досі,
камінь ребра голубив -
кричала досить,
на вершині всесвіту їй здалося,
що насправді море –
глибокий рів

що плавці –
не гірше за крила птахи,
мирне миро –
жереб гіркий невдахи

на її обличчі
в підніжжі плахи
не дрижать воронячі пера брів

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



Найвища оцінка Вероніка Новікова 6 Любитель поезії / Майстер-клас
Найнижча оцінка Редакція Майстерень 5.25 Любитель поезії / Майстер-клас

    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-12-11 15:32:38
Переглядів сторінки твору 11274
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.935 / 5.56  (5.084 / 5.57)
* Рейтинг "Майстерень" 4.945 / 5.58  (5.051 / 5.55)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.742
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Поезія Модернізму і Неомодернізму
Автор востаннє на сайті 2012.04.25 12:03
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
(Л.П./Л.П.) [ 2008-12-11 16:17:56 ]
Цікаве бачення жінки, Вандо! Скільки асоціацій...люблю такі вірші!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Нова (М.К./М.К.) [ 2008-12-11 16:20:43 ]
Дякую, Ганю :) Така собі історія жінки, яка не знала міри...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
(Л.П./Л.П.) [ 2008-12-11 16:43:00 ]
А я думала- просто жінки! :)

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Нова (М.К./М.К.) [ 2008-12-11 17:11:08 ]
Безумовно, справжньої жінки, Ганю :) але, напевне, не просто...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вероніка Новікова (Л.П./М.К.) [ 2008-12-12 13:41:01 ]
ну, по-перше, ще раз - крутий вірш.
а по-друге, вітаю, хай і з запізненням (лише дізналась), з публікацією у "Київській Русі"!
і ти, і твої вірші варті лише найкращого!
гіп-гіп ((:


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-12-12 18:40:16 ]
Як на мене - вірш цікавий - і мені сподобався легкістю.
Перепрошую, що не прочитав коментарів, може в чомусь повторююсь.
Можливо у "з водою" - "з" - не потрібне?
"то жереб" - "не жереб"?
І ось є ніби розбіжність першої частини вірша з другою? У першій "її" - а в другій "тобі"?
Зрештою, відповідь на це питання і може максимально увиразнити два останні рядки?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Нова (М.К./М.К.) [ 2008-12-12 18:51:43 ]
Спасибі, РМ, за увагу :)
Щодо "її" і "тобі" - то дуже добре підмічено, може, вартувало б увиразнити, але вже із 2-го катрену автор настільки співпереживає зі своєю героїнею, то вона стає з 3-ї (віддаленої) особи, 2-ю (ближчою).
А "з водою"="вода і глибокий рів" - ?

Щодо жеребу, то тут трохи втрачається зміст - героїні уявляється, що мир - для невдах, а плавці - не гірше крил птаха, а море - це рів...Тому "не жереб" - зробить зміст протилежним.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-12-12 19:17:08 ]
Миром помазання для невдах? Необов'язково.
"це просто водою глибокий рів"? Так теж цікаво, ніби...
Тоді зближення можна зробити раніше - "і руки твої"?
Можливо додати ще один склад через "обличчя" в передостанньому рядку.
І замість "тріпочуть" - може щось на кшталт "здіймуться"?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Нова (М.К./М.К.) [ 2008-12-12 19:41:59 ]
Звісно, що мир і миро - не для невдахи :) тут наводяться саме помилкові твредження, які і призвели - до двох ост. рядків...
Склад і справді випустила :) але зближення у 2-му рядку - надто раннє.

Щодо поблажливості - до улюблених авторів-коментаторів, та й взагалі до обгрунтованих коментарів - нема проблем :) А ця оцінка, як на мене, хуліганство, до того ж, нічим не обгрунтоване. У "Правилах оцінювання" чітко описане право автора вимагати справедливості ;)

Непорозуміння у творчому процесі - річ звична :) Головне, я гадаю, залишатися при взаємоповазі.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2008-12-12 21:42:53 ]
Чомусь перше, що спало на думку,- доля Марії Стюарт...
Можна по-різному ставитись до таких відчайдушних, "безмежних і безкраїх" жінок, які, втім, перед плахою стають просто жінками, а також дискутувати з автором щодо ставлення до таких персонажів, але ніякої "чорноти" я не побачила. Скоріше, це вірш про "злу іронію долі".
Вандусь, прийми і мої поздоровлення! Дуже радію за тебе :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Нова (М.К./М.К.) [ 2008-12-12 21:54:23 ]
Чорі, саме так - Марія Стюарт, а ще Анна Болейн - найбільш яскраві приклади.
Стосовно закидів "чорноти", то щось це сильно нагадує інквізицію та "полювання на відьом" у темному Середньовіччі... ;)
Дякую щиро за поздоровлення! Це перша моя велика добірка у друці :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Нова (М.К./М.К.) [ 2008-12-12 21:57:16 ]
Нікусь, дяка тобі. То вже трохи давня публікація - з вересня, то вже трохи призабулося :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Завадський (Л.П./М.К.) [ 2008-12-13 00:18:55 ]
Звичайно, не чорний вірш, а металевий. Не про пекельно-чорну людину, а про сталево-вперту людину-ніж, людину-крицю.

Я хотів би прокоментувати образи, абстрагувавшись від безпосереднього значення тексту.
У перших двох рядках другої строфи стиснуто пружину болю. А коли вже понад біль, коли пружина розпрямлена, розверзається прірва - погляд з "вершечку світу" у "глибокий рів". І от найбільший кайф у вірші - це відчуття розгойданої метафізичної амплітуди, цей "вершечок-рів", який відлунює у "плавцях-птахах" і, як у зовнішніх дужках, - "рибині-воронячих перах". Відчуття "злету-провалля", відсутності грунту, стратосферної порожнечі.

Який ще "Чорний вірш"?!

Сподіваюсь, Вандо, що Ви пробачите такий явно некоректний підхід, адже слова, все-таки, насамперед означають те, що вони означають :)