ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

В Горова Леся
2025.12.04 21:40
Вишні кудлаті - клубки єгози,
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.

Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів

Євген Федчук
2025.12.04 19:59
Обступили парубки дідуся старого
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех

Іван Потьомкін
2025.12.04 17:58
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...

Сергій Губерначук
2025.12.04 13:42
Тільки через певний час
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.

Борис Костиря
2025.12.04 13:12
В неволі я відшукую свободу,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.

У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,

Ольга Олеандра
2025.12.04 10:51
Привіт, зима! Я знову входжу в тебе.
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров

С М
2025.12.04 06:06
Щось ухопив на око, гадав, що збагнув
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г

Кока Черкаський
2025.12.04 05:01
Вкрути ж мені, вкрути,
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,

Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка

Мар'ян Кіхно
2025.12.04 03:24
Як уже десь тут було сказано, на все свій час і своє врем'я. Час розставляти ноги і врем'я стискати коліна, час подавати заяву в ЗАГС і врем'я на позов до суду, час одягати джинси і врем'я знімати труси, час висякатися і врем'я витирати рукавом носа

Володимир Бойко
2025.12.04 00:46
Найпевніший спосіб здолати українців – поділити їх і розсварити. Хто зазирнув у душу політика – тому дідько вже не страшний. На зміну турецьким башибузукам прийшли російські рашибузуки. Краще ламати стереотипи, аніж ламати себе. Дзеркало душі

Тетяна Левицька
2025.12.04 00:28
Я скоріш всього сова,
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.

Світлана Пирогова
2025.12.03 22:58
М-алий Фонтан - для серця люба батьківщина.
А-вжеж, найкращеє в житті село.
Л-юблю красу його і неньку Україну.
И-верень - грудочку землі і тло.
Й-оржисті трави, щедрий ліс, гаї, дорогу.

Ф-онтанські зваби - поле і ставок.
О-бійстя і садки. Летить

Артур Курдіновський
2025.12.03 21:51
НЕ ТРЕБА "ПОТІМ" (діалог у співавторстві з Лілія Ніколаєнко)

***

Прощай сьогодні. “Потім” вже не треба.
Я скнію в римах, ніби в ланцюгах.
Від тебе в них тікаю, та нудьга
Згорілими рядками вкрила небо.

Микола Дудар
2025.12.03 21:39
Куди і з ким — не коментую.
Лишила осінь повноважень.
Це наче в ліс послати тую
Від алілуї персонажем…

Коли кого — вже не цікавить.
Лишила ніч передумови.
Це наче вдих бензин заправить

Борис Костиря
2025.12.03 18:52
Зима ударила у бруд
Лицем в безсилості нещасній.
І бруд заполоняє брук,
Мов Брут з ножем несвоєчасним.

Зима пірнула у абсурд
І стала стала осінню неждано.
І Божий замисел заглух

Тетяна Левицька
2025.12.03 15:31
Якби лише земля мала
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою у цвіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Артем Ігнатійчук
2025.11.26

Галина Максимів
2025.11.23

Марко Нестерчук Нестор
2025.11.07

Гриць Янківська
2025.10.29

Роман Чорношлях
2025.10.27

Лев Маркіян
2025.10.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ванда Нова (1982) / Вірші

 Талан
що втрачати розвінчаній королеві?
тільки волю
і руки свої - сталеві
ця маленька рибина
роздерла невід -
і позаду зоставила
сто морів

відчай випила –
губи солоні й досі,
камінь ребра голубив -
кричала досить,
на вершині всесвіту їй здалося,
що насправді море –
глибокий рів

що плавці –
не гірше за крила птахи,
мирне миро –
жереб гіркий невдахи

на її обличчі
в підніжжі плахи
не дрижать воронячі пера брів

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



Найвища оцінка Вероніка Новікова 6 Любитель поезії / Майстер-клас
Найнижча оцінка Редакція Майстерень 5.25 Любитель поезії / Майстер-клас

      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-12-11 15:32:38
Переглядів сторінки твору 10099
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.935 / 5.56  (5.084 / 5.57)
* Рейтинг "Майстерень" 4.945 / 5.58  (5.051 / 5.55)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.742
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Поезія Модернізму і Неомодернізму
Автор востаннє на сайті 2012.04.25 12:03
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
(Л.П./Л.П.) [ 2008-12-11 16:17:56 ]
Цікаве бачення жінки, Вандо! Скільки асоціацій...люблю такі вірші!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Нова (М.К./М.К.) [ 2008-12-11 16:20:43 ]
Дякую, Ганю :) Така собі історія жінки, яка не знала міри...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
(Л.П./Л.П.) [ 2008-12-11 16:43:00 ]
А я думала- просто жінки! :)

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Нова (М.К./М.К.) [ 2008-12-11 17:11:08 ]
Безумовно, справжньої жінки, Ганю :) але, напевне, не просто...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вероніка Новікова (Л.П./М.К.) [ 2008-12-12 13:41:01 ]
ну, по-перше, ще раз - крутий вірш.
а по-друге, вітаю, хай і з запізненням (лише дізналась), з публікацією у "Київській Русі"!
і ти, і твої вірші варті лише найкращого!
гіп-гіп ((:


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-12-12 18:40:16 ]
Як на мене - вірш цікавий - і мені сподобався легкістю.
Перепрошую, що не прочитав коментарів, може в чомусь повторююсь.
Можливо у "з водою" - "з" - не потрібне?
"то жереб" - "не жереб"?
І ось є ніби розбіжність першої частини вірша з другою? У першій "її" - а в другій "тобі"?
Зрештою, відповідь на це питання і може максимально увиразнити два останні рядки?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Нова (М.К./М.К.) [ 2008-12-12 18:51:43 ]
Спасибі, РМ, за увагу :)
Щодо "її" і "тобі" - то дуже добре підмічено, може, вартувало б увиразнити, але вже із 2-го катрену автор настільки співпереживає зі своєю героїнею, то вона стає з 3-ї (віддаленої) особи, 2-ю (ближчою).
А "з водою"="вода і глибокий рів" - ?

Щодо жеребу, то тут трохи втрачається зміст - героїні уявляється, що мир - для невдах, а плавці - не гірше крил птаха, а море - це рів...Тому "не жереб" - зробить зміст протилежним.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-12-12 19:17:08 ]
Миром помазання для невдах? Необов'язково.
"це просто водою глибокий рів"? Так теж цікаво, ніби...
Тоді зближення можна зробити раніше - "і руки твої"?
Можливо додати ще один склад через "обличчя" в передостанньому рядку.
І замість "тріпочуть" - може щось на кшталт "здіймуться"?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Нова (М.К./М.К.) [ 2008-12-12 19:41:59 ]
Звісно, що мир і миро - не для невдахи :) тут наводяться саме помилкові твредження, які і призвели - до двох ост. рядків...
Склад і справді випустила :) але зближення у 2-му рядку - надто раннє.

Щодо поблажливості - до улюблених авторів-коментаторів, та й взагалі до обгрунтованих коментарів - нема проблем :) А ця оцінка, як на мене, хуліганство, до того ж, нічим не обгрунтоване. У "Правилах оцінювання" чітко описане право автора вимагати справедливості ;)

Непорозуміння у творчому процесі - річ звична :) Головне, я гадаю, залишатися при взаємоповазі.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2008-12-12 21:42:53 ]
Чомусь перше, що спало на думку,- доля Марії Стюарт...
Можна по-різному ставитись до таких відчайдушних, "безмежних і безкраїх" жінок, які, втім, перед плахою стають просто жінками, а також дискутувати з автором щодо ставлення до таких персонажів, але ніякої "чорноти" я не побачила. Скоріше, це вірш про "злу іронію долі".
Вандусь, прийми і мої поздоровлення! Дуже радію за тебе :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Нова (М.К./М.К.) [ 2008-12-12 21:54:23 ]
Чорі, саме так - Марія Стюарт, а ще Анна Болейн - найбільш яскраві приклади.
Стосовно закидів "чорноти", то щось це сильно нагадує інквізицію та "полювання на відьом" у темному Середньовіччі... ;)
Дякую щиро за поздоровлення! Це перша моя велика добірка у друці :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Нова (М.К./М.К.) [ 2008-12-12 21:57:16 ]
Нікусь, дяка тобі. То вже трохи давня публікація - з вересня, то вже трохи призабулося :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Завадський (Л.П./М.К.) [ 2008-12-13 00:18:55 ]
Звичайно, не чорний вірш, а металевий. Не про пекельно-чорну людину, а про сталево-вперту людину-ніж, людину-крицю.

Я хотів би прокоментувати образи, абстрагувавшись від безпосереднього значення тексту.
У перших двох рядках другої строфи стиснуто пружину болю. А коли вже понад біль, коли пружина розпрямлена, розверзається прірва - погляд з "вершечку світу" у "глибокий рів". І от найбільший кайф у вірші - це відчуття розгойданої метафізичної амплітуди, цей "вершечок-рів", який відлунює у "плавцях-птахах" і, як у зовнішніх дужках, - "рибині-воронячих перах". Відчуття "злету-провалля", відсутності грунту, стратосферної порожнечі.

Який ще "Чорний вірш"?!

Сподіваюсь, Вандо, що Ви пробачите такий явно некоректний підхід, адже слова, все-таки, насамперед означають те, що вони означають :)