ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.02
10:36
V. СОНЦЕ З ПІВДНЯ
Зима 1043 року сковувала Київ кригою, але серця людей палали від хвилювання. На дніпровських схилах зібрався натовп, бо з півдня, пробиваючись крізь засніжені річкові простори, сунула небачена раніше сила. Це повертався в і н.
Біл
2026.06.02
08:43
він вийшов до режиму бога
покинувши вино хліб сіль
сусід вважав його за йога
а сам пиячив той сусід
йому здавалося ще трохи
і стане легко звідусіль
сусід той час привів небогу
стогнав із нею десь в куті
покинувши вино хліб сіль
сусід вважав його за йога
а сам пиячив той сусід
йому здавалося ще трохи
і стане легко звідусіль
сусід той час привів небогу
стогнав із нею десь в куті
2026.06.02
07:47
Мої сердечні ув'язнення і спускання на землю з високих веж несвобод не передбачають втеч, а тільки терміни. Рецидивістам "не світить" амністія. Час – і тільки він, є тим механізмом, який спрацьовує для свободи – тихо і без ефектів, які притаманні подіб
2026.06.02
05:27
Я міг би загинути вчора
І зараз лежати в труні,
Або в тісноті коридору
Заклякти в останньому сні.
Донині руїни будинку,
Ще теплі від крові й вогню, -
Нагадують кожну хвилинку
Про долю щасливу мою.
І зараз лежати в труні,
Або в тісноті коридору
Заклякти в останньому сні.
Донині руїни будинку,
Ще теплі від крові й вогню, -
Нагадують кожну хвилинку
Про долю щасливу мою.
2026.06.01
19:27
Полюбляю зелене оточення,
Особливо під промені вранішні.
І удосталь росою намочений,
Задурманений квітом акації.
Ще пройтися стежками охайними
Водночас і тужливо, і радісно,
Де жбурляють промінчики барвами
Особливо під промені вранішні.
І удосталь росою намочений,
Задурманений квітом акації.
Ще пройтися стежками охайними
Водночас і тужливо, і радісно,
Де жбурляють промінчики барвами
2026.06.01
17:35
в житті холоднім і похмурім
чогось хотів кудись-там біг
за снами уві снах моїх
і в церкві тільки та премудрість
мене оточували мури
на цім лазурнім небодні
цикуту радили мені
а в перлах порпалися кури
чогось хотів кудись-там біг
за снами уві снах моїх
і в церкві тільки та премудрість
мене оточували мури
на цім лазурнім небодні
цикуту радили мені
а в перлах порпалися кури
2026.06.01
15:25
У кожній з нас є Щось позалюдське.
У кожному. Без винятків. Й неясно
це Щось несимпатичне і жаске
чи неповторно самобутнє і прекрасне?
Воно у нас танцює? Чи лежить
заховане, зарите якнайглибше?
Не через цю відчуженість сюрчить
У кожному. Без винятків. Й неясно
це Щось несимпатичне і жаске
чи неповторно самобутнє і прекрасне?
Воно у нас танцює? Чи лежить
заховане, зарите якнайглибше?
Не через цю відчуженість сюрчить
2026.06.01
14:41
В ім’я вищого Життя, нехай буде прославлене горнє Світло!
Блиском укрився я, і Світло засяяло світ. Утри стали поодаль і змовлялися проти мене. (…) Муж, який скинув мене зі свого місця на землю (…) ти знищиш їх (…) Не руйнуй творіння Утр і не проганяй
2026.06.01
13:44
Похмурий день у крона прослизнув
і зачепився поглядом за вечір.
Готується до стомленого сну
міських кварталів тьмяна порожнеча.
Сідаєш у намолене таксі,
мене лишивши на бруківці літа.
І наостанок зойкає шассі
і зачепився поглядом за вечір.
Готується до стомленого сну
міських кварталів тьмяна порожнеча.
Сідаєш у намолене таксі,
мене лишивши на бруківці літа.
І наостанок зойкає шассі
2026.06.01
13:35
…Творчість – Така, як Ти!
Як, Ти?
18 жовтня 1999 р., Київ
Як, Ти?
18 жовтня 1999 р., Київ
2026.06.01
13:01
Весна минає. Літо на порозі.
Немає миру, бо іде війна.
Жене людей додому чужина.
Дай, Боже, не почити у дорозі
міграції поезії у прозі
лихого житія. Душа одна.
ІІ
Немає миру, бо іде війна.
Жене людей додому чужина.
Дай, Боже, не почити у дорозі
міграції поезії у прозі
лихого житія. Душа одна.
ІІ
2026.06.01
12:10
Прийшов мороз такий справдешній,
Хитнув підвалини старі.
Сховалась думка у черешні,
Сховалась мова у землі.
У теплім краю журавлі
В піснях оспівують прийдешнє.
Мороз величною ходою
Хитнув підвалини старі.
Сховалась думка у черешні,
Сховалась мова у землі.
У теплім краю журавлі
В піснях оспівують прийдешнє.
Мороз величною ходою
2026.06.01
11:29
Зелена матова тарілка
пахла метеоритами і космічним пилом
Його несли під руки два сірих гуманоїди
обережно як перше видання класика
Він гикав у невагомости
і думав про невиплачений гонорар
Землянине ми прийшли забрати твій розум
пахла метеоритами і космічним пилом
Його несли під руки два сірих гуманоїди
обережно як перше видання класика
Він гикав у невагомости
і думав про невиплачений гонорар
Землянине ми прийшли забрати твій розум
2026.06.01
11:04
… засинає полуниця -
наді мною Око дня -
може липень забарився
степом в пошуках коня,
чи затримався в долонях,
запашного полину,
підхопивши пил на скроні,
наді мною Око дня -
може липень забарився
степом в пошуках коня,
чи затримався в долонях,
запашного полину,
підхопивши пил на скроні,
2026.06.01
09:36
Срібляста річка котить тихі води
Між берегів, замаяних в зело.
Життя до річки Кодими текло,
Шукаючи притулку і свободи.
Тут дзеркалом стає сама природа,
Схиливши верб зажурене чоло.
Срібляста річка котить тихі води
Між берегів, замаяних в зело.
Життя до річки Кодими текло,
Шукаючи притулку і свободи.
Тут дзеркалом стає сама природа,
Схиливши верб зажурене чоло.
Срібляста річка котить тихі води
2026.06.01
06:13
Пожухле листя під ногами
Тривожно й лячно шарудить,
Уперто здійснюючи намір -
Моїх думок порвати нить.
Шурхоче мляво, однотонно,
Щоб міркувань утратив суть, -
І вже вони плетуться сонно,
Уже мені їх не збагнуть...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тривожно й лячно шарудить,
Уперто здійснюючи намір -
Моїх думок порвати нить.
Шурхоче мляво, однотонно,
Щоб міркувань утратив суть, -
І вже вони плетуться сонно,
Уже мені їх не збагнуть...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.06.01
2026.05.31
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Цимбалюк (1971) /
Вірші
Пісня кобзаря про волю
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пісня кобзаря про волю
«Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій…»
(Великому Кобзареві нашому –
Тарасу Григоровичу Шевченку)
Говорила з сивим вітром
У степу могила:
- Ой, чи знаєш ти, Стрибоже,
Кого я тут вкрила?
Заросла я бур`янами,
Боки похилила.
Горе мені – твої внуки
Розпускають крила.
Гладять мене, розчісують,
Курган розправляють,
Скоро буде вже й не знати,
Ні сліду, ні краю...
Щось свистять надвечір,
Грають, дороги питають.
Гонять хмари табунами
В Пекло чи до Раю –
Я не знаю... А сама я
Козаків тут вкрила.
Не одного – сотні тисяч
В земельку зарила...
Всі пропали, сіромахи,
За Волю, за Славу:
Хто – на палю, хто – на плаху,
Всі – за діло праве!
Сплять вони собі, а вітер
Гне траву-ковилу...
Сплять в могилі тій гетьмани,
Слава, Воля й Сила!
Спить великий Наливайко,
Богун, Остряниця...
Сплять Сірко і Многогрішний,
Байда і Хмельницький...
...Був же час на Україні,
Були вірні люди!
Слава лилася степами
Й гомоніла всюди...
А тепер? Кругом – тумани,
Якось тихо стало...
Де ж ви, браття-отамани?!...
Згинули?... Пропали?...
Батьку-Вітре! Ну, а, може,
Час наш ще настане?
Розвернуться ті кургани,
Й Красне Військо встане!
І підем, і будем битись
Від краю й до краю!
І козацьку пісню славну
Скажемо, зіграєм!...
“У Києві, на Майдані,
Зібралось народу –
Козацького, селянського
І панського роду.
Всі ми – люди,
Всі ми – браття,
Всі ми – міць і сила!
Всіх нас мати для любові
Й щастя народила...
І на заході й на сході
Пісня солов’їна,
І на південь, і на північ –
Ненька-Україна!
Не дамо ж бо, люде-браття,
Звести нас в могилу!
Розкрий очі, мій Народе,
Вхопи вітру в крила!
Розправ спину, вдихни в груди,
Твердо стань на ноги –
Хай тікає Чума клята
З нашого порогу!...
Об’єднаємось, полюбим,
Згладимо руїни,
Всі - Сини і Дочки вірні
Неньки-України!”...
... Так у степу говорила
До вітрів могила.
Так Історія складалась,
Терпка, ніби глід...
Так козацька Слава наша
З славою спочила,
Від Кургану до Кургану,
Ніби з сліду в слід...
Полягли ті козаченьки
За нашу свободу,
Бо були вони всі, браття,
Козацького роду!
...А в селі, на Україні,
Десь ворожить мати:
Чи то доньку, чи то сина
Бог їй має дати...
22.07.2006 року,
м. Хмельницький
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій…»
(Великому Кобзареві нашому –
Тарасу Григоровичу Шевченку)
Говорила з сивим вітром
У степу могила:
- Ой, чи знаєш ти, Стрибоже,
Кого я тут вкрила?
Заросла я бур`янами,
Боки похилила.
Горе мені – твої внуки
Розпускають крила.
Гладять мене, розчісують,
Курган розправляють,
Скоро буде вже й не знати,
Ні сліду, ні краю...
Щось свистять надвечір,
Грають, дороги питають.
Гонять хмари табунами
В Пекло чи до Раю –
Я не знаю... А сама я
Козаків тут вкрила.
Не одного – сотні тисяч
В земельку зарила...
Всі пропали, сіромахи,
За Волю, за Славу:
Хто – на палю, хто – на плаху,
Всі – за діло праве!
Сплять вони собі, а вітер
Гне траву-ковилу...
Сплять в могилі тій гетьмани,
Слава, Воля й Сила!
Спить великий Наливайко,
Богун, Остряниця...
Сплять Сірко і Многогрішний,
Байда і Хмельницький...
...Був же час на Україні,
Були вірні люди!
Слава лилася степами
Й гомоніла всюди...
А тепер? Кругом – тумани,
Якось тихо стало...
Де ж ви, браття-отамани?!...
Згинули?... Пропали?...
Батьку-Вітре! Ну, а, може,
Час наш ще настане?
Розвернуться ті кургани,
Й Красне Військо встане!
І підем, і будем битись
Від краю й до краю!
І козацьку пісню славну
Скажемо, зіграєм!...
“У Києві, на Майдані,
Зібралось народу –
Козацького, селянського
І панського роду.
Всі ми – люди,
Всі ми – браття,
Всі ми – міць і сила!
Всіх нас мати для любові
Й щастя народила...
І на заході й на сході
Пісня солов’їна,
І на південь, і на північ –
Ненька-Україна!
Не дамо ж бо, люде-браття,
Звести нас в могилу!
Розкрий очі, мій Народе,
Вхопи вітру в крила!
Розправ спину, вдихни в груди,
Твердо стань на ноги –
Хай тікає Чума клята
З нашого порогу!...
Об’єднаємось, полюбим,
Згладимо руїни,
Всі - Сини і Дочки вірні
Неньки-України!”...
... Так у степу говорила
До вітрів могила.
Так Історія складалась,
Терпка, ніби глід...
Так козацька Слава наша
З славою спочила,
Від Кургану до Кургану,
Ніби з сліду в слід...
Полягли ті козаченьки
За нашу свободу,
Бо були вони всі, браття,
Козацького роду!
...А в селі, на Україні,
Десь ворожить мати:
Чи то доньку, чи то сина
Бог їй має дати...
22.07.2006 року,
м. Хмельницький
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1122 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1122 seconds