Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска -
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска -
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Цимбалюк (1971) /
Вірші
Пісня кобзаря про волю
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пісня кобзаря про волю
«Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій…»
(Великому Кобзареві нашому –
Тарасу Григоровичу Шевченку)
Говорила з сивим вітром
У степу могила:
- Ой, чи знаєш ти, Стрибоже,
Кого я тут вкрила?
Заросла я бур`янами,
Боки похилила.
Горе мені – твої внуки
Розпускають крила.
Гладять мене, розчісують,
Курган розправляють,
Скоро буде вже й не знати,
Ні сліду, ні краю...
Щось свистять надвечір,
Грають, дороги питають.
Гонять хмари табунами
В Пекло чи до Раю –
Я не знаю... А сама я
Козаків тут вкрила.
Не одного – сотні тисяч
В земельку зарила...
Всі пропали, сіромахи,
За Волю, за Славу:
Хто – на палю, хто – на плаху,
Всі – за діло праве!
Сплять вони собі, а вітер
Гне траву-ковилу...
Сплять в могилі тій гетьмани,
Слава, Воля й Сила!
Спить великий Наливайко,
Богун, Остряниця...
Сплять Сірко і Многогрішний,
Байда і Хмельницький...
...Був же час на Україні,
Були вірні люди!
Слава лилася степами
Й гомоніла всюди...
А тепер? Кругом – тумани,
Якось тихо стало...
Де ж ви, браття-отамани?!...
Згинули?... Пропали?...
Батьку-Вітре! Ну, а, може,
Час наш ще настане?
Розвернуться ті кургани,
Й Красне Військо встане!
І підем, і будем битись
Від краю й до краю!
І козацьку пісню славну
Скажемо, зіграєм!...
“У Києві, на Майдані,
Зібралось народу –
Козацького, селянського
І панського роду.
Всі ми – люди,
Всі ми – браття,
Всі ми – міць і сила!
Всіх нас мати для любові
Й щастя народила...
І на заході й на сході
Пісня солов’їна,
І на південь, і на північ –
Ненька-Україна!
Не дамо ж бо, люде-браття,
Звести нас в могилу!
Розкрий очі, мій Народе,
Вхопи вітру в крила!
Розправ спину, вдихни в груди,
Твердо стань на ноги –
Хай тікає Чума клята
З нашого порогу!...
Об’єднаємось, полюбим,
Згладимо руїни,
Всі - Сини і Дочки вірні
Неньки-України!”...
... Так у степу говорила
До вітрів могила.
Так Історія складалась,
Терпка, ніби глід...
Так козацька Слава наша
З славою спочила,
Від Кургану до Кургану,
Ніби з сліду в слід...
Полягли ті козаченьки
За нашу свободу,
Бо були вони всі, браття,
Козацького роду!
...А в селі, на Україні,
Десь ворожить мати:
Чи то доньку, чи то сина
Бог їй має дати...
22.07.2006 року,
м. Хмельницький
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій…»
(Великому Кобзареві нашому –
Тарасу Григоровичу Шевченку)
Говорила з сивим вітром
У степу могила:
- Ой, чи знаєш ти, Стрибоже,
Кого я тут вкрила?
Заросла я бур`янами,
Боки похилила.
Горе мені – твої внуки
Розпускають крила.
Гладять мене, розчісують,
Курган розправляють,
Скоро буде вже й не знати,
Ні сліду, ні краю...
Щось свистять надвечір,
Грають, дороги питають.
Гонять хмари табунами
В Пекло чи до Раю –
Я не знаю... А сама я
Козаків тут вкрила.
Не одного – сотні тисяч
В земельку зарила...
Всі пропали, сіромахи,
За Волю, за Славу:
Хто – на палю, хто – на плаху,
Всі – за діло праве!
Сплять вони собі, а вітер
Гне траву-ковилу...
Сплять в могилі тій гетьмани,
Слава, Воля й Сила!
Спить великий Наливайко,
Богун, Остряниця...
Сплять Сірко і Многогрішний,
Байда і Хмельницький...
...Був же час на Україні,
Були вірні люди!
Слава лилася степами
Й гомоніла всюди...
А тепер? Кругом – тумани,
Якось тихо стало...
Де ж ви, браття-отамани?!...
Згинули?... Пропали?...
Батьку-Вітре! Ну, а, може,
Час наш ще настане?
Розвернуться ті кургани,
Й Красне Військо встане!
І підем, і будем битись
Від краю й до краю!
І козацьку пісню славну
Скажемо, зіграєм!...
“У Києві, на Майдані,
Зібралось народу –
Козацького, селянського
І панського роду.
Всі ми – люди,
Всі ми – браття,
Всі ми – міць і сила!
Всіх нас мати для любові
Й щастя народила...
І на заході й на сході
Пісня солов’їна,
І на південь, і на північ –
Ненька-Україна!
Не дамо ж бо, люде-браття,
Звести нас в могилу!
Розкрий очі, мій Народе,
Вхопи вітру в крила!
Розправ спину, вдихни в груди,
Твердо стань на ноги –
Хай тікає Чума клята
З нашого порогу!...
Об’єднаємось, полюбим,
Згладимо руїни,
Всі - Сини і Дочки вірні
Неньки-України!”...
... Так у степу говорила
До вітрів могила.
Так Історія складалась,
Терпка, ніби глід...
Так козацька Слава наша
З славою спочила,
Від Кургану до Кургану,
Ніби з сліду в слід...
Полягли ті козаченьки
За нашу свободу,
Бо були вони всі, браття,
Козацького роду!
...А в селі, на Україні,
Десь ворожить мати:
Чи то доньку, чи то сина
Бог їй має дати...
22.07.2006 року,
м. Хмельницький
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
