звичайно ж, не сміятимусь. тільки щось дійсно пафосно у вас вийшло... так що ви того - без цих врочистих слів.
та-а-ак собі, віршики. коротенькі. (спльовує_й_розтирає:)

дякую за неоминання.

Якщо вам, Сергію, "не вписується" оце "дійсно пафосно", то витріть та й по всьому :)
Все одно моя думка при мені залишиться. У всякому разі поки що – до наступних перечитувань :))
а так написалося як сприйнялося зразу ж

що значить витріть - та я вже роздрукував під подушку.

пакує бандерольку з аналогічним сервусом.
з 1 по 13 десь там нижче, двома порціями.

Нє, не зайва, Варюнь,- не допила, мабуть :) Перечитала те місце із "навзаєм", і наголос наче на місці, і ритм. Чи те в мене не ті напої? :)
(довго і повільно кружляє між рядками, доходить до пустелі у центрі світу, розуміє, що прийшла, тихенько лягає і дивиться на зоряні ікони

сам спіткнувся - видно спішив (ти куди спішив, ґа? - питається сам себе).
ніжно-сентиментально - бо я насправді саме такий:) тупить погляд долу й копирсає ніжкою щось там на підлозі.
дякую за підказку.

в навзаАєм/і/ наголос там, де величезна літера. як вам заміна? (запопадливо заглядає в очі)

В таких випадках тра руки цілувати:)
Файно переробив, тримай поцілунка. В щічку;)

заміна... заміна... За змістом, здається, краще c'est la vie. Нє?
А де це - "нижче"??? Нижче, ніж що? У кого нище? Я вже хвилююсь.

я сам хвилююсь (опускає очі).
теж файна заміна... тре порозмислити... пару днів.
нжче - це http://maysterni.com/publication.php?id=10549 і http://maysterni.com/publication.php?id=7726
дякую за підказку.

Знайшла!!! Нічого собі, відстань - 2 роки...

як приблудний - приблудному: дякую, брате, за твоє поблажливе відношення.
я (взагалі-то) теж не бухаю - то так... е-е-е... від надміру вражень...
щиро твій.

дякую за гарну чоловічу оцінку, Володимире. ви мене потішили:)

не знаю як реагувати, окрім багатовимірного ґґґґ:) тема серйозна, а тому дещо розлого:
згоден, для нашого часу звучить досить пафосно, але подальший текст має нівелювати цю (патріотичну?) оскомину і векторно спрямувати читача в особистісну царину ліричного героя. справа тут в тому... е-е-е... що кожен свідомий чоловік (а чоловік - в першу чергу) має себе співвідносити зі своїм народом. якщо ні - тоді "моя хата скраю". а цей принцип (характерний не тільки для українців... але приказка все ж наша) ні до чого доброго не приводить (ретроспективно оглядається навколо). найближче коло - близькі, родичі, друзі... дівахи... - то в першу чергу (так вже людина влаштована), але коли все обмежується тільки цим, а свідомість не розширяється хоча би до етнічних кордонів місцини, де родився, то це вже біда... бо пошуки гарної роботи, заробляння класного житла (шоб як у всіх), купівля кількох автівок (любовно грається кількома брєлочками) - це класно, так і має бути, але перед людиною (як варіант - чоловіком:) має гостро (і дедалі - гостріше)стояти абсолютно нериторичне питання - що ти (сука така) зробив для свого народу - врешті-решт! (не зовсім в тему згадується перифразом "родіна мать зовьот!") і не треба відповідати питанням на питання - а шо він зробив для мене? бо це вже жлобство.
(автор вибачається за певне (риторичне) менторство і запевняє, що кидає каміці тільки до власного городу а ще до городів абсолютно несвідомих українців, яких все менше і менше).
ху-у-у... аж впрів!
розшаркується, дякуючи за візиту.