ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

В Горова Леся
2026.02.24 22:40
Лютий
Цей місяць лютий, він такий важкий.
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.

Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...

Володимир Невесенко
2026.02.24 21:49
Зачепилось сонце за верхівку клена
Зачепилось сонце за верхівку клена,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.

Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,

Іван Потьомкін
2026.02.24 19:33
Надлюдина - нелюд (з Овідієвих "Метаморфоз")
Не йде із пам’яті мале оте хлоп’я –
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало

Артур Курдіновський
2026.02.24 18:35
Скасуймо! Забудьмо! Спалімо!
Розквітла троянда красива,
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!

Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера

Тетяна Левицька
2026.02.24 14:08
На денці океану
Хоч топить ніч квапливо
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.

Микола Дудар
2026.02.24 13:53
Одного разу
Одного разу кілька раз
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…

Ігор Шоха
2026.02.24 13:09
Хто є хто
Я одинокий менестрель
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,

Юрій Гундарів
2026.02.24 12:50
Рік Червоного Вогняного Коня
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…

Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі, 

Ірина Вовк
2026.02.24 12:13
Стоїть хата-ковчег...
На узліссі часу, де весна цілує холодні шрами землі,
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж

Борис Костиря
2026.02.24 11:28
Повернення
Відбудеться повернення по колу
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.

Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,

С М
2026.02.24 05:30
Плач, бейбі (Janis Joplin)
Плач, бейбі
Плач, маленький
Ось ти і вдома

Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе

Вікторія Лимар
2026.02.23 23:31
ОСТАННЯ ДЕКАДА ЛЮТОГО
У ЛЮТОГО знайшлась відрада,
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.

Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:

Микола Дудар
2026.02.23 21:19
***
Чи матюкаюсь я? Так, але нині рідше, а ось в старі часи ого-го! Згадав, дай, думаю, в кілька слів про красивий матючок...
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те

Юрко Бужанин
2026.02.23 17:04
***
Уперто нас минає брудершафт.
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!

Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і

Артур Сіренко
2026.02.23 16:41
Краплі бруслинового меду
Над рікою, що зветься Турбота
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності

Артур Курдіновський
2026.02.23 16:20
Як помирає дитинство
Пішов за обрій січень кришталевий,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.

Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів


Поетичні Майстерні



 Нові автори (Поезія):

Мілана Попова
2026.02.24

Стейсі Стейсі
2026.02.14

хома дідим
2026.02.11

Дарій Стрілецький
2026.02.05

Акко Акко
2026.02.03

Стефан Наздоганяйко
2026.01.28

Кіра Лялько
2026.01.22






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія





  Вірші, проза, аналітика, огляди
Автори / Тетяна Левицька / Вірші

 Вмирала мати
Пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років

Вмирала мати у самотній хаті
В жахливу, чорну, лихолітню днину.
Голодна смерть збивала домовину,
Поспішно шила саван із латаття.

За себе, грішну, не молила Бога,
Терпляче прикусивши біль вустами:
«Як я піду, що ж буде, дітки, з вами?
Чи вас зігріє ця хатина вбога?

І хто ж нещасних сиріт пожаліє,
Хто витре безпритульні сльози втрати?
Кому не довелося помирати,
Той матері тривог не зрозуміє.

Тапчан давив, як доленосна плаха,
Думки смоктали мозок, наче сліпні:
«Помилуй, Боже, доньок малолітніх...», –
Безтямно простогнала бідолаха.

«Голодні знову полягали спати»…
Та діти не простягнуть більше руки,
У пагорбі скінчились їхні муки.
До нього вік торує стежку мати...

(2006-2009) р.

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



Найвища оцінка Олександр Христенко 5.5 Майстер-клас / Майстер-клас
Найнижча оцінка Юлія Івченко 5.25 Майстер-клас / Майстер-клас

    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)



Про публікацію
Дата публікації 2009-12-02 13:17:47
Переглядів сторінки твору 5650
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 4.795 / 5.38  (5.583 / 6.22)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.662 / 6.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.743
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.02.24 22:48
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Христенко (М.К./М.К.) [ 2009-12-02 13:30:33 ]
Зачепило!
Яскраво, щиро, боляче...
Молодець, Таню!
"у порога"- схоже на русизм.
Можливо так:
Хто ж вас сиріт стрічатиме з порога?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2009-12-02 14:15:07 ]
Сашо, дякую, приємно, що тобі сподобалось.
"Хто ж вас сиріт стрічатиме з порога?" - подобається, але багато збігів приголосних, тож
подумаю над цим рядком.
З найкращими побажаннями,
Таня


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2009-12-02 13:39:00 ]
Яка меліса, яка м"ята?! Люди тоді думали не про заспокійливий чайок - почитайте спогади! І "тривоги матері" розуміють не тільки,коли в 30 збираються помирати, хоча це і натяк на малих дітей. І коли вже вмирають від голоду (не фігурально, а фізично), сил порпатися в ріллі вже не вистачає.Тим більше у малолітніх дітей.

Ще одна, нмд, невдала проба долучитися до цієї теми.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2009-12-02 14:14:52 ]
Мені розповідала моя мама, яка перенесла голод, що вони пили чай із того, що росло на їх городі. Саме у них росла кропива, м’ята та меліса. Люди запасались будь-якими травами та виживали хто, як міг. Це зараз м’ята та меліса сприймаються лише, як заспокійливі засоби, а тоді це було спасіння від голодної смерті.
Малі діти навіть у п’ять років здавались дорослими. Мама роповідала, що вони порсались навесні у ріллі, щоб знайти хоча б одну гнилу картоплину. Їхня мати віддавала дітям все те, що могла дістати на той час, а сама знесилена померла.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2009-12-02 14:35:11 ]
Тоді варто позначити, що це пам"яті не всім жертвам Голодомору, а Вашій бабусі.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2009-12-02 15:11:40 ]
Таких прикладів було безліч. Почитайте спогади!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Івченко (М.К./М.К.) [ 2009-12-02 14:05:14 ]
Таню, привіт. Рада Вас зустріти на теренах ПМу. )
Спробуйте трошки вичитати вірша і змінити рими , а також додати емоційності. Якщо є , надрукуйте аську. Я чим зможу допоможу. З повагою Блакитна Кішка.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2009-12-02 14:29:13 ]
Привіт! У Вас знайоме обличча, але не можу згадати, де бачились :)
Дякую за відгук. Аськи не маю, ось моя пошта levtan1@yandex.ru
Якщо є бажання спілкуватися, завжди Вам рада.
З повагою та теплом,
Тетяна


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2009-12-02 22:39:33 ]
Гарний, зболений вірш


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2009-12-03 19:37:30 ]
Ярославе, дуже Вам вдячна за відгук. Наразі допрацьовую вірш, згодом викладу новий варіант.
З теплом


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Редчиць (М.К./М.К.) [ 2009-12-03 12:13:41 ]
Щирий вірш, але над ним ще треба попрацювати.
............`сиріт....
Ой, хто ж покличе сиріт до порога?
Слабкі рядки: Від холоду обіймами зігріє...
В яку зібралась передчасно мати.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2009-12-03 19:42:06 ]
Дякую, Іване, що завітали та висловили свою думку. Я обов'язково візьму до уваги всі Ваші рекомендації та ретельно попрацюю над віршем.
З теплом


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Редчиць (М.К./М.К.) [ 2009-12-13 21:28:55 ]
Я перепрошую, п.Таню, але Слово не любить, коли про нього забувають...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2009-12-13 23:02:28 ]
Пане Іване, не забула і я. Навіть написала новий варіант, але не впевнена у ньому, тому, ще не виправляю. Якщо я Вам напишу на особисту пошту, щоб порадитись, Ви не проти? Чомусь дуже важко дається цей вірш. Хочеться зробити сильний фінал, але...
З повагою та теплом,
Таня