Маячня.
Одне це ємке слово окреслює намережене Чорногузом. Таке миготливе, зриме слово.
Ні лобами не стравлювала, ні інтриг не плела. Маю вузьке коло шанувальників, однодумців, там немає цікавості до інтриг. Моя творчість - предмет зацікавлень. Про мен

Напишу цього разу без жартів,
Голу істину зрійте без шат.
Геніальні поети чубаті,
Сиві кучми на главах лежать.

Їм і оплески, й почестей шуби,
І осанна розчулених дів.
А у мене - лобище як бубон,

Навіщо шипи-докори?
Що далі – і так відомо.
Тікай із мого Содому
У рідну свою Гоморру:
Оманою-баговинням,
Образами-манівцями…
Окремо – нам крок до тями.
А вкупі – нема спасіння.

Пробувши понад 10 років на цьому дивовижному інтернет-ресурсі "Поетична робітня", який очолює Велимир Маньєрист ( і саме він створив тут цей неповторний світ класичної римованої романтичної поезії, де шляхетні трубадури оспівують неземну вроду прекр

Твоя нещирість в рухах і в словах,
Неправда розмиває береги.
На острові любові – повний крах.
Човни, розбиті вщент… Киги-киги –

Сумує чайка. З розпачу кричить,
Бо змило буревієм все навкруг.
І острівець, – беззахисний вночі,

На дерев безшелесність,
Лісів безгоміння
Проливається сонця
Прощальне проміння.
На порозі у осені
Літо постане
І останнє тепло
Охолоне й розтане.

Шумний дощ стугонить, кучерявіє, хлюпає зливно,
чорні хмари хустками сирітськими - примхи планид.
Я до тебе душею, матусю, тягнусь інстинктивно,
а тепла не знаходжу - свічу, за впокій панахид.
Відзвенів благовіст, відчитали молитви за тризни,
пригад

В тобі незміряно багато
Солодких крихіток надій
І ти умієш дарувати
Їх тим, хто мучиться в біді.
Чимало нас вже б стали тліном,
Якби не мовила ти: Стоп!..
І не вказала всім із тіні
До світла безліч точних троп.

Тусовки модні, дискотеки…
Не спить ночами Миколаїв
Таксі «Шансон» і фонотека
Блатна на весь бульвар лунає.
Одні «одягнені» у справи,
Машини, вишукані шати…
Своїм життям живе Держава.
А хтось на схід йде. Воювати.

В осонні вересень так радісно сурмить
у розтруби дерев, у ріг достатку,
перебирає струни верховіть
мільярдом арф осіннього початку.

Збігаються вітри з усіх-усюд
гойдати ліс у сонячній колисці,
аби приспати безперервний труд

Заговорив по-українськи вірш Рубцова.
В моєму серці тихо так заговорив,
Немов озвався давній-давній друг,
А з ним і отроцтво озвалось.

Заговорив по-українськи вірш Рубцова
І Вологодщину, пісну на врожаї,
Врожайну на зажурну пісню,

Нема коли поглянути угору.
Та і навіщо линути у даль?
У цю суху осінньо-літню пору
у кожного своя жура-печаль.

Рушаємо із бабиного літа
у затяжні тумани і дощі,
коли нема оказій обігріти

Простирадла вологі туманів
Досихають цієї пори, –
І спалахують липи багряні,
І світліють руді явори.
І з’являються, мов на екрані, –
Жовтий килим улежаних трав,
І росинок посріблені грані,
І світанок, що знову настав.

У мрій польоту виростають крила.
Коли побачиш неземну красу
То розумієш неймовірна сила
Тебе поверне у небес ясу.

І вже ніщо не зможе зупинити.
Упевнено крокуєш до мети
У небі зорі, як у полі квіти

Майоріє загравами далеч
Роковини скривавлених жнив.
Як жадалися... Палко жадались
Переможні події війни,
Де братів намагання звільнити,
Повернуть Україні своє...
У поля, мов покошене жито,
Полягло недовтілене. "Єр",

Нумо, втечімо від прикрих реалій,
Ліпше спочинемо серед азалій,
Аби подалі багна і фекалій,
Аби не знати чужих маргіналій.

Ліпше стрибатимемо до упаду,
Вшкваримо реггі, хіп-хоп і ламбаду,
Не пошкодуємо власного заду,