ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2020.01.22 06:31
До сходу сонця ще година.
Сіріє ночі чорне тло.
А за моїм вікном калина
Тихенько стукає у скло.
Немов зове мене до себе:
«Козаче, чуєш ти, чи ні?
Уже світліше стало небо
І сумно у саду мені…»

Домінік Арфіст
2020.01.21 23:13
і рука моя Вам – востаннє –
берете? – о даремний дар!
не беруть дання на прощання
віддають – ударом удар!
кожен жест – як постріл у спину
кожне слово – свист батога
(потім вимислимо причину –
розбереться кожен в боргах!)

Ярослав Чорногуз
2020.01.21 21:33
Віддай мені свій біль, кохана,
Віддай мені його увесь.
Хай заживе у грудях рана,
Як вишня воля піднебесь.

Візьми любов мою, як ліки,
Вбирай, немов пилок – бджола.
Щоб розтулилися повіки,

Вікторія Лимарівна
2020.01.21 19:58
Здригається в розпачі Небо!
Загиблих приймає земля.
Оплакує… чутно здаля.
Шукає для рідних розради,
та марні всілякі поради.

Зійшлися хмарини на Небі.
Палітрою темною барв,

Мессір Лукас
2020.01.21 19:30
Холодна вода на шматок рафінаду..
О муко чекання, о спраго зі спраг!
Твоя соромливість сильніша за знаду..
Як бути не втямлю, розтоптаний в прах.

Тебе я запрошую бути як вдома,
Шиншилову шубу знімаю ривком,
І бачу.. /від захвату губи судомить/

Надія Тарасюк
2020.01.21 19:28
Заварюють хмари
хурделицю,
дерева синоптиків
гуглять;
доріжково простір
стелиться,
де вітер полює
в кухлях.

Галина Сливка
2020.01.21 19:26
Ідеш собі... Одна з-поміж усіх...
Вже й вітер розгойдав життєві межі.
Межу вселенську білить біло сніг,
Бо без межі оте, що нам належить.

Воно в тобі не раз ще проросте
Любов'ю з болю, світлом із нестями.
Несеш в собі життя, складне й просте,

Олександр Сушко
2020.01.21 18:35
Не можна сперечатися із жінкою, а з берегинею і подавно. Цю незаперечну істину я зрозумів не одразу. Як побралися, то спочатку доходило і до сварок – я хочу піти на річку, а дружина просить пошити штори на вікна. Кажу, - прийду з риболовлі та пошию. А во

Матвій Смірнов
2020.01.21 14:37
Він дивиться на вулицю з вікна
На самоті із пляшкою вина
В просторій і неприбраній вітальні
І вже не знає сам, коли востаннє
Виходив з дому. За вікном - війна,
Пожежа тощо, і лише стіна
Його рятує від вогню і сталі -
Крихка, непереконлива, скляна.

Сергій Губерначук
2020.01.21 13:57
Три лікті полотна
грубого сірого
принесла стара й убога,
подає і відає і:
…до Бога зверталася
дев’яносто з гаком літ,
де й взявся – Бог, привернув до мене
долю,

Ігор Деркач
2020.01.21 12:45
Жура і сум не додають снаги.
Ідилія ілюзією буде –
немає завтра. Та дають боги
ясні надії, що і ми ще люди.

Не ігноруймо засоби мети,
які не оживуть самі собою.
Ще буду я, і є у мене ти,

Олександр Сушко
2020.01.21 11:59
У всього своя межа,
Ціна за красу і вади.
І вирвати зуба жаль,
І совість за так віддати.

За усмішку - гострий ніж,
За слово огуди - дяка.
Ночами не плачу більш -

Ірина Білінська
2020.01.21 11:49
Одягнула б твої обійми,
загорнулася міцно-міцно,
щоб ніхто не знайшов,
не вийняв...
І пішла би гуляти містом...

Ідучи, я б лічила зорі,
забуваючи все на світі...

Іван Потьомкін
2020.01.21 07:52
Дощеві стачило терплячки
(принаймні так мені здалося),
щоб на роботу я прийшов сухим,
включив як завше музику класичну
і «Капуччіно» з приємністю попив.
Тільки тоді продовжив дощ свою пісню,
нудну для птаства і людей,
та життєдайну для землі

Олександр Сушко
2020.01.21 06:06
Зайшов на сайт, а там людей орава
Мене уздріла і одразу: - Ки-и-и-иш!
Зеленобобіки волають: - Буде вава!
Порохоботи: - Ти на гузні нашім прищ.

Відбитись зась! Стару розбито ліру,
Сатира відсьогодні - вже не щит.
- Не поважаєш нашого кумира!

Тетяна Левицька
2020.01.21 05:56
Все буде добре, любий, чуєш?
І навіть краще, ніж колись.
Мені тебе завжди бракує.
Погляну в неосяжну вись,
там сизі голуби літають,
крилами ніжуть небозвід.
Я так далеко, від одчаю
й так близько до твоїх воріт.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

киянка Світлана
2020.01.14

Олександр Миколайович Панін
2020.01.12

Тіна Якуб'як
2020.01.08

Янка Кара
2020.01.05

Сергій Зубець
2020.01.01

Ірина Ваврик
2019.12.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Наталія Крісман (1972) / Вірші

 ІДУТЬ ДОЩІ...
Ідуть дощі - холодні, з гіркотою,
Неначе в саму душу проника,
Аж пам'ять серце боляче стиска,
Повінчана я наче з самотою...

І кожна ніч - мов вирок у лице,
Мені навідмаш кинутий від долі.
Навіки я повінчана з цим болем,
Мабуть, за щось покарана Творцем...

Ідуть дощі, у серці йдуть дощі,
Змиваючи солоний присмак туги.
Чи дасть мені ця доля шанс удруге
Знайти розраду зраненій душі?...

Минуть дощі, а з ними вщухне й біль мій,
На серці рани час запорошить.
Тамую за любов'ю ненасить
У своїх мріях, трохи божевільних...
21.05.2010р.




Найвища оцінка Редакція Майстерень 5.5 Любитель поезії / Майстер-клас
Найнижча оцінка Катерина Савельєва 5.25 Любитель поезії / Любитель поезії


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-05-21 11:27:09
Переглядів сторінки твору 1951
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.909 / 5.38  (4.817 / 5.46)
* Рейтинг "Майстерень" 4.917 / 5.5  (4.643 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.767
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Поезія Романтизму і Сентименталізму
Автор востаннє на сайті 2014.03.16 15:11
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Христенко (М.К./М.К.) [ 2010-05-21 12:15:33 ]
Вірш наповнений почуттями і болем до крику.
Це не може залишити читача бай дужим.
Що до техніки. є невеликі зауваження:
1. ! остпнньому катрен збивається розмірність( з'являються зайві склади) Це зроблено заради римування "біль мій - божевілля". Знахідка цікава, але в розмірність вірша не вписується, нажаль.Пропоную варіант:

Минуть дощі, а з ними вщухне біль,
На серці рани часом запорошить.
Та я несу свою печальну ношу
І про кохання мрію - скільки сил...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталія Крісман (Л.П./М.К.) [ 2010-05-21 22:56:27 ]
Дякую, Олександре, за Ваш варіант, але я пишу душею, з неї просто лине саме так, а не інакше. Розмірність свідомо змістила, задля акценту на останньому катрені.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2010-05-21 14:13:10 ]
Так буває, що після одного емоційного навантаження надходить інше.
Але йтиметься тільки про вірш.
Попередній дописувач звернув увагу на те, на що і я не можу не звернути - на специіфчне глибоке відчуття, яке пронизує весь вірш.

Також не можу не звернути увагу на короткі форми дієслів. Вони додають віршу народності. Не більше.
Констеляції, прояви яких спостерігаються у таких показових випадках як „з самотою”, „від долі”, „час запорошить”, додають фрагментам рядків, наведених мною, звучання, схожого на пісенне – наприклад, як у піснях Володимира Висоцького.

Неоднакова кількість складів свідчить про те, що остання строфа-чотиривірш належить до вільних. Такі існують. І це може бути авторським задумом.
За рахунок дрейфуючого наголосу початок останнього рядка звучить якщо не пісенно, то самобутньо.

З повагою,
Г.С.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталія Крісман (Л.П./М.К.) [ 2010-05-21 23:01:41 ]
Дякую, Гаррі за гарні слова! Ви їх щоправда довше, мабуть, писали, аніж я свого вірша. Я його вчора написала о третій ночі за пару хвилин, просто виплеснула його на папір після вчорашнього творчого вечора, в якому брала участь... Мої почуття виливаються у вірші саме так, а не інакше, і я з цим нічого зробити не можу, та й не хочу, це я - справжня, часом "збиваюсь" з ритму...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2010-05-22 10:29:12 ]
Так, так...
Як апологет прописних істин, я можу нагадвати про те, що все геніальне є простим.
А як людина, яка бере участь у певних виробничих процесах, я розумію, чим є конвейєр.

З повагою,
Г.С.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Лазірко (Л.П./М.К.) [ 2010-05-21 19:40:20 ]
Привіт Наталю,
А що коли трішки накше розставити акценти:
***
Ідуть дощі - холодні, з гіркотою.
Неначе в душу осінь проника,
Аж пам"ять серце боляче стиска,
Повінчана я наче з самотою...
(тут ще такий момент "самота" і "Ви" жіночого роду... Кхм)

З теплом,
ЛЮ


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталія Крісман (Л.П./М.К.) [ 2010-05-21 23:04:35 ]
О, добра підказочка, скористаюсь, Юрію! Дякую Тобі!
Самота справді жіночого роду, а ось я........... Кхм...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2010-06-02 15:33:53 ]

І світ такий, і ти така - одначе,
ти світу не обмовишся: Юначе...
А втомлено прилігши на плече,
любитимеш його і далі зряче...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Катерина Савельєва (Л.П./Л.П.) [ 2010-08-15 17:17:39 ]
Вірш справді наповнений болем і почуттями, а коли почуття наповнюють нас, їх необхідно виплеснути на папір.