ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Роса (1964) / Вірші / Спостерігаючи життя

 Апокаліпсис розуму

Людям похилого віку з порушенням діяльності головного мозку присвячую...

Зá що цей мозок на шмаття покраяно?
Здобич лихого душа неприкаяна:
марення, марення, марення, марення…

Бачаться рідні чужими й ворожими,
діти й онуки на себе не схожими,
волю обмежено, світ загороджено.

Тяму із колії дійсності вибито,
все переплуталось - спробуй не схибити:
нібито, нібито, нібито, нібито.

Змучено душу примарами розуму,
вигадок плетиво, наче морозами,
страхом зацьковує, в’яже загрозами.

Діє у маренні тіло збідоване,
з трун піднімає минуле поховане:
спомини, спомини, спомини, спомини.

Чом ви омріяне дійсністю крешете?
Тисне на серце свідомості решето.
Всіх би в могилу із вироком: брешете!

Серденько рветься до рідної хатоньки,
ласки просити покійної матінки...
Спатоньки, спатоньки, спатоньки, спатоньки.
***
Хто без спокути піти сподівається?
Мрійте, бо інколи мрії збуваються.
Ангели граються… ангели граються…



Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-06-18 20:44:46
Переглядів сторінки твору 2891
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.785
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.03.17 20:38
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юхим Семеняко (Л.П./М.К.) [ 2010-06-18 21:18:55 ]
Наче для мене.
На, мовляв, вчись, бо так не віршуєш.
Гарні терцети (італ. terzetto, від лат. tertius — третій) як строфи, кожна з якої містить 3 пісні (рядка).
Мене трішки вихопив зі стану зачарованості 5-тий рядок (пісня строфи), якщо рахувати з кінця. Справа в наголосі. Можливо, це є авторським задумом, щоб читач не куняв.
А дактильне римування і наголошування викликає відчуття поваги до величі авторської роботи.

З подякою,
Г.С.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2010-06-19 11:37:30 ]
Дякую, Гаррі, на доброму слові. Про «так не віршуєш»: не прибідняйтесь, бо я зараз начну розповідати, що тріолетів не вмію писати, і сонетів, і ще купу чого, і що у моїй голові не тримаються усі оті розумні терміни, якими Ви так вільно оперуєте, і чим мені подобаються Ваші коментарі. А 5-й рядок – то не задум, то ляпус, котрий я зараз спробую виправити. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталія Крісман (Л.П./М.К.) [ 2010-06-18 22:26:52 ]
По манівцях йдемо, мов неприкаяні,
Щастя шукаємо десь по окраїнах,
Дивно, та навіть до болю звикаємо.

Бродим безликі в безумстві отарами,
Чварами душу на шмаття розкраяли,
Зернами скверни по вінця загаїли.

Зрадами ситимось, бідами маримо,
Наче хтось злими усипав нас чарами...
Надто багато часу нами згаяно!

Носимо в душах облудливість Каїна,
Боже, за що так жорстоко нас скарано?
Час вже покаятись, час вже покаятись!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2010-06-19 11:40:22 ]
Взагалі-то я мала на увазі особисту трагедію окремо взятої людини, але мені приємно, що це наштовхнуло Вас, Наталю, на такий експромт. Хоча від усієї душі сподіваюсь, що особисто з Вами усього цього не відбувається. Хай краще це буде поетичним перебільшенням! Дякую за коментар, щасти Вам, Наталю!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталія Крісман (Л.П./М.К.) [ 2010-06-19 12:13:23 ]
Тетяно, я перейшла з проблем мозку на проблеми душі, якось само так з мене виринуло... Коли почитала на Вашій сторінці про Вас і про вірші - зрозуміла, що маю у цьому з Вами деяку схожість, пишеться у мене само, ніколи не знаю наперед, що вийде з-під мого пера... Дякую, що надихнули мене! Натхнення Вам!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2010-06-19 16:22:32 ]
Думаю, не тільки подібні мені любителі, а навіть справжні митці пера не планують, про що писати сьогодні, а про що завтра - усе за покликом душі, адже не свідомість керує душею, а душа свідомістю, тому у одних і тих же обставинах люди і поводяться по різному. Для мене мої вірші – це хронічна хвороба, котра то відступає, то повертається. Деякий час я живу, як нормальна людина, займаюсь чимось потрібним, а потім щось, що накопичилось за період спокою, починає просити виходу у вірші, і я починаю «ловити ящірок», аби не мучитись від почуття невиконаної справи. Більшість людей знаходять вихід цій душевній сверблячці у теревенях з друзями, а я у цьому ділі не надто вправна, можу взагалі днями не розмовляти. Чоловік з цього приводу дорікає час від часу, мовляв, у Елочки-людожерочки лексикон більший, бо я взагалі одним «угу» обходитись можу. Це, звичайно, велике перебільшення, у чому він час від часу має можливість переконатись, та все ж… Немає у мене великої охоти все це про себе писати, але мене вже питали, якою я є насправді, отже, Наталю, дивіться, чи є у Вас схожість з подібним портретиком.:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталія Крісман (Л.П./М.К.) [ 2010-06-19 16:48:57 ]
Дещо впізнаю, я по специфіці своєї роботи можу тиждень-другий не виходити з дому взагалі і не бачити живих людей. Були часи, коли я довгими тижнями з ранку до ночі проводила в лісі... сама, збирала гриби, писала вірші... це було щоправда давно... а ще на кладовищі ( там моє улюблене місце біля найдорожчої могилки...). Та якщо порівняти нас - то виглядає, що я набагато більша самітниця, навіть часом відлюдниця, хоча й впродовж довгих років була дуже публічна, в мені поєднуються повні протилежності. Пишу лиш тоді, коли болить душа, інакше не вмію... Ось такі штрихи до мого портрету...
Не сподівалась, що викличу Вас на такі особисті одкровення...