ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Роса (1964) / Вірші / Бо я жива...

 Душа
Душа… Душа… Яка ж вона, душа,
коли нема їй спокою від слів?
Вважається, що нібито крилата.
По сказаних пралезах палаша
бреде вона, й кривавий слід зацвів
за нею так, неначе йде від ката.

Горбата. І брудна, бо безліч ніг
топталося, не маючи зупину.
Тягар від плюндрування і образ
не крилами – горбом за плечі ліг,
камінням вріс у зігнуту вже спину,
пухлинами болючих метастаз.

Така вона – душа, що справді чиста.
Що міріади втом від безлічі турбот
Несла, неначе хрест святий юдолі.
Що, наче папуаси за намисто,
не продавалася від безціні щедрот
і знає вартість істинної волі.

Крилату? Ні, молюсь я не карати:
порожнє і легке завжди потягне вгору
у густині і щільності життя.
Най краще каменем триматиму загату
між полем щирості і річкою роздору.
Либонь у цьому є якесь пуття.

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-07-19 03:10:24
Переглядів сторінки твору 3316
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.764
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.03.17 20:38
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Патара Бачія (Л.П./Л.П.) [ 2010-07-19 08:52:19 ]
Таку загату повінь не прорве,
Яка б надворі не шуміла буря!!!;-)
Гарно і щиро, Тетянко.Серце писало либонь про душу?..

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2010-07-20 21:47:46 ]
Серцем? Як то гарно звучить, Патарочко: писати вірші серцем. Але, на жаль, ні. То, мабуть, справа людей з особливо чутливими серцями. У мене звичайно все простіше. Звідкілясь з’являється у голові такий собі енергетичний образ, на кшталт Барабашки , і починає вимагати собі тіла у вигляді вірша, а щоб гість не заважав мені жити, я починаю полювання на слова і все, що пов’язане з поняттям віршоутворення – і роблю це суто за допомогою розуму, весь час приміряючи той чи інший елемент до «Багабашки». : ) Так що вся справа у тих енергетичних образах, а у їх створенні я участі не приймаю. : ) Дякую, Патарочко, за коментар, адже тільки завдяки ним я можу зрозуміти, чи вдало виконала свою роботу. : )


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юхим Семеняко (Л.П./М.К.) [ 2010-07-19 11:51:55 ]
Якісь вони печальні оці терцети, що поєднані в секстини.
Може, тому не виникає ніяких питань, крім одного: Як допомогти і чим зарадити?

"мозолі́". Наголошується останній склад. Поки що отака маленька допомога.

У стані печального резонансу,
Г.С.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2010-07-20 21:48:33 ]
Дякую, звичайно, Гаррібальде, адже якщо написане здатне викликати стан резонансу, і при цьому не йшлося про природні інстинкти, значить автор не даремно витратив час на пошуки словесних формул.
Особлива дяка за підказку про наголос, як би я не любила українську мову, але в дитинстві вона була практично відсутня у живому спілкуванні, тож важко не помилятись. А от зі співчуттям не поспішайте, це ж теоретичні міркування про те, якою може бути ідеальна душа у живої людини, а не розповідь про мою власну, адже мені ой як далеко до ідеалу. : )


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юхим Семеняко (Л.П./М.К.) [ 2010-07-21 00:00:14 ]
Саме так, як Ви одповіли.
Я є ЛГ (літературним героєм) мого автора, то і адресно резоную (співчуваю), так само як і радію.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2010-07-22 23:42:31 ]
Гаррібальде! Подумки аплодую Вашому вмінню в одну фразу вкладати декілька думок і старанно намагаюсь осягнути їх всі, на скільки уяви вистачить. : )) І окрема дяка за «Я є ЛГ мого автора»:

Я – літ. герой, я – персонаж,
Творіння автора мого.
Тримаю авторський кураж –
Я літ. герой, я – персонаж.
Малюю автора я аж
До потаємних слів арго:
Я – літ. герой, я – персонаж,
Творіння автора мого.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Христенко (М.К./М.К.) [ 2010-07-19 14:19:03 ]
Круто, Таню, ти замісила!
Тут з одного прочитання не осягнути.
Тут серйозно поміркувати треба.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2010-07-20 21:49:49 ]
Сашо, а нащо осягати, адже коли йдеться про душу, людині з художнім сприйняттям світу краще відчувати, а не осягати ; і знати, що ти у даному випадку відчув, мені було б на багато важливіше. : )


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Христенко (М.К./М.К.) [ 2010-07-21 13:25:51 ]
Прочитав чотири рази і майже все осягнув:)
Справа в тому, що куплети не досить чітко, як на мене, пов'язані між собою. А три рядки останнього куплета я взагалі не зрозумів:
"Крилату? Ні, молюсь я не карати:
порожнє і легке завжди потягне вгору
у густині і щільності життя."
То ти вважаєш, що тільки пуста душа може бути крилатою?
У першому куплеті стоїть питання. Далі роздуми, з метою знайти відповідь.
Звучать варіанти відповідей, у запитувальній формі:
Може така?
А, може - така?
У першому ж куплеті стоять поряд два варіанти:
1."Вважається, що нібито крилата?"
2."По сказаних пралезах палаша
бреде вона, й кривавий слід зацвів
за нею так, неначе йде від ката".
А написано так, ніби це один варіаннт?
Якщо вона крилата, то чому бреде...
Тобто, не вистачає зв'язок, типу: тому, що; але; і всеж таки... - які б пов'язали окремі роздуми у єдине ціле.
Останні три рядки я б радив відділити, аби акцентувати ТВІЙ ВИБІР, твоє розуміння, якою має бути душа.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2010-07-22 23:43:37 ]
Сашо, дякую за розлогий коментар. Здається, тепер я знаю, що ти відчув. Звичайно, змальована мною душа виглядає не надто приємно. За стереотипом чиста душа – щось рожеве з пухнастими білими крильцями. Що ж, можливо, такою вона приходить у цей світ. Але цей світ… Хліба у рукавичках не замісиш, отже, руки чистими не залишаться, але чи то бруд? Множити у світі добро і якомога більше зменшувати кількість зла – от до чого прагнутиме справді хороша душа (суттєва різниця з «уникати бруду і намагатись зберегти недоторканість своєї чистоти, чи не так?) Але якщо життя тре, то душі місять… Щоб змінити хоч щось у цьому світі на краще, треба жити на землі, а не пурхати над нею, і не кожен кинутий камінь треба кидати у відповідь. Обривати ланцюжки образ на отриманій… Приймати на себе камінь, кинутий у слабшого… Обпікати руки, намагаючись допомогти комусь загасити у собі зле полум’я… Нести на собі відповідальність хоч за крихітний шматочок світу навколо себе… А зла у світі багато: жодній душі з цією роботою не впоратись, досягти хоча б рівноваги між злом і добром, і то добре. Не бути рабом звичок і тваринних інстинктів, віддавати першість людяності – це і є воля. І власноруч обраний шлях – теж воля. Отже, якщо душа обере земний шлях протистояння злу, вона не уникне бруду і ран, але буде вільною і чистою у тому ж сенсі, як руки – золотими. Ну і не секрет, що у тяжко працюючих людей на старість може горб з’явитись. От і вся філософія мого вірша, принаймні саме таку я намагалась у нього вкласти. Можливо, не все вдалось…
Чесно кажучи, не розумію, чому ти вважаєш, що куплети не досить чітко пов’язані між собою, бо, як на мене, кожен наступний витікає із попереднього. Хіба що останній відділяється появою авторського «Я». І де ти побачив варіанти відповідей у запитальній формі: «Може така? А, може - така?» Адже у мене – один варіант. На початку – форма роздумів, перехід від стереотипного уявлення до власного бачення (зв'язки типу: тому, що; але; і все ж таки мені тут здаються зайвим розтягуванням тексту, що не несе ніякого змістовного навантаження), так, наче цей монолог – продовження розмови з кимось, хто має інше уявлення про душу і її шлях (наприклад, що душа має цуратися земного бруду і триматися поближче до хмар, як місця прописки небожителів.) І у кінці – відповідь цьому «комусь» на припущення, що добре б мати душу, що легко пурхає над земними проблемами, не заплямована брудною роботою. Хочу ще підкреслити, що мова йде про ЗЕМНИЙ шлях душі, і у що перетвориться той горб, коли цей шлях скінчиться, залишається на розсуд читача - чому б і не у розкішні білі крила, тим більші, чим більше добра створила і зла зупинила та чи інша душа…
І останні три рядка мають тісний логічний зв'язок з трьома попередніми(ні, не хочу так, краще хай уже станеться те…), отже сенсу їх розділяти не бачу.
І ще, про «То ти вважаєш, що тільки пуста душа може бути крилатою?» З таким же успіхом я б могла написати, що чиста душа, ранячи свої сніжно-білі крила, стає на боротьбу зі злом, щитом своєї доброти закриває ображених, долає важкий шлях угору, до божественних висот справжньої людяності… але то було б тиражування стереотипів, чи не так? Справа ж не у зовнішності, а у суті… Коли ми кажемо про когось з поетів, що він крилатий, то ми ж не маємо на увазі, що у нього і справді крила за плечима стирчать. : )
Ще раз дякую за коментар, Сашо, адже ти примусив мене остаточно зрозуміти, чому я написала цей вірш…