ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Гентош (1957) /
Вірші
пародія "РУСАЛКИ ЛІТАЮЧІ..."
Жінка-рибо, донька моря,
Люба посестро моя,
В піднебессі неозорім
Десь горить й твоя зоря!
Хвиля в груди б'є щосили,
Очі ріже сіль морська.
Ти ж плекаєш власні крила
Там, де в інших - лиш луска...
Хвиля піниться іскристо,
Вітер хмари розганя.
Щоб це море переплисти
Мало буде ночі й дня.
Десь ховає срібло-злато
Дна морського каламуть.
Звикла мертвих цілувати? -
Це в минулому, забудь!
Знаю, в серці так солоно
Від печалі й самоти.
Хай мине ця ніч безсонна
І згорять старі мости.
Знаю, хочеш вічно жити
І любов нести у світ.
Відпусти несамовитість -
Крила просяться в політ!
Наталія Крісман
поезія "МОЇЙ ЛЮБІЙ РУСАЛЦІ Оксані Мазур"
Пародія
Десь русалки пощезали –
Щось не бачить їх ніхто
Чи на яхти “заказали”,
Чи злякалися Кусто?
Цілуватись, лоскотати –
Звісно, справа не проста
Так, щоб не зазнати втрати –
Шкода луски із хвоста.
Знаєм Ваші хороводи
(Тут би не ловити гав)
Перелесник не заходив?
Вибачте, не пропливав?
Збоку виглядає дивно –
Техпрогрес – хоч верть, хоч круть.
Просто плавать – примітивно,
Це в минулому, забудь!
А тепер, як все набридне –
Ти на крила, в небеса!
Небо теж для тебе рідне:
Хвіст і крила – то краса!
Геть печалі і самόти,
Чирк! – і спалені мости…
Водяник не знає – хто ти,
З ким ночуєш нині ти?
Осяйні, простоволосі,
Вам не оберег – полин…
З діамантиком у носі
І з амбре від класних вин.
Трохи риба, трохи птаха:
Хто від тебе утече?
Не один “поїде дахом” –
Не одного припече.
Є спокуси й небезпеки –
І печаль за всім земним
Ти тримайсь від них далеко,
Та кохайся лиш з одним.
Забирай його у хмари
Щоб подалі від біди.
Бо ж сестрички – не примари,
А красуні – хоч куди!
Дві стихії неозорі,
Височінь і каламуть
Чи у небі, чи у морі –
Ви ЖІНКИ – ось в чому суть!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
пародія "РУСАЛКИ ЛІТАЮЧІ..."
Жінка-рибо, донька моря,
Люба посестро моя,
В піднебессі неозорім
Десь горить й твоя зоря!
Хвиля в груди б'є щосили,
Очі ріже сіль морська.
Ти ж плекаєш власні крила
Там, де в інших - лиш луска...
Хвиля піниться іскристо,
Вітер хмари розганя.
Щоб це море переплисти
Мало буде ночі й дня.
Десь ховає срібло-злато
Дна морського каламуть.
Звикла мертвих цілувати? -
Це в минулому, забудь!
Знаю, в серці так солоно
Від печалі й самоти.
Хай мине ця ніч безсонна
І згорять старі мости.
Знаю, хочеш вічно жити
І любов нести у світ.
Відпусти несамовитість -
Крила просяться в політ!
Наталія Крісман
поезія "МОЇЙ ЛЮБІЙ РУСАЛЦІ Оксані Мазур"
Пародія
Десь русалки пощезали –
Щось не бачить їх ніхто
Чи на яхти “заказали”,
Чи злякалися Кусто?
Цілуватись, лоскотати –
Звісно, справа не проста
Так, щоб не зазнати втрати –
Шкода луски із хвоста.
Знаєм Ваші хороводи
(Тут би не ловити гав)
Перелесник не заходив?
Вибачте, не пропливав?
Збоку виглядає дивно –
Техпрогрес – хоч верть, хоч круть.
Просто плавать – примітивно,
Це в минулому, забудь!
А тепер, як все набридне –
Ти на крила, в небеса!
Небо теж для тебе рідне:
Хвіст і крила – то краса!
Геть печалі і самόти,
Чирк! – і спалені мости…
Водяник не знає – хто ти,
З ким ночуєш нині ти?
Осяйні, простоволосі,
Вам не оберег – полин…
З діамантиком у носі
І з амбре від класних вин.
Трохи риба, трохи птаха:
Хто від тебе утече?
Не один “поїде дахом” –
Не одного припече.
Є спокуси й небезпеки –
І печаль за всім земним
Ти тримайсь від них далеко,
Та кохайся лиш з одним.
Забирай його у хмари
Щоб подалі від біди.
Бо ж сестрички – не примари,
А красуні – хоч куди!
Дві стихії неозорі,
Височінь і каламуть
Чи у небі, чи у морі –
Ви ЖІНКИ – ось в чому суть!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.108 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.108 seconds