ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мрія Поета (1976) /
Вірші
Гекуба
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гекуба
Гекуба много лет ревнует мужа,
нет, не троянского царя Приама,
что толку ревновать давно умерших,
хоть и великих некогда героев?
Они уже не арестуют пальцы
дыханьем дерзким, сотканным из нитей
азарта и соблазна,
их удел – свидетелями быть немыми
преображенья драмы в мелодраму,
роскошного обеда в скромный ужин.
А память наша – пёс сторожевой
на кладбище вещей, забытых кем-то
(а может, и собой), сомнений, клятв,
цветов и книг, и слов, и послесловий.
Чем больше помнишь, тем всё дальше дно,
у счастья много лиц, у ревности – одно.
Казалось бы, всего-то двадцать вёсен
прошло с той майско-грозовой субботы,
когда они впервые «Казанову»
играли вот на этой самой сцене.
Ах, яркоглазый молодой Джакомо…
он был так мил, неистов, одержим
искусством лицедейства,
умел смотреть и молча ждать ответа,
что у неё и шанса не осталось,
попалась птичка в нежные силки.
А дальше – как обычно: время рушит
не только замки, но и зодчих – тех,
кто эти замки в забытьи построил…
Теперь всё чаще он играет Лира,
глаза погасли, голос уж не тот,
да и она давно не та Джульетта,
которая погибла слишком юной,
за что ей так рукоплескал партер,
увы-увы-увы-увы-увы…
Прошла любовь – подумаешь, потеря!
Бывает, жизнь прошла – и не заметишь,
а тут всего лишь чувство – отболит
и заживёт. А после – опостылет.
На гранях искорёженного куба
начертано: «И что ему Гекуба?»*
Зато на сцене он опять влюблен,
пусть не в неё – искусство оправдает
и страсть его – не к ней, и охи-ахи,
и блеск очей с намеренной слезой…
Но как она играет до сих пор!
Счастливые играть так не умеют,
и замирает зал, и плачет, и скорбит…
она – богиня. А зачем богам любовь?
И он стоит, как громом поражен,
Когда идёт она – «горчайшая из жён»**.
______________________
* фраза из трагедии У. Шекспира «Гамлет».
** строчка из драмы Еврипида «Гекуба».
2009
нет, не троянского царя Приама,
что толку ревновать давно умерших,
хоть и великих некогда героев?
Они уже не арестуют пальцы
дыханьем дерзким, сотканным из нитей
азарта и соблазна,
их удел – свидетелями быть немыми
преображенья драмы в мелодраму,
роскошного обеда в скромный ужин.
А память наша – пёс сторожевой
на кладбище вещей, забытых кем-то
(а может, и собой), сомнений, клятв,
цветов и книг, и слов, и послесловий.
Чем больше помнишь, тем всё дальше дно,
у счастья много лиц, у ревности – одно.
Казалось бы, всего-то двадцать вёсен
прошло с той майско-грозовой субботы,
когда они впервые «Казанову»
играли вот на этой самой сцене.
Ах, яркоглазый молодой Джакомо…
он был так мил, неистов, одержим
искусством лицедейства,
умел смотреть и молча ждать ответа,
что у неё и шанса не осталось,
попалась птичка в нежные силки.
А дальше – как обычно: время рушит
не только замки, но и зодчих – тех,
кто эти замки в забытьи построил…
Теперь всё чаще он играет Лира,
глаза погасли, голос уж не тот,
да и она давно не та Джульетта,
которая погибла слишком юной,
за что ей так рукоплескал партер,
увы-увы-увы-увы-увы…
Прошла любовь – подумаешь, потеря!
Бывает, жизнь прошла – и не заметишь,
а тут всего лишь чувство – отболит
и заживёт. А после – опостылет.
На гранях искорёженного куба
начертано: «И что ему Гекуба?»*
Зато на сцене он опять влюблен,
пусть не в неё – искусство оправдает
и страсть его – не к ней, и охи-ахи,
и блеск очей с намеренной слезой…
Но как она играет до сих пор!
Счастливые играть так не умеют,
и замирает зал, и плачет, и скорбит…
она – богиня. А зачем богам любовь?
И он стоит, как громом поражен,
Когда идёт она – «горчайшая из жён»**.
______________________
* фраза из трагедии У. Шекспира «Гамлет».
** строчка из драмы Еврипида «Гекуба».
2009
Найвища оцінка | Редакція Майстерень | 6 | Любитель поезії / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Юрій Лазірко | 5.25 | Любитель поезії / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію