Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.29
10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
2026.04.29
10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ганна Осадко (1978) /
Проза
24.11.2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
24.11.2010
... у моєму сьогоднішньому сні було дуже багато води. Просто надмір води. Я стояла на траві і дивилася у небо. І небо насправді було не повітрям, а водою, бо від того, ЩО я побачила, я роззявила рота і заклякла....
Небом плив чоловік. Плив, як плавець у басейні – у темно-синій шапочці гумовій, у плавках, з великим і дужим тілом, він методично розгрібав і розгрібав води неба, долаючи чергову доріжку... Доплив до видноколу, схопився за бортики горизонту, а тоді відштовхувся своїми сильними ногами – і знову поплив - рівно та впевнено... Він плив моїм небом, і я очей не могла відвести від його тіла, від рук, що впевнено і наполегливо розсікали тишу, від безпечності та сміливості отого дивного плавця, який і не зважав на весь абсурд, на не-ре-аль-ність ситуації – такого не може бути!!! небом не плавають!!! - тоді він наблизився, хапнув ротом повітря – і пірнув...
... він зник зперед моїх очей – і небо раптом змінило свої властивості. І земля змінила. Бо все водномить стало єдиною водою. Небо набубнявіло, воно, як розперта від води повітряна кулька (знаєш, як у дитинстві? – водяні бомбочки? На голови безпечних розтелеп?) нависало над світом - темно і вогко, а все, що було під ногами, і одалік, отам от – теж водою стало, і здавалося, ще крапелька, ще півкрапельки у той чи той бік, у небо чи в землю – і зникне вдавана рівновага, і щось не витримає, земля чи небо, і води їхні з’єднаються, і годі буде їх зупинити вже...
...у місті почалася паніка, тоді по радіо оголосили – можлива катастрофа, нікому не виходити домівок, небезпечна ситуація, бла-бла....
Я стояла біля вікна і дивилася. А за шибкою все змінювалося, всі стихії та світи нагально і навально змінювали свої властивості, свої риси, води неба і землі прагли воз’єднатися, і тиша, така пронизливо-наелектризована тиша запала у світі..... Небо_вода почервоніла і мінилася загрозливими барвами – білі іскри та блакитна пасмуги, як у полярного сяйва... Земля_вода вкрилася брижами, і поміж них обох – води і води – рівноправної та безмежно сильної – води неба та води землі, які насправді завжди були єдиною водою - лише вселенська тиша, яка от-от розірветься, як довколоплідна оболонка...
Радіо горлало : Не виходьте надвір! Не виходьте! Смертельно небезпечно!
...у небі_воді, аж углибині, просвічувалися довгі пасмуги блискавок – наче вени на моїх руках....
...і я вийшла.
Сама у порожній світ. Поміж води і води...
....я відчувала нажахані погляди з тисячі вікон, які пантрували кожен мій крок, кожен мій рух...
...я відчувала шал і безум блискавиць над головою.....
...я відчувала, як почало ворушитися моє наелектризоване волосся, і кінчики його почали запікатися у манюні чорні кульки....
...але мені вже не було страшно.
ані на треть мізинчика не було страшно...
...і почалося,
І мене корком викинуло зі сну,
І була третя година ночі – знову третя година ночі! – ну чому в такому от стані я прокидаюся у цей вар’ятський час? – помежів’я між ніччю і днем, і балансую між сном і безсонням уже до ранку?
...
Але ранок напрочуд світлий.
Сонячний ранок.
Я випила кави – чоловік завжди прокидається швидше, варить мені каву і лишає на столі в кухні, тоді будить мене, а сам йде в душ хвилин на 15 – благословенний час! - сідаю на стіл, втикаю у завіконня, п’ю каву – вона міцна і солодка, неодмінно міцна і неодмінно солодка – перетікає у моє сонне, втомлене від отого гойдання водами нічними, тіло, і все добре, все вже добре, лише тре отямитися, знати полуду снива, розбудити дітей, нагодувати, і бігти-бігти далі, а все ніяк не можу, і дивлюся у вікно, і дивлюся і дивлюся.....
....
Раз-два-три-почали! – вмикаюсь нарешті – і бігом-бігом, сніданок, порфелі, автобус, робота, доброго дня, все гаразд, вам здалося, ну що ви, три рукописи, угу, домовилися, на завтра, не питання!
...і води сну відступають на півкроку, і запечене волосся обрізаю похапцем канцелярськими ножицями, і пасма падають на ламіновану підлогу, і... доброго тобі ранку, Серце!
Небом плив чоловік. Плив, як плавець у басейні – у темно-синій шапочці гумовій, у плавках, з великим і дужим тілом, він методично розгрібав і розгрібав води неба, долаючи чергову доріжку... Доплив до видноколу, схопився за бортики горизонту, а тоді відштовхувся своїми сильними ногами – і знову поплив - рівно та впевнено... Він плив моїм небом, і я очей не могла відвести від його тіла, від рук, що впевнено і наполегливо розсікали тишу, від безпечності та сміливості отого дивного плавця, який і не зважав на весь абсурд, на не-ре-аль-ність ситуації – такого не може бути!!! небом не плавають!!! - тоді він наблизився, хапнув ротом повітря – і пірнув...
... він зник зперед моїх очей – і небо раптом змінило свої властивості. І земля змінила. Бо все водномить стало єдиною водою. Небо набубнявіло, воно, як розперта від води повітряна кулька (знаєш, як у дитинстві? – водяні бомбочки? На голови безпечних розтелеп?) нависало над світом - темно і вогко, а все, що було під ногами, і одалік, отам от – теж водою стало, і здавалося, ще крапелька, ще півкрапельки у той чи той бік, у небо чи в землю – і зникне вдавана рівновага, і щось не витримає, земля чи небо, і води їхні з’єднаються, і годі буде їх зупинити вже...
...у місті почалася паніка, тоді по радіо оголосили – можлива катастрофа, нікому не виходити домівок, небезпечна ситуація, бла-бла....
Я стояла біля вікна і дивилася. А за шибкою все змінювалося, всі стихії та світи нагально і навально змінювали свої властивості, свої риси, води неба і землі прагли воз’єднатися, і тиша, така пронизливо-наелектризована тиша запала у світі..... Небо_вода почервоніла і мінилася загрозливими барвами – білі іскри та блакитна пасмуги, як у полярного сяйва... Земля_вода вкрилася брижами, і поміж них обох – води і води – рівноправної та безмежно сильної – води неба та води землі, які насправді завжди були єдиною водою - лише вселенська тиша, яка от-от розірветься, як довколоплідна оболонка...
Радіо горлало : Не виходьте надвір! Не виходьте! Смертельно небезпечно!
...у небі_воді, аж углибині, просвічувалися довгі пасмуги блискавок – наче вени на моїх руках....
...і я вийшла.
Сама у порожній світ. Поміж води і води...
....я відчувала нажахані погляди з тисячі вікон, які пантрували кожен мій крок, кожен мій рух...
...я відчувала шал і безум блискавиць над головою.....
...я відчувала, як почало ворушитися моє наелектризоване волосся, і кінчики його почали запікатися у манюні чорні кульки....
...але мені вже не було страшно.
ані на треть мізинчика не було страшно...
...і почалося,
І мене корком викинуло зі сну,
І була третя година ночі – знову третя година ночі! – ну чому в такому от стані я прокидаюся у цей вар’ятський час? – помежів’я між ніччю і днем, і балансую між сном і безсонням уже до ранку?
...
Але ранок напрочуд світлий.
Сонячний ранок.
Я випила кави – чоловік завжди прокидається швидше, варить мені каву і лишає на столі в кухні, тоді будить мене, а сам йде в душ хвилин на 15 – благословенний час! - сідаю на стіл, втикаю у завіконня, п’ю каву – вона міцна і солодка, неодмінно міцна і неодмінно солодка – перетікає у моє сонне, втомлене від отого гойдання водами нічними, тіло, і все добре, все вже добре, лише тре отямитися, знати полуду снива, розбудити дітей, нагодувати, і бігти-бігти далі, а все ніяк не можу, і дивлюся у вікно, і дивлюся і дивлюся.....
....
Раз-два-три-почали! – вмикаюсь нарешті – і бігом-бігом, сніданок, порфелі, автобус, робота, доброго дня, все гаразд, вам здалося, ну що ви, три рукописи, угу, домовилися, на завтра, не питання!
...і води сну відступають на півкроку, і запечене волосся обрізаю похапцем канцелярськими ножицями, і пасма падають на ламіновану підлогу, і... доброго тобі ранку, Серце!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
