ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2025.12.18 13:58
Назирці у сутінках вилискуєш…
Назирці у сутінках вилискуєш,
бродить сказ у амбасадах кіс,
зирком!
місце для десанту висмалиш…
зірка!
зопалу упала в ліс, –
може, серце не моє, зурочене
покотилося і запалило хмиз?

Борис Костиря
2025.12.18 13:19
* * *
Ми так відвикли від зими.
Вона ж вернулася раптово.
Так серед поля ковили
Слова вриваються у мову.

Події увірвуться враз
У тихоплинний рай розмаю,
Здіймаючи в новий екстаз,

Віктор Кучерук
2025.12.18 07:24
* * *
Набуду щастя й поділюся
Обов'язково з вами ним, -
Вділю частки і щирий усміх
Нужденним, немічним, старим.
Бо сам такий, як ви, і разом
Вчуваю радість чи то сум, -
Бо серце, знаю, стисне спазма,
Як набуття не рознесу.

Тетяна Левицька
2025.12.18 00:08
Дивний сон
Нещодавно снився дивний сон,
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з Вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.

М Менянин
2025.12.17 23:48
Барва знамена і тло
Ворог наш такий як є –
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.

Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі

Іван Потьомкін
2025.12.17 20:15
***
У жодну віру не вкладається життя.
Усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього.
Усі вони – одне лиш каяття
За скоєні й нескоєні гріхи супроти Істини.

***
Як поєднать здоровий глузд із вірою,
Аби лишилася ще й шпарка на дива,

С М
2025.12.17 16:51
Чуйне грішне (The Doors)
Кришталеві
Води огортають все у синь
Прохолодну

Чуйна, грішна
Ця любов є над усе красива
Знаю, де лишився би
Свій почавши день

Тетяна Левицька
2025.12.17 14:01
Завжди з тобою
Хмари чередою
Випасає вечір.
Не сумуй за мною
В темній порожнечі.

Маячіють миті,
Лиш зірки палають.
В небі оксамитнім

Борис Костиря
2025.12.17 12:49
Вулиця
Ніхто не йде до цієї
Богом забутої вулиці
у глибокій провінції.
Вона занесена листям,
пилом і снігами.
Вулиця міліє, як ріка
під час посухи.
Молодь виїжджає

Юрко Бужанин
2025.12.17 10:51
***
Сама себе обманюєш, кохана,
Вдаєш із себе леді ти залізну.
І демонструєш, надто аж старанно,
Що, мабуть, у твоєму віці пізно


Не те, щоб поринати в вир любови,
А просто саму думку допускати

Кока Черкаський
2025.12.17 00:04
Портос (ч.1)
Привіт! Мене звати Портос. Можете сміятися, я вже звик. Можете також задавати дурнуваті запитання на кшталт «А чому не Араміс чи Дартаньян», гадаєте ви перші? Таких персонажів із таким «тонким» почуттям гумору я за свої тридцять з гаком років зустр

Борис Костиря
2025.12.16 17:55
Справжня зима
Після ерзац-замінників зими
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.

Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,

Сергій Губерначук
2025.12.16 13:22
Порадуй моє тіло…
Порадуй моє тіло – я готовий.
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.

Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові

Юлія Щербатюк
2025.12.16 13:21
Не спішіть
Не спішіть серед шторму і злив
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".

Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.

Юрко Бужанин
2025.12.16 12:37
***
Дивлюся в небо — там зірки і вічність,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,

Артур Курдіновський
2025.12.16 12:21
Я і Совість
Сувора Совість дивиться на мене,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.

Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів


Поетичні Майстерні



 Нові автори (Поезія):

Максим Семибаламут
2025.12.02

І Ірпінський
2025.12.01

Павло Інкаєв
2025.11.29

Артем Ігнатійчук
2025.11.26

Галина Максимів
2025.11.23

Марко Нестерчук Нестор
2025.11.07

Гриць Янківська
2025.10.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія





  Вірші, проза, аналітика, огляди
Автори / Анатолій Ткачук (1980) / Вірші

 Здається, й ангели вже крила опустили...
Здається, й ангели вже крила опустили;
відмерли нерви, морок скрізь і сон…
Зненацька дух проб’ється через неміч тіла
живим струмком крізь льодяний полон.

І встанеш гордо ти, повіриш власній мрії
в її досяжність, всупереч всьому;
на обрій глянувши (от-от – і заясніє!),
назустріч світлу рушиш у пітьму.

Крізь перевали, переярки, переброди:
що важче йти – то впертішає крок.
Лише за піт і кров купується свобода
(скільком дано збагнути цей урок?)

Із себе виростеш – немов подобу хвору
раптово скинеш тлінню на полях;
бо паросток лише тому прямує вгору,
що вниз його притягує земля.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)



Про публікацію
Дата публікації 2011-01-04 03:16:37
Переглядів сторінки твору 6815
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.576 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.443 / 5.4)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.700
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Метафізична поезія
Автор востаннє на сайті 2023.09.02 15:36
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анатолій Ткачук (Л.П./Л.П.) [ 2011-01-04 03:18:29 ]
Хотів написати як присвяту Василю Стусу, проте не певний, чи цілком у контексті вийшло...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віктор Кучерук (Л.П./М.К.) [ 2011-01-04 06:55:41 ]
...бо паросток лише тому прямує вгору,
що вниз його притягує земля.
Саме так і буває, все вірно.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анатолій Ткачук (Л.П./Л.П.) [ 2011-01-04 09:15:42 ]
Спасибі, Вікторе )


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2011-01-04 08:45:12 ]
Вірш цікавий самий по собі. Присвята лише прив"яже його до імені Стуса, але не додасть йому ні нового звучання, ні розкриття прихованого змісту. Думаю, що без присвяти він є самодостатнім.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анатолій Ткачук (Л.П./Л.П.) [ 2011-01-04 09:18:54 ]
Дякую, Василю. Мабуть, Ви праві )


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Сірий (М.К./М.К.) [ 2011-01-04 11:18:08 ]
Барвиста контрасніть поетичних образів та прийомів
робить вірш дуже сильним. ...за піт і кров купується свобода... - я побачив одного Мужчину у якого із чола капає піт із кров"ю, - і все це за нашу свободу.Христос ся рождає!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анатолій Ткачук (Л.П./Л.П.) [ 2011-01-04 14:28:15 ]
Славімо його!
Дякую, Володимире. Так - Ви дуже влучно підмітили, бо це й про хрест та друге народження. Також, мабуть, трохи взято з ідей ніцшевського Заратустри.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Зозуля (Л.П./Л.П.) [ 2011-01-04 12:16:01 ]
...сим перепрошенням - вітаю! - автора та вірш!
й питання в собі не тримаю.
"раптово скинеш тлінню на полях;"
по суті, це ж авторська думка:
щоб з того тліну теж був зиск-гумус
під його ж, інших новітнє:
у сенсі під таке, під цього поля..?
але напряму "під поля" теж далеченько?
гляньте самі ще раз: вкупі на все!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анатолій Ткачук (Л.П./Л.П.) [ 2011-01-04 14:50:24 ]
Юрію, дякую за вітання і коментар )
Не знаю, чи правильно його зрозумів: типу "під лежачий камінь ми завжди устигнем"? =)
Звісно, що тут не йдеться про напряму під поля гумусом, а в значно ширшому розумінні - як один з варіантів тлумачення - в сенсі біблейських "народжених згори" чи індійських просвітлених, котрі помирають для цього світу, усвідомивши своє справжнє, вічне життя. І тлінню, марнотою для них стає не суто тіло, а радше колишній спосіб життя, переймання непотрібною суєтою.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гентош (М.К./М.К.) [ 2011-01-04 12:20:36 ]
Насичений вірш! Віє оптимізмом. Сподобалося


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анатолій Ткачук (Л.П./Л.П.) [ 2011-01-04 14:23:34 ]
Щиро дякую, Іване ))) Старатимусь і надалі ;)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Зозуля (Л.П./Л.П.) [ 2011-01-04 15:40:39 ]
вів про перевід тліні у ранг добрива; як грубувато і навпростець, то на кшалт:
...раптово скинеш гноєм на поля...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анатолій Ткачук (Л.П./Л.П.) [ 2011-01-04 18:05:05 ]
Ааа - ну, в тому сенсі, звісно ж, можна думку і в такому напрямку розвивати )))
Проте, коли паросток прокльовується із зерна, забирає з нього усі поживні соки, залишається суха лушпайка - який із неї перегній... Це вже пізніше - зріла рослина обдарує плодами, а після загину дає хороше добриво.