Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сонце Місяць /
Вірші
Commedia degli Fini
(сатурнійський сейшн)
Сонце Місяць
полин бринить & віщує
у ніч настане Вище Є
& вичахне ґламур
зійдіться сяйні манії
чавіться грона тьмянії
банзай блискучий сюр
(fadeout)
Зоряна
вступає альт, за ним віолончелі
орган у три ряди готичних труб. . .
венера (в чорному) маестро ботічеллі
між свіч танцює трайбл на youtube
Сонце Місяць
подвійноликий імпозантний янус
солює на сурмі & мимохідь
балетні тролі гупають собі
поцілюючи оркестрову яму
Зоряна
дужка місяця закриє першу дію,
глядачі посунуть до буфету.
запиваючи міцним солону фету,
зафіксують точний старт нічної мрії.
спраглі погляди заядлих театралів
дію другу споглядатимуть у трансі.
дух окрилено літатиме астралом,
поки залу підкидатиме брейкдансом.
дія третя. ретроградна амнезія
поглинаючи бравісімо й поклони
сни солодкі костюмовані навіє
глядачам ледь теплим суперсонним.
епілог.
бій литаврів залишає тавра.
осінь. перемерли
динозаври. . .
Сонце Місяць
поки фейерверк і доннерветтер
& луна поновлює анкори
поки з ніг не падають актори
& на золотому басонеті
карлик із тремкої мандраґори
дивоцвітні згадує акорди
королівна пепсі & попкорнів
спалахне у pas de deux незвичнім
на своєму тихому балконі
звиклий сенс впаде у темний відчай
& не вперше, навіть не вдесяте
збити міст від оксамиту до осанни
свято гримне у куранти~склянки
ей-палай беззміст!
шкварчи безтямне!
Зоряна
шарман! батман_ піке. . . троянські коні
у білих пачках юних лебедят
цнотливо за куліси дріботять
виходить мавр, білявки муж законний
Сонце Місяць
заходить сонце в пурпурові хвилі
довічного toBE*or*notTObe
(лунає дріб!)
мурахи бігають по спині
& пасма синіють у бороді
освітлювач міняє світлофільтри
і тчуть скрипки мелодію сумну
та дон жуан, опершись на рапіру
пливе дзеркаллям стіксу
(що йому!. . .
Зоряна
. . .з’їв каченятко з лапками – зажера)
і після надто ситної вечері
поплив перекурити але дзузьки –
у ніс вкусила комарина кузька
тут – пауза
під нецензурну риму
суфлер відбув за пивом і за гримом. . .
Сонце Місяць
тихо-легко майже невловимо
вийдуть зі стіни краса & радість
в супроводі чарівному мелузіни
попелюшки, трініті & барбі
вмазаний халявним кокаїном
перевдягнений наразі самураєм
заридає кай неначе каїн
гепі-енд помадиться барвисто
жорж бізе патлатий ніби гіпстер
свій рояль трощитиме настирно
явно косоокий капельмейстер
за вікно жбурлятиме валькірій
&
покоцаний безмежністю оркестр
одлабає вступ до харакірі
Зоряна
на високій лакмусовій хвилі
затріпоче правда карнавальна
ґоблін спустить воду у вбиральні
і вкраде нове турецьке мило
і щоби ніхто його не бачив
викрутить жарівку із плафона
видре з м’ясом кабель телефонний
і прихопить віскі на удачу
видихнуть софіти стихнуть звуки
пил впаде підмосткам на поруки
скрипне крісло у глядацькій залі
тільки гном у жовтих окулярах
все блукатиме немов яка примара
доки злі мєнти не пов’язали
Сонце Місяць
катма завіси. . . човгають слони ~
індійський гість
бездахово горлає з-за штурвалу
(танцівники той час гуляють у віст)
“весна прийшла-пішла, та ми не знали etc.”
в кулісах булькає.
відрижка.
“жигулівськім”.
Зоряна
заметушилися на сполох б’ють пожежні
ніяк не вирвати нікому їм із клешнів
неперевершений гігантський вогнегасник
(слони причовгали скажу не дуже вчасно)
та ось під звуки барабана у повітрі
ввімкнувся місяць в чунга–
чангськім
вітрі
Сонце Місяць
нумо в путь, самітники поети
флібустьєри амазонки менестрелі
люди-квіти велетні валети
лунапарки диво-каруселі
мить врочисто неосяжну згодом
внесуть в кришталевім черевичку
марнота минеться мов негода
все оздобить злотосрібна вічність
сей театрик шапіто кумедний
щезне, повернуться будні тижні
важкість скронь, артрози у раменах
скрізь мармизи апокаліптичні. . .
(місяць гасять. в шибку дощ застукав)
“всім на сцену! взятися під руки!”
Зоряна
гепі енд бравіссімо & кода
(набрело небачено народу)
хор заходиться в найвищій ейфорії
запах рому, мускусу і крові
купа скла богемського у друзках
в казані скипів шалений успіх
щоб кропити ним вінки лаврові
меду мимовільним свідкам дійства!
і віват віват до хрипу ночі
балаган під партитури ліста
хай танцює скаче і регоче
я там був мед-пиво лляв на серце
і купався в казані славетнім
мушу вам зізнатися –
нівроку
*завіса)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Commedia degli Fini
(сатурнійський сейшн)
Сонце Місяць
полин бринить & віщує
у ніч настане Вище Є
& вичахне ґламур
зійдіться сяйні манії
чавіться грона тьмянії
банзай блискучий сюр
(fadeout)
Зоряна
вступає альт, за ним віолончелі
орган у три ряди готичних труб. . .
венера (в чорному) маестро ботічеллі
між свіч танцює трайбл на youtube
Сонце Місяць
подвійноликий імпозантний янус
солює на сурмі & мимохідь
балетні тролі гупають собі
поцілюючи оркестрову яму
Зоряна
дужка місяця закриє першу дію,
глядачі посунуть до буфету.
запиваючи міцним солону фету,
зафіксують точний старт нічної мрії.
спраглі погляди заядлих театралів
дію другу споглядатимуть у трансі.
дух окрилено літатиме астралом,
поки залу підкидатиме брейкдансом.
дія третя. ретроградна амнезія
поглинаючи бравісімо й поклони
сни солодкі костюмовані навіє
глядачам ледь теплим суперсонним.
епілог.
бій литаврів залишає тавра.
осінь. перемерли
динозаври. . .
Сонце Місяць
поки фейерверк і доннерветтер
& луна поновлює анкори
поки з ніг не падають актори
& на золотому басонеті
карлик із тремкої мандраґори
дивоцвітні згадує акорди
королівна пепсі & попкорнів
спалахне у pas de deux незвичнім
на своєму тихому балконі
звиклий сенс впаде у темний відчай
& не вперше, навіть не вдесяте
збити міст від оксамиту до осанни
свято гримне у куранти~склянки
ей-палай беззміст!
шкварчи безтямне!
Зоряна
шарман! батман_ піке. . . троянські коні
у білих пачках юних лебедят
цнотливо за куліси дріботять
виходить мавр, білявки муж законний
Сонце Місяць
заходить сонце в пурпурові хвилі
довічного toBE*or*notTObe
(лунає дріб!)
мурахи бігають по спині
& пасма синіють у бороді
освітлювач міняє світлофільтри
і тчуть скрипки мелодію сумну
та дон жуан, опершись на рапіру
пливе дзеркаллям стіксу
(що йому!. . .
Зоряна
. . .з’їв каченятко з лапками – зажера)
і після надто ситної вечері
поплив перекурити але дзузьки –
у ніс вкусила комарина кузька
тут – пауза
під нецензурну риму
суфлер відбув за пивом і за гримом. . .
Сонце Місяць
тихо-легко майже невловимо
вийдуть зі стіни краса & радість
в супроводі чарівному мелузіни
попелюшки, трініті & барбі
вмазаний халявним кокаїном
перевдягнений наразі самураєм
заридає кай неначе каїн
гепі-енд помадиться барвисто
жорж бізе патлатий ніби гіпстер
свій рояль трощитиме настирно
явно косоокий капельмейстер
за вікно жбурлятиме валькірій
&
покоцаний безмежністю оркестр
одлабає вступ до харакірі
Зоряна
на високій лакмусовій хвилі
затріпоче правда карнавальна
ґоблін спустить воду у вбиральні
і вкраде нове турецьке мило
і щоби ніхто його не бачив
викрутить жарівку із плафона
видре з м’ясом кабель телефонний
і прихопить віскі на удачу
видихнуть софіти стихнуть звуки
пил впаде підмосткам на поруки
скрипне крісло у глядацькій залі
тільки гном у жовтих окулярах
все блукатиме немов яка примара
доки злі мєнти не пов’язали
Сонце Місяць
катма завіси. . . човгають слони ~
індійський гість
бездахово горлає з-за штурвалу
(танцівники той час гуляють у віст)
“весна прийшла-пішла, та ми не знали etc.”
в кулісах булькає.
відрижка.
“жигулівськім”.
Зоряна
заметушилися на сполох б’ють пожежні
ніяк не вирвати нікому їм із клешнів
неперевершений гігантський вогнегасник
(слони причовгали скажу не дуже вчасно)
та ось під звуки барабана у повітрі
ввімкнувся місяць в чунга–
чангськім
вітрі
нумо в путь, самітники поети
флібустьєри амазонки менестрелі
люди-квіти велетні валети
лунапарки диво-каруселі
мить врочисто неосяжну згодом
внесуть в кришталевім черевичку
марнота минеться мов негода
все оздобить злотосрібна вічність
сей театрик шапіто кумедний
щезне, повернуться будні тижні
важкість скронь, артрози у раменах
скрізь мармизи апокаліптичні. . .
(місяць гасять. в шибку дощ застукав)
“всім на сцену! взятися під руки!”
Зоряна
гепі енд бравіссімо & кода
(набрело небачено народу)
хор заходиться в найвищій ейфорії
запах рому, мускусу і крові
купа скла богемського у друзках
в казані скипів шалений успіх
щоб кропити ним вінки лаврові
меду мимовільним свідкам дійства!
і віват віват до хрипу ночі
балаган під партитури ліста
хай танцює скаче і регоче
я там був мед-пиво лляв на серце
і купався в казані славетнім
мушу вам зізнатися –
нівроку
*завіса)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
