Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сонце Місяць /
Вірші
Commedia degli Fini
(сатурнійський сейшн)
Сонце Місяць
полин бринить & віщує
у ніч настане Вище Є
& вичахне ґламур
зійдіться сяйні манії
чавіться грона тьмянії
банзай блискучий сюр
(fadeout)
Зоряна
вступає альт, за ним віолончелі
орган у три ряди готичних труб. . .
венера (в чорному) маестро ботічеллі
між свіч танцює трайбл на youtube
Сонце Місяць
подвійноликий імпозантний янус
солює на сурмі & мимохідь
балетні тролі гупають собі
поцілюючи оркестрову яму
Зоряна
дужка місяця закриє першу дію,
глядачі посунуть до буфету.
запиваючи міцним солону фету,
зафіксують точний старт нічної мрії.
спраглі погляди заядлих театралів
дію другу споглядатимуть у трансі.
дух окрилено літатиме астралом,
поки залу підкидатиме брейкдансом.
дія третя. ретроградна амнезія
поглинаючи бравісімо й поклони
сни солодкі костюмовані навіє
глядачам ледь теплим суперсонним.
епілог.
бій литаврів залишає тавра.
осінь. перемерли
динозаври. . .
Сонце Місяць
поки фейерверк і доннерветтер
& луна поновлює анкори
поки з ніг не падають актори
& на золотому басонеті
карлик із тремкої мандраґори
дивоцвітні згадує акорди
королівна пепсі & попкорнів
спалахне у pas de deux незвичнім
на своєму тихому балконі
звиклий сенс впаде у темний відчай
& не вперше, навіть не вдесяте
збити міст від оксамиту до осанни
свято гримне у куранти~склянки
ей-палай беззміст!
шкварчи безтямне!
Зоряна
шарман! батман_ піке. . . троянські коні
у білих пачках юних лебедят
цнотливо за куліси дріботять
виходить мавр, білявки муж законний
Сонце Місяць
заходить сонце в пурпурові хвилі
довічного toBE*or*notTObe
(лунає дріб!)
мурахи бігають по спині
& пасма синіють у бороді
освітлювач міняє світлофільтри
і тчуть скрипки мелодію сумну
та дон жуан, опершись на рапіру
пливе дзеркаллям стіксу
(що йому!. . .
Зоряна
. . .з’їв каченятко з лапками – зажера)
і після надто ситної вечері
поплив перекурити але дзузьки –
у ніс вкусила комарина кузька
тут – пауза
під нецензурну риму
суфлер відбув за пивом і за гримом. . .
Сонце Місяць
тихо-легко майже невловимо
вийдуть зі стіни краса & радість
в супроводі чарівному мелузіни
попелюшки, трініті & барбі
вмазаний халявним кокаїном
перевдягнений наразі самураєм
заридає кай неначе каїн
гепі-енд помадиться барвисто
жорж бізе патлатий ніби гіпстер
свій рояль трощитиме настирно
явно косоокий капельмейстер
за вікно жбурлятиме валькірій
&
покоцаний безмежністю оркестр
одлабає вступ до харакірі
Зоряна
на високій лакмусовій хвилі
затріпоче правда карнавальна
ґоблін спустить воду у вбиральні
і вкраде нове турецьке мило
і щоби ніхто його не бачив
викрутить жарівку із плафона
видре з м’ясом кабель телефонний
і прихопить віскі на удачу
видихнуть софіти стихнуть звуки
пил впаде підмосткам на поруки
скрипне крісло у глядацькій залі
тільки гном у жовтих окулярах
все блукатиме немов яка примара
доки злі мєнти не пов’язали
Сонце Місяць
катма завіси. . . човгають слони ~
індійський гість
бездахово горлає з-за штурвалу
(танцівники той час гуляють у віст)
“весна прийшла-пішла, та ми не знали etc.”
в кулісах булькає.
відрижка.
“жигулівськім”.
Зоряна
заметушилися на сполох б’ють пожежні
ніяк не вирвати нікому їм із клешнів
неперевершений гігантський вогнегасник
(слони причовгали скажу не дуже вчасно)
та ось під звуки барабана у повітрі
ввімкнувся місяць в чунга–
чангськім
вітрі
Сонце Місяць
нумо в путь, самітники поети
флібустьєри амазонки менестрелі
люди-квіти велетні валети
лунапарки диво-каруселі
мить врочисто неосяжну згодом
внесуть в кришталевім черевичку
марнота минеться мов негода
все оздобить злотосрібна вічність
сей театрик шапіто кумедний
щезне, повернуться будні тижні
важкість скронь, артрози у раменах
скрізь мармизи апокаліптичні. . .
(місяць гасять. в шибку дощ застукав)
“всім на сцену! взятися під руки!”
Зоряна
гепі енд бравіссімо & кода
(набрело небачено народу)
хор заходиться в найвищій ейфорії
запах рому, мускусу і крові
купа скла богемського у друзках
в казані скипів шалений успіх
щоб кропити ним вінки лаврові
меду мимовільним свідкам дійства!
і віват віват до хрипу ночі
балаган під партитури ліста
хай танцює скаче і регоче
я там був мед-пиво лляв на серце
і купався в казані славетнім
мушу вам зізнатися –
нівроку
*завіса)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Commedia degli Fini
(сатурнійський сейшн)
Сонце Місяць
полин бринить & віщує
у ніч настане Вище Є
& вичахне ґламур
зійдіться сяйні манії
чавіться грона тьмянії
банзай блискучий сюр
(fadeout)
Зоряна
вступає альт, за ним віолончелі
орган у три ряди готичних труб. . .
венера (в чорному) маестро ботічеллі
між свіч танцює трайбл на youtube
Сонце Місяць
подвійноликий імпозантний янус
солює на сурмі & мимохідь
балетні тролі гупають собі
поцілюючи оркестрову яму
Зоряна
дужка місяця закриє першу дію,
глядачі посунуть до буфету.
запиваючи міцним солону фету,
зафіксують точний старт нічної мрії.
спраглі погляди заядлих театралів
дію другу споглядатимуть у трансі.
дух окрилено літатиме астралом,
поки залу підкидатиме брейкдансом.
дія третя. ретроградна амнезія
поглинаючи бравісімо й поклони
сни солодкі костюмовані навіє
глядачам ледь теплим суперсонним.
епілог.
бій литаврів залишає тавра.
осінь. перемерли
динозаври. . .
Сонце Місяць
поки фейерверк і доннерветтер
& луна поновлює анкори
поки з ніг не падають актори
& на золотому басонеті
карлик із тремкої мандраґори
дивоцвітні згадує акорди
королівна пепсі & попкорнів
спалахне у pas de deux незвичнім
на своєму тихому балконі
звиклий сенс впаде у темний відчай
& не вперше, навіть не вдесяте
збити міст від оксамиту до осанни
свято гримне у куранти~склянки
ей-палай беззміст!
шкварчи безтямне!
Зоряна
шарман! батман_ піке. . . троянські коні
у білих пачках юних лебедят
цнотливо за куліси дріботять
виходить мавр, білявки муж законний
Сонце Місяць
заходить сонце в пурпурові хвилі
довічного toBE*or*notTObe
(лунає дріб!)
мурахи бігають по спині
& пасма синіють у бороді
освітлювач міняє світлофільтри
і тчуть скрипки мелодію сумну
та дон жуан, опершись на рапіру
пливе дзеркаллям стіксу
(що йому!. . .
Зоряна
. . .з’їв каченятко з лапками – зажера)
і після надто ситної вечері
поплив перекурити але дзузьки –
у ніс вкусила комарина кузька
тут – пауза
під нецензурну риму
суфлер відбув за пивом і за гримом. . .
Сонце Місяць
тихо-легко майже невловимо
вийдуть зі стіни краса & радість
в супроводі чарівному мелузіни
попелюшки, трініті & барбі
вмазаний халявним кокаїном
перевдягнений наразі самураєм
заридає кай неначе каїн
гепі-енд помадиться барвисто
жорж бізе патлатий ніби гіпстер
свій рояль трощитиме настирно
явно косоокий капельмейстер
за вікно жбурлятиме валькірій
&
покоцаний безмежністю оркестр
одлабає вступ до харакірі
Зоряна
на високій лакмусовій хвилі
затріпоче правда карнавальна
ґоблін спустить воду у вбиральні
і вкраде нове турецьке мило
і щоби ніхто його не бачив
викрутить жарівку із плафона
видре з м’ясом кабель телефонний
і прихопить віскі на удачу
видихнуть софіти стихнуть звуки
пил впаде підмосткам на поруки
скрипне крісло у глядацькій залі
тільки гном у жовтих окулярах
все блукатиме немов яка примара
доки злі мєнти не пов’язали
Сонце Місяць
катма завіси. . . човгають слони ~
індійський гість
бездахово горлає з-за штурвалу
(танцівники той час гуляють у віст)
“весна прийшла-пішла, та ми не знали etc.”
в кулісах булькає.
відрижка.
“жигулівськім”.
Зоряна
заметушилися на сполох б’ють пожежні
ніяк не вирвати нікому їм із клешнів
неперевершений гігантський вогнегасник
(слони причовгали скажу не дуже вчасно)
та ось під звуки барабана у повітрі
ввімкнувся місяць в чунга–
чангськім
вітрі
нумо в путь, самітники поети
флібустьєри амазонки менестрелі
люди-квіти велетні валети
лунапарки диво-каруселі
мить врочисто неосяжну згодом
внесуть в кришталевім черевичку
марнота минеться мов негода
все оздобить злотосрібна вічність
сей театрик шапіто кумедний
щезне, повернуться будні тижні
важкість скронь, артрози у раменах
скрізь мармизи апокаліптичні. . .
(місяць гасять. в шибку дощ застукав)
“всім на сцену! взятися під руки!”
Зоряна
гепі енд бравіссімо & кода
(набрело небачено народу)
хор заходиться в найвищій ейфорії
запах рому, мускусу і крові
купа скла богемського у друзках
в казані скипів шалений успіх
щоб кропити ним вінки лаврові
меду мимовільним свідкам дійства!
і віват віват до хрипу ночі
балаган під партитури ліста
хай танцює скаче і регоче
я там був мед-пиво лляв на серце
і купався в казані славетнім
мушу вам зізнатися –
нівроку
*завіса)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
