ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2020.10.27 16:57
На могилу майстра приходять, ніби на прощу,
Вічні пілігрими тіла і душі.
Могила майстра розносить
Потужну енергетику.
На ній лежать свіжі квіти.
Штучних тут не знайти.
Майстра тут немає, він розвіявся
У безлічі трав і тисячах сторінок

Ігор Шоха
2020.10.27 11:34
Усі дурисвіти розумні,
але юрмі усе одно,
що і її пошиє в дурні
непотопаюче лайно.

Лакею все іще здається,
що він у нації кумир –
там, де нема душі і серця,

Тетяна Левицька
2020.10.27 11:21
Планета Земля не єдина родина.
Домівки людей потопають в деревах.
Криниця, лелека, порічка під тином,
Онуки і люблячі діти, а рейвах

І безлад, неспокій у душах постійний,
Нам не розгребти скільки б не намагались.
У світі іуд - катаклізми і війни

Іван Потьомкін
2020.10.27 11:18
Гніздо із пташенятами мавпочка знайшла.
Хотіла всіх малят обняти, та поки підкрадалася,
Знялись вони, бо вміли вже літати,
Голопузеньке, котре одне зосталось,
Схопила мавпочка й крутити стала на всі боки,
Допоки не побачила, що очі в голопузика зак

Микола Соболь
2020.10.27 08:35
Невігласом жити легше у світі,
лексичний запас не муляє мозок
і матюками слова підігріти…
Дам попугайчику літер і проса.

Літер не хочеш? То на тільки проса.
Ситому краще, бо голод не тітка…
Бути героєм на відстані просто,

Сергій Губерначук
2020.10.27 08:30
Чорний квадрат Малевича.
Віолончель Ростроповича.
Сто фуете царевича
на полотні Григоровича.

Кава, шинок, пів сандвіча
в центрі старого Дрогобича.
Спів Василя Зінкевича.

Дума Козак
2020.10.27 07:48
Осінній дощ змиває поторочу
твоїх незрозумілих почуттів,
але твій голос я почути хочу,
а бачити тебе – і поготів!

Поглянути в глибокі твої очі,
зануритися в серця таїну…
Душа нікого бачити не хоче,

Тетяна Левицька
2020.10.26 23:48
Страшно до потери
мысли кутать в дрожь.
Я закрою двери...
Больше не войдешь
ты легко, небрежно,
светлый, озорной,
не промолвишь нежно,
хорошо с тобой

Серго Сокольник
2020.10.26 17:06
В минуле нема вороття,
Хоч тепло там... Це ми пізнали...
Чи ти пам"ятаєш, дитя,
Оці, що колись колисали,
Простягнуті руки мої
До тебе... Дитятко, дитятко...
Як слухали ми солов"їв
Із мамою... Я тобі батька

Роксолана Вірлан
2020.10.26 16:06
Не зійшлися зорі в обрі тому,
Вітер хмари вергнув набакир.
Гай не знав, що по осінній втомі
Град ударить, наче сто сокир.

Вдарить гостро по гілках безлистих
І по стеблах вимлілих і ще -
Най би він не звівся в чорнім свисті" -

Ігор Федів
2020.10.26 11:42
У струни доля б’є і нотами печалі
Записує мелодію душі,
А часу течія, намотує спіралі,
Несе її поволі до межі.

У струни доля б’є, аби почули люди,
Які ідуть самотньо у імлі,
І звуками її, наповнюючи груди,

Сергій Губерначук
2020.10.26 11:23
Я квітну, люба радосте, й тужу
на купині бездонного болота.
І вшир, і вглиб земного дренажу
щоденно просувається робота.

Людське хробаччя їсть, ніяк не з’їсть
маленькі зародки, закінчені останки.
А я тут зріс: мов при порозі гість,

Ігор Герасименко
2020.10.26 10:47
Настрій несподівано зів’яв.
На добу чи довше задощило,
і барвиста сонячна сім’я
сприйняла ту зливу не тужливо.

Змилися печалі, попливли
у плаксиві далі… Ще не пізно:
і в лазур з пожовклої трави

Ігор Шоха
2020.10.26 08:11
Неможливо зупинити час
і вертіти, як цигани, сонце,
та вертають у минуле нас
міражі дитячі у віконці.

У віконці – море чарівне,
у якому, наче очі, світять
зорі і виманює мене

Микола Соболь
2020.10.26 06:16
Як швидко ви забули запах крові,
розтерзані тіла російським «градом»…
Невже всі маріупольці готові
у стійло проросійське стати стадом?
Як можна після катувань Чубенка*
чи Рибака* спокійно в світі жити?
Ім’я: Теліги, Стуса та Довженка –
не назовуть,

Ярослав Чорногуз
2020.10.25 20:12
Ніч розстелила шовк осінній
На землю, небо і повітря.
Підбитий золотом, ясніє,
Накидка мов на плечах вітру.

І вітер огортає простір,
Багряне листя розвіває,
У груди ллє потоки млості -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

К Ґерц
2020.10.15

Нікітіна Вікторія
2020.09.18

Ріша Бо
2020.09.07

Катя Мушаровская Кетрин
2020.09.04

Лідія Скрипка
2020.09.01

Лариса Маковей
2020.08.01

М Менянин
2020.07.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Лена Апрелевна (1992) / Вірші

  ***
Я не зову это притворством
Все пуще страшного злодейства
Да и не место здесь сомнениям,
Когда в глазах такое действо

В грудном кармане кусок стали
Ношу я с самого рожденья.
Он режет изнутри помалу,
Давая знать о наваждении

И в том недуг, и в том кощунство
Спустились в душу с гром-небес.
Питать опаснейшее чувство
Способен гений и глупец

Да пусть истерзанную душу
Пронзит удар стрелы мгновенной,
Но ведь теченья не нарушит
Та рана, что не есть смертельной

Готова буду пасть сейчас же,
И выбор сей, мне так непрост.
Мой разум – проводник желаний.
А сердце жизни всех форпост





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-11-09 11:38:14
Переглядів сторінки твору 663
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.650
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2011.12.22 21:09
Автор у цю хвилину відсутній