прохолода росте,
пам'ятаєш про сніг? – пам'ятаю…
це минеться… пусте,
тільки крок від зими – до розмаю,
пелюстками в золі –
сизим квітом землі
я тебе все життя облітаю,

осипаю плетінням води,
передзвоном легкої слюди, –
я тебе поміж тіней читаю…

не турбуйся за те,
що вогонь зацвіте,
у тепла – ні жалів, ні тривог,
ані вітру...

ти мій прощений бог,
келих ласки на двох,
заборони пітьма заповітна,

хай присвітить мені
чар низької землі

тятивою нахилених віт,
у стожарі проведений слід,

тихо-рунами,
тонко-струнами,

долунай, долети, дотремти –
туго-сном, сніго-розсипом … ти …

біла арфа майне
і відпустить мене...