А туман із гір високих
котиться додолу,
наче здоганяє вітер
у широкім полі.
А дорога в’ється дальня,
зоряний мій світе,
де мені твоє кохання
ясним сонцем світить.

Ведуть мене твої очі,
ніби дві зірниці.
Ой, іду, не перескочу
стрімкої водиці.
Залишуся у глибинах
тих очей зелених.
бо лиш я твоя єдина,
як і ти у мене.

Ходить вітер до схід сонця
чеше хмарам гриви.
Вже тебе із мого серця,
та й ніхто не вирве.
До рум’яного світанку
у святу неділю
відгуляємо з тобою
ми своє весілля.