Дай руку, в імлі заблукала, - зі світу земного
вертати буває непросто, "загублена жінка
загубленого чоловіка шукає" - й нікого,
до кого торкнутися може тремка павутинка?

[Готова тому, хто підкаже, вклонитися в ноги,
де щастя шукати земного - остання зупинка,
навколо імла, за сто кроків немає нікого,
а раптом і є - то не той, кого хоче та жінка…]

І плутати далі в короткому сні - повсякденні,
в пустельній оселі очей, де довіку скоринка?
О краще вже там, де птахи і цвітіння південні,
губитися, випроменівши з імли, як росинка.

[У джунглях, де водяться мавпи з сумними очима,
сумнівно для думки про вічне знайти і шпаринку,
ліани обплутують ноги, удави - за шию
стискають заплутану і недолюблену жінку…]

Сяйнути перлиною в сивого Дева короні,
зітханням ранковим вбираючи літепло неба,
за плодом глядіти на сонній доричній колоні -
забувши не більше, ніж віддана музиці Феба.

Дай руку і сад обери, до якого не птаха -
а чари вернуться і, як відображення свіжі,
над плесами днів і ночей попливе твоя сага,
де час - тільки кола, над вічності водами брижі…

2012

* Від Олі Бражник (вид. курсивом)

Joshua Bell: Chopin's Nocturne No.20